Тетяна Чорновол показала свої картини

  • 10.06.18, 11:03

Це – надпотужна виставка. Просто ефект зіпсували набридлі політики. Не варто було їх запрошувати…

Народний депутат України Тетяна Чорновол показала свої картини. Особисто я вражений.

Я був у тій колоні Майдану, яку безбашенна Танка вела у Нові Петрівці до Дзвінкової криниці, і, до речі, з своїм Малим –  сином. Чекали нападу беркуту, хоча, все обійшлося…

Невтомна Танка одразу стала до лав оборонців України на Донбасі. Як і її чоловік Микола.

Про те, де у ті критичні дні були “петріоти з дивану” не варто згадувати.

Микола опинився в Іловайську. І був пристрілений, очевидно жінкою-снайпером, на одному з полів Осиківської сільради, де я виріс…

Пахова рана. Снайперський “жарт”. Рана здається дрібною. Якщо не буде кваліфікованої медичної допомоги – однозначна смерть. Що і сталося.

Молода жінка-патріотка стала вдовою. Діти – сиротами…

Картини Тетяни саме про це. Її життя кардинально змінилося.

Очі вдови…

Спогади молодої вдови…

І саме завдяки їм Україна вистояла і є!

Слава героям!

Мабуть на тому рецензію і закінчу. Далі пряма мова Тетяни Чорновол з Фейсбука.

“Я взялася за пензлик в річницю загибелі свого чоловіка під Іловайськом. Тому що моїй змученій душі, як і родинною трагедією так і валом брехливого публічного бруду, вкрай потрібно було конденсувати хоч трохи щастя. А звідки?

Знайшла — інтуїтивно. Уквітчувала тоді могилу Миколи соняхами, бо загинув він на соняшниковому полі, і відчула, що мені треба негайно, побачити те, що він бачив востаннє.

Вдома вигребла з шухляди старі фарби. Картина повставала наче з двох половин — вибух і трупи обгорілих соняхів, а поряд квітуче не зруйноване війною поле. І зразу зринули спогади, як їздили ми з Миколою по таких полях в 14-тому. Соняхи біля Маріуполя обривалися прямо в море. І все це жовте і блакитне сприймалося особливо яскраво в контрасті з близькою війною і смертю.

Згадала, як Микола мучився, коли я просила подарувати мені на день народження автомат. Він опирався з усіх сил, панічно боявся щоб я воювала. Проте повага і любов переважили страх. І він здобув автомат під час звільнення Маріуполя і подарував. Але настрій у нього був хмарний. Тому, коли ми повернулися з полігону, де пристрілювали зброю, я винувато проворкотіла Миколі: «А давай я почищу і твій кулемет». Добровольці так по-доброму посміялися з такої сценки подружнього життя, що і Микола не зміг сховати проривну посмішку. І була тоді якась особлива радість для мене — сидіти над морем під соснами (чота Миколи тоді базувалася в колишньому маєтку Януковича під Маріуполем) і чистити нашу зброю сорочками переможеного ворога (себто Віктора Федоровича).

І поки я малювала соняхи весь час відчувала дотик до тієї радості, бачила мерехтіння липневого моря й танцюючу мереживну тінь сосен…

Щастя, воно в нас! Завжди! Витягнути його тільки треба, по краплині, відокремити від гіркоти втрати.

І так мені закортіло взяти наступне полотно і малювати сосни, щоб, як наяву знову пережити літо, коли народилася дочка. Ми тоді з Миколою прогулювалися в парку й гойдалися на старих атракціонах – «човниках». Микола великий і сильний, розгойдував так, що ми літали під самими кронами в мереживі соснових тіней. Літали, поки не помічали, як внизу, під нами, прокидалася у возику маленька Іванка. Цілий водоспад вітру, ейфорії і щастя…

І я малювала сосни — літала. Малювала Крим – стояла знову там на скелі. Малювала просту радість сьогодення, щоб не втекла бува. Щастя насправді таке просте і в простих речах. І коли важко, і коли відчай, і коли злість, це ще не означає, що його немає поряд. А коли малюєш є час і помітити, і відчути сповна. А ще мріяти. Плекати в собі жагу і пристрасть життя”.

Тетяна Чорновол

Чому я взявся щось писати?

Тому, що я дозрів поїхати у зону бойових дій на рідний Донбас, лише на Покрову 2014. Мабуть боявся… Але, поїхав…

Вони воювали вже кілька місяців…

Обурений дебільними рецензіями на картини Танки.

Особисто я її розумію, поважаю і співчуваю. Про політику не будемо. Лише про жінку і патріота.

На якому дивані лежали ваші тушки у той час? Чомусь заділо…

Можливо, Танка стане такою ж класною художницею, як і активісткою…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

У національному музеї історії україни – ще одна зруйнована

  • 08.06.18, 21:33

Вслід за руйнуванням унікальної пам’ятки – дипломатичного паспорта М. Грушевського 1919 р. під час монтажу виставки, турботами директора музею Т. Сосновської нанесено черговий удар по збереженню іншої, не менш унікальної пам’ятки.

