Директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД, заступник директора Музею плакату Сергій Пархоменко прийняв рішення балотуватися до Київради від команди Лесі Оробець, партії «Нове життя» по списку і по 20-у мажоритарному виборчому округу №20 (Лісовий масив). Про свою мотивацію іти на вибори та про те, які зміни в столиці готовий здійснити він та його однодумці, Сергій Пархоменко розповідає журналістам.

Пане Сергію, чому саме від команди Лесі Оробець Ви вирішили іти на вибори?

Я знаю Лесю давно. Коли в 2007-у році ми заснували кампанію «Молодіжна варта», вона, вперше ставши народним депутатом, дуже багато нам допомагала, була завжди відкритою, готовою до діалогу. Коли в 2010 році Міністром освіти було призначено Дмитра Табачника, Леся рішуче підтримували наші протести проти реформ цього діяча, була на наших акціях, витягала студентів з міліції. Вона допомагала нам, молодим громадським активістам, коли ми, ще задовго до Майдану ходили на Межигіря , коли нас намагався схопити «Беркут». Під час Майдану в найбільш критичні моменти вона стояла з нами пліч-о-пліч, ніколи не ховалася за спинами. Зараз в команді Лесі Оробець – люди, які ще ніколи не були при владі, не займали високих посад, переважно – це молоді активісти, що пройшли Майдан з першого останнього дня.

Як Ви гадаєте, хто намагався організувати зняття Лесі з виборів? кому ц е було вигідно?

Кому вигідно – Ви самі знаєте. на жаль, і серед тих, хто свого часу був з Лесею в опозиції і боровся з режимом януковича, багато тих, кого вона не влаштовує через свою принципову позицію. Хто хоче керувати містом і тишком-нишком дери банити його бюджет – ті ні в якому разі не хочу бачити Лесю в кріслі мера, її команду – в Київраді. Вони бояться її і намагаються у напівзаконний спосіб усунути з виборчої гонки.

Які основні задачі вашої з Лесею команди?

В першу чергу – повернути награбоване командою Черновецького-Попова-Гереги громаді міста, розслідувати незаконні обородки попередньої влади міста і притягти винних до відповідальності. Тільки в цьому випадку ми можемо зламати хребет корупції.

Які ще задачі?

Ліквідувати монополію таких комунальних підприємств  як «Київавтодор», «Київенерго», «Київводоканал» на забезпечення життєвих потреб міста. Ремонтувати дороги, відновлювати інфраструктуру мають ті структури, які пройдуть процедуру відкритого тендеру, що пройде під пильним контролем громадськості.

Київ – одне з європейських міст, де житло коштує чи не найдорожче…

Цю проблему теж можна вирішити. Знову таки – шляхом тендеру для забудовників, які мають пропонувати дешеві варіанти на спорудження житла, в першу чергу – соціального. Також місто може саме будувати під державні гарантії бюджетне житло – для молодих сімей. Крім того, законом (ст. 118 Земельного кодексу), кожен українець має право на 10 соток землі під будівництво житла. На практиці їх отримати неможливо через бюрократичні перепони. Ми змінимо процедуру – тепер для позитивного рішення на приватизацію землі буде достатньо рішення Київради і висновку земельної комісії. Але перет тим маємо виділити під приватизацію земельні ділянки, що будуть призначені суто для будівництва. Це – території, де компанії-забудовники зараз хочуть зводити елітне житло, це території, які було незаконно відчужено у громади «молодою командою Черновецього» і, можливо, територія Конча-Заспи. А чому ні? багатіям і чиновникам там можна зводити житло,а люди мають за таке право платити мільйонні хабарі? Ми покладемо цьому край!

 От Ви кажете про будівництво під державні гарантії… Але яка установа дасть кредит, коли бюджет міста майже порожній?

 Скоро буде прийнято бюджетну реформу, за якою 70% зароблених місцевими громадами коштів буде залишатися на місцях. Бюджет міста можна наповнити за рахунок туризму, як то робиться в Дубровнику, Барселоні, Римі. Але перед усім треба накласти мораторій на вирубку зелених зон і забудову історичної частини міста. Тоді Київ буде привабливим для туристів!

 Туризм добре. А спорт?

Безкоштовні секції для молоді – одна з першочергових задач для нас. Крім того, хотілося б, аби половину акцій ФК «Динамо» (Київ) було передано громаді, вболівальникам, щоб вони впливали на кадрову політику клубу, могли змінювати тренерів і президентів команди.

 З якими проблемами стикаєтесь під час зустрічей з виборцями?

Проблем у людей маса. в першу чергу – це свавілля і бездіяльність ЖЕКів, або тих самих монополістів типу «Київенерго». Наприклад, одну зі шкіл мого масиву хочуть відключити від світло та водопостачання через борги. Але ж держава копійки виділяє на школи! Хай списують борги, бо інакше – ліквідуємо всі ці компанії.

Ну якщо так, тоді бажаємо Вам успіху!

Дякую. Ми ідем працювати в Київраду для киян, а не для себе. і моя кампанія ведеться виключно за мої кошти і за пожертви моїх друзів.

Біографія

Пархоменко Сергій Анатолійович

Журналіст, політолог, громадський діяч

Директор Центру зовнішньополітичних досліджень OPAD,

Голова Асоціації молодіжних громадських ініціатив та організацій.

Радник Міністра освіти і науки України на громадських засадах.

Заступник директора приватного Музею плакату України.

 Народився 9 жовтня 1984 року.

Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, магістр, – спеціальність «Історія» (диплом з відзнакою), та Київський університет культури і мистецтв, бакалавр, – спеціальність «Менеджер» (диплом з відзнакою).

Також за плечима аспірантура Київського університету культури і мистецтв.

Молодший лейтенант запасу.

Заступник головного редактора газети «Шлях Перемоги», прес-секретар (по Україні) Генерального Секретаря Світового Конгресу Українців Стефана Романіва, редактор Української Інформаційної Служби та інтернет-видання «Універсальна газета».

Друкуюсь в таких виданнях як УНІАН, «Українська правда», «День», «Україна молода», «Газета по-українськи».

Розпочав громадську діяльність в 2002 р. ще під час навчання в середньому загальноосвітньому закладі.

