Валентин Рыбачук. От голожоп-нка до кандидата в народные депутат

  • 15.09.17, 10:00

Валентин Рыбачук. От голожоп-нка до кандидата в народные депутаты

Этапы большого пути в фактах.

Голожоп-нко. Стоматолог. Рэкетир. Валик-долька. Валик-откат. Кандидат в нардепы.

Таковы ступени карьерной лестницы Валентина Рыбачука, бывшего мэра Славянска, который прославился своей неслыханной жадностью, взяточничеством и уголовно наказуемыми деяниями. 

77775555Это сейчас авторство употребления слова «голожоп-нко» по отношению к кандидатам в нардепы приписывают Неле Штепе. А в Славянске и особенно Николаевке знают: так называли Валентина Рыбачука в молодости. И не из-за того, что семья жила бедно. Просто однажды на вечеринке совершенно пьяному Рыбачуку друзья-товарищи вырезали на штанах на известном месте пониже спины большое сердце. Которое там весь вечер и красовалось. И благодаря которому его стали звать Валик — голожоп-нко.

Когда Рыбачук поступил в мединститут, его стали называть стоматологом. Кличку дали не потому, что учился на стоматфакультете. А потому, что начав работать по специальности, стал добавлять латунь в золотые коронки. Пришлось отсидеть. Помотало по тюрьмам. Там познакомился с нужными людьми, стал членом организованной группировки, занимался рекетом.

Потом заинтересовался Славянским заводом высоковольтных изоляторов. Вместе с любовницей директора (сегодня она – гендиректор предприятия и жена Рыбачука) и при поддержке рекетирской братии добились продажи завода. И стал Валентин Рыбачук двигать во власть. Для этого специально обучался хорошим манерам, умению управлять людьми, воздействовать на них, научился красиво улыбаться, проходил разные курсы и тренинги, на что не жалел никаких денег.

Это очень помогло в предвыборной кампании, когда боролся за кресло мэра. Даже крики его близких родственнников: не верьте Валику, он страшный человек! – услышаны не были и потонули в море желания людей поверить, что молодой руководитель завода с хорошо поставленной улыбкой (а не волчьим оскалом, как предупреждали его родственники) сумеет сделать город процветающим.

Рыбачук становится мэром. И теперь ни одно дело в Славянске нельзя решить без того, чтобы не взять его в долю или отстегнуть немалую сумму. Этап мэрства Рыбачука люди обозначили новыми кличками – Валик – долька и Валик-откат.
Рыбачук пришел в Славянск нищим. А теперь стал богатым, зато оставил после себя нищий город. Вся земля распродана, объекты коммунальной собственности оформлены на родственников. За время правления Рыбачука были проданы 2 огромных объекта незавершеного строительства в центре города под разборку, по цене стройматериалов, по сути, по цене трехкомнатной квартиры за оба объекта – ул.Карла Маркса, 13 и 38. Продал их Рыбачук предприятиям «Сектор Е » и «Славинвест 2000», где был учредителем. Своей компании ЗАО «Свит» Рыбачук продал детский сад в микрорайоне Артема (пер.Парковый,9), не потрудившись даже перед продажей снять с этого здания, как положено по закону, статус учебного заведения через сессию горсовета. Причем, остаточная стоимость по документам составляла 2102 грн за 1 кв.метр, а он купил ее по 209, 8 грн за кв. метр.
Также в 2008 году были проданы путем выкупа встроенные нежилые помещения в жилых домах по ул. Шевченко,11 и ул. Окт. Революции,49 в центре города, предприятиям, подконтрольным Рыбачуку В.Л. – ООО «Сектор Е» и ЧП «Телерадиокомпания «САТ». Цена продажи данных объектов составила 365,22 грн за 1кв.м и 765,24 грн за 1кв.м при минимальной цене продажи объектов в соответствующем состоянии и месте расположения 1200-1500 грн за 1 кв. м. Для примера: нежилое встроенное помещение в жилом доме по адресу ул. Окт. Революции,49 площадью 120 кв. м в 2012 году, в нынешней каденции, было продано по цене более 3000 грн за 1 кв.м.

В 2009 году предприятию, подконтрольному Рыбачуку В.Л., ООО «Дон–Инвест» (учредитель Бурлуцкая Л.А.), были проданы комплекс зданий и сооружений городской больницы №4 в г. Святогорске не конкурентным способом продажи – путем выкупа, причем данный способ приватизации не был утвержден Славянским городским советом, что является его исключительным полномочием, а определен по решению Хозяйственного суда.

Также через коммунальное предприятие «РУКС», которое при Рыбачуке возглавлял его близкий друг, ранее судимый Малюгин В.Н., были оформлены документы на фиктивные работы по строительству социальных объектов на несколько миллионов грн. Сегодня городской власти, чтобы осуществить работы, которые по документам уже проведены, приходится проводить дорогостоящие экспертизы для доказательства того факта, что на самом деле работы не были осуществлены, а выполнены только на бумаге.

А ещё напомним славянцам, у которых летом 2013 г. массу негодований вызвала вырубка  деревьев в сквере возле входа в здание железнодорожного вокзала. Причина возмущения жителей города понятна: на месте 40-летнего зеленого сквера предприниматели решили построить ещё один супермаркет «Брусничку».

Но несмотря на протесты жителей и отдельных депутатов, строительство все-таки началось. Власть тогда объяснила, что решение об утверждении проекта землеустройства и передаче земельного участка (площадь Привокзальная, 6) в аренду на 25 лет обществу с ограниченной ответственностью «Азовритейл» для строительства торгового комплекса было принято Славянским городским советом ещё 17 декабря 2008 года, когда мэром был Валентин Рыбачук.

5 4

 

Разбойничал Рыбачук не только в Славянске. Вместе с мэром Святогорска, А.И. Дзюбой, землю отбирали у громады Святогорска по такой схеме. После принятия Закона «Об аукционе» задним числом оформлялся за подписью Святогорского городского головы Дзюбы отказ на выделение городским советом земли. Таким образом фиксировался факт обращения в городской совет Святогорска (которого на самом деле не было) конкретного частного предприятия о выделении земли. Но заявления на самом деле не подавались до 2008 года и соответственно, эти вопросы депутатскими комиссиями не рассматривались. А частное предприятие, имея на руках документ об отказе, обращалось в суд с формулировкой: « мы ранее подавали заявление, но не успели собрать документы, когда вступил в силу новый закон». И просили суд обязать горсовет выделить землю, что по решению суда и делал Святогорский городской совет. При этом депутатам, которые были осведомлены о ситуации, и возмущались ( их было меньшинство), Святогорский городской голова Дзюба А.И. заявлял, что выполняет решение суда. (Следует подчеркнуть, что он ни разу не попытался обжаловать решение Славянского городского суда и Хозяйственного суда Донецкой области в судах высшей инстанции).

Таким образом было роздано 40 га Святогорской бесценной земли. Считайте сами, вот конкретные примеры.

1) Решением Святогорского горсовета №8 – ХХХШ-5 от 29.04.2009, «враховуючи рішення Слов ’янського міськрайонного суду Донецької області від 24.03.2009р справа № 2-а-447-2009» затверджено «товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТОРГСЕРВІС» матеріали погодження місця розташування об ’єкту будівництва орієнтовною площею 7,5010 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку сімейного типу по вул. Набережна, 1А у м. Святогірську». Учредители предприятия – Рыбачук, Бурлуцкая.