Пам’ятка – срібний глечик-ойнахоя  І ст. Цей музейний предмет реставрувався реставратором вищої категорії, заступником завідувача філії НМІУ – Музею історичних коштовностей, членом профкому Первинної профспілкової організації НМІУ Анастасією Іваненко. Останній факт дуже сильно нервував гендиректора, яка головною метою всього свого життя обрала саме знищення цієї профспілки. Створення особливо «складних», тобто максимально нестерпних для адекватних людей умов для роботи усім без винятків членів профспілки з особливим наголосом на членах профкому – це головне завдання і мотивуючий чинник.

За ці далеко не повні 6 місяців доведено до звільнення четверо членів профкому.

Звісно, що доводячи до звільнення високопрофесійного музейного працівника і реставратора Сосновська і її Ко, в останню чергу думали про експонат, хоча в цій історії він зіграв вирішальну роль. Коли Анастасію Іваненко звільнили (через годину після подання заяви – не хотіли ризикувати, щоб людина раптом не передумала) на черговій загальномузейній нараді заступник ген. директора з адміністративних питань, який не має профільної освіти і жодного року не працював у музеї, оголосив що проблема в тому, що предмет на сьогодні в гіршому стані ніж був до реставрації. Також на погляд заступника, який очолював робочу комісію, яка розбиралась в цій штучно створеній ситуації, проблемою було те, що глечик реставрувався аж 7 років…     Генеральний директора (за освітою математик) додала, що видавався предмет на реставрацію на рік. Ось така «страшна» на погляд цих дилетантів і пройдисвітів трапилась трагедія. Дуже шкода, що Анастасія не мала достатньо фізичної сили і здоров’я дотерпіти до кінця роботи всіх цих «комісій» до складу, яких входили математики та економісти (окремо потрібно відзначити завідувача МІКУ О. Хардаєва – юриста), які її тероризували майже місяць. Але в результаті людина звільнилась – всі заспокоїлись – і О. Хардаєв, який за декілька місяців свого призначення добив фаховий колектив, і Сосновська і співробітники Анастасії, які отримали щедрі премії та її посаду за «підтримку» директора. Але постає питання: «А як же срібний глечик-ойнахоя?».

Тепер повернемось до цього експоната і пояснимо хоч через інтернет-видання «геніальному» директору (бо спеціалістам музейникам, ми думаємо, пояснювати не потрібно). Так, експонат видався на рік, але в процесі роботи виявилось, що він потребує тривалішої реставрації і терміни подовжували рішеннями реставраційної ради. Звісно предмет «виглядає гірше», бо з фондів видавали майже цілий глечик, а в процесі реставрації його розмонтували на фрагменти і станом на сьогодні монтаж предмета не завершено. Глечик (предмет археології) срібний із тонкими стінками, тобто дуже складний – тому з ним і працювали аж сім років. Звісно паралельно реставрувалися інші предмети. Але коли математик і юрист має безмежну владу і безкарність, пояснювати якісь фахові речі іноді буває принизливо. Саме тому Анастасія вирішила піти, а не втрачати час на сто перше письмове і усне пояснення недалекому, психічно нездорову керівництву елементарних речей.-пише блог surmanova.wordpress.com

А глечик-ойнахоя тепер буде існувати в фрагментованому стані ще дуже довго, бо фахівців відповідної кваліфікації в музеї немає. Спостерігаючи за цією ситуацією, ще декілька фахівців готові покласти заяви, щоб не чекати повторення ситуації. І хто ж залишиться працювати в музеї? Люди з найнижчим рівнем інтелектуального розвитку?

 

Корсунь Ю. музейник.

Музей у Пирогові – це банкомат, чи музейний заклад?

  • 08.06.18, 15:09

 

Вже багато років недолуге Міністерства культури України,  активно  «прилаштовує» на керівні посади близьких друзів та кумів, які  нічого не розуміють в музейній галузі і роблять з музеїв розважальний центр.

Музей для міністерства — банкомат для отримання готівкової маси. Міністра цікавить лише особистий піар  та позитивні відгуки  про роботу галузі культури (за чутками, «Голос майдану»  планував перескочити на тепле крісло амбасадора у Канаді, але отримав відмову і зараз готується до Верховної зради). Йому  важливо аби посади директорів закладів культури займали «ручні»  особи,  які допоможуть досягнути його великої мети. І сьогоднішні директори активно працюють на імідж свого хазяїна.

В пошуках піару та швидких грошей,  деякі директори музеїв  забули , що основна функція музейних закладів. – це науково-освітня робота. Це яскраво видно  по роботі Національного музею народної архітектури та побуту України у с. Пирогів.

За останні роки музей не випустив жодного наукового каталогу, жодного методичного посібника, жодного наукового збірника, не провів масштабної науково реставрації . Протягом десяти років музей провів аж дві конференції, але не видав жодного збірника з науковими матеріалами. Музей  навіть не  випустив елементарного путівника.  В.о. директора Повякель   відмахується – краще зробимо за ці гроші новий сайт.

На першому плані  у Повякель лише комерційні кінозйомки та фестивалі. Для залучення спонсорів вона влаштовує марнотратний фестиваль з подружкою — теж радницею Міністра культури (дружина нардепа Бригинця від БПП), Рудницькою, яка вже багато  «нафестивалила» бюджетних грошей на Сході України.

ef9e9aa5f0d3f9e917d257d3e1f49535_600x1000

До проведення щонедільних заходів залучені всі наукові співробітники:  молоді танцюють та співають,  проводять інтерактиви та  екскурсії, науковці з 40-річним досвідом прибирають  експозиції, вирубують чагарники, займаються  городиною, білять, фарбують, мажуть.  Займатися науковою роботою їм просто ніколи – навіть у зимовий період музей проводив «вечорниці для фотосесій».