Був головою ряду київських та всеукраїнських молодіжних громадських організацій, засновник та лідер ряду громадських кампаній та ініціатив. За останні 10 років організував понад 100 різного роду заходів – від круглих столів з питань міжнародної політики до футбольних турнірів і концертів для студентів.

Брав участь в усіх акціях протесту проти режиму Януковича, був одним з ініціатиорів та лідерів «АнтиТабачної кампанії» проти одіозного екс-мінітсра освіти Дмитра Табачника, учасником Податокового майдану, Мовного майдану, співкоординатором ряду громадських ініціатив та протестних рухів. Неодноразово зазанавав утисків від прислужників попередньої влади. Під час Євромайдану був у 14-й сотні Самооборони, членом Комісії з питань студентів та молоді ВО «Майдан», активіст Громадської варти Києва та член оргкомітету Деснянської громади столиці.

Програма

Для міста:

Домагатимусь перенесення половини державних установ на Лівий берег – це розвантажить мости в години пік та дозволить мешканцям лівобережжя швидше добиратися на роботу.

Зниження вартості оренди та вартості житла на 25% шляхом проведення тендерів серед забудовників за принципом «Хто дешевше запропонує – той і будує», а також шляхом зменшення податків для забудовників і спрощення процедури відведення землі для тих, хто будує СОЦІАЛЬНЕ житло.

Ініціюю розслідування корупційних схем та повернення коштів, вкрадених корупціонерами з «Автодору», «Київпастрансу», «Київського метрополітену». Також моя задача - ліквідація «Автодору» та  мораторій на рік на підняття цін в метро.

Повернення районних рад, надання юридичного статусу місцевим громадам.

Сприятиму організації тендеру на прибирання пляжів і влаштування біля пляжів зон відпочинку із залученням іноземних компаній.

Доб’юсь відміни плати за прибудинкові території.

Вай-фай у громадському транспорті як у Донецьку. Чим ми гірші?

Оптимізую рух громадського транспорту, змушу замінити старі буси перевізників на нові або позбавлю ліцензії.

Законодавчо змушу служби таксі мати юридичну і фактичну адресу, телефон гарячої лінії, сайт для прозорої роботи із унеможливлення обдурювання пасажирів і підняття тарифів без попередження.

Зменшення податків, ліквідація податків на 1 рік для підприємств, які цього року відкрилися або ще відкриються, натомість наполягатиму на веденні місцевого податку на туризм, як в Італії, та впровадження державної програми з «розкрути» Києва як туристичної цікавинки.

Введу виборність дільничних інспекторів, створення муніципальної поліції.

Зіінціюю створення нової служби за контролем над тваринами.

Запроваджу мораторій на забудову історичного центру та вирубку зелених зон міста.

Для району:

Освітлення для прибудинкових територій мікрорайону, ремонт ліфтів та автодоріг, збільшення комунальних служб для прибирання, ліквідація ЖЕКів і заміна їх на одну структури з комунального регулювання (одна на кожен район).

Створю безкоштовного спортивного клубу (секції) для молоді. Заборона навчальним закладам брати кошти за проведення спортивних змагань (за винятком партій і комерційних установ).

За допомогою оновлених комунальних служб наведу лад в місцях дозвілля мешканців району.

Виділю безкоштовні приміщення для мистецьких гуртів, дитячих садків та спортивних секцій.

Перефразовуючи класика можна сказати: весь світ театр, а Національний музей Міноборони застряг у цирку, чи вірніше  - у суцільній «реконструкції»! Свідченням цього є невтомна праця його директора В.Таранця – у недалекому минулому керівника і за сумісництвом «командира» клубу «Червона Зірка». Для людини, яка все свідоме життя пробігала по полях бутафорських битв, витворяючи складні кульбіти, сфера музейної роботи в національному закладі мало чим відрізнялася. Тим більше, що особисто колишній проросійський зрадник-міністр Лєбєдєв спочатку їздив на таранцеві реконструкції, а потім  привів його до музею.

Тому, не особливо переймаючись, «червоний командир РККА» продовжував робити справу, якою оволодівав все життя – тобто «реконструювати»! Загалом можна провести паралелі: Лєбєдєв за рік свого «царювання» на посаді, доруйновуючи українську армію, скоротив близько 20 військових частин, а Таранець в рекордно короткі строки розвалив музей, прибравши ряд  постійно діючих експозицій! До того ж музей став своєрідним «тусовочним майданчиком» для  клубу «зірочників»!

Не зрадив собі «червоний командир» і цьогоріч на 9 травня. На музейному сайті було анонсовано відкриття виставки «Перемога. Український фактор», яку у вигляді плакатів розмістили на вуличних металевих конструкціях просто на тротуарі перед музеєм,  гордо поіменувавши «вуличною інсталяцією»! Ну, для самоосвіти могли б хоча почитати, що це таке, але  такими  дрібницями колектив, напевно, не переймається! Хтось може подумати, що це такі новітні форми музейної роботи, а насправді - нерозумне використання експозиційних площ, оскільки (для тих, хто не знає) в середині музею два поверхи у «реконструкції» виставки «Даєш Київ» - а фактично перетворені на павільйони кіностудії Довженка! Транцю  ще залишилося перейти з «виставкою» у гастроном навпроти та орендувати стенди біля Китайського посольства (ну, прилеглі території, так би мовити)!

Так от: 9 травня – «на манєже – всьотє же» - вишикувана колона перевдягнених «червонозорянців» та директор музею Таранець  у радянській формі при повному параді: одиним словом – «красний камандір»! Інших «винуватців» святкового дня, окрім щасливого і трохи розгубленого представника головуючого департаменту МОУ О.Сергієнка не спостерігалося. До речі, екскурсовод музею, що проводив для «бійців» Таранця екскурсію теж вдягнений у військовий камуфляж. Це що – нова уніформа для працівників музею?!

Ну, власне для Національного військово-історичного музею, який ще зовсім недавно, до приходу туди Таранця, був  серйозною науковою установою, така театралізація може бути одноразовим заходом, але не постійним «стилем життя» музею, який, як і Таранець, «застрягне» в одній історичній епосі! Це десь рівносильно тому, якби якась  директорка мистецької галереї одягла сукню з високим турнюром (для непосвячених військових – це особливо пишна спідниця) та на офіційних заходах постійно організовувала б якісь «бали з фрейлінами»!

