Страшно, коли влада вважає народ своїми рабами, але ще страшніше, коли народ з цим згоден». Це не про нас. Події, які останнім часом відбуваються в Україні, свідчать – настрої протесту в суспільстві невпинно посилюються, і це нормальна реакція кожної людини на нереалізовані надії і невиконані обіцянки влади. Певний час ми ще сподівались на зміни і чекали: хтось анонсованого можновладцями торжества права, дехто впровадження європейських цінностей, а більшість – того самого розрекламованого покращення життя вже сьогодні. Не судилося – чиновники, звично відмахнувшись від проблем народу, заклопотано зайнялися підвищенням своїх власних статків, роздратовано порадивши нам затягнути пояси, взяти у руки лопати та самим годувати свої родини. Проте, така «реформа» не влаштовує тих багатьох, хто замислився над простим питанням: «Лопата – це, без сумніву, добре, але навіщо тоді нам утримувати весь цей чиновницький бюрократичний апарат?». Рівень невдоволення в Україні зростає, і яких форм воно набуде, спрогнозувати неважко – соціальний вибух, непокора і відмова співпрацювати з аморальною владою.
Досвід багатьох країн, у тому числі і України, свідчить – молодь відмовляється сприймати несправедливість, навіть у завуальованій формі, і саме молоде покоління є найбільш активним учасником проявів незгоди і громадського опору. Це не подобається жодній владі, яка чекає від нас якщо не оплесків, то, у всякому разі, тваринної покори. І влада завжди готова жорстко боротися з незгідними, а тому настав час для розмови : як поводити себе на акції протесту . Думок і рекомендацій з цього приводу багато – від лояльно-м’яких до радикально-революційних. Наведені нижче поради просто реальні і допоможуть тобі зменшити ризик постраждати від дій міліціонерів під час участі у мітингу, демонстрації або пікеті. Такі знання у наш час необхідні, оскільки дуже часто міліція, замість охорони учасників мирних зібрань, виступає у ролі карального органу, за допомогою якого можновладці не тільки намагаються позбавити нас права публічно обурюватись їх діями та висловлювати свою думку, а і здійснюють репресії стосовно організаторів та активістів акцій громадського протесту.
Отже, почнемо.

1. «ВАШ МІТИНГ НЕ САНКЦІОНОВАНИЙ»

Цю безглузду у юридичному розумінні фразу можна почути від міліціонерів досить часто. Перед усім, запам’ятай – законодавство України встановлює повідомний, а не дозвільний характер організації акту протесту. Пояснюю: для проведення будь-якої мирної акції не потрібно отримувати у органу влади офіційного дозволу, достатньо лише проінформувати його про свої наміри. Таке право нам дає стаття 39 Конституції України, яка наголошує «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».
Проаналізуємо прочитане.
По-перше: зверни увагу – Основний Закон України не встановлює конкретний проміжок часу, який дається організаторам для завчасного сповіщання органа влади про наміри щодо проведення масового заходу. В Конституції просто вживається термін – «завчасно », і до теперішнього часу точне тлумачення цього терміну відсутнє. У свій час Конституційний суд лише зазначив, що «тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян».
По-друге: як ти бачиш, у статті не зазначається спосіб сповіщання органу влади про наміри громадськості провести мітинг – ніде не вказано, що повідомлення повинно бути викладено у письмовій формі. Таким чином, гіпотетично проінформувати чиновників про свої наміри провести акцію можна навіть по телефону, проте ми живемо у час, коли поняття «презумпція невинуватості» перевернуто з ніг на голову, а тому, зазвичай, саме організаторам акції доводиться доказувати правоохоронцям законність проведення заходу, хоча, згідно із законодавством, саме міліціонери повинні довести протестуючим той факт, що акція проводиться з порушеннями.