Для Повякель головне – фотографії у Файсбуці, а не реальна музейна робота. Вона не знайома ні з законами, ні з колективним договором, ні з інструкціями, ні з музейним працівниками.  За пів року не проведено жодного збору колективу.  На День музеїв вона преміювала виключно  своїх васалів, забувши  привітати інших  працівників.

Порушуючи умови колективного договора,  Повякель  за 4 місяці вже два рази змінили штатний розпис.  Завідувачі відділів навіть не знають  хто їм підпорядковується: нема ні наказів про зміни штатного розпису,  ні  доступу до штатного розпису, до нових положень, посадових інструкцій. У музеї  з’являються нові сектори та відділи без реально працюючих людей.  У квітні вона  скоротила першого заступника, а в травня цю посаду поновила і  перевела  туди хлопчика Артема з посади свого радника  (Артем  інколи п’є каву з заступником голови Адміністрації Президента  і обіцяє перемогу Повякель під  час конкурсу на посаду директора).- пише блог https://polperex.wordpress.com

Міністр вже чув про зловживання Повякель на посаді в.о.директора: про зйомки на території музею, про неофіційних орендарів, про касові махінації. Не реагує.  Шлях до Верховної зради дорого коштує.

А Повякель вибрала  шлях попередників: збагачення та самопіар.

Колектив пережив багато директорів  і впевнений, що і ця директорка  довго  не затримається.

Олена Мельник

Дружківка провела регіональні змагання з мотокросу

  • 07.06.18, 18:18

Швидкість, рев моторів, стрибки й повороти, – 28 травня у Дружківці відбулися регіональні змагання з мотокросу. Вісімнадцять років назад такий захід вже відбувався, але відсутність професійної траси, людської ініціативи, підтримки та допомоги не змогли зробити цю подію традиційною. На щастя, часи змінюються і мрії здійснюються.

Змагання проходили на схилах Костянтинівського району. Організаторами стали Дружківська міська рада, райдержадміністрація Костянтинівського району, обласний комітет ТСОУкраїни, які при підтримці компанії «Веско» відродили трасу до рівняпрофесійних міжнародних змагань і доклали чимало зусиль, щоб свято вдалося. З першими словами привітань до присутніх звернувся міський голова Валерій Гнатенко, який побажав всім спортсменам перемоги, адже мотокрос – це спорт справжніх чоловіків. «У Дружківці завжди підтримувалися творчі та спортивні ініціативи – й міські, й обласні та регіональні, саме розвиток особистості є запорукою подальшого розвитку міста та суспільства в цілому», – зазначив міський голова.

Як повелося з давніх-давен на нашій землі, перед будь-яким серйозним ділом або перед дорогою, людей завжди частували – пригощали святим хлібом. Організатори свята не відійшли від цієї традиції та пригостили спортсменів Дружківки, Костянтинівки та Краматорську короваєм. А яскравим акордом стали жовто-блакитні кульки в небі, випущені з рук вихованців хореографічного колективу «Модерн».

Тож змагання стали справжнім екстремальним видовищем. На схилах довкола траси зібралось чимало дружківчан та гостей міста, які з цікавістю спостерігали за перегонами та активно вболівали. Змагалися професіонали та аматори, ветерани мотоспорту та зовсім юні спортсмени. Всі вони залишилися задоволені організацією заходу та запевнили, що готові повернутися у Дружківку в наступному сезоні.Наприкінці заходу відбулося урочисте нагородження з врученням кубків, дипломів, медалей та грамот.

 

 

 

 

 

 

Щаслива родина-міцна країна!

  • 07.06.18, 17:49

Сім’я – та пристань і гавань, звідки ми виходимо у широкий світ, ім’я якому життя. Для кожного з нас сім’я має бути джерелом любові, вірності, поваги, турботи та захисту  тією базою й основою, без якої не може існувати людина. 02 червня 2018 року у Дружківці до Дня сім’ї та Дня захисту дітей відбулося родинне свято – фестиваль «Щаслива родина – міцна країна!», організаторами якого стали Дружківська міська рада та Євангельські церкви міста.

Крім урочистої ходи вулицями міста, дружківчан запросили на площу Молодіжну, де й відбувся фестиваль за участю творчих колективів, дитячо-юнацької спортивної школи та представники євангельських церков. Міський голова Валерій Гнатенко привітав усіх присутніх зі святом та побажав, щоб у дружківських оселях завжди було чути дзвінкий сміх та панувала дружня атмосфера! «Нехай ваші сім’ї поповнюються, а діти будуть щасливі та здорові!», – наголосив міський голова.

