хочу сюда!
 

Натта

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 41-49 лет

_Kenny

предыдущая
следующая

За КПІ!!!

Вони вже приходили. Тоді їм потрібна була наша база відпочинку, наш парк, наша земля біля корпусу № 18, земля на Печерську під нашим ВІТІ. І те, що на землі... Тепер ми потрібні їм цілком без залишку. Вони відмінно засвоїли, що для того щоб обезголовити — потрібно очолити. У зв'язку з цим, їм потрібно, — кров з носу, — «завести» до нас будь-якого «свого», хоч і з приставкою «в.о.». Вони цілком можуть знайти такого і серед нас. Вони знають, що таке зрада. І наскільки зневажаємий і ненависний зрадник — вони теж знають. Про це може не підозрювати лише сам зрадник. ...Справа не в персоналіях. КПІ — це ми всі. Це — його випускники всіх колишніх років і всі майбутні покоління студентів. Його студенти. Його аспіранти. Його професура. Його викладачі. Його співробітники. Нам тут навчатися. Вчити. Винаходити. Робити відкриття. Працювати. Жити. Примножувати 114-річну славу КПІ. І нам вирішувати, яким йому — нашому КПІ, — бути. І — чи бути взагалі. Індустрія вже майже убита. Навіщо висококласні інженери? Навіщо КПІ? Це — точка майбутньої регенерації країни, точка її зростання, розвитку, процвітання. Бо наш вибір: на користь того, що Україні — бути. Потужною. Красивою. Процвітаючою. Рівною серед рівних. Цього вибору і цієї перспективи вони хочуть нас позбавити. Під будь-яким приводом. Будь-якими засобами. Що можемо ми? Ми можемо нити, що мовляв, від нас нічого не залежить, що все вже вирішено, що ми не в силах нічого протиставити організованій машині тупого адміністрування і нахабного рейдерства... Однак, можемо і ще дещо. Наприклад, показати їм, що означає дійсне самоврядування кращого ВУЗу. Що означає солідарність людей праці. Що означає відстоювання дійсного, а не уявного державного інтересу. Що означає щирий жаль і обурення 50-ти тисячного колективу. Їх стихія — профанація і брехня, наша сила — істина й справа. «У чому сила, брат?..» Для початку необхідно гранично чітко зрозуміти, що відбувається. Для цього варто пильніше поглянути на таку (в будь-якій іншій ситуації рутинну, але не в нашому випадку) процедуру, як вибори ректора КПІ. Вибори — це вибір. А свобода завжди починається з вибору. Ректора в КПІ може обрати лише трудовий колектив. Це логічно. І законно. Але незручно. Для них. Єдина можливість завести «свого» до нас — це на період між закінченням повноважень чинного ректора і виборами нового призначити «в.о.». Тобто – див. вище, там, де про обезголовити. Далі, запуск вже до автоматизму відпрацьованого на різних об'єктах механізму рейдерського захоплення... увага — ВНЗ! З формального боку все, мабуть, може виглядати бездоганно. Навіть — десь демократично. І навіть — респектабельно. Але нас завжди повинна цікавити суть справи. Істотність справи. Сутність її. Це — стиль КПІ. По суті — ми отримуємо на чолі кращого ВУЗу України невідомого (Х). Логічно, що подальша доля КПІ автоматично стає такою ж: Х. У сенсі — невідомою. Вірніше: невизначеною. Але: цілком і легко прогнозованою. Передбачуваною. І, на жаль — гранично сумною. Озирніться навколо — практично тотальний «місячний» пейзаж. В індустрії, с/г, культурі і т.д. Скільки не називай деіндустріалізацію «постіндустріальним» суспільством, а тотальну дезінформацію — суспільством «інформаційним»... Міра ж легкості, з якою ми проковтнемо сценарій, писаний не нами, але про нас, буде визначальною у ставленні до нас і надалі. Визначальною з наростанням. Аж: до перетворення нашого, — і національного, — надбання: КПІ — в купу попелу. Ще одну купу попелу ... Що потрібно зробити, щоб не поставити Х на КПІ? Рішуче і очевидно захистити право трудового колективу КПІ на самоврядність. Тобто захистити і відстояти той КПІ, який ми будували, будуємо і готові далі будувати разом. КПІ з усіма його досягненнями та першими місцями у всьому, що можна і з усіма його проблемами і недоліками — куди без них... Радостями і печалями. Здобутками та помилками. Надіями і можливостями. Загалом — НАШ КПІ! Як підтримати? 26.10.2011 о 14.00 прийти на Площу знань. Далі — всіма доступними нам засобами (зрозуміло, виключно законними) змусити МОНМС дати відповідь на питання про право КПІ на самоврядування. Головне — не забувати: будь-яка авантюра, будь-яка підлість, будь-яка провокація, будь-яка сіра схема має тим менше шансів, чим більше про неї знають люди. Чим більше людей знає про неї. Звідси, правило № 1 — гласність! Достовірна інформація повинна бути гранично оперативною, повинна ставати надбанням якомога більшої кількості людей! Вони в курсі, що великі справи нині нерідко починаються з кнопки like. І вони цього реально бояться! Але просто «лайкнути» новину про спробу рейдерського захоплення КПІ — мало! Потрібно розповісти друзям. Обов'язково просіть друзів прочитати новину: бути в курсі справи завжди, і, — доки не мине небезпека, — це правило № 2. Обов'язково потрібно просити своїх друзів розповісти своїм друзям і т.д. Правда, цього теж недостатньо... Мережу можна «вирубати». Сайти – «покласти». Та й комп є далеко не у всіх і кожного, на жаль. Звідси — правило № 3: тотальність. Не буває поганих майданчиків для поширення інформації! Двері кімнати в гуртожитку — хороший майданчик для ч/б листівки з інформацією про їхні плани захоплення КПІ. Ліфт — відмінний майданчик для кольорової листівки з оперативною інформацією з теми. Потворний зелений будівельний паркан — кращий майданчик для балона і мотиваційного слогану. Балкон — феноменальний майданчик для банера! Знайомий редактор, або кореспондент одного з незліченних нині паперових та електронних ЗМІ — просто дай йому знати, що є небанальний сюжет для чергового випуску. Є інформаційний привід, цікавий і небайдужий величезній кількості людей. І т.д. Потрібно використовувати будь-яку можливість дати їм знати, що у разі спроби їх маленького мерзенного бюрократичного бліцкригу з дуже сумними для України наслідками, вони отримають від нас Сталінград!

...Є ще слабка надія і на владу офіційну. На президента. На ВР. На кабмін. На решту її «гілок». А найголовніше — ми сподіваємося на трудовий народ України, чиєю гордістю і надією намагалися робити і робимо наш рідний КПІ. Разом переможемо!

http://student.kpi.ua/wp-content/uploads/2011/10/bojan1.pdf

http://student.kpi.ua/12677/za-kpi/

0

Комментарии