2) В этот же день Святогорский горсовет принимает решение № 7-ХХХШ-5 (снова-таки с учетом решения суда, только теперь уже хозяйственного суда Донецкой области от 31.03.2009 дело № 29/41пн) «затвердити товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Слов’янський завод високовольтних ізоляторів» матеріали погодження місця розташування об’єкту будівництва орієнтовною площею 6,3 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку сімейного типу по вул. 60 років Жовтня, 8 у м. Святогірську». Учредители предприятия – Рыбачук, Бурлуцкая.

3) Решением Святогорского горсовета №19 –VIII -6 от 30.05.2011 «надати згоду товариству з обмеженою відповідальністю «ДОН-ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 1,9887 га для обслуговування комплексу будівель та споруд по вул. Островського,7А в місті Святогірську. Учредитель предприятия –Бурлуцкая. А постройки, о которых идет речь – это бывшая Святогорская больница №4. Обратите внимание, на обслуживание больницы площадью 800 кв.м получили 19 887 кв.м земли!

4) Святогорский горсовет 21.10.2008 «враховуючи рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2008р по справі №37/175 пн» решил «затвердити товариству з обмеженою відповідальністю «Славпромторг ЛТД» проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 2,8 га для будівництва та функціонування будинку відпочинку сімейного типу по вул.Камишева, 23 у м. Святогірську». Учредители предприятия – Рыбачук, Бурлуцкая.

5) Решением Святогорского горсовета №34-ХLVШ-5 от 23.07.2010, «враховуючи рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2010р, справа № 2-а-1064/2010» затверджено «товариству з обмеженою відповідальністю «Славінвест-2000» матеріали вибору місця розташування об’єкту будівництва орієнтовною площею 6,1 га для будівництва бази відпочинку сімейного типу по вул. Набережній у м. Святогірську». Учредители предприятия – Рыбачук, Бурлуцкая.

6) Решением Святогорского горсовета №11-ХХХVI-5 от 14.09.2009, «враховуючи рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р по справі № 44/268 пн» затверджено «Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний центр безпеки дорожнього руху в Донецькій області» матеріали вибору місця розташування об’ єкту будівництва орієнтовною площею 15,0 га для будівництва, обслуговування та функціонування ландшафтної лісопаркової споруди (Форест парк) з базою відпочинку сімейного типу біля рятувальної станції на р. Сіверський Донець у м. Святогірську». Учредители предприятия – Рыбачук, Бурлуцкая.
Учитывая, что в городском суде у Рыбачука – близкие друзья, а в Хозяйственном – вообще кум, все вопросы решались, как надо. Так что теперь Святогорскую землю в хорошем месте можно купить только у этой сладкой парочки — Рыбачука и Дзюбы и у Геннадия Нидзельского, который руководит в Киеве офисом Рыбачука. И, конечно, не за те гроши, за которые она им самим досталась.

Но мало оказалось Рыбачуку чужого добра в Славянске и Святогорске. Он замахнулся на участие в крупных аферах, от которых содрогнулась вся Украина. Например, нашумевшая афера, связанная с «Элитой Центр». Наш пострел и там поспел.

А развивались события так. Рыбачук, используя свои связи, выиграл тендеры выполнения работ по 7 объектам. По каждому объекту при проведении тендера выставил свою фирму: ООО «Сквиртекс», ЗАО «Д.ЕЙТ», ООО «Енерготоргсервис», ООО «Юридическая фирма «Вега- М», ООО «ПКФ Мегабудинвест», ЗАО «Мегабудинвест».

В эти компании было перечислено 330 млн долларов. Большую часть денег Рыбачуку пришлось раздать, чтоб его не посадили. Сам потратил немало, жил на широкую ногу, построил дом в Черногории.

Сейчас, когда снова , что называется, поднялась волна, таких больших денег у Рыбачука уже нет и его единственный выход – стать депутатом Верховной Рады и получить неприкосновенность.
На Рыбачука должно быть заведено не менее 80 уголовных дел. Причем, многие уже заведены, но лежат под сукном, ждут своего часа.

Расскажем подробнее об одном из уголовных дел. В следственном управлении УСБУ г.Киева возбуждено уголовное дело № 1596 по факту хищения 131 млн грн при содействии директора Фонда социального страхования Украины Галицкого.
Правление Фонда общего обязательного государственного страхования Украины на случай безработицы приняло постановление № 191 от 19.08 2010 О создании «Дома труда» г. Киева, выдал разрешение КГЦЗ на приобретение зданий и сооружений по процедуре, определенной действующим законодательством, в размере средств, предусмотренных в бюджете на 2010 год.
На основании этого КГЦЗ провел тендер ( объявление № 11-88-08 от 03.09ю2010), в котором приняли участие : ООО «Будінвестиції», общая стоимость предложения конкурсных торгов составляла 155 млн грн., и ЧП «Індекспром-2010»(учредитель – Рыбачук) , общая стоимость предложения конкурсных торгов составляла 139 млн 950 тыс. грн.. Победителем тендера 25.10.2010 было признано ЧП «Індекспром-2010».

Во исполнение указаного решения тендерного комитета между Киевским городским Центром занятости в лице директора Мельника А.В и ЧП «Індекспром-2010» в лице представителя по доверенности Хоруженко В.В. подписан договор купли-продажи имущественного комплекса, расположенного по адресу Киев, ул. Глибочицька, 58, подписан акт приема-передачи. На счета указанной структуры перечислены средства Фонда общего обязательного государственного страхования Украины на случай безработицы в сумме 139 млн 950 тыс. грн.
Между ЧП «Індекспром-2010» в лице представителя по доверенности Хоруженко В.В., которая действовала на основании доверенности № 1387 от 28.09. 2010, подписан договор купли-продажи имущественного комплекса с ЧАО «Производственно-торговая швейная фирма «Дана».
Согласно условий договора купли – продажи № 2374 от 28.09. 2010, продажа недвижимого имущества осуществлена за 7 млн 920 тыс.грн. Обращаем внимание, что в названном договоре было указано, что деньги будут перечислены до конца 2010 года, акт приема-передачи подписан 1.10.2010., что позволило предприятию «Індекспром-2010» оформить в БТИ г. Киева право собственности на указанное имущество. При том, что только 13.10.2010 были вскрыты тендерные предложения. Фактически, ЧП «Індекспром-2010» осуществило расчет с ЧАО «Дана» деньгами от Киевского Центра занятости.
В отношении директора ЧП «Індекспром-2010» Ситника О.П. налоговой администрацией Запорожской области возбуждено уголовное дело № 811001-2 по признакам преступления, предусмотренного ч.2 ст. 205 УК Украины.
Оставшиеся деньги в сумме 131, 664 млн грн., были перечислены на сет обналичивающей компании ООО « Фондовый Эксперт Донбасса», г. Донецк, далее эти деньги были переведены на карточки, откуда были обналичены и сняты в течение 7 дней людьми, работающими у Рыбачука.
К вышеописанному имеет прямое отношение Рыбачук В.Л. через представителя ЧП «Індекспром-2010» Хоруженко В.В., которая и по сей день числится на одном из предприиятий Рыбачука, но в данное время находится в декретном отпуске.
Директор Фонда социального страхования Украины Галицкий арестован в декабре 2011 года и в данный момент находится под арестом, дело приостановлено Генеральной прокуратурой «в связи с установлением других фигурантов по делу». А главный фигурант – Рыбачук В.Л.