У конкурсі «Щаслива родина-міцна країна» взяли участь п’ять сімей міста. Це Дитячий будинок сімейного типу Сергія та Ольги Терех, які виховують одну власну дитину та сімох дітей-вихованців, прийомна сім’я Василя та Надії Бондарєвих, в якій виховується дві прийомні та чотири рідні дитини, сім’я Сергія та Ольги Кудін, Ігоря та Марії Карасьових та Євгенія й Наталії Гончарових. Конкурс складався з трьох етапів: творчого виступу, спортивній естафеті та вміння будувати вироби власноруч. Кожен етап мав свою номінацію, тому без подарунків учасники не залишилися. Головний приз та перемогу у конкурсі отримала сім’я Карасьових. На всіх активних учасників фестивалю чекали подарунки від Дружківської міської ради та ігрового комплексу «Лабіринт» і «Бабути».

Велика кількість майстер-класів для дітей та батьків: картини з ниток, ліпнина з солоного тіста, вироби зі стрічок, випалювання та канзаши, аквагрим, спортивні ігри від команди «Смайл» – кожен знайшов, що йому до душі. Для дітей працювала канатна доріжка, батути та безкоштовна фотозона, величезний триколісний велосипед – так провела День захисту дітей Дружківка.

Дружківська міська рада, її виконавчий комітет щиро вдячні всім, хто приєднався до організації свята та тим, хто взяв участь у фестивалі.

 

Валерій Гнатенко і преса Дружківки

  • 07.06.18, 17:23

Напередодні Дня журналіста відбулася зустріч представників міських засобів масової інформації та очільника міста Дружківки Валерія Гнатенка.

Міський голова привітав журналістів із професійним святом, щиро подякувавши за багаторічну співпрацю, повне і всебічне висвітлення важливих суспільних тем економічного, соціального та культурного життя Дружківки, за цікаві репортажі про людей, які сумлінно працюють на благо рідного міста, відзначив провідну роль засобів масової інформації у створенні сучасного інформаційного простору в місті, відкритого до спілкування та вирішення нагальних проблем, а також всебічне висвітлення діяльності міської ради та незаангажованість.

Зустріч відбулася у теплій атмосфері, де кожен поділився своїми думками щодо перспектив розвитку міста. Майже дві години міський голова відкрито спілкувався з журналістами про результати роботи місцевої влади.

Одним із найважливіших показників стану економіки, міський голова назвав роботу промислових підприємств. Це і зростання заробітних плат, і створення нових робочих місць. У цьому плані, згідно зі статистикою, є певний рух вперед, місто нарощує темпи та показує позитивні результати. Не обійшов увагою й два масштабні проекти, які повним ходом реалізуються у місті. Це реконструкція площі Соборної та парку культури і відпочинку. Всі роботи заплановано завершити в поточному році. Відносно озеленення, що турбує мешканців, міський голова зазначив: «Майже всі існуючі зелені насадження на об’єкті реконструкції будуть збережені. Згідно з планом передбачено знесення 18 дерев з ушкодженнями й дефектами стовбурів різного походження. Жодна липа чи хвойне дерево знесене не буде. Здійснюватиметься лише формовочна обрізка».

Не менш важливим є питання реконструкції міських закладів освіти. Зараз у стадії активного ремонтного процесу знаходяться школи № 6 і 8, де міняють вікна, покрівлю та проводять термомодернізацію. Коментуючи процес ремонту в освітніх закладах, Валерій Гнатенко зазначив, що міська влада і надалі триматиме на постійному контролі питання розвитку освітньої галузі Дружківки.

Не залишилося без уваги й питання залучення інвестицій у місто. Основнимдосягненням міський голова назвав початок реалізації проекту «Прозорий офіс», у ході якої буде проведена реконструкція будівлі Управління соціального захисту населення та її об’єднання прозорим переходом із Центром надання адміністративних послуг. Валерій Гнатенко зазначив, що реалізація цього проекту має велике суспільне значення для міста та пов’язана з удосконаленням системи надання соціальних послуг, де дружківчани в одному місці та за один візит вирішуватимуть максимальну кількість питань та вчасно отримуватимуть будь-яку допомогу або соціальні послуги відповідно до своїх потреб.

«Чимало зроблено в питаннях енергоефективності й енергозбереження, що вже принесло реальні результати та має суттєві надбання», – зазначив міський голова. Згідно Плану дій зі сталого енергетичного розвитку містом визначені пріоритетні проекти з енергозбереження та використання відновлюваних джерел енергії, реалізація яких дозволить зменшити витрати мешканців та міського бюджету на оплату енергоносіїв, зменшити тиск на довкілля та клімат, зробити місто комфортнішим для життя, а також створити додаткові точки зростання економіки міста. Вивільнені кошти спрямовуватимуться на покращення якості життя людей та інфраструктурні проекти.

У відповідь на запитання щодо перспектив об’єднання територіальної громади, Валерій Гнатенко нагадав, що Верховна Рада України прийняла законопроект, якийдозволяє громадам за спрощеною процедурою приєднуватися до міст обласного значення.Тобто у Дружківки з’явилася можливість згуртувати навколо себе сусідні сільські та селищні ради й стати центром об’єднаної громади без зайвих бюрократичних процедур. У зв’язку з цим є сподівання, що процедура об’єднання значно прискориться.

