Профиль

Ньотка

Ньотка

Украина, Ленино

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Последние статьи

Свежие фотографии

Свежее видео

Про дощ

Хоч ця тема наразі і неактуальна, але це останній запис, який я хотіла скопіювати з ЖЖ. Більше тегу "архів" не буде. 

От давно хотіла про це написати

Але остаточно переконав цей пост. Мене і смішить, і страшить, як люди подають своє життя. Все так гарненько, гладенько, причесано. Може я чогось не розумію і вони дійсно так добре  живуть? От взяти мене. Виросла в селі у глиняній хатині. Живу на страшній орендованій квартирі, в яку майже не вкладаюся, бо купую чи заощаджую на щось своє. Оскільки мешкаю одна, часто їм не за столом а біля ноутбука. Тобто це виглядає приблизно так - на підвіконні ноут, збоку на табуретці я, ноги закладені на батерею, в руках тарілка, в тарілці (о, жах!) їжа не викладена квіточкою і не прикрашена листочком м'яти. Невже я одна така? Не вірю! На схожій квартирі живе моя подруга і ще ціла купа людей никаються по гуртожитках, знімають квартиру по кількоро, щоб дешевше. Так живе основна масса населення, але ніколи в цьому не признається, бо то ж встидно, сказати, що із села, чи показати шпалери заклеєні скотчем! А якщо покривало на ліжку найдешевше, а не в тон вицвілих штор, то взагалі треба застрілитись на місці, щоб ніхто того ніколи не побачив! Не дай Боже сфотографуватися біля кухонного столу застеленого клейонкою, а не скатертиною - заплюють нафіг. 

Може я чогось не розумію, але вважаю, що коли пишеш про СВОЇ будні, то марно їх надто прикрашати, убогість однаково виповзе із якоїсь щілини. Чи може так і треба? Може і не варто викладати фото людям, що не вбрані у бренди? Може не тре фоткати кота на облупленому підвіконні? Може фотографувати сніданок лише у рестораціях чи тільки тим, в кого новенькі кухонні шафки, а тим, в кого совіцькі, зась? Мені наприклад сумно, коли хтось пише про поїздку в село такими знаєте, навмисне жартівливими буквами. Таке собі фальшивеньке хихикання виходить. Типу я не я і хата не моя і взагалі я вже давно городський, а то так... старі там тусуються. 

Де місце в інтернеті людям, які не мають свого жиитла? Чи тим, кому на житло вистачило, а на побут - ні? Чому існує це негласне правило, не говорити, не писати, не показувати свою дійсність? Чому ми соромимось? І взагалі, що ви про це все думаєте? Може я зовсім неправильними критеріми мислю? Ні, так надто пафосно. Краще так, може я розглагольствую про щось тупе і ні для кого не важливе?

Новий день

Після дощу завжди світить сонечко smile Життя прекрасне, перевірено, і воно продовжується! 

Дура

Я блондинка, так. І істеричка. А ще мені треба виговоритись. Як добре, що можу це тут зробити! 
- Між нами все скінчено, - такою логічною фразою він завершив монолог. 
От він сказав і пішов, а я реально не знаю, що мені робити. Просиділа фіг зна скільки в прострації, відкрила ноут, "додати замітку", мені треба подумати. Можна зробити, що хочеться - подзвонити, покаятись, сказати,що я без нього не можу, я без нього не я і все, що відчуваю. 
З другого боку - а що це змінить.От ми типу помиримось і що? Хіба я перестану бути істеричкою? Ні. Скільки він ще таке витримає? Думаю, недовго. 
А ще от думаю, може це були  не емоції, а чітке рішення прийняте на фоні сказаного мною вчора - що мені набридло ховатися, що я зриваюся саме через це, що я більше не хочу так. В такому разі, яке я маю моральне право зараз бити на почуття і повертати усе? 
Якщо я зараз зателефоную йому. можливо це все продовжиться і далі. Скільки я ще так витримаю? Думаю недовго. Якщо не зателефоную - не знаю. як переживу. 

апд. Поки я думала говорити з ним чи не варто, він подзвонив сам. 