Із всього вищесказаного робимо висновок – хоча закон цього не вимагає, але організаторам акції протесту бажано мати при собі копію листа з повідомленням органу влади про проведення мирного масового зібрання. Я би рекомендував у ньому зазначити:
– форму заходу (мітинг, демонстрація, похід тощо) з обов’язковим наголошенням на тому, що вона має мирний характер:
– місце проведення або маршрут руху заходу. При цьому важливо правильно вказати назву місця, де буде відбуватися акція, та конкретно окреслити межі території її проведення. Наприклад, іноді площа перед будівлею адміністрації, де ви бажаєте організувати мітинг, в офіційних документах називається сквером і якщо у листі-повідомленні до органу влади ви зазначили, що мітинг буде відбуватися на «площі», то правоохоронці мають можливість запропонувати вам покинути межі «скверу» і йти собі мітингувати на «площу», навіть якщо її і не існує.
Слід звернути увагу і на те, наскільки акція протесту буде заважати руху транспорту – саме це є чи не найбільш поширеною причиною, якою міліціонери виправдовують своє перешкоджання проведенню масового заходу;
– час початку і час закінчення акції, який треба зазначати з певним запасом – нічого страшного, коли мітинг закінчиться раніше, ніж вказано у повідомленні, але погано, коли міліція буде вимагати його припинити у самому розпалі ;
– прогнозовану кількість учасників;
– атрибути діловодства – дата написання, зворотна адреса, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка підписала повідомлення.
Добре, коли на другому примірнику листа з повідомленням проставлений реєстраційний штамп канцелярії органу влади про те, що лист ними отриманий. Проте іноді з цим виникають проблеми, і якщо тобі вже набридло бігати по службовим кабінетам і виконувати примхи чиновників на кшталт «Спочатку погодьте лист у начальника» або «Переробіть лист, бо він невірно складений», треба просто надіслати повідомлення до органу влади поштою – замовним листом із обов’язковим інформуванням про його отримання. При цьому відправнику видається офіційна довідка про те, що лист дійшов до адресату. Довідку приєднаємо до копії листа з повідомленням про проведення акції і все гаразд – передбачена Конституцією України процедура завчасного повідомлення органу влади повністю виконана.
А отже, на погрозливий ультиматум міліціонерів: «Ваш мітинг не санкціонований, вимагаємо його припинити і всім розійтися», пред’являємо їм другий примірник надісланого до органу влади листа з повідомленням про проведення акції (з наклеєною на нього довідкою пошти про вручення адресату), додаємо копію статті 39 Конституції України, а після цього ввічливо пропонуємо правоохоронцям пред’явити рішення суду про заборону проведення мирного заходу.

2. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З МІЛІЦІЄЮ: КОНТРОЛЮЄМО, НЕ ПРОВОКУЄМО І АГІТУЄМО

Слід зрозуміти, що українська міліція – це воєнізована структура з жорсткою дисципліною і схильністю вирішувати поставленні завдання виключно з позиції сили і примусу. Правоохоронці проходять спеціальну підготовку, а тому завжди діють організовано, використовуючи раніше напрацьовані та відшліфовані під час занять методи припинення акцій громадської непокори (згадай блискавично проведену ліквідацію підприємницького Майдану). Висновок: міліціонерам необхідно протиставити не менш досконалу організацію і дисципліну.
Для цього необхідно:
1. Створити з числа активістів окрему «групу спостереження», члени якої будуть постійно слідкувати за правоохоронцями під час акції, а у випадку чинення ними протиправних дій – фіксувати їх за допомогою відео та фотоапаратури. Зрозуміло, що «група спостереження» контролює хід проведення акції протесту та поведінку міліціонерів зі сторони, а члени групи безпосередньої участі у заході не приймають, оскільки за жодних обставин вони не повинні бути затримані. Їх задача – не втручатись у конфлікт і штовханину з правоохоронцями , навіть для захисту товаришів, а з витримкою та розумом документувати незаконні дії міліціонерів. Від цього буде значно більше користі, адже залишившись на волі саме активісти «групи спостереження» будуть займатися вкрай необхідними справами: направленням відзнятих матеріалів у ЗМІ, написанням скарг у прокуратуру, пошуком адвокатів для затриманих, організацією пікетування райвідділу, а також виступати у якості свідків у суді.