К парламентским выборам 2012 года Валентин Рыбачук начал готовиться задолго. В местных газетах часто появлялась его джинса с критикой действий Штепы и рассказиками, как «хорошо жилось» при Рыбачуке. И у него были реальные шансы стать нардепом. Но его планам не суждено было сбыться. В Славянск прилетает залетная птица – Алексей Азаров, сын тогдашнего премьер-министра Украины.

В качестве откупных Рыбачук получает хлебную должность в Киеве —  распоряжением Кабинета министров Украины перед самым стартом предвыборной кампании он был назначен председателем правления Государственного ипотечного учреждения. На этой должности Валентин Леонидович успешно проработал до февраля 2014 года, после чего вернулся в Славянск.

Во время оккупации Славянска ДНР Рыбачук попал в печально известный подвал здания СБУ. Но никак не из-за политических взглядов или каких-либо предубеждений. Гиркин и Ко положили глаз не его имущество и бизнес.

Подробности освобождения его из подвала неизвестны, но говорят, что вышел задолго до входа в город ВСУ, заплатив за своё освобождение кругленькую сумму. Хотя слухи ходили разные — вплоть то, что он отказался переписывать на днровцев своё имущество, его убили, потом в Торце выловили.

Вероятно, слухи были порождены тем, что Рыбачука после освобождения города вообще не слышно, не видно было. Объявился он громко — подарил квартиру своих родителей жительнице Николаевки. А случилось это как раз в конце августа, когда стало известно, что в октябре нас ждут выборы, в том числе мажоритарщиков.

И вот сегодня парень с таким прошлым, приодевшийся и пообтершийся, завязавший полезные знакомства и скупивший все, до чего мог дотянуться, решил стать депутатом Верховной Рады. Внезапно и резко даже полюбил ветеранов, инвалидов, чернобыльцев, а ведь будучи мэром, никогда даже не приходил на их мероприятия, поручал помощнику.

4 5 7 3 6 2

 

Куда ты, Валик? Если руководя небольшим городом, ты умудрился воровать в Киеве и во всей Украине, то разве ж можно тебя допустить до управления страной? Ты тогда ограбишь весь мир!

Тебе прямая дорога в тюрьму, за все надо платить. Нельзя бесконечно долго воровать безнаказанно. Нет сомнений, что правоохранительные органы обязательно отреагируют на бесцеремонное разбазаривание бюджетных средств и собственности громады.

А напоследок порадуем вас видео 2004 года. Особенно интересно с 3:40. То, о чем Рыбачук говорил в 2004 в Славянске воплотили (точнее, пытались воплотить) в жизнь в 2014 .

Запись опубликована 11.10.2014 автором admin в рубрике Вибори с метками выборы, Рыбачук, Славянск. http://sloviansk.in.ua/?p=58

Ігор Артюшенко про ситуацію

  • 11.09.17, 00:50

Жовтень 17-го.

Теза перша.
Можна бути владою в державі. Можна бути опозицією в державі.
Але не можна нищити суть державних інституцій, їх авторитет та верховенство права.
Не можна, бо тоді зникне сама держава.
І не буде ні влади, ні опозиції.

Теза друга.
Те, на що українці дивились ще вдень як на дуже дороге шапіто з високооплачуваними клоунами – поки весело смажили попкорн та замовляли солодку вату – вже ввечері перетворилося на драму з перпективою стати трагедією.
Бо ситуація створила небезпечний для держави прецедент і ніхто не зможе наразі прогнозувати хто і коли захоче ним скористатися.
З якої сторони українського кордону буде прорив чергового месії? Який буде прапор в руках?
Чи всі рішення державних органів тепер можна не виконувати (більше того – протидіяти ним з героїчним запалом в очах) чи тільки рішення щодо перетину кордону?
І хто встановлюватиме межу: яке законне рішення будь-якої державної інституції потрібно виконувати, а на яке можна публічно наплювати, взяти прапор в руки і в образі “правдоруба” чинити беззаконня?

Тепер на ці питання доведеться відповідати всьому українському суспільству вже у найближчому майбутньому. Сподіваюсь, що під час пошуку відповідей зможемо зміцнити Україну, а не навпаки.

Теза третя.
– грузинський десант, який розшукують ними же успішно реформовані правоохоронні органи Грузії;
– “найбідніша” газова леді Ю, яка заперечувала Російську агресію в Грузії та весело сміялась з кремлівським карликом; – відставний полковник, роздерибанивший армію;
– Гадя-Савченко, Зимин-Соболєв та поранений кудись Гришин-Семенченко;
– “антикорупціонери”, які не можуть пояснити свої статки і проти їх декларування;
– мутні особистості з “Торнадо”;
– Etc, etc, etc.
Вибачте, кого не згадав – там ціла солянка дивних діячів.

Що їх всіх раптом об’єднало?
Тих, хто ще вчора був готовий перегризти одне одному горло.
Яка мета? Єдність заради країни чи хворі особисті амбіції та гроші замовників?

Це вершина політичного айсбергу – цих ми бачимо на видноті.
А під водою – добре знані всім їхні спонсори: медведчуки, льовочкіни з фірташами, грігорішини, опальний екс-дніпровський олігарх та жирний російський слід (гляньте, наприклад, новини у росЗМІ для підтвердження).

Висновок: весь олігархат, від малого до великого, сьогодні об’єднався.

І чомусь я не думаю, що заради України. Прийнаймі останні 20 років вони робили все, щоб знищити нашу країну в угоду власному збагаченню.

І робили це не силою права, а правом сили. Як і сьогодні.

Виходячи з сьогоднішніх дій – вони об’єднались супроти держави. І натравили своїх публічних глашатаїв (список вище).

Бо олігархат може існувати і паразитувати тільки у слабкій державі.

Кому ще вигідна слабка держава-Україна – гляньте на Схід.

Теза четверта.
Після прориву українського кордону вони можуть святкувати свою перемогу. Але вона Піррова.
Найбільше з них – для самого Саакашвілі. Бо зі знаного політика сьогодні він перетворився публічно у клоуна та злодія, який не поважає принцип верховенства права. Для політикуму цивілізованого Світу це неприпустимо і не пробачається.
Не виключено, що вищенаведені олігархічні приблуди всіх політичних мастєй просто скористались його амбіціозним Его та запальним характером. Але крайнім для Світу буде саме він.

На цьому все.
Розгрібати наслідки будемо вже завтра.
Доведеться всім нам – всьому українському суспільству. І жити з цими наслідками також.

Мудрості всім і здорового глузду.
Бо держава у нас одна – Україна.

Народний депутат України

Ігор Артюшенко

Триває епічна битва за українське Запоріжжя!