Останнім часом

живу по інерції, не встигаю за подіями. Виглядає це приблизно так: 1. трапляється якийсь п*здєц, 2. я ах*єваю, бо по другому не скажеш, 3. чекаю чим все закінчиться. Таке враження ніби спостерігаю за своїм життям збоку. 
Я не знаю, які висновки робити із сьогоднішніх подій. Мені сумно і самотньо - давно забуті відчуття. З цим варто переспати.. А поки що трішки домашньої роботи і ванна із сіллю з ароматом шоколаду. Хай у мене все буде добре! 

Виявляється

що "Приборкання норовливого" нам показували у трішки скороченому варіанті. Звідти вирізано 3-4 сцени. Хтось знав це?
Дівчата, той момент, коли руки тягнуться до монітору, із 16-ї хвилини. 

<iframe src="http://vk.com/video_ext.php?oid=73698563&id=163119725&hash=42704e8ce6ca5b09&hd=1" width="607" height="360" frameborder="0"></iframe>

Ще із флешмобу

Ваше определение любви.
Якісь хімічні рекції в організмі. Але дуже гарно колись сказав про кохання мій брат: "Коли ти хочеш пити, то не задумуєшся, що це в твоєму організмі відбуваються певні процеси. Ти просто хочеш втамувати спрагу."

Ваше определение счастью.
Якщо уявити, що людина - то глечик. А позитив - певна яскрава рідка субстанція. Виходить, що життя наповнює глечик цією рідиною і вона струменить, вихлюпується через вінця, іскрить на сонці, вибухає кольоровими фейєрверками, переливається яскравими відтінками і грає дзвінкою музикою - ото і є щастя!

Момент

И ей ли уж не знать о том, что он 
Ни в чем и никогда с ней не считался, 
Сто раз ее бросал и возвращался, 
Сто раз ей лгал и был всегда прощен.

(Э. Асадов) 

Хлопчина у мене колись був (всі біди від них, хи-хи!)... Білявий такий, веселий... Так от, друге таке стерво важко знайти. Хоча, може даремно я так грубо? Я проїбала з ним кілька своїх років. То буває таке, знаєте, наче не любов уже, а хвороба. Хочеш вилікуватись, але результат не від тебе залежить.Я не знаю скільки разів ми розходились і сходились, навіть важко порахувати. Один раз він навіть одружився і ми цілий рік не віталися, Хоча ні, він вітався, я робила вигляд, що його не існує і була впевнена, що викинула його з серця та всіх інших субпродуктів. А потім він з'явився у мене вдома... В той вечір  багато гостей було. І видно хлопчині стало заздрісно, що я така весела, щаслива і зовсім за ним не сумую, тож на другий день він остаточно розсварився з дружиною і почав мене завойовувати наново. Мені це так лестило, що врешті я піймалася знову. Звісно, музика грала недовго...

[ Читати далі ]

Був колись флешмоб

Вы бы хотели выйти замуж\женится за того человека, кто богат и некрасив, либо тот, кто беден, но красив?

Певно почати слід із того, що так питання не стоїть взагалі. По-перше, я не вірю в інститут шлюбу. Тобто зовсім. Особисто я бачила лише одного чоловіка, котрий ніколи не зраджував свою дружину. Але зрада, то не єдина причина. Напевно, колись мене хтось переконає, що він то не такий, що він найкращий, що на нього можна покластися, але досі цього не сталося. Судячи з того, що мені уже 25, цього вже може й не трапитися ніколи. 
По-друге, критерії "багатий", "красивий", "бідний", "розумний", "негарний" - відносні. Логіка завжди розбивається об почуття. Тому на чільному місці у мене стоїть питання коханий чи не коханий і тільки від цього залежить подальший розвиток стосунків. Тут така справа, якщо я людину не люблю, то не можу довго із нею витримати. От проходить місяць-два і мене починає все дико бісити! Як він їсть, ходить, п'є, жестикулює і взагалі дихає))) Мені стають огидні його обійми і поцілунки, мене вивертає від його присутності, мене обприщує від його дотиків. Отака от алергія на некоханих. 
Тож я вибираю любов. Нехай, не таку, як у всіх, нехай неправильну, нехай без майбутнього, але таку, яку я і в старості буду згадувати як найкращі миті мого життя.