Валерій Гнатенко відповів і на ряд інших запитань, але найголовніше, на чому він наголосив – це збереження миру, спокою в Україні й рідному місті. Тільки в злагоді, єдності й спільному бажанні зробити місто кращим можливе вирішення всіх складних сучасних викликів і проблем. Міський голова наголосив, що був і залишається відкритим до спілкування із засобами масової інформації, для нього не було й немає закритих тем. Мер закликав журналістів сприяти створенню доброго іміджу Дружківки та подякував за конструктивну критику, яка спонукає до аналізу та пошуку нових шляхів вирішення зазначених питань. «Завдяки вам наше місто виглядає миролюбним, попри всі складнощі. Якщо ми показуємо перетворення на краще, у людей виникає віра в майбутнє, яка веде до позитивних результатів, до відродження віри в рідне місто», – підсумував міський голова.

Маленький Балтійський круїз

  • 01.06.18, 22:56

Хочете яскраво провести відпустку? Їдьте на Балтику! Отримаєте неймовірні враження, побачите кілька чудових країн! Більше того, як бонус — побуваєте в круїзах до Стокгольму чи Хельсинки! Такий шанс втрачати не варто!

Що варто знати. З Києва є автобуси, літаки до Таллінна. Можна автівкою… Їхати автобусом десь добу. Побачите Білорусь, Литву, Латвію, Естонію.

В Таллінні берете квиток на паром і…

Маленький Балтійський круїз.

Спеціально даю коротку інформацію від одного з перевізників.

Вас ждет незабываемое путешествие по Балтийскому морю! Вы можете выбрать небольшой круиз на любом из направлений:

Хельсинки-Стокгольм паромы Silja Symphony и Silja Serenade

Хельсинки-Таллинн паромы StarSilja Europa и Megastar

Таллинн-Стокгольм паромы Victoria I и Baltic Queen

Рига-Стокгольм паром Isabelle и Romantika

Турку-Стокгольм паромы Galaxy и Baltic Princess

Не забывайте про прекрасные мини-круизы на Аландские острова. Даже пару часов на борту паромов Tallink и Silja Line заставят Вас позабыть о повседневной рутине. Вперед на встречу Балтийскому Морю!

Фінляндія

Надёжное и не зависящее от погодных условий современное судно предлагает за время непродолжительного морского путешествия разнообразные возможности времяпрепровождения. Можно посетить стильный ресторан la carte, отведать разнообразные блюда из богатого ассортимента шведского стола, или подкрепиться в пиццерии или в кафе. Во время рейса можно посидеть в одном из приглянувшихся баров.

Также на борту судна вы сможете совершить покупки. Вас приятно удивит богатый ассортимент супермаркета и большой выбор парфюмерии и косметики, разнообразный товар по выгодным ценам! К услугам более требовательных пассажиров – бизнес-салон Business Lounge на 100 мест, где можно в спокойной обстановке не только поработать или почитать свежую прессу, но и насладиться широким ассортиментом блюд  и различных напитков на шведском столе.
Лайнер «Стар»
Год постройки: 2007
Верфь: Aker Finnyards, Финляндия
Порт приписки: Taллинн
Длина: 186 м
Ширина: 27,7 м
Скорость: 27 узлов
Количество палуб: 12
Количество пассажирских мест: 2 080
Количество кают: 131
Линейных метров: 2000
Ледовый класс: 1A Super

Стокгольм

Швеція.

  • 40-часовой круиз с 2 ночами на пароме
  • Отправление из Таллинна ежедневно в 18:00
  • Развлекательные программы, рестораны – на любой вкус
  • Магазины на пароме с уникальным ассортиментом и выгодными ценами

Лайнер «Вікторія І»

Год постройки: 2004
Длина: 192,9 m
Ширина: 29 m
Скорость: 22 узлов
Ледовый класс: 1 A super
Количество палуб: 12
Количество пассажирских мест: 2500
Количество кают: 740
Мест в каютах: 2254
Линейных метров: 1030

Особисті враження.

Ми просто заїхали до Морського вокзалу в Таллінні. На завтра взяли квиток до Хельсинки — 17 євро туди і 19 — назад увечері. Показали українські біометричні паспорти — ніяких проблем!

На причалі треба бути десь за півгодини до відправлення — може бути черга. Для мандрівників на автівках — окрема процедура.

На борту — бари, магазини, шведський стіл (11 євро). Гральні автомати.

Пиво — 6 євро. Кава — два-три євро. Все досить дорого як для українців, тому все варто взяти з собою.

На ознайомлення з Хельсинки достатньо одного дня — все страшенно дорого! Нам порадили купити годинний квиток на трамвай — 2.9 євро, проїхатися містом, пішки погуляти центром. Якщо їдете за путівкою — екскурсія потрібна!

Для нас майже тижневий тур з маленьким круїзом, обійшовся десь у вісім тисяч гривень на людину. Що, повірте, для єврозони дуже дешево!

А круїз до Фінляндії став справжньою родзинкою!

Вже мріємо про круїз Таллінн-Стокгольм. Від 80 євро на людину.

Зрозуміли, що Європа поруч. І українцям абсолютно доступна.

Більше того, наші навчилися там працювати і непогано заробляти!

Отже, реалістичні туристичні маршрути стануть популярними вже скоро!

Головне не забути, що Україна теж Європа!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

 

Музей фаст-фудів у Пирогові

  • 31.05.18, 13:19

Мінкульт Нищука свідомо добиває Нацмузей у Пирогові, перетворивши перлину історії на блошиний  базар!