  • 08.09.17, 23:01

Триває епічна битва за українське Запоріжжя! Тут все не так просто, як здається зі сторони. У будь-який момент може розпочатися “контрольований безлад”, який ми спостерігали у Донецьку і Луганську 2014…

Олігарх, який тоді повністю контролював регіон, “відморозився”, втік на вільну Україну, перевівши активи саме у Запоріжжя. Таке враження, що в області йому належить все. Сценарій той самий… І бути може все, що завгодно.

Можна висувати безліч конспірологічних версій, писати політологічні прогнози, щось придумувати, але є жорстка реальність, боротьба і маленька група людей, що вимушена захищати інтереси Держави у такому складному прифронтовому регіоні – між Кримом і Донбасом. Вістря удару. При тому, що навіть патріотична громадськість, яка повинна стати головним союзником і опорою проукраїнських сил у владі області, повелася на якісь казочки, абсурдні звинувачення, плітки… “Аполченці” прийдуть, все пояснять?

Якщо щось погане почнеться, то саме із Запоріжжя… Мисліть стратегічно!

Не дивно, що Головою Запорізької ОДА призначили діючого генерала СБУ, який знає, що було на Сході у 2014 – Костянтина Бриля.

Генерал вивчив ситуацію і мовчати не став. Заявив публічно – в області може статися державний переворот. Як хто не знає – більшість в облраді, міськрадах, райрадах, сільрадах – складають члени Партії регіонів і Опоблоку. Під ними мало не весь бізнес, ЗМІ, виробництво, фінансові потоки, місцеві “праваахаронці”…

Зібрати збори депутатів всіх рівнів, проголосити ЗНР, запросити “зільоних чілавечкав” з Криму, покликати велікава Путіна – запросто!

І до цього йшло. Саме цей жахливий сценарій зупинив генерал Бриль! Ситуація була критичною. І скільки людей, особливо з патріотичного середовища, про це знає?…

Зрозуміло, вороги такого не прощають.

Щоб розуміли – фактично все інформаційне поле Запорізької області прокремлівсько-російськомовне, власники – вірні ідеологічні слуги Януковича і Путіна. Суцільна “рюская весна”.

Додайте вплив московської церкви.

Медіа-власників трохи протверезив публічний візит Генерального прокурора Юрія Луценка та демонстративні обшуки і арешти місцевих мафіозі, які чомусь всі поголовно числяться в ПР-Опоблоці. Не можна безпідставно, брудно знущатися з представників державної влади!

Гостро і нищівно критикувати – так! Принижувати Україну у прифронтовій зоні, працювати фактично в інтересах агресора – НІ!

Почалися і відверті інформаційні провокації, які можуть мати сумні наслідки для їх організаторів. Правильно, що К.Бриль не ховається від таких викликів, спокійно і аргументовано дає відповідь:

“Це просто чудово, коли нічого не варта людина намагається “заробити політичних бонусів” за рахунок паплюження інших!

Зазвичай я не звертаю на уваги на безпідставні звинувачення. Проте, коли це переходить в ранг відвертої брехні та наклепу – маю відповідну реакцію.

Нещодавно журналісти поширили новину, стосовно звинувачень сумновідомого “громадського діяча” Максима Іваніщева. Який просто обливає мене брудом і зникає, як це трапилось спочатку на сесії облради, а потім і з його загадковим постом у фейсбук. Нині пан Іваніщев, окрім традиційних наклепів, поширив вигадки, що я погрожував йому та його родині! Хоча я з ним жодного разу навіть не спілкувався! – написав у ФБ Голова Запорізької ОДА Костянтин Бриль

Можливо пан Максим має на увазі той судовий позов, який я подав на нього за його попередні наклепи? То дійсно – наприкінці жовтня суд має поставити крапку у питанні “чесності” активіста. Вважаю, що це нормальний шлях для громадянського суспільства: вирішувати суперечки в суді. І розцінювати це як “погрозу” не варто.

Пане Максим, дуже прошу вас наводити докази своїх звинувачень у корупції, погрозах та іншому. Адже кожна людина має відповідати за свої слова! Тим паче чоловік!”.

Будемо сподіватися, обласна влада очистить політичний обрій від сепаратизму, а місцеві Ради і пресу від агресивної московщини.

Віримо, що центральні органи влади підтримають потуги запорожців в очищенні краю від зовнішних та внутрішніх загроз!

Микола Греков: Влада нас почула! Переселенці з Донбасу

  • 06.09.17, 13:32

Вимушені переселенці з Донбасу і Криму, учасники АТО, за підтримки громадських організацій, протестували під Верховною Радою України.

-Головне, влада почула наш голос. Вже днями запланована зустріч з Головою Верховної Ради України А.Парубієм, керівництвом парламентських комітетів! – заявив один з ініціаторів акції, доброволець батальйону “Айдар”, мер окупованого міста Олександрівськ на Луганщині Микола Греков, – Учасники АТО з Донбасу і Криму, разом з постраждалими від війни переселенцями, вимагають розробити і прийняти Закон про потерпілих від російської агресії, а не абстракції про якусь міфічну інтеграцію!

Перед тим, мітинг пройшов і під Кабінетом Міністрів.

Мітингувальники вимагають розробити спеціальний Закон про відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту в Україні і агресії Росії.

Наполягають на створенні механізмів реалізації прав потерпілих від збройного конфлікту на житло, пільгове кредитування, приведення у відповідність дискримінаційних норм підзаконних нормативно-правових актів і таких, які обмежують права переселенців.

Активісти хочуть також зобов’язати місцеві адміністрації розробити регіональні програми підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції переселенців.

Організатори: громадські організації – співкоординатори ініціативи “Громадська платформа захисту прав постраждалих внаслідок збройного конфлікта в Україні”: громадській рух учасників АТО та громадян з тимчасово окупованої території, ГО “Луганська правозахисна група”, громадський рух “Земляки”, ГО “Активна громадська позиція”.

-Інформуємо про запланові на вересень 2017 р. системні акції протесту громадськості проти бездіяльності Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо поновлення прав постраждалих від збройного конфлікту в Україні та агресії РФ. – зауважив офіцер ЗСУ, учасник АТО Микола Греков, – Зокрема, планується проведення масового голодування учасників АТО та вимушених переселенців, які постраждали від збройного конфлікту, перед будівлями Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, КМУ, також планується проведення голодування перед посольствами іноземних держав, представництвом ЄС в Україні, оскільки, наразі, саме лідери світової політики та міжнародні донори можуть здійснювати ефективний впив на Уряд та змусити владу до поновлення прав постраждалих, змусити владу звітувати за витрачені міжнародні кошти на вирішення проблем постраждалих від збройного конфлікту. Це у випадку, якщо наші вимоги знову проігнорують!

Було повідомлено про вимоги до центральних органів влади, про необхідність вжиття  негайних заходів та впровадження плану дій з боку держави для відновлення прав постраждалих від збройного конфлікту в Україні.

Попереду напружені перемовини, законодавча робота. Активісти, особливо учасники АТО, до неї готові.

-Головне – почався діалог! На наші проблеми звернули увагу, дехто з депутатів і чиновників дізнався про них вперше! – розповів Микола Греков, – У нинішній політичній ситуації це певне досягнення. Ми розуміємо, що миттєво нічого не вирішиться, і будемо працювати разом з депутатами, чиновниками, вноситимемо пропозиції, налагодимо громадський контроль. Від цього залежать наші долі, життя наших дітей. Відступати нам нікуди!