Відео або фотозйомку необхідно здійснювати з урахуванням того, що отримані матеріали будуть використовуватись, як доказ неправомірних дій конкретних міліціонерів. А тому не слід обмежуватись тільки панорамними планами «битви», необхідно фіксувати обличчя, погони, амуніцію крупними планами, що дозволить провести впізнання винних співробітників.
Сам метод проведення відеозйомки залежить від обставин, що склалися на місці події. Якщо правоохоронці поводять себе не дуже агресивно, можна спробувати знімати їх відкрито, акцентуючи увагу на фіксації закликів організаторів до міліції з проханням не заважати проведенню мирного і законного зібрання або знімаючи перемовини активістів з міліцейським керівництвом. Як правило, міліціонери не бажають стати «зірками екрану» і вкрай негативно ставляться до проведення відеозйомки, обурюючись і заявляючи нісенітниці: «Ви не маєте права мене знімати – я на службі» або «Ви порушуєте мої конституційні права».
Це не так, оскільки:
– стаття 34 Конституції України наголошує – всі громадяни України мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів;
– стаття 3 Закону України «Про міліцію» вказує, що діяльність міліції є гласною;
– стаття 302 Цивільного кодексу України передбачає, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію;
– стаття 5 Закону України «Про інформацію» дає кожному право на можливість вільного одержання, використання та поширення інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. .
Таким чином, якщо міліцейський чиновник вимагає від тебе припинити зйомку, чомусь при цьому посилаючись на Конституцію України, ввічливо запитай, яку саме статтю Конституції ти порушуєш (при висуненні звинувачення у порушенні закону міліціонер зобов’язаний чітко повідомити, який пункт, статтю, параграф ти порушуєш і в чому полягає сутність порушення), а після його розгубленого мовчання, роз’ясни правоохоронцю, що під час виконання своїх обов’язків він є публічною особою, інформація тобі необхідна для реалізації своїх прав та свобод і взагалі ти знімаєш на камеру не особисто його, а хід перемовин з організаторами масового заходу.
Проте, якщо міліціонери перейшли від розмов до активних силових дій – зйомку краще проводити приховано, у противному випадку шанси втратити відеокамеру та бути затриманому самому підвищуються до 100 відсотків, а цього, ще раз наголошую, необхідно уникнути, щоби у подальшому мати змогу допомогти своїм товаришам.
Що робити далі з отриманими матеріалами ти знаєш – «YouTube» ще працює і, мушу відзначити, Міністр внутрішніх справ на відео з фактами порушення його підлеглими прав громадян реагує досить принципово. До того ж скарга, підкріплена диском з відеозаписом, завжди розглядається прокуратурою більш ретельно.
На «групу спостереження» покладається інше, не менш важливе завдання – невідкладно інформувати про вчинені міліцію порушення і застосоване до учасників акції насилля. Для цього у «мобільниках» членів групи повинні бути записані номери телефонів людей, які можуть надати допомогу (правозахисники, адвокати, журналісти) та державних установ, які зобов’язані реагувати на повідомлення громадян про порушення їх прав і свобод (прокуратура, міліція, приймальня місцевої адміністрації).
Таким чином, у випадку, коли правоохоронці активізувались і, роздаючи стусани, почали тіснити учасників акції, алгоритм дій простий: один з членів групи фіксує на відеокамеру дії міліції ( в першу чергу, застосування нею спецзасобів), а інший невідкладно телефонує до тієї ж міліції за номером «1-02» ( розмови по цій ліній обов’язково записуються на магнітні носії, а такий запис зайвий доказ на вашу користь) і повідомляє про побиття людей під час мирного зібрання та вимагає прибуття на місце події головного міліцейського начальника. Потім – телефонуємо до прокуратури, викликаємо на місце події представників ЗМІ, правозахисних організацій тощо.
Далі. У будь-якому випадку не треба ображати і принижувати міліціонерів, навпаки потрібно схилити їх до невжиття радикальних насильницьких дій стосовно учасників акції, навіть за умови отримання міліціонерами такого наказу. Рядові співробітники міліції – звичайні люди з такими ж життєвими проблемами та негараздами, і багато у чому вони мовчазливо згодні з мітингувальниками. Проте, особисті образи та відкрито висловлене презирство до правоохоронців нічого, крім агресії у відповідь, у них викликати не може – і це нормальна психологічна реакція людини. Можна вигукувати будь-які лозунги про можновладців, але скандувати «Менти – козли» я би не радив – отримавши наказ про припинення акції, вони, без жодних сумлінь і навіть із задоволенням, поквитаються з її учасникам насамперед тому, що не можливо співчувати людям, які називали тебе «козлом».