Національну перлину народної архітектури та історії в Пирогові остаточно перетворили  в торгівельно-розважальний центр та український шанхай з фаст–фудами. Замість того, щоб показувати  національну культуру України, недолуге керівництво музею запустило низку свят сільського рівня та заповнило музей примітивними сувенірами.

За останні роки Національний музей народної архітектури та побуту України перестав проводити масштабні заходи, з музею пішли  народні майстри, зникла якісна сувенірна продукція, фаст-фуди  витіснили народні страви. Музейні ятки пропонують примітивну  продукцію, якій місце на стихійних базарах. Музей у  Пирогові став центром попси.

Більшість поважних народних майстрів, які там роками ярмаркували,  відмовились брати участь у музейних заходах через жахливу  організацію та хуторянський підхід до проведення музейних свят.

Головна мета  нинішніх керманичей – заробити гроші. Але,  дивлячись на стан музею, розумієш, що  всі кошти, зароблені на численних заходах,  йдуть не на розвиток музею, а в кишені .

За останні роки НАЦІОНАЛЬНИЙ музей перетворився у розважальний  заклад з науковцями-аніматорами, які окрім танців та співів більше нічого не спроможні зробити.  Ні путівників, ні  інформаційних бюлетнів, ні наукових видань. Схоже,  гроші на видавничу справу музей так і не заробив.

Про музей у Міністерстві культури України згадують лише після чергового збурення громадськості, горе-міністр Нищук без конкурсу  призначає чергового «ФАХІВЦЯ», який зазвичай не відповідає вимогам законів України. На посаду директора музею останнім часом приходять   друзі та куми міністрів культури  для яких  Пирогів – місце  розваг та  заробітку. Про розвиток музею у міністерстві майже ніхто не думає.  Та там й нікому:  завідувач відділу музею колишній міліціонер.

Критерії відбору кадрів у міністерстві  ні у кого не викликають жодних сумнівів: до музею приходять люди, які або зовсім не мають досвіду роботи, або пару місяців працювали заввідділом якогось там музейчика, не розуміючи специфіки великого музею під відкритим небом.

Останній десант від Міністерства культури   – маловідома жіночка зі Львова, Оксана Повякель, яка, за її словами, виросла у музейному середовищі (її мама працювала в якомусь музеї понад 40 років), і має “страшенні зв’язки” в  Адміністрації Президента.  Разом з нею зайшла команда  “парашутистів” – чисельні “друзі” Голосу Майдану. Які вміють заробляти. І обіцяли зміни на краще.

“Покращення” наступило: у  музеї виросли нові торгівельні ятки, сувенірні крамниці, «розливайки», зайшли  нові орендатори. І всі без погодження з держмайном. Відкрилися нові зони відпочинку з фаст-фудом, з шашликами, з пивом, з горілкою. Співоче поле остаточно перетворилось у ресторанну  зону з аніматорами (артисти  та майстри), які обслуговують ці генделики.

Орендатори працюють без ліцензій на горілку та пиво, без відповідних  договорів на електроенергію,  воду «смокчуть»  з музейного(!!!)  пожежного гідранту. (Музейне болото-озеро майже висохло. Не приведи господи, пожежа –  експозицію буде нічим гасити). Санітарні норми  порушені: людям навіть ніде руки помити  – стаціонарний туалет біля Співочого поля  закритий, а до «сучасних» біо – туалетів йти далеко.

Виникає питання: де зрушення, де зміни?

Якість заходів погіршилась, більшість традиційних музейних свят просто зникло. Нововведені заходи проводять   лише для «галочки» та фотосесії (Оксана Повякель  –  “бос-медіа” багатьох  піар-кампаній і вміє подати роботу у вигідному ракурсі).  Є багато нарікань від  відвідувачів щодо ціни і якості. Екскурсійне бюро очолила людина, яку неодноразово ловили з «лівими» туристами  та на перепродажі музейних запрошень.

Головне завдання новоприбулої шефині – приборкати колектив і заробити гроші. Працівникам вона призначає  премії без преміальної комісії, звільняє  неугодних працівників  (саме за це було звільнено попередника  директора Бойко), орендаторів зобов’язала  накривати стіл для музейних гостей та  керівництва (на День вишиванки кормили  та поїли понад 50 осіб з міністерства), заносити гроші «на потреби музею».

А тих, хто не розуміє «важкої долі музею» активно виживає,  «нацьковуючи» пресу та науковців.

Змінюються директори – не змінюються проблеми. І нинішний керівник теж не справилась. Нема ні концепції, ні бачення, ні розуміння розвитку музею. Ні досвіду. Один піар  – ним  діри в стріхах  не закриєш.

Попереду «прозорі» вибори на посаду директора.-пише блог https://linadov

Міністерство культури планує  їх провести в серпні, під час спеки та відпусток – тоді розморені члени комісії проголосують відповідно до міністерської вказівки. І знову виберуть “ручного” гендиректора.

“Майдан” переміг!?

Цей лист ми направляємо в пресу і членам Комітету культури і духовності Верховної Ради України.

Гордість народу – Національний музей народної архітектури і побуту України необхідно терміново врятувати, замінивши нинішнє некомпетентне керівництво патріотами і професіоналами!