Але якщо відкинути жарти і звернутися до змістових аспектів діяльності «камандіра» Таранця, то очевидним є «проростання»  в музеї радянської історичної ідеології і риторики  (чого вартує сталінське «Даєш Київ» - ніби інших назв для виставки немає!) та своєрідне ностальгування, яке прохоплюється на ідейному рівні  за «союзом нерушимим».

Якщо вчитатися в  безграмотно написаний (та Бог із ним!) прес-реліз виставки, то, щоб «осягнути внесок України у Перемогу», наголошують на визначальній ролі Радянського Союзу та пропонують відвідувачам «дізнатися цінну інформацію про розширення його кордонів у листопаді 1943 року»!

За своїми науковими потугами В.Таранець, профнепридатність якого до музейної роботи вже навіть визначили компетентні  органи Військової служби правопорядку ЗСУ, вкотре довів, що просто неспроможний  відтворити інший суспільно-історичний простір, подавати сучасне історичне осмислення минулого, окрім того, яке нам мусолили за радянських часів про «общую історію» та «вєлікуюстрану»!

Сепаратистські прибічники цієї ідеології нині на Сході  шматують нашу країну та розхитують її державність. І якщо керівництво Міноборони  вважає, що така робота Національного закладу є нормальною (по принципу – аби щось робилося!), то в цьому випадку можна лише припустити, що  здоровий глузд масово емігрував з їхніх світлих голів! Слід, нарешті, зрозуміти і уяснити для себе той простий  факт, що  замість скарбниці військової історії України  та провідного науково-методичного центру скоро матимете «потєшниєвойска» командира Таранця, які свою «реконструкцію»  в бутафорській формі  видаватимуть за передову  музейну практику!

                                                       Секретарю РНБО пану Андрію Парубію

                                  Шановний Андрію Володимировичу!

Колишні співробітники Національного військово-історичного музею України, підпорядкованого Міністерству оборони України, звертають Вашу увагу на ганебну ситуацію, що склалася в музеї!

В останні місяці правління диктатора Януковича, колишній Міністр оборони Лебєдєв, що нині переховується від правоохоронних органів в Криму, під надуманим приводом звільнив директора і творця музею, справжнього патріота України, кандидата наук, полковника Карпова В.В. На його місце призначили особу з сумнівною біографією, без профільної освіти, досвіду роботи в музейній сфері - В.Таранця. Було звільнено багатьох професіоналів-музейників, замість них прийшли абсолютно випадкові люди, близькі до клубу "Красная звезда", що активно пропагує "здобутки" сталінської Червоної армії та гітлерівських нацистів. Було фактично спаплюжено концепцію музею, де головними героями для молоді та особового складу ЗСУ, визначено радянських солдат сталінської РККА. Ностальгія за "великим" СРСР відчувається скрізь...

Нинішній директор не приховує своїх особистих симпатій до Сталіна та комуністичної ідеології, є прихильником ідеї "русского мира" та військового злочинця Путіна, чиї війська окуповують Крим, а диверсійні загони нищать кращих бійців ЗСУ, МВС, СБУ в Донбасі!

Дякуючи костюмованим шоу клубу "Красная звезда" Таранця, підтримці оточення Януковича, в багатьох регіонах України побували професійні розвідники ГРУ РФ під керівництвом полковника ГРУ Стрелка-Гіркіна, який особисто вбив та поранив кількох офіцерів СБУ та ЗСУ в Донецькій області.

Просимо негайно звільнити Таранця, з такої важливої для виховання особливого складу ЗСУ установи, як головний музей Міноборони, провести службове розслідування його діяльності, особливо стосовно бездіяльності щодо філій музею у Севастополі, де втрачено все майно та колекція.

Вимагаємо відновити справедливість стосовно підло звільненого екс-директора В.В.Карпова та патріотичних співробітників музею, усунених Таранцем.

Колишні співробітники музею Міноборони

Україна продовжує АТО  на Сході проти сепаратистів та путінських ГРУшних спеців, подробиці про «життєвий та творчий шлях» яких  здатні відкривати нові грані бачення сьогоднішньої ситуації.

Власне, мова йде про керівника донецьких сепаратистів Ігоря Гіркіна-Стрілка, який, як розповідали в сюжеті ТСН, у вільний від сепаратистської діяльності час ревно займається історичною реконструкцією! Сюжет було проілюстровано фотографіями Гіркіна із військово-історичного фестивалю «Гумбіненнський прорив-2013», який проходив восени в Калінінграді. І, як стало відомо, Гіркін-Стрілок тієї ж осені «реконструював бої» на фестивалі «Даєш Київ»,що проходив на Троєщині  у Києві.

 Тільки журналісти чомусь обминули своєю увагою (або ж їх умисно відвели від головного фігуранта) керівника клубу «Червона Зірка» В.Таранця, що готує ці реконструкції! Нині він ще керує Національним військово-історичним музеєм  Міноборони, залишаючись при цьому  «Почесним президентом» клубу, хоча фактично досі відіграє в ньому головну роль. Українські ЗМІ в «однополчани» Гіркінатакож записали колекціонера Олексія Шереметьєва, який теж бавиться разом з Таранцем у «війнушку». Проте товариші поки що суворо оберігають свого «червоного командира» від виявлення подробиць можливого зв’язку із ватажком донецьких сепаратистів!

Натомість за «провідного реконструктора»  «віддувався» геральдист Олекса Руденко, тицяючи  журналістові ТСН на фото, де нібито дійсно на «Даєш Київ» зображено Гіркіна, і що вже ці дані вони, як законослухняні громадяни, передали відповідним органам! Проте на тому фото «визначений» Руденком  чоловік при  детальному розглядові зовсім не ідентифікується як Гіркін-Стрілок! Це що – знову аби умисно ввести в оману «органи», мовляв, не він, ну значить, не було його, помилилися!

Але, провівши власне невеличке розслідування, ми таки дійсно знайшли в альбомах таранцевих «червонозорянців»  стовідсотково справжні (!) оригінальні  фото Ігоря Гіркіна, коли він  був у Таранця на реконструкції бою «Даєш Київ»! Ось на що справді потрібно звернути увагу органам!

