Василь Симоненко

Плакав дощ десь за моїм вікном.
Плакав тихо, що ледь було чути...
Сумував він за жовтим листком.
Чи за вітром? - не можу збагнути...

Може, щось він сказати хотів?
Про любов розповісти баладу.
Про самотніх дівчат, юнаків...
І про дружбу, і вірність, і зраду...
Безліч крапель упало на скло.
Опинилися дві зовсім близько...
Раптом злились вони у одно
і побігли долать разом відстань...

Ще дві впало... А близько ж то як..
І висіли так поруч без руху...
Не могли вони злитись ніяк...
Все чекали - не стало їм духу....
Раптом третя побігла в їх бік.
Зачепила одну - і помчали...
Упустила свій шанс вже навік
ота друга.. задовго чекали...