Судячи з бойового настрою ветеранів АТО з Донбасу і Криму, рішучості, хочеться вірити, що все буде добре!

Ростислав Тригуб, редактор “Універсальної газети”

У Глухові нищать пам’ятку національного значення – це свавілля

  • 04.09.17, 16:05

Як повідомила Олена Терещенко-Єскіна на своїй сторінці ФБ, 1 вересня 2017 року в Глухові, що на Сумщині, чинилися протиправні будівельні роботи з реконструкції Трьох-Анастасіївської церкви – пам’ятки національного значення.

«Всупереч повідомленню Міністерства культури про їх зупинку, роботи тривають! «Прострочений» в. о. директора Національного заповідника «Глухів», регіонал, депутат «Волі народу» О. Савицький, «дахуючи» знищення пам’ятки, нахабно вводить міністра культури Є. Нищука в оману! Свідками свавілля виявилися всі глухівчани, які взяли участь в урочистостях з нагоди Дня міста, організованих поряд з Собором. «Акробати» на даху церкви не зупинялися навіть під час виконання державного гімну України та хвилини мовчання на честь загиблих воїнів», – пише Олена.

bezymyannyj

Глухівчани підтримали свого міського голову Мішеля Терещенка

Далі Олена Терещенко-Єскіна повідомляє, що біля Собору зібралися глухівські активісти, представники громадськості, депутати Глухівської міської ради, Герої АТО та учасники Революції Гідності, міський голова та представники ЗМІ – всі вони були обурені свавіллям.

bezymyannyj2

Зупинили вантажівку з будівельними матеріалами

bezymyannyj8

Взяли під громадський арешт представників забудовника, які транспортували будівельні матеріали, та здали їх поліції

bezymyannyj6

Представники забудовника не мали жодних документів на вантаж та відрядження

bezymyannyj7

Поліцію примусили виконувати ЗУ «Про поліцію» та здійснити оперативно-розшукові заходи, встановити особи правопорушників, накласти арешт на знаряддя та матеріал для протиправного будівництва

Примусили також встановити особи людей бандитської зовнішності, які миттєво з’явилися на місці та розпочали погрожувати мені та активістам.

bezymyannyj3

«Місцевий авторитет №1»

bezymyannyj4

«Місцевий авторитет №2» погрожує глухівським активістам

bezymyannyj10

Але всім «місцевим авторитетам» наші Герої АТО миттєво розяснили правила поведінки та супроводили до поліцейської автівки. Вони лише встигли викрикнути щось про Донбас відверто сепаратистського змісту

bezymyannyj5

Також поліції був переданий ідентифікований громадою організатор забезпечення протиправних будівельних робіт, який визнав, що його фірма постачає лише будівельні матеріали на замовлення УПЦ Московського Патріархату

bezymyannyj9

Хоча отець УПЦ МП переконував присутніх журналістів, що це не матеріал для будівництва, а дрова(?!)

bezymyannyj11

Але які ж це дрова?!

«Глухівський міський голова Michel Terestchenko надзвичайно вдячний всім неймовірним захисникам пам’ятки за підтримку та неоціненну допомогу у зупинці протиправних робіт з нищення унікального Собору, побудованого його пращурами, де знаходиться їх поховання,та просить глухівчан у випадку виявлення їх поновлення – негайно викликати поліцію та повідомляти його особисто!», – попрохала пані Олена.

«Одночасно у Києві, біля Мінкульту, відбулася акція протесту! Щиро дякуємо Олену Іванову та «Труханівська Січ» за винесення питання трощення Собору та «простроченого» директора Національного заповідника «Глухів». Пане Міністре культури, як довго ще триватиме знищення пам’ятки національного значення та культурної спадщини України?», – завершила свій пост Олена Терещенко-Єскіна.

Паралельно на протязі довготривалого часу місцеві мешканці спостерігають, як Глухів атакують групи незрозумілих молодиків та дівчат, серед яких засвітилися так звані антикорупціонери проекта Парцхаладзе «Стоп Корупції», після чого на президентському п»ятому каналі виходять фейкові новини з голословними звинуваченнями місцевої влади у сепаратизмі.

19021631_1766572806692210_1764349266_n

18983128_1766572856692205_1375598677_n18982996_1766572776692213_2062494418_n18816334_1766572936692197_958735611_nscreenshot_3natalya-malceva

Організоване злочинне угропування, якому доводиться протистояти глухівчанам і міському голові Мішелю Терещенку

Як вірно пише Олександр Кравчук на своїй сторінці у ФБ, Мішель Терещенко – ледь не єдиний з українців (а точніше – один з небагатьох – ред.), народжених на Заході, хто повернувся в Україну будувати справедливу, європейську країну.

З родини Терещенків вийшли видатні підприємці, будівельники, меценати, українські державотворці…

rodina-tereshhenkiv

Династія меценатів сім’ї Терещенків

Обраний мером батьківщини своїх предків – міста Глухова, Терещенко прагне в колишній гетьманській столиці створити приклад європейського міста для України.

А чим примітна родина Деркачів?

Погрози, спалення авто дружини, напади «тітушок», замовні справи, бруд, саботаж – феодальна система хоче залякати й вигнати Мішеля з батьківщини, не дати можливості показати людям – можна жити так, як належить жити людям.

derkach-3

Відданий посіпака «братньо»-ворожого «русского мира» Андрій Деркач

За всім цим стоїть на Сумщині саме Андрій Деркач – випускник академії ФСБ Москви 1993 року, син колишнього голови СБУ Леоніда Деркача, котрий в 1995-1998 рр. очолював Держмитслужбу України. У 1998-2001 рр. вже очолював СБУ.

derkach-starshij

Леонід Деркач

Свого часу Деркач-старший очолював відділ КДБ на Дніпропетровському ракетно-будівному заводі-гіганті «Південмаш», одним з керівників якого був майбутній президент України Леонід Кучма. Вони навіть породичались — дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами.

derkach-1

Правопуч від Кучми – Андрій Деркач

Як згадує А. Деркач, він «зростав в сім’ї Кучми …сидів у нього на колінах». Тому невипадково, як стверджує ряд джерел, виявився хрещеником Кучми, за правління якого покладено початок олігархічного пограбування України, першим серед них став його зять Віктор Пінчук.

derkach-2

Зять-олігарх і тесть-президент

«В дитинстві я дивився фільми про сіцілійську мафію, я не знав, що побачу мафію «наживо». В Україні 99 відсотків людей, з якими я зустрічаюся, – гарні люди, вони прагнуть жити в щасливій країні. Перешкоджає невеличка кількість мафіозі, яка прагне залишити країну під своєю владою» – говорить Мішель…

Саме за каденції Кучми та його кума тоді й зорганізувалась мафіозна система, структурувалася й вкрала перші капітали. 158 млн. доларів – статок «успішного менеджера» Деркача. Бандити, поліція, прокуратура, СБУ, власні теле-радіо-канали…

«Кісткою в горлі» для подальшого панування на Сумщині нардепу багатьох скликань А. Деркачу став Мішель Терещенко…

Два прізвища, два роди, дві історії, два світи…

Терещенки – підприємництво власними зусиллями, талантом, безліччю будівель, меценатство – лікарні, музеї, бібліотеки, церкви, видатні твори, навчальні заклади для України…

Деркачі – побудова корумпованої мафіозної системи, вбиті журналісти, «закон 16 січня», Небесна Сотня, війна, пограбування, купання в розкоші…

Щоб не бути голослівними, наведемо рядки зі статті «Нардеп Деркач «наїхав» на заступника начальника СБУ» (https://ord-ua.com/2017/07/16/nardep-derkach-nayihav-na-zastupnika-nachalnika-sbu/):

«В кінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який в свою чергу тісно пов’язаний з російським ФСБ і особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі — свої люди.

mogilevich

Андрія Деркача називали представником «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Могилевич — мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії і України до США. Він — один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї і ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції і відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом.