О.Мельник, музейниця

Меэлис Марипуу: Эстонский институт исторической памяти ищет прав

  • 28.05.18, 21:43

Журналисты из издания “Музеи Украины” продолжают резонансное историческое расследование о судьбе граждан Эстонии, арестованных НКВД СССР в июне 1941 года, тайно доставленных в Путивльский и Старобельский лагеря для военнопленных.

Два эшелона из Таллинна – №№290 и 292 были заполнены исключительно “главами семей” – бывшими госслужащими, офицерами, полицейскими, пограничниками, политиками, священнослужителями, писателями…

22 июня 1941 года, фашистская Германия напала на СССР.
“В Старобельский лагерь эстонцы прибыли 23 июня, уже с клеймом потенциальных пособников нацистов – уже сутки действовали законы военного времени. 2022 человека оказались невольными заложниками ситуации”. – утверждает известный исследователь, член редколегии журнала “Музеи Украины” Владимир Бровко.

Два эшелона “уплотнили” и отправили в Севураллаг. По дороге умер 501 человек. Их могилы неизвестны…

Есть документы, свидетельствующие о пребывании “прибалтов и молдован” в Путивльском лагере. Однако, вывезти их в Сибирь явно не успели – не хватало вагонов. И фронт был рядом. Нет ни одного документа об эвакуации узников. Судьба 2000 эстонцев, оказавшихся в Путивле – неизвестна. Историки предполагают трагический финал…

Итого, в Козельщинском, Путивльском, Старобельском лагерях для военнопленных НКВД СССР, в июне 1941 года, оказались 4676 молдаван и минимум 6000 граждан Эстонии, Латвии, Литвы. И если события в Старобельске как-то изучены, то в Козельщине и Путивле нужно искать тайные братские могилы…

Доступа к архивам НКВД-КГБ в путинской России нет! Все опять засекречено!

Украинские журналисты Наталья Иванченко и Виктор Тригуб специально приехали в Таллинн, встретились с сотрудниками Эстонского института исторической памяти, поделились информацией.

Член Правления ЭИИП, историк Меэлис Марипуу рассказал об Институте и о расследовании судьбы репрессированных граждан Эстонии.

-Меэлис,  несколько слов о Вашей деятельности…

-Наш Эстонский институт исторической памяти занимается разными авторитарными режимами: советским, нацистским, немецким. Но для нас сейчас первоочередная задача – изучить советское время.

Мы целенаправленно изучаем преступления советского периода, планируем выйти на европейскую арену и стать международным институтом коммунистических репрессий, что будет изучать советские злодеяния в разных странах. На мировом уровне изучение преступлений СССР не столь популярно, как изучение последствий фашистского режима. В ближайшем будущем, необходимо собрать историков, которые занимаются подобными темами и на основе международных проектов прийти к фундаментальным академическим выводам, какие преступления были во время красного коммунистического режима в разных странах.

Наша цель – разработать совместную выставку о преступлениях режима на основе 5 государств: Польша, Литва, Латвия, Эстония, Германия, и присоединить к проекту страны, которые пострадали от пакта Молотова-Риббентропа. И дальнейшая цель – создание международного музея коммунистических преступлений в разных странах, который будет находится в Таллинне  в здании тюрмы. Уже выделено помещение 5000 кв.м., где через 6 лет запланировано создать музей, где будут показаны истории стран, которые пострадали от коммунистического режима.

-Наша команда 7 лет расследует деятельность лагерей НКВД СССР для военнопленных, которые находились в Путивле, Козельщине и Старобельське. По нашей информации 18 июня 1941 года, из Таллинна было отправлено 2 эшелона, которые ушли в Старобельск, и они пришли туда, их сразу  отправили в Сибирь. Погиб 501 военнопленный из Эстонии в дороге: военнослужащие, полицейские… Мы сейчас пытаемся найти следы еще 2 эшелонов, которые пошли на Путивль, найти документальные свидетельства. Скорее всего, люди с этих эшелонов  были расстреляны. Сейчас сохранились только косвенные документы НКВД. На ваш взгляд, какой алгоритм действий можно применить для изучения этой загадки?

– Это как раз будет второй этап нашей работы. Мы имеем списки людей, которые пропали без вести в 1941 году. В списках наверняка есть люди, которые исчезли в Путивле. Надо будет более детально  изучить списки, провести анализ и полевые исследования…

-Есть ли смысл поставить символический знак эстонским гражданам, которые возможно закончили свой жизненный путь в Украине? Учитывая, что сейчас мы не можем попасть в Старобельск, можно его поставить на территории Национального историко-мемориального заповедника “Быковнянские могилы” под Киевом?

-Мы сейчас, к сожалению, не имеем конкретных данных про людей, что погибли на территории Украины. Но, как только мы получим более точные данные, тогда есть смысл поднимать вопрос перед правительством Эстонии и увековечить наших граждан, жертв сталинских репрессий, установив крест или доску на мемориальном месте.

Мы ищем правду! Надеюсь, найдем!

Записал Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

Таллинн

Мандрівка до Балтійського моря

  • 28.05.18, 14:20

Українці отримали розкішну нагоду подорожувати Європою без віз. Достатньо оформити біометричний закордонний паспорт!