Колись більшовики вели активну комуністичну пропаганду серед матросів і солдат, схилили їх на свій бік, чим власне і забезпечили перемогу під час Жовтневого повстання. Використовуйте ті ж методи – майте декілька плакатів на кшталт «Міліція – ти з народом?», «Міліціонер – не бий, серед нас твій син!», через гучномовець нагадуйте міліціянтам про те, що мирні зібрання дозволяються Конституцією і будь-яке розпорядження про їх припинення є злочинним наказом. Буде психологічно корисним підійти до міліціонерів, які стоять в оточенні, пригостити цигаркою, поговорити «про життя», пояснити мету акції з акцентом на те, що вона захищає і їх права, сказати, що ти розумієш – міліціонери люди підневільні та запропонувати їм не діяти жорстоко при отриманні команди про розгін заходу.
Якщо впадає у очі, що кількість правоохоронців (особливо із спеціального підрозділу «Беркут») у якомусь місці явно перевищує звичайну концентрацію – це погана ознака, і тому необхідно спрацювати на випередження, попередивши через гучномовець присутніх: «У нас мирне зібрання, але ми готові до будь-яких провокацій. Тому пропонуємо керівникам міліції утриматись від застосування силового варіанту, у відповідь на що з свого боку гарантуємо відсутність ексцесів та порушень під час проведення заходу. Організатори мирного зібрання завжди готові до перемовин і обговорення з міліцією спільних шляхів запобігання провокаціям і насильству».

3. СИЛОВЕ ПРОТИСТОЯННЯ.

Погано, якщо до цього дійшло. Штовхатися та битися з міліцією – не головна мета акції протесту, але буває так, що цього уникнути не вдається, і на такий випадок певні знання тобі не завадять.
Взагалі, тактика дій правоохоронців по силовому припиненню масових заходів не змінюється вже протягом тривалого часу: на початковій фазі місце проведення акції протесту оточується, із загального натовпу виділяються організатори і найбільш активні її учасники, потім силові підрозділи розсікають натовп і розмежовують його на кілька окремих частин, далі проводиться затримання і термінове вивезення до райвідділу лідерів та активістів акції протесту, а для інших учасників створюються коридори, по яким їх поступово витісняють з місця проведення заходу, доступ до якого відразу блокується спеціальними щитами та бар’єрами. Всі ці дії, як правило, супроводжуються психологічним тиском на протестуючих (йдуть погрозливі попередження по гучномовцю, міліціонери грюкають кийками по щитах) та застосуванням фізичної сили, а іноді і спеціальних засобів.
Що необхідно знати.
По-перше, коли і як правоохоронці мають право застосовувати фізичну силу. Цитуємо і коментуємо Закон України «Про міліцію»: «Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків» (стаття 13). Зверни увагу на важливу деталь – для припинення протидії ЗАКОННИМ вимогам, протидія НЕЗАКОННИМ забаганкам правоохоронців – діяння, яке не повинно тягнуто за собою застосування міліцією насильства. Крім цього співробітники міліції мають право крутити руки і махати кулаками лише у відповідь, коли протидія їх вимогам здійснюється із ЗАСТОСУВАННЯМ СИЛИ.
Висновок: необхідно голосно повідомляти правоохоронців, що їх вимоги незаконні, а замість активної штовханини з міліцією, можна чинити їй пасивний опір – просто сісти на землю, як це зробила одна з вчительок на мітингу викладачів шкіл у Києві. За таких умов правоохоронці повинні лише бережно взяти тебе на руки і акуратно віднести у бік. Для міліції це єдиний з точки зору закону правильний варіант дії у такій ситуації, при відсутності активного опору з боку демонстрантів правоохоронці повинні діяти тільки так. Зрозуміло, що у наших реаліях це може не спрацювати (де закон, а де ми), але не забувай, що всі дії міліції фіксуються на відео «групою спостереження», і запис буде свідчити, що, на відміну від міліціонерів, ти законодавства не порушував.