 Відтак ці фото  логічно наводять на певні роздуми, особливо знаючи аж занадто тісні зв’язки Таранця з Лєбєдєвим, Захарченком, Лекарєм, Арбузовим та рядом інших одіозних злочинців! Важко віриться в те, що Таранець не знав, хто це такий! Випадкових людей на реконструкціях та випадковостей у житті не буває, як і зовсім не випадковим був візит Таранця на початку березня до окупованого Севастополя!  Зовсім не задля порятунку музейних фондів! В сьогоднішніх умовах шаленого розвитку подій вже нічому не можна дивуватися!

Якщо Міноборони ще досі «мліє» від діяльності директора музею В.Таранця, хай ще раз подивляться на світлини – Гіркін-Стрілок вже потренувався  «брати Київ»! А нині втілює  в жахливих реаліях гасло «Даєш Донецьк»!

Зрозуміло, що наші СБУшники працюють не покладаючи рук, а СІЗО переповнені російським спецназом, збір доказової бази – лише питання недовгого часу. Пам’ятаєте, зовсім недавно колишній очільник Мінсдоху Клименко теж обурювався на всю країну, що він сепаратистів не фінансував, а в СБУ на нього немає доказів! У самого на сторінці  в соцмережі був демонстративно  розміщений державний прапор та гасло «За єдину Україну». Після надання доказів його причетності та викликом до Генпрокуратури він і затих.

Прикриватися можна чим завгодно – маски все одно будуть зірвані!

Комітет порятунку музею

В Киеве  при Национальном музее  народной архитектуры и быта Украины  открылась постоянно действующая  выставка  современного политического плаката  Украины. Точнее две - "Плакаты Майдана" и "Крым - это Украина!", созданных командой Музея плаката Украины.

   

   

   

   

   

   

   

     

     

     

     

       Да плакаты признаны  предметами искусства. И в качестве примера  подтверждения  могу привести тот факт,что только в Российской государственной  библиотеке   хранится 1.5 миллиона  экземпляров разных плакатов.

    Поэтому и  само ознакомления  с экспозицией  выставки ( когда  активные бои на Майдане  уже стали историей),  для лиц прямо не причастных к  событиям  ноября 2013-марта 2014 годов,  является сильным впечатлением и как  бы позволяет им  самим быть отчасти, если и не причастными к этим событиям, но дающим им повод   переосмыслить имеющуюся у них  информацию о "Евромайдане" и  его активных участниках. Пластиковая каска майдановца, пробитая пулей снайпера, жестянный щит, отразивший залп дроби из травмата, спасший кому-то жизнь, фанерные щиты, самодельный бронежилет, противогазы - передают атмосферу наглядно. Впечатляет и первая плакатная Стена памяти Небесной сотни, созданная еще 27 февраля...

Не удивительно, что крохотный Музей плаката стал настоящей изюминкой отдела "Современное село" Нацмузея в Пирогово. Это смелый эксперимент.

И сюда постоянно идут люди.

Владимир Бровко

Музей української пропаганди буде на найбільшому житловому масиві Троєщина.  Повідомляє сайт Троєщинський край. http://troech.do.am/

- Ми не розуміємо, чому у столичному Деснянському районі немає жодного музею! - дивується ініціатор створення та директор Музею української пропаганди,  доктор історичних наук Павло Гай-Нижник, - Троєщина за розміром та кількістю населення перевищує чимало обласних центрів. А жодного музею, театру, картинної галереї не має! Є  відомий культурний центр - кінотеатр. Один... Влада постійно змінюєтся, а проблеми ніхто не помічає. Зрозуміло, можна ще раз поплакатися, написати чергового листа кудись, поширити гнівну заяву. Ми вирішили зробити конкретну справу - самостійно відкрити Музей української пропаганди на Троєщині. Днями повідомимо адресу і дату відкриття.

До речі, більше дізнатися про Павла Павловича можна у  Вікіпедії 

 Куратор Музею плакату України Наталка Іванченко переконана, що маючи приміщення, контакти з колекціонерами, художниками, невелику спонсорську підтримку, проект дуже легко реалізувати. Можна говорити про мікромузей нового типу, де категорично відкинуті консервативні установки радянської доби. Динаміка, відображення проблем сучасності, політичні виклики - все повинно бути зібрано в музеї. Цим він і цікавий. Команда, що вже створила Музей плакату, який моментально здобув міжнародну популярність, працюючи в Національному музеї народної архітектури та побуту України, в цьому переконалася сама, показавши шлях іншим.

-Це черговий творчий експеримент, - зазначив директор Центру ОПАД, політолог Сергій Пархоменко, - Особисто мені, як жителю Деснянського району, цей проект близький і зрозумілий. Можна сказати, що це виклик місцевій владі, яка маючи можливість впливу на чисельні будівельні фірми, які хаотично забудовують район торгівельними центрами, за багато років не змогла, вірніше не захотіла вирішити питання культури. Чому магазини, ресторани, кафе, перукарні, ринки ростуть як гриби, а заклади гуманітарного профілю не відкриваються? Тому ініціатива Павла Гай-Нижника потребує всілякої уваги і підтримки! Може влада району і міста зрозуміє натяк...

Команда часопису "Музеї України" активно включилася у створення нового музею. Досвід і гарні друзі дозволяють проектувати сподівання на успіх. Про деталі поговоримо потім. Сподіваємося на відкритті нового музею. Днями...

Троєщина повинна мати власні культурні центри! Ми над цим працюємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Україна втягнута у війну з Російською Федерацією після кількамісячного протистояння проти корумпованої влади, яка багато років грабувала країну та руйнувала її армію. Проте в цих складних умовах в силових структурах залишаються ще кричущі факти  злочинної діяльності представників старої влади.

 Зокрема, в Національному військово-історичному музеї України залишається на посаді директора музею «червоний командир» В.Таранець, відомий своєю діяльністю в радянсько-сталінському клубі «Червона зірка» та приведений на посаду до музею особисто міністром Лєбєдєвим, який доруйновував українську армію.