На плівках Мельниченка зафіксовано розмову Кучми і Деркача про Могилевича, який свідчить, що глава СБУ мінімум двічі зустрічався з мафіозі в Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

В інтерв’ю «Дзеркалу тижня» в 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви в серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу і «алюмінієвому королю» Росії Михайлу Чорному, також тісно пов’язаного з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом — одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії».

derkach-7

З нинішнім президентом у А.Деркача пречудові стосунки

Довідка НВ

З 1998 року народний депутат України III-VI скликань.

У 2006-2007 рр. поєднував посаду депутата з господарськими посадами: спершу президента НАЕК Енергоатом (монополіст на ринку атомної енергетики України), потім генерального директора державного концерну Укратомпром.

З грудня 2012 року народний депутат України VII скликання, висуванець Партії регіонів по одномандатному округу №159 в Сумській області. Член комітету Верховної Ради з питань бюджету. Член Партії регіонів.

16 січня 2014 року голосував за «диктаторські закони» пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова.

З 27 листопада 2014 року народний депутат України 8-го скликання (обраний по одномандатному виборчому округу № 159.

Погляди і оцінки. У різні роки ставав депутатом по мажоритарному округу, за списками «прокучмівської» блоку «За Єдину Україну!», Соцпартії і Партії регіонів. Свого часу був членом і одним з лідерів партії Трудова Україна (очолював політвиконком, главою партії був Сергій Тігіпко). Ще раніше був членом партії Справедливість, очолював міжфракційне депутатське об’єднання «В Європу разом з Росією».

Підготував публікацію Стас ЧЕРКАС, Наша версія

Мінкульт України блискуче переграв ФСБ!

  • 03.09.17, 10:40


Небувалі пристрасті киплять довкола буденного факту – виборів Гендиректора Національного заповідника у Лаврі. Нині цим символічним закладом керує ретельно відібрана кремлівськими попами і затверджена біглими злочинцями Януковичем і Азаровим, особа.

За чисельними повідомленнями ЗМІ, саме у Лаврі розміщені тіньові резидентури російських спецслужб і чи не половина “монахів” і “попів” є кадровими офіцерами ФСБ, ГРУ, СВР РФ. Все дуже зручно – потрібні чиновники центральних органів влади України, що розміщені поруч, завжди можуть забігти помолитися і “висповідатися” про державні секрети України, у тому числі…

В принципі, всіх “прихожан” Лаври з АП, КМ, ВРУ, а особливо центрального апарату СБУ, МОУ, МВС, можна сміливо заарештовувати і звільняти з роботи. То є фактично відкрита або шпигунська агентура, або відкриті агенти впливу Путіна. Але, ту систему, вірніше закритий клуб відкритих ворогів України, можна буде знищити лише після повного перезавантаження президентської вертикалі і очищення СБУ, яка далі зробить те, що повинна…

Отож, кілька місяців тому почалася масштабна операція ФСБ з закріпленням у Лаврі, в тому числі і через “ручного”  директора, з кодовим позивним “Румин”.

Безпосереднім керівником операції став ще недавно переконаний комуняка, комсорг Київського універу, однозначний стукач КГБ УССР, а як ми бачимо нині ймовірно, і путлеровських спецслужб, екс-міністр, екс-віцик КМУ і ВРУ Коля Т. Це той безцінний культурологічний кадр, що відмив купу бюджетних коштів через контрольовані громадські канторки, кажуть має безкоштовний офіс саме у Лаврі, ще й має совість встановлювати на території Заповідника меморіальні знаки з власним прізвищем!

Коля навіть не побоявся стати членом виборчої комісії “від колективу” заповідника! На момент жеребкування кандидатур від громадськості, “підігнали” з десяток підконтрольних ГО, представники двох з яких, у комісію увійшли. Як і планувалося.

Журналістам і патріотичній громадськості довелося жорстко включитися, попередивши через пресу і сайт “Музеї України” про сумні наслідки виборів, в результаті яких ФСБ почне цілком законно і відкрито ще 5 років повністю контролювати Лавру. Як церковну, так і музейну!

Це під час російської окупації Криму, частини Донбасу і щоденних бойових дій ЗСУ з кадровими військовими РФ і найманцями – громадянами Росії.

Підкреслю, драма розгортається в серці Києва, на Печерську, в урядовому районі!

Прикметно, що наш красивий міністр-конферансьє, проблемами музеїв взагалі і стратегічними виборами у Лаврі, якось не дуже переймається, на публікації не зважає, на щоденні піврічні вже пікети співробітників Національного музею історії України, уваги не звертає. Як і його чарівна “команда”.

Спасибі сепарській, проросійській і російській пресі, що істерично підхопила наші публікації, спеціально написані у провокаційному стилі. Відповідно, момент потрапив у моніторинг досвідчених людей з патріотичними переконаннями, і керівникам Мінкульту хтось і щось дуже дохідливо пояснив про значення заповідника у Лаврі для національної безпеки і оборони.

Увімкнули увагу заступниці міністра Тамари Мазур, яка типо опікується іноді музеями і заповідниками. Хоча, було вже пізно. ФСБ, через безжально спалену агентуру, вже мала 5 з 9 членів виборчої комісії. Кадр з позивним “Румин” залишався. Перше засідання комісії все показало. І здається всі ті видатні замасковані проросійські симпатики, мають бути пильно вивчені залишками контррозвідки України. Особливо, Колян, що знахабнів аж занадто. Настільки, що експерти вже питають, чи залишилася за ним держохорона…

Цікаво, що молода і красива заступниця Мінкульту Тамара Мазур (бо здається, Міністр-конферансьє на таке просто не здатен), швидко знайшла єдино правильний вихід. Взяла під жорсткий контроль чотирьох членів комісії, чимось на них повпливала, в результаті чого, зник кворум – бо у вирішальний день члени на засідання не прийшли і взагалі “кудись поділися”!

Поки лаврсько-кремлівська агентура обурювалася, вимагала демократії, організовувала “мітинг протесту”, призначала нову дату засідання комісії, на сайті Мінкульту виникло коротке повідомлення:

“У зв’язку з відсутністю кворуму під час проведення другого засідання конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника засідання є таким, що не відбулося. Таким чином, переможця конкурсного добору на посаду генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника не визначено.

Дату оголошення повторного конкурсного добору буде розміщено на офіційному сайті Міністерства культури України”.