Залишилося обрати країну, спланувати маршрут — і в дорогу! Якщо дозволяють фінанси…

Ми довго не думали — Естонія, Таллінн! Автобус. Шлях цікавий тим, що пересікаєш всю Білорусь, пересадка в столиці Литви Вільнюсі, зупинка в Ризі, проїздиш Балтійське узбережжя, Пярну, і нарешті Таллін.

Дорога займає майже добу! Але, цікаво!

Вже з Естонії можна вирватися морським поромом до Швеції — Стокгольм (від 80 євро), чи до столиці Фінляндії — Хельсинки, що за дві години морем, вартістю у 17 євро!

Переглянувши кілька пропозицій, ми обрали автобус фірми «Еколайн». Двоповерховий, новенький лайнер з безкоштовним кавовим автоматом…

Під вечір дісталися кордону за Черніговом. Наші прикордонники десь знайшли флегматичного песика, що ліниво обнюхував пасажирів та багаж, всім своїм виглядом демонструючи безглуздість власної місії…

Білоруські прикордонники нагадали радянські часи — що форма, що поведінка. Чомусь перелистали весь паспорт, гордо поставили штамп і примусили тягти всі речі на ретген, хоча ніхто у тій чудовій країні залишатися не збирався… Транзит…

За ніч проїхали всю Білорусь, відзначивши непогані дороги на Мінськ.

Трохи затрималися на Литовській митниці — дехто втридорога купував поліс страхування, а прикордонники допитувалися куди їдемо у ЄС, для чого і скільки маємо євро. Одну жіночку чомусь не пропустили…

Литовські дороги гарні, але вузькі. Скрізь хутори, більшість яких занедбані — власники давно перебралися в міста, а землю взяли в оренду великі корпорації…

Трохи прогулялися Вільнюсом, випили каву за 0,7 євро, пересіли на автобус «Еколайн» до Талліна. Подивилися на легендарне латвійське узбережжя Балтійського моря, з вікна полюбувалися осучасненою Ригою. Тут до речі, найдешевший алкоголь, сигарети серед усіх країн Балтії! Тому повно перекупників…

Нарешті, Естонія! Зупинилися в курортному Пярну, під вечір прибули до Таллінна! Нас зустріла музейниця Маріке, одразу подарувала електронні проїзні на міський транспорт. Як виявилося, трамвай в Таллінні, автобуси — 2 євро за проїзд! Квитки можна придбати лише в деяких кіосках, що не зручно для туристів…

Після транспортних пригод дісталися нашого маленького приватного готелю, оплаченого зазделегідь гривнами через Приватбанк. Чотири дні на двох — 60 євро.

Наступного дня Маріке провела розкішну екскурсію рідним для неї Естонським музеєм під відкритим небом. Я зробив велику фотосесію. Музей у відмінному стані! Ніяких орендарів! Все роблять власними силами, відповідно, зароблені гроші залишаються в музеї. Заробітна плата — десь тисяча євро. Що для музею дуже непогано!

Вразило музейне кафе — обслуговують штатні співробітники. Вся виручка — музею! Страви автентично народні! В обід комплекс з естонського супу, смаженої картопля з котлетами і салатом, глечиком води з кизилом, якоюсь екзотичною для нас молочною стравою коштує лише 5 євро! Що дуже для них дешево!

Взагалі, в естонському скансені варто побувати кожному українцю, що цікавиться історією!

Потім ми разом вирушили у старовинні райони, буквально забитих туристами з десятків країн! Зайшли у філію Музею окупації, де активно торгують сувенірами з символікою КГБ. Нічого історичного, лише бізнес. Що дещо напружує…

Заїхали до Естонського інституту історичної пам`яті, домовилися про співпрацю з розслідування перебування громадян Естонії у Путивльському та Старобільському таборах НКВС, де кілька тисяч бранців, як ми підозрюємо, були розстріляні…

Зайшли до модернової будівлі морського вокзалу, де за 17 євро взяли квитки на пором до Хельсинки.

Наступного ранку відправилися у романтичну балтійську подорож.

Наш лайнер «Стар» на нижній палубі перевозить десятки фур, автобусів, легковиків. На верхніх палубах казино, кафе, магазини, музичний салон з гітаристами, кафе з шведським столом за 11 євро… Пиво чомусь 6 євро за бокал…

Однак, у Фінляндії ціни взагалі космічні! Хоч і доходи високі. Година трамваєм — 2,9 євро! Все починається від десяти євро! Нам порадили оглянути Хельсинки з вікна трамваю, що ми і зробили, проїхавшись містом.

Вже пішки обійшли центральні туристичні квартали і з задоволенням повернулися в порт, очікуючи невтомний паром.

Якийсь неповторний день, що буде згадуватися завжди…

За кілька днів повернулися до Києва…

Українці масово скуповують в Естонії і Фінляндії автівки. Працюють на будовах, ремонтують дороги, водіями… Заробітки гарні — 1500-3000 євро на місяць.

Як правило, їдуть родинами — чоловік, жінка, дорослий син. Працюють два-три місяця, повертаючись на гарному автомобілі…

Роботи вистачає, бо естонці за подібною схемою їдуть у Фінляндію і Німеччину.

Якщо влада України не схаменеться, не здійснить реформи, не підніме рівень життя, молодь просто виїде до Європи. І не лише молодь…

Балтійський шлях ще повинна пройти Україна!

Взагалі, Європа — поруч!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»