В той час, коли вся країна збирає по копійках благодійні внески для поповнення бюджету ЗСУ, а військовослужбовці гинуть, героїчно виконуючи свій військовий обов’язок на Сході України, захищаючи країну від путінських сепаратистів, коли країна періодично вдягає жалобні чорні стрічкина знак скорботи за загиблими, лєбєдєвський посіпака В.Таранець анонсує  на сторінках в соціальних мережах на 9 травня у військовому музеї концерт фронтової пісні та роздачу кулішу!

Невже в цих фактичних умовах війни  зараз до пісень та поїдання каші (коли військовим ледве спроможні купувати нові бронежилети)?! Невже не можна іншим чином вшанувати пам’ять полеглих та ветеранів  Другої світової війни,  окрім як традиційними  совдепівсько-комуняцькими ритуалами?!

Але про що можна говорити, коли в квітні 2014 р. працівниками Військової служби правопорядку ЗСУ зроблено заключення, що лєбєдєвський директор музею В.Таранець не відповідає займаній          посаді та не проходить по жодному з критеріїв вимог: не маючи ні історичної освіти, ні управлінського чи музейного  досвіду, не кажучи вже про науковий ступінь!

Проте ця людина ще й досі перебуває на посаді, продовжуючи розвалювати те, що створювалося багаторічною працею фахівців-музейників!  Якщо в Міноборони сидить незряче керівництво, то  подивіться ще раз на ці світлини, які красномовно підтверджують «дружні» зв’язки Таранця  ще з одним злочинцем – заступником Захарченка - Сергієм Лекарєм, який не тільки полюбляв гратися  разом з Таранцем у «війнушку», але й закупляв у Російській Федерації світлошумові гранати,  та інше озброєння, яке використовували проти мирних людей Майдану! Сьогодні Таранець похапцем «ліпить» недолугі виставки  про події Майдану, розставляючи мало не на весь Кріпосний провулок  металеві конструкції. Але які ще докази потрібні керівництву Міноборони, аби прибрати з посади особу, що не має морального права  там перебувати?! Це не настільки «цінний кадр», якому немає заміни!

Зрозуміло, що Міністр оборони майже постійно контролює хід бойових дій на передовій, і тому не завжди «доходять руки» до таких ніби-то дрібних питань. Але ж є цілий Департамент соціальної і гуманітарної політики, який безпосередньо керує музеєм – чому досі ніхто не реагує?! Чи там  також сидять свої таранці? Тому вкотре хочеться запитати: скільки ще Міноборони ганьбитиме власний музей?!

Активна українська громадськість вимагає вжиття невідкладних заходів!

Комітет порятунку музею

Павло Гай-Нижник. Голова Ради Музею плакату. Доктор історичних наук, майстер спорту з самбо, член Політради Правого сектору, відомий дослідник і громадський діяч.
Автор багатох книг, статей, наукових робіт. Член редколегії журналу "Музеї України".
 Кандидат у депутати Київради по Троєщині.
Виборчий округ №15.
 Треба допомогти плакатно!
Мабуть організує масову роздачу Візиток Яроша...
Зрозуміло, Музей плакату України, журнал "Музеї України", Плакатна сотня підтримають Павла Павловича.
Кампанія обіцяє бути яскравою і цікавою.
Україна переможе!
Музей плакату

1. Кабачинська С. Проблеми тисяча й однієї школи Хмельниччини обговорювали педагоги на традиційних серпневих конференціях // Радянське Поділля. – 1988. – №168. – 30 серпня. – С.2.

2. Захар’єв В., Шандебура С. Ярлики // Корчагінець. – 1989. – №4. – 22 січня. – С.3–4.

3. Оліфер В. Якщо ти лідер, то будь ним завжди // Ленінським шляхом. – 1989. - №?. - С.2-3.

4. Резонанс “Ярлики” // Корчагінець. – 1989. – 23 квітня.

5. [?] // [газета ДВВПУ] (Донецьк). – 19??. - №?.

6. Ільєнко Д. Ми однієї землі сини // Ленінським шляхом. - 1990. - 10 лютого. - №17. - С.3.

7. Ільєнко Д. Обрав професію офіцера // Радянське Поділля. - 1990. - 23 лютого. - №38. - С.3.

8. Отт-Скоропадська О. Третя подорож на Україну від 7-го травня до 7-го червня 1993 р. // Батьківщина (Торонто, Канада). - 1993. - №8-10 (1764-1767). - серпень-жовтень. - С.8-9.

9. Кифоренко Л. До нас повертається наша історія // Дунаєвецький вісник. - 1997. - 8 березня. - №18. - С.2-3.

10. Отт-Скоропадська О. Третя подорож на Україну (від 7-го травня до 7-го червня 1993 р.) // Отт-Скоропадська О. Повернення в Україну (1991-1998). - К.: Національна академія наук України, Український міжнародний комітет з питань науки і культури при НАН України, 1999. - С.55, 57.

11. Отт-Скоропадська О. Презентація “Спогадів” для 27.09.1995 // Отт-Скоропадська О. Повернення в Україну (1991-1998). - К.: Національна академія наук України, Український міжнародний комітет з питань науки і культури при НАН України, 1999. - С.95.

12. Чуприна О. Гай-Нижнику Павлу Павловичу // Чуприна О. Від щирого серця. – К., 2002. – С.16-17.

13. Оліфер В. На спомин сучасникам // Дунаєвецький вісник. - 2002. - №44. – 6 червня. – С.2.

14. “Strengthening the market economy and formation of middle-class as a precondition for Ukraine to become the NATO member” // Економічний часопис-ХХІ. – 2003. - №4. – С.20. [Світлина з учасниками інтерактивного семінару “Зміцнення ринкової економіки та формування середнього класу як передумова набуття членства України в НАТО” (16 квітня 2003 р., м.Харків)].

15. Підвисоцький В. “Сповнила свій обов’язок до кінця” // Голос України. - 2003. - №134. - 22 липня. - С.1. [Світлина серед учасників покладання квітів до місця розстрілу О.Теліги у 95-ту річницю від дня її народження (м.Київ, Бабин Яр, 21 липня 2003 р.)].

16. Соловйов С. Соборність: криворізький аспект // Червоний гірник (Кривий Ріг). - 2004. - №14. - 24 січня. - С.2. [Світлина серед учасників круглого столу “Соборність: криворізький аспект” (м.Кривий Ріг, 19 січня 2004 р.)].