Якщо ти побачив, що правоохоронці «прийняли» твого товариша і завзято волочуть його кудись із загального натовпу, невідкладно зверни увагу на це інших людей – необхідно всім спільно оточити правоохоронців, ставши у них на шляху завадити пересуванню, голосно розпитувати «А куди ви його тягнете?» та постійно умовляти відпустити затриманого. Краще, коли до цього долучаться дівчата – вони можуть зімітувати істерику з приводу затримання нареченого, наробити більшого галасу та і міліціонери взагалі не люблять з ними зв’язуватись.
Не віддавайте своїх і «чоловікам у цивільному» – міліціонер, який несе службу по охороні громадського порядку, повинен бути у форменному одязі.
По-друге: коли і як правоохоронці мають право застосовувати спеціальні засоби – резинові кийки, наручники, сльозоточивий газ, водомети і навіть службових собак. Стаття 14 Закону України «Про міліцію» вказує, що всі ці атрибути демократії можуть використовуватись правоохоронцями у наступних випадках :
- для самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
- для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;
- для відбиття нападу на будівлі, приміщення, і транспортні засоби або їх звільнення в разі захоплення;
- для затримання і доставки в міліцію осіб, які вчинили правопорушення, якщо вони чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;
- для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;
- для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю;
- для звільнення заложників.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби:
– до жінок з явними ознаками вагітності;
– до осіб похилого віку;
– до осіб з вираженими ознаками інвалідності;
– до малолітніх.
Але, якщо вказані категорії громадян вчиняють груповий чи збройний напад (опір), що загрожує життю і здоров’ю людей або працівників міліції, правоохоронці можуть застосувати до них не тільки фізичну силу чи спеціальні засоби, а і вогнепальну зброю (стаття 12 Закону України «Про міліцію»).
Використання міліцією спеціальних засобів має свою специфіку і чіткі обмеження. Запам’ятай:
– забороняється завдання ударів гумовим кийком по голові, шиї, ключичній ділянці, животу, статевих органах;
– наручники повинні зніматися з рук кожні 2 години на 5-10 хвилин для поновлення кровообігу рук;
– при застосуванні сльозоточивих речовин, забороняється прицільна стрільба зарядами с речовиною по правопорушниках, розкидання і відстрілювання таких зарядів у натовп, повторне застосування їх в межах зони ураження в період дії сльозоточивих речовин;
– речовини сильної дії («Черемуха – 1», «Сирень», «Облако»), застосовуються тільки на відкритій місцевості;
– водомети застосовуються при температурі атмосферного повітря не нижче 0 градусів по Цельсію;
– світло-шумові гранати застосовуються на відстані не ближче 2-х метрів від людини;
– патрони з гумовою кулею відстрілюються на відстані не ближче 40 метрів від людини і тільки по нижній частині ніг;
– у місцях з масовим перебуванням людей забороняється патрулювання з службовими собаками без намордника, службовий собака повинен утримуватись на короткому повідку.
Про наміри використати спеціальні засоби міліція обов’язково повинна попередити . При зверненні до великої групи людей попередження повинно бути висловлено через підсилювачі звуку, і не менше як два рази з наданням часу, достатнього для реагування на нього.
По-третє: якщо тебе затримали і доставили до райвідділу міліції , ти вправі сам обирати модель поведінки – від показового героїзму «жертви режиму» (поважаю, але не раджу) до здивованого невдоволення випадкового перехожого, який негадано опинився не в тому місці і не в той час (більш ефективно для звільнення). Але у будь-якому разі, перед усім, необхідно з’ясувати – скоєння якого порушення тобі інкримінують. Як це не дивно, але завдяки багатій уяві правоохоронців, тут можливі різні варіанти – від звинувачень у порушенні порядку проведення мітингів до пошкодження плитки на Майдані.
Розглянемо окремі норми законодавства, які найчастіше використовуються міліцією для притягнення до відповідальності учасників акцій протесту.