Колян з ошалілими кремлівськими посіпаками, збирає антимінкультівський мітинг, проводить прес-конференцію в Укрінформі, на яку, як досвідчений провокатор не приходить. Раптово на Тамару Мазур оприлюднюють цілі досьє і різноманітний “компромат”, роздобути які без допомоги певних закордонних спецслужб не просто…

Здається життєвий шлях деяких лаврсько-промосковських активістів найближчим часом теж дослідять… Рашистське нахабство повинне мати межу! Особливо під час війни… І погрози…

https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2296192-konkursi-na-kerivni-posadi-zaporuka-prozorosti-ci-sirma-dla-porusen.html

Таке враження, що ніхто не розуміє, на кого і на якого Путіна ті хлопчики працюють, щось белькочучи про любофф до України. Наслухалися, знаємо.

Сценарій далі розвиватиметься традиційно. Днями повинні призначити “потрібного” в.о. гендиректора Нацзаповідника у Лаврі. Не здивуюсь, що то буде якийсь полковник СБУ у відставці, залюблений в українські музеї, чи ідеологічно просунутий учасник АТО з активною ветеранською організацією…

Подивимось…

Відповідно, колись оголосять про початок нового конкурсу. Від “колективу” підуть інші люди. Мінкульт отримає 6 впевнених голосів.

Вже зовсім інша історія, хто буде відбирати кандидатуру нового гендиректора, хто саме то буде…

Головне, аби професіонал і патріот України.

Проросійське болото у Нацзаповіднику Лаври час ЖОРСТКО зачистити, повернувши святиню українському народу.

А Тамара Мазур – молодець! Заслуговує на орден!

Мінкульт блискуче переграв ФСБ!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Стартові дауни в’ячеслава кириленка-2

  • 03.09.17, 01:31

Технологія перетворення музеїв на кунсткамери та кімнати жахів

Хочу ще раз пояснити:Стартап – це тільки що створена компанія (можливо навіть не є юридичною особою), яка знаходиться на стадії розвитку і будує свій бізнес на основі нових інноваційних ідей, або на основі технологій, які нещодавно з’явилися. Стартдаун – це стартап, який не вдався(та й не міг), і цей даун  з «дітьми сонця» з синдромом Дауна нічого спільного не має.

Частина ІI

Два з половиною роки ганьби.

Для початку, в дусі сучасних гендерних мовних тенденцій: керівник – самодур. Керівничка – самодурка? Самодура чи самодурепа? Питання – принципове.

26 лютого 2015 року генеральним директором Національного музею історії України була раптом призначена Тетяна Сосновська. Протегували цю особу, як нам стало відомо, особисто Віце-прем’єр-міністр, Міністр культури України В’ячеслав Кириленко та впливовий депутат КМДА Володимир Бондаренко. Чому це призначення відбулось без будь-яких консультацій з громадськістю та   кваліфікаційних вимог? Чому саме Сосновська? Після того, як у безпосередній близькості до Музею з’являються нові будівельні майданчики,  виникають певні підозри…

Рівень менеджменту гендиректора національного музею можна охарактеризувати двома основними принципами: самодурство та непрофесіоналізм. За період керівництва Сосновської Музей номер один України почав нагадувати сільський клуб. Знаєте, де завклубом укомплектував кадри кумами та підлабузниками, а комісіям з району замилює очі формальними «заходами»…

Давайте послухаємо працівників музею з багаторічним стажем:

 

День Незалежності в Національному музеї  залежному від самодурства керівниці.

Нещодавно вся країна святкувала найважливіше для будь-якої суверенної держави свято – День Незалежності.  Традиційно музеї історичного профілю з особливою пильністю відносяться до цієї дати, готуючи свої виставкові проекти та інші святкові заходи.   Національний музей історії України теж не залишився осторонь. Але під  «креативним» керівництвом  Сосновської,  відзначення цього свята, особливо, в цьому році набуло такого химерного прояву, що й годі казати. На першому поверсі в центрі була розміщена, як це було названо авторами,  інсталяція «Мистецтво Незалежності». На вікнах розвішані маскувальні сітки, чергові фото  та вірші на тему АТО. В центрі,  вартий особливої уваги арт-об’єкт,  імітація розбитого вікна з уламками, які розлітаються в різні боки. Тобто до паркету в центрі прибили вікно від нього  до стелі натягли металеві троси,  на яких хаотично закріпили різного розміру прозорі шматки пластику (бо скло все ж таки  небезпечно). Автори коли  презентували  цю частину проекту вжили слово «ЗD» зображення. Чому? Досі не зрозуміло.

З боку поставлена збита із ДСП коробка,  в якій – три дірки,  в які якщо зазирнути, можна побачити кадри із військовими сюжетами. Навпроти  одного отвору закріплений пістолет так,  що дуло його направлене на  того, хто дивиться. Все це  може  бути в музеях,  але впевнені,  що не історичного профілю. Бо по-перше, все зроблене по-сосновські з дешевих матеріалів  і де всюди  з усіх обшарпаних місць та дірок просто кричить, що  директор жодної копійки не дасть, бо то її гроші –   не державні, а конкретно її. Хто із співробітників музею був присутній на обговореннях будь-яких кошторисів знає в таких питаннях весь штучно викоханий лоск керівника європейського типу миттєво злізає із шановної керівнички,  як дешевий лак із нігтів і з’являється вульгарна базарна баба, яка за копійку вдавиться. Жодної копійки не дає на виставки, весь матеріал це старі запаси або  співробітники закуповують за свій рахунок.

По-друге, музей повинен підходити до цього питання ґрунтовно з науково-історичної точки зору і документувати військові події, а також  дати можливість учасникам засвідчити історію війни показати  і розказати про те, що вони бачили і свідками чого були. А не так –  якимось набором випадкових речей між собою слабо пов’язаних, які мають сумнівне естетичне навантаження, а смислового взагалі ніякого.

Безкінечне паразитування на темі АТО, саме безсовісне і цинічне. Бо  нескінченні  фото, роздруковані на дешевому папері,  із  зображеннями війни постійно присутні в музеї і до свята Незалежності, і до 8 березня, і до Нового року,  і до дня Святого Патрика  – ДО БУДЬ ЯКИХ свят.  Але не далі того.  Бо музей не веде широкомасштабного  грамотного і своєчасного комплектування цієї найважливішої на сьогодні теми оригінальними експонатами. Особливо з огляду на те, що учасники цієї війни мало не щодня бувають в музеї. Це час збирати речі і документувати цю війну,   а не через 50-100 років. Варто нагадати, а пані директорці розповісти про історію музею, яку вона не знає й знати не хоче,  що співробітники музею  і в Першу світову і другу на діючих фронтах збирали експонати і сьогодні готові це робити. Але не при Сосновській, коли вона особисто на свій «шалений розсуд» вирішує які матеріали повинні надходити до музею. Зав. відділу А. Богдалов отримав догану за відсутність на робочому стільці, коли комплектував матеріали  у учасника АТО.  Співробітники його відділу історії Незалежної України за своїми  функціональними обов’язками повинні  збирати такі матеріали і за потенціалом готові це робити. Між тим,  безкінечно пояснюють «шановному» директору,  що саме ця газета потрібна у фонд в новій колекції хоч вона і сучасна (але це швидкоплинне явище), а на її дебільні та примітивні вимоги пишуть дивні документи типу «Алгоритм встановлення штор на вікнах»  і щоденно погодинно звітують про роботу.

