предания одного села..

лексика сохранена

"..був собі в нашому селі один чоловік - звідки, та де взявсь - то невідомо.хата його стояла десь поза селом, там, де три дороги сходяться..всі казали що якись арештант був.а може й брехали..

як війна була , то ніхто до його не ходив і не бачив, наче десь подівся ..а ще казали, що чаклун він був, та недобрий, боялися. уже ніхто і не сподівався його побачити, після війни були другі справи ,  ніхто до його не ходив - забули..

одного разу той чаклун прийшов сам до села та одному хлопчику допоміг. дитя впало десь, дуже забилося, мав калікою зостатися. шось він там пошептав, якийсь відвар дав.потім сказав: як вилічиться - хай до мене прийде, навчу його всьому. хлопчик і справді вилікувавсь, та мамка злякась чаклуна і не пустила.а той чаклун помстивсь, люди казали: потому знов заболів та за три дні на той світ прибравсь..

бачили знов того нечистого - ходив та наче з деревами розмовляв..сивий весь був , але не старів. люди за поміччю ходили , просили.кому схотів - то поміг, грошей не брав.

знов схотів собі вченика взяти, та всі боялися.прибивсь до нього сирота, вчивсь.люди питали малого, а він і схотів розказати, а не міг - наче голос пропадав .ходив , блукав лісами з тим чаклуном ночами та днями..

вже і хлопчик виріс, та до села не повернувсь.ото жили вдвох та зрідка людям помагали.

сталося так, полюбив той помічник дівчину з села. наче й вона не проти була, та батьки її багаті були, не хотіли безродного приймати, люди з її сміятися стали - кажуть чаклункою будеш... прийшов він до хати коханої, а вона відказала , насміялась...а що любив її дуже то з горя пішов блукати..

знайшли його скаліченим десь на дні яру..принесли до чаклуна, полежав в гарячці він зо два дні і помер..все кликав кохану..поховав його чаклун.

прийшли люди потім за когось просити чаклуна..той вийшов та каже: не ходіть більш до мене, нема до вас жалю.а прийдете - то з горем повернетесь.

люди налякані пішли.довго до його не навідувались.а коли прийшли - то мертвий був.лежав в своїй хаті, наче спав.

поховали його з краю кладовища. та не впокоївсь він. ночами в селі попід вікнами як вовки вило, худоба здихала.не знали що й робити. коли дві криниці всохли - зовсім злякались люди.

прийшов звідкись старий дід  та каже: тре', в ноги чаклуну каменюку покласти, притисти його до землі, щоб не ходив більш по селу..

прикотили тую брилу , кинули в ноги на могилі. ще три дні не міг вспокоїтись чаклун : над селом громи бухкали та блискавки гриміли, а дощу не було.вночі звірі в коморах кричали та птиця співала..

а потому стихло все.прийшли на могилу - а каменюка почорніла вся, та наче в землю вросла..."