17. Молоді науковці Дунаєвеччини: знайомство зблизька. Знайомство третє. Павло Павлович Гай-Нижник // Дунаєвецький вісник. – 2004. – 4 вересня. – №70. – С.3.

18. Оліфер В. Щоб пам’ятали нащадки // Дунаєвецький вісник. - 2004. - 18 вересня. - №74. - С.4.

19. Гай-Нижник Павло Павлович // Прокопчук В.С., Прокопчук Т.К., Олійник С.В. Дунаєвеччина в іменах. Біобліографічний довідник. – Дунаївці, 2006. – Вип.1. – С.27–28.

20. Швидкий В., Шепель Л. Гай-Нижник Павло Павлович // Українські історики ХХ століття. Бібліографічний довідник. Серія "Українські історики". - Випуск 2. - Частина 3. - Київ: Інститут історії НАН України, 2006. – С.43–45.

21. Захарчук О. Україна дипломатична: історія й сьогодення // Пам’ять століть. – 2006. – №6. – С.221.

22. Повідомлення про нагородження Патріархом Київським та всієї України-Руси Філаретом церковними орденами // Пам’ять століть. – 2007. – №1. – С.169.

23. Світлина від 5 грудня 2006 р. про відзначення церковними нагородами авторського колективу журналу “Пам’ять століть” // Пам’ять століть. – 2007. – №1. – С.240.

24. Оліфер В. Висока нагорода подолянина // Дунаєвецький вісник. – 2006. – №98. – 15 грудня. – С.1.

25. Журналу “Пам’ять століть” 10 років // Пам’ять століть. – 2007. – №2. – С.240.

26. Оліфер В. Відзначено вченого-Дунаївчанина // Дунаєвецький вісник. – 2007. – №26. – 3 квітня. – С.2.

27. Noiret S. Publications on financial history 2004 // Financial History Review. – Volume 13. – Issue 02. – Cambridge: Published online by Cambridge University Press 23 Oct 2006. – Р.235–307.

28. Головко І. Науковий погляд на історію // Вісник податкової служби України. - 2007. - №41. - С.78-80.

29. Телячий Ю. Успіх нашого земляка // Дунаєвецький вісник. – 2008. – №79-80. – 16 жовтня. – С.3.

30. Noiret S. Publications on financial history 2006 // Financial History Review. – Volume 15. – Issue 02. – Cambridge: University Press, Oct 2008. – Р.203–261.

31. Ідзьо В. Рецензія на автореферат докторської дисертації Гай-Нижника Павла Павловича “Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. – квітень 1918 р.)” // Науковий вісник Українського Історичного клубу. – Москва, 2008. – Т.ХІV. – С.180–181.

32. Бібліотека Стенфордського університету (США, Каліфорнія)

33. Павло Павлович Гай-Нижник // Україна наприкінці ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. (наукова школа): бібліографічний покажчик. – Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет, 2009. – Вип.2. – С. 42–56.

34. Маршак И. Противоречивая фигура Ивана Мазепы стала эпицентром основных дискуссий заседания научного совета РАН // ИТАР-ТАСС. – Москва. – 2009. – 11 июня.

35. В РАН признали, что Мазепа предатель только с точки зрения государственных интересов России // Главное (Харьков). – 2009. – 11 июня.

36. Pavlo Hai-Nyzhnyk // Ukrainian Academics. – Memphis (Tennessee, USA): General Books, 2010. – 28 р.

37. Pavlo Hai-Nyzhnyk // Ukrainian Historians. –Memphis, Tennessee, USA: General Books LLC, 2010. – 142 p.

38. Pavlo Hai-Nyzhnyk // People from Khmelnytskyi Oblast. – Memphis (Tennessee, USA): General Books, 2010. – 76 р.

39. Pavlo Hai-Nyzhnyk // Ukrainian Poets. – Memphis (Tennessee, USA): General Books, 2010. – 54 р.

37. 4 березня 2010 р. – Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С.Бандери в тексті Резолюції Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р. / Open Appeal from Ukrainians to the Members of European Parliament with regards to the defamation of Stepan Bandera in the text of the Resolution of the European Parliament on the Situation in Ukraine from February 25, 2010

38. Оліфер В. Науковець, поет, академік // Дунаєвецький вісник. – 2010. – №57–58. – 22 липня. – С.8.

39. Гай-Нижник Павло Павлович // Вікіпедія - вільна енциклопедія.

40. Література та культура Полісся: Додаток. Зміст випусків збірника "Література та культура Полісся". 1990–2010 рр. – Ніжин, 2010. – 97 с.

41. Pavlo Hai-Nyzhnyk // Ukrainian Historians. –Memphis, Tennessee, USA: General Books LLC, 2011. – 42 p.

42. Рябов М. Украинский ученый: Россия не избавилась от негативного прошлого // Новый регион 2. - 2011. - 29 сентября.

43. Рід Скоропадських продовжить Ванесса? До питання про спадковість «верховної влади» в гетьманській династії // Україна молода. – 2011. – № 227. – 14 грудня.

43.Лиховій Д., Шовкун Л. Останній притулок останнього гетьмана // Україна молода. – 2011. – №227. – 14 грудня. – С.8–10.

44. Лиховій Д., Шовкун Л. Наша Скоропадщина // ledilid.livejournal.com/619772.html

45. Лиховій Д., Шовкун Л. «У» – упала у Рапалло // Україна молода. – 2012. – №056. – 13 квітня. - C.18-19.

46. Доній О. "Список 300" // Корреспондент.net. – 2012. – 27 червня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/olesdoniy/a69187

47. 27 червня 2012 р. – «Список – 300» (складений «Всеукраїнським Комітетом на захист української мови»)

48. Богуславська А. Нас тут 300, як скло // Україна молода. – 2012. – № 093. – 28 червня.

49. Богуславська А. Громадські, культурні, наукові й політичні діячі створили Комітет на захист української мови і запрошують всіх охочих // Дунаєвецький вісник. – 2012. – № 53–54. – 5 липня. – С.11.