Але головний експонат всього цього «ЗD» дійства  – це половецька  стела 12 ст., яка музею була передана командиром батальйону «Азов» і яка чомусь лежить на спині збоку, хоча анонсувалась  як головний експонат.  Як називають подібні стели в народі «кам’яна баба», а правильніше було б сказати, «дід» бо то символ воїна і чоловіча постать, дійшов до наших часів і до музею …. без голови.

Воїн  без голови –  не знаємо що в нього вкладала пані Тетяна,  але безперечно головний експонат   і  правильний  символ всього,  що відбувається в музеї  –   ВСЕ БЕЗ ГОЛОВИ,  без мозку,  совісті і душі, але з широким вибором медичних діагнозів.  Універсальний символ  керівництва по-сосновські.  Ніби і   зовні непогано,  але без голови.  На словах реформування, а на ділі і в реаліях  – руйнування.

Насамкінець в той же  день 23 серпня без будь-якого погодження із науково-методичною радою, без взяття на облік просто згідно усного  наказу директора, поки відкривали головний проект косо криво із допомогою старого доброго  російського мата до стінки на третьому поверсі «пришпандорено» чергові  картонки із кольоровими картинками. І це навпроти експозиції присвячені І Світовій війні.

Ці картинки –  це черговий проект Міністерства інформаційної політики   до 26 річниці Незалежності «26 українців, що змінили історію». Проект експонується в  НМІУ до 31 жовтня. Далі у всіх співробітників почалась цікава розвага – знайди як найбільше стилістичних, історичних і орфографічних помилок на тих картинках. Всього того купа. Але головне «досягнення» цього проекту – аркуш присвячений видатному українцю –  Сергію Лифарю. Знову безліч помилок. Але головне фотографія вміщена,  щоб показати відвідувачам як виглядав видатний танцівник  чомусь не його. Правда зображений на цьому фото фіналіст конкурсу ім. Сергія Лифаря не менш відомий сучасний балетний танцівник Сергій Полунін і теж народжений в Україні. Але як-то кажуть Сергій, та не той… І це в музеї, в якому найбільша меморіальна колекція оригінальних унікальних предметів Сергія Лифаря?!!!! І прикметно, що все на тій же стіні де ще до Сосновської експонувались оригінальні театральні афіші  спектаклів Сергія Лифаря 20-50-тих рр. і які за її наказом повернуті до фондів.  Сама виставка «Життя для танцю» з оригінальними всесвітньовідомими експонатами розібрана за особистим наказом Сосновської і схована у фондах!!!! Парадокс, вже в музеї залишився тільки один співробітник, який може ідентифікувати оригінальне фото відомого киянина С.Лифаря. Спеціалістів нема.

А далі  ось це – фотопланшети з помилками та ляпами… Ось вам і вся реформа музею … Головне, що це як каже директор «комфортний простір для відвідувачів»…

А на наступний день саме 24 серпня тихо само собою  – в колі друзів і «старих співробітників музею»  із тих,  хто кричить під міністерством «Геть Сосновську!», Антон Богдалов провів екскурсію і відкрив виставку,  яка присвячена Незалежності і підготовлена ним і його співробітниками. Ця виставка базується на оригінальних експонатах із фондової колекції музею,  де центральним експонатом є чернетка Акту незалежності, написана Левком Лук’яненком 24 серпня 1991 р. Але виставку  за наказом директора загнано на 3 поверх в куток і навіть формально не було відкрито і не  «відвідана директором-реформатором» жодного разу…

Зате завдяки цьому виставковому проекту існують документи, в яких прописано «алгоритм вішання штор на вікнах». Співробітники відділу історії Незалежної України змушені були «ТВОРИТИ» такі документи згідно наказів директора, щоб мати можливість підготувати виставку.

На жаль, на сьогодні  цим музей  може хвалитись – це єдине досягнення –  безглузді накази  керівника,  який чомусь думає, що має відношення до Європи і який за дивним чином потрапив на цю посаду. А ще залишилися поки незвільнені співробітники, які складають дивні документи, аби « щоб посміятись і щоб воно відчепилось», а ще для того щоб років через  100 юний дослідник історії НМІУ читав і дивувався,  на що люди витрачали час, а головне, як при цьому у них вистачало сили робити свою роботу чесно і добросовісно.

Дивна ситуація склалась в окремо взятих музеях України: особи, з якими уклало контракти попереднє керівництво Мінкульту, стали з часом повністю незалежними – від міністерства, від громадськості, зрештою, від здорового глузду.  Відбуваються прямі порушення законодавства, профанація та імітація діяльності – і міністерство нічого не може (чи не хоче) вжити. Що це? Подейкують, що покровителі пані Сосновській здійснюють тиск на Міністерство. Чи розуміють покровителі одіозної директорки, що несуть солідарну відповідальність за  нищення знакового українського музею?

Півроку, з 17-го лютого працівники НМІУ пікетують Міністерство культури. Два Майдани(!). Чиновники міністерства демонструють неймовірну витривалість. Очікувана була б інша реакція від міністра-майданівця Євгена Ніщука. Посадовцям слід набратись сміливості та перегорнути сторінку кириленківщини в українській культурі.

А політикам на кшталт В’ячеслава Кириленка слід зрозуміти, що пустоту не можна прикрити жодними псевдопатріотичними гаслами. Нобелівську премію не отримують за патріотизм. Навіть якщо ти докажеш, що ти стовідсотковий українець, ти не отримаєш «Оскара». Потрібні ще певні якості, які повинна стимулювати державна політика. Але ці прописні істини буде засвоювати наступне покоління українських чиновників від культури.

P.S. Очікувано, бурхлива патріотично-виставкова діяльність Т. Сосновської  закінчилась грандіозним скандалом. Маскувальні сітки, які були взяті на виставку у волонтерів на кілька днів, були повернуті розрізаними на шматки та не поїхали на фронт. Ось вам істинна ціна «патріотизму».

І. Корсун, В. Логвінов

Герой “щасливого” плакату Роман Зіненко став письменником!

  • 02.09.17, 16:07

Знайомтеся – новий знаковий автор сучасної української літератури Роман Зіненко. Доброволець, боєць бату “Дніпро-1”. Один з тих, хто вирвався з Іловайська. І автор резонансної книги “Иловайский дневник”, презентацію якої українською очікуємо днями…

Перед цим, з легкої руки арт-директора Музею плакату, добровольця 92 бригади ЗСУ Юрія Неросліка, що намагався прорватися в Іловайськ, Роман Зіненко мимовільно став “щасливим плакатним талісманом” зони війни.

Юра Нерослік зробив символічний плакат з фотографії Романа влітку 2014. І пішов до війська. Ми ж почали розкручувати першу плакатну колекцію цієї війни в мережі і на виставках.

Сталося так, що робота Неросліка “Хай кулі тебе минають”, стала ПЕРШИМ плакатом-оберегом нової війни. Ми не встигали роздруковувати той плакат на принтерах