ГАРМОНІЧНИЙ ХАОС СЛІВ продовження

1 - http://blog.i.ua/user/651331/913493/

2 -  http://blog.i.ua/user/651331/924000/

ісяць листків опалого дерева золотом сонця фальшивих монет , шуршанням піску під ногами бізона, нечутним польотом нічної стріли кажана стає наповненням склянок і колб досліду слів динозавра, шифром поем крокодила в безмісячні ночі бажання написати тобі заповіт чи некролог по білій пустелі відлуння стуку чобіт в лабіринті жахів кохання монстрів , комах , черв'яків ,що по суті є ланцюгом безкінечності муки, хоча... Ліс , листки , чорнозем , перегній , система рівнянь, руки мої , кров , пісня у вухах, сльози в очах, слово в устах, пророк за спиною, тіні усюди, вона попереду, а інше...а інші...,усі перевтілення серця мого, я йду й прийду, хоча сплю і малюю , прокинусь і вмру. *** Віщую; народиться немовля і візьме в свої руки два яблука і одне з них буде перезрілим, кров буде литись з нього рікою і будуть стояти на берегах ріки цієї тварини, що живляться кров’ю , що мають руки і вуста людей, інше буде недозрілим і вітер барханами буде пісок гнати з нього і будуть ходити по пустелі тварини, що живляться падалю , що мають ноги і очі людей, і візьме немовля і відріже половину перезрілого яблука і кине його далеко позад себе, а потім візьме половину недозрілого і кине собі під ноги і з’єднає дві половини що залишилися. І великий грім струсить весь світ, і змішається все, і покриється димом, і проллється благодатний дощ на піски, і вийде сонце і осушить ріку крові, і народить тварина тварину а людина людину, і я нахилюсь і поцілую немовля. ***  Коли кров заходу світила тварин, мов пророцтво й заміна вечірніх молитв , примушує вітер співати в ланцюгах мого серця пісню в тональності гріхів черепах а рожева змія починає малювати ієрогліфи на стінах відкритих раку шок , тоді я рукою з коштовним камінням у персні проводжу по крилам твоїм і ти підіймаєш на мене золото очей твоїх, а в душі нестерпно болить ностальгія майбутніх снів твоїх, а квадрати дерев на сфері танцюють трикутний танок долини тіні папороті. Ми їли червоні суниці, зриваючи ягоди вустами, а сльози трави холодили тіло наше і небо ставало романом, а хмари були його змістом і колеса нашої колісниці залишали золотий слід на них і вовки збирались і разом читали вірші хаосу думок моїх.  *** Білий камінь сну на дорозі з слідами твоїх швидкостей ,це вогонь для містифікації диму цигарок, ми запускаємо руки в розпущене волосся лісів ,.а я ,прислухаючись до сипучого піску твоїх звуків, починаю лякатись , що ти кохаєш мене ,хоча, одні стануть хмизом, інші вогнем , а ми станемо димом на їхніх кістках. *** Я ввійшов у космос, як входять у море, вірніше у річку в горах, бо планети били по душі як пісок і риби-комети намагались проскочити мимо рук моїх і я відкрив серце для холоду, який не зупинив його, а перетворив дрібну колотнечу серця в один нескінченний удар . Серце – гонг , його гул заставляє усміхатись , хоча очі плачуть, не сумуйте очі, на березі лишилась одіж, а вона тлінна , вона життя, Космос-Ріка це Країна Безсмертя. *** І загине Час і настане Безмір’я , а Безвихідь замкнеться сама в собі і залишить престол Хаосу і буде Торжество Хаосу і Безліч Очей. Ти бачиш себе там? Тебе нема і ти е. Нема смерті нема життя, бо нема ліку нічому, нема міри нічому і ніщо не має форми, є суть, є зміст, безліч Очей і Всеохоплюючий Хаос. *** Коли я писав картину роду людського я не знайшов фарби для очей твоїх і тоді зайшов ангел небесний , златовустий з дітьми вишні за спиною і дав мені фарби і я намалював очі твої і щезли люди з картини. *** І було ведіння : Храм сповнений престолу небесної безлічі вікон з білими хмарами у стінах і зорями у сходах, і підійшов старець – пророк , знаючий закон мідних дверей, з серцем у руці, з безліччю облич і однією усмішкою, і сказав старець : "Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, що лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя”. І спустився з неба звір подібний сонцю, очі його зміїні, а думки-струмок між крижинами, і сказав звір :"Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя .”;і вийшли з храму люди в шатах зелених, з дивною піснею і чашею срібною, повною вина; і піднесли чашу до вуст моїх, і промовили:" Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, що лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя .”;і випив я чашу повну вина, і здригнулась земля, і вийшла суть моя з мене і увійшла в храм, і розрушився храм, і з’явилась гора черепів людських і нелюдських, і в них була сила моя, і в них була смерть моя. *** Сліди леопарда на піску мов видима частина життя, але смак солоної води не пробуджує хвилі устремління , бо я або далі пішов чи скоріш відвернувся від прабатька сліпого , сповненого тайн невідкритих, з переплетенням гармонічного хаосу безодні зеленого дна. Відчуваючи віддаль оцю я підіймаю очі на чорне, та там лише зорі та зорі, вогонь та вогонь, і страшно і сумно й безвихідь, невже той хто творив хворів нате , що і я , і я перетворююсь в нього і знову творю безмежні світи , світи , що утворять мене. *** Поблукавши по своїй душі страшно , що вона безсмертна , але є надія , це не душа , а моя хвороблива уява і , якщо це так , то наступить кінець . *** Дракон з рожевою лускою положив голову мені на коліна і жалібно глянув у вічі ,шукаючи спокою , який я йому дарував колись , серед снігів на березі сумної ріки , та очі мої дивились на хмари , а хмари дивились на мене й чекали слова мого , про злаки всесильні , що пилять каміння в проваллі між полем барвінку і полем струмків . *** Холодний і лагідний білий вітер ніжними крилами пізніх метеликів жовтих лісів проповзав по вустах , лякаючись лише одного , що я вдихну і тоді обернусь на холодний і лагідний білий вітер . *** Падає в низ попіл цигарки , химерним маревом іскра вниз , бо це не багаття , це забуття і не зачаття у лісі коли вітер , хитаючи віти акацій стає прародителем нових квіток і лише лілії квіти не у владі його , а в лапах думок , що димом цигарки зливаються з хмарою , а насправді від цього лиш стеля жовтіє і мозок біліє у своєму бажанні розсипатись дрібними частками . щоб вже ніхто не назвав це безумством чи примхою плоті , а покривши червоним обличчя пірнув в глибину відчуття. *** Як я люблю проходити там , де проходила черепаха направляючись за горизонт у вишневі поля блукання бузку зіркових озер . Як я люблю пролітати там , де літав північний орел ,споглядаючи блискавку річки в долонях моїх перед дотиком вітру . Як я люблю дихати там , де дихав вовк повітрям очей направлених в землю , покриту моїми слідами .

                                      ДАЛІ БУДЕ....