50. 30 липня 2012 р. – Гай-Нижник П. Промова на XXVI (передвиборчому) з`їзді Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) (м.Львів, Будинок Культури ім.Г.Хоткевича) // Українська національна асамблея (УНА-УНСО). Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://una-unso.in.ua/?p=18046

51. Тимошенко Д. Бойовики, академіки, журналісти – УНА-УНСО висунула кандидатів у нардепи // Газета по-українськи. – 2012. – 30 липня.

52. Відбувся XXVI (передвиборчий) з`їзд Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) // Українська національна асамблея (УНА-УНСО). Офіційний сайт. – 2012. – 30 липня.

53. «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи). Музичний твір. Композиція брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.)

54. Виборчий список кандидатів у народні депутати України політичної партії Українська Національна Асамблея у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі // Голос України. - 2012. - № 155. - 21 серпня. - С.10.

55. 18 серпня 2012 р. – Виборчий список кандидатів у народні депутати України від Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО)

56. «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи). Музичний твір. Композиція брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.)

57. УНА залучить УНСО для захисту народного волевиявлення // Українська національна асамблея (УНА-УНСО). Офіційний сайт. – 2012. – 23 серпня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://una-unso.in.ua/?p=18125#more-18125

58. Політичні партії в демократичному процесі: Інформаційний бюлетень. Додаток до журналу "Україна: події, факти, коментарі". - 2012. - №23. - С.21.

59. Політичні партії в демократичному процесі: Інформаційний бюлетень. Додаток до журналу "Україна: події, факти, коментарі". - 2012. - №30. - С.24.

60. 22 березня 2013 р. - Резолюція круглого столу «Проблемні питання розвитку державного управління і місцевого самоврядування у столиці України» (Київ, "Укрінформ")

61. Українську спілку письменників ігнорує наше Посольство в Ізраїлі? // Музеї України. – 2013. – 13 квітня; Нова Січ. – 2013. – 13 квітня.

62. Доктор наук Павло Гай-Нижник - у редколегії журналу "Музеї України" // Музеї України. - 2013. - 18 квітня.

63. Громадською радою при МЗС України створено Міжвідомчу Експертну раду з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі // Музеї України. – 2013. – 19 квітня.

64. Міністру закордонних справ України Л. Кожарі // Музеї України. – 2013. – 23 квітня.

65. Білозерська О. Монархія - мати порядку. В Україні започатковано Лігу консерваторів-монархістів (1 червня 2013 p.)

66. Трішки злоби на злобу дня // Живий журнал Кості Каменяра [Електронний ресурс] Режим доступу: http://kostyantyn1979.livejournal.com/266694.html

67. Оппозиционеры не знают, как выпутаться со сложившейся ситуации, им страшно идти дальше – эксперт // Антикоррупционный информационно-аналитический портал job-sbu.org. – 2013. – 4 грудня.

68. Звернення Національних Зборів до громадян України та світової спільноти // Столиця. Інформаційно-рекламний портал. – 2013. – 17 грудня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://stolica-ua.com/nac-onaln-zbori/zvernennja-nac-onalnih-zbor-v-do-gromadj-4261.html

69. Лариса Івшина: Дещо про «джунглі». Опитування «ЗМІ та євромайдан: уроки, проблеми, виклики». Відповідає головний редактор газети «День» Лариса Івшина // Телекритика. – 2014. – 3 січня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.telekritika.ua/professiyni-standarti/2014-01-03/89030

70. Музей плакату України // Музей плакату України. Офіційний сайт. - 2014. - Січень [ Електронний ресурс ] Режим доступу: http://museum-plakat.do.am/index/0-2

71. Багряний С. Для створення дієвої програми патріотичного виховання не вистачає політичної волі //Український погляд. – 2014. – 21 січня; // Націоналістичний портал. – 2014. – 21 січня.

72. Шуклинов П. Амнистия: власть и Майдан сделали полшага навстречу друг другу // Ліга Новости: ЛIГАБiзнесIнформ: Информационное агентство. – 2014. – 14 лютого [Електронний ресурс] Режим доступу: http://news.liga.net/articles/politics/980399-amnistiya_vlast_i_maydan_sdelali_polshaga_navstrechu_drug_drugu.htm

73. «Правый сектор» готов освободить Грушевского в течение суток // Сегодня. – 2014. – 14 декабря [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.segodnya.ua/ukraine/pravyy-sektor-gotov-osvobodit-grushevskogo-v-techenie-sutok-495822.html

74. «Правий сектор» сформував політраду і вирішив включитися в процес врегулювання ситуації в Україні // NEWSru.ua – Україна. – 2014. – 14 лютого [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.newsru.ua/ukraine/14feb2014/pravyi_politsovet.html

75. «Правий сектор» сформував політраду і готовий долучитися до консультацій щодо врегулювання ситуації // УНІАН. – 2014. – 14 лютого [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.unian.ua/politics/884497-praviy-sektor-sformuvav-politradu-i-gotoviy-doluchitisya-do-konsultatsiy-schodo-vregulyuvannya-situatsiji.html

76. «Правий сектор» сформировал политсовет и хочет присоединиться к переговорам по урегулированию ситуации в Украине // ПрессОРГ 24. – 2014. – 14 лютого [Електронний ресурс] Ресурс доступу: http://pressorg24.com/news?id=7529

78. Беловол А. "Правый сектор" готов освободить Грушевского в течение суток // Сегодня. – 2014. – 14 лютого.

79. Meschede L., Haa V. "Der dritte Weltkrieg bricht aus" // Abendzeitung Mnchen. – 2014. – Sonntag. – 09. Mrz.

80. У Національному музеї архітектури та побуту України відбулася зустріч майданівців зі студентами // Нова Січ. – 2014. – 15 березня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=9264

81. Один из украинских телеканалов снял фильм о "Правом секторе" // Сегодня. – 2014. – 7 квітня.

Народився 28 травня 1971 року в місті Дунаївці Хмельницької області в сім'ї творчої інтелігенції.

Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986—1989 роках у містах Дунаївці та Кам'янець-Подільський. У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 року був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби “самбо” на приз Героя Радянського Союзу Ф.Є.Гончарука (м.Нова Ушиця, 1985). Здобув "Золотий значок ГТО СРСР" (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби "самбо" (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).

У 1978—1988 роках навчався у середній школі № 4 міста Дунаївці. Закінчив із срібною медаллю.

У 1989—1991 роках був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева.

1991 року — рядовий Радянської армії.

У 1991—1995 роках — студент історичного факультету Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту ім.В.Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

З 1995 р. живе і працює в Києві.

У 1995—1998 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського Національної академії наук України.

1999 р. — провідний археограф відділу пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

2000 р. — у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.)» і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України.

2001—2003 рр. — провідний науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.

2002—2003 рр. — завідувач науково-інформаційним відділом Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.

2002 (вересень) - член ініціативної групи Української гетьманської організації по створенню Всеукраїнського об'єднання громадян "Союз гетьманців-державників".

2003 р. — заступник головного редактора науково-популярного часопису «Гуманітарний seminarium».

2003 р. — науковий співробітник Інституту трансформації суспільства.

2003—2004 рр. — старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

2004 р. — старший викладач кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування в м.Кривий Ріг (за сумісництвом).

П.Гай-Нижник та донька останнього гетьмана України П.Скоропадського О.Отт-Скоропадська (13.IX.2005)

2004—2005 рр. — доцент кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України.

Вересень-грудень 2004 р. — Учасник Помаранчевої революції в Києві.

2005-2008  рр. — докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2008 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 - Історія України: «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. — квітень 1918 р.)»

2007-2012 рр. — старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України.

4 березня 2010 р. підписав Петицію - Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С.Бандери в тексті Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р.

2 липня 2010 р. обраний дійсним членом (академіком)ГО «Українська академія наук».

У червні 2012 р. був включений у «Список — 300» — авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови».

30 липня 2012 р. на передвиборчому з'їзді УНА-УНСО був включений до партійного виборчого списку. Увійшов до першої десятки (№7, як безпартійний) виборчого списку Української національної асамблеї (УНА-УНСО) як кандидат у народні депутати України (вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 р.)

3 серпня 2012 р. підписав "Відкритий лист генеральному директору (президенту) Національної телекомпанії України Єгорові Бенкендорфу" з протестом відомих громадсько-політичних і наукових діячів проти російськомовного коментування Першим національним телеканалом ХХХ літніх Олімпійських ігор [5].

Від 17 квітня 2013 р. - Голова міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громанській раді при МЗС України.

Член редколегій: наукового щорічника «Україна дипломатична» (засновники: Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв, Історичний клуб «Планета»); наукового часопису «Пам'ять століть» (засновники: Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова, Історичний клуб «Планета»); наукового збірника «Становлення та розвиток української державності» (засновник: Міжрегіональна академія управління персоналом), журналу "Музеї України".

Одружений. Виховує доньок Дзвениславу та Яснославу.

Почти год назад Константин Стасюк начал работать с пациентом, у которого диагностировали болезнь Вильсона. Одним из побочных эффектов этой болезни является цироз печени.

Результаты, достигнутые с начала реабилитации, не могут не удивлять.

Начало истории Виталия читайте здесь http://stasuk.com.ua/?p=877

http://stasuk.com.ua/?p=1205

По данным пресс-службы Республиканского комитета Крыма по охране культурного наследия, подписание соглашения состоялось 29 апреля. Документы подписали Министр культуры Владимир Мединский, Председатель Совета министров Крыма Сергей Аксенов и исполняющий обязанности губернатора Севастополя Сергей Меняйло.

В документах идет речь об осуществлении Крымом и Севастополем государственного контроля и надзора за сохранением, использованием, популяризацией и государственной охраной объектов культурного наследия, расположенных на территории Крыма и Севастополя. Также оговорены охранные обязательства при приватизации объектов культурного наследия федерального значения, определение границ историко-культурных заповедников федерального значения, расположенных на территории Крыма и Севастополя".

Комітет ще раз звертає увагу на ситуацію довкола музеїв Криму керівництва Мінкультури, Мінюсту, МЗС і Міноборони України! Час залучати міжнародні організації, подавати судові позови і вимагати мільярдних компенсацій за вилучення і нищення наших музеїв та заповідників. Міжнародне право повністю на нашій стороні!

Чому немає конкретних справ?

Крим все-одно повернеться в Україну!

Триває боротьба патріотично налаштованих музейників з порятунку головного музею Міноборони - Національного військово-історичного музею України. Нині він перебуває під управлінням проросійськи налаштованої команди випадкових у музейній справі людей, без досвіду і освіти. Яких, попри протести призначив зрадник України, екс-Міністр оборони Лебєдєв, що переховуєтся від слідства в Росії.

Вимагаємо повернути до керівництва музею його творця - полковника ЗСУ, кандидата історичних наук Віктора Карпова!

Ось яку відповідь на запит, отримали активісти з Військової служби правопорядку у ЗСУ.

"Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України було проведено перевірку факту порушення чинного законодавства при прийомі на роботу міністром оборони України Павлом Лєбєдєвим керівника Національного військово-історичного музею України Таранця В.В. Нагадаємо, що для призначення на цю посаду кандидат має відповідати наступним критеріям: повна вища освіта відповідного напряму підготовки тобто історичного профілю; післядипломна освіта у галузі управління; стаж роботи у галузі культури на посадах керівників нижчого рівня не менше 5 років; компетенція і знання законодавства України в галузі культури та музейної справи, знання порядку організації обліку і зберігання музейних фондів, форм та методів проведення науково-дослідної, експозиційної, виставкової, просвітницької, методичної, реставраційної роботи і видавничої діяльності музею, передового досвіду роботи вітчизняних та світових музеїв.

Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України встановлено факт відсутності у керівника Національного військово-історичного музею України Таранця В.В. вищої освіти історичного профілю, післядипломної освіти в галузі управління та стажу роботи в галузі культури на посадах керівників нижчого рівня не менше 5 років. Таким чином, призначений на посаду керівника Національного військово-історичного музею України Таранець В.В. не відповідає зазначеним вимогам, що є грубим порушенням законодавства".

Комітет порятунку музею, ініціатива "Музейна люстрація" та журнал «Музеї України», який неодноразово звертав увагу на непрофесійність зазначеного «фахівця», вимагають від нового Міністра оборони усунути порушення законодавства.

Час відновити справедливість і дати можливість досвідченому музейнику, історику, управлінцю В.В.Карпову повернути закладу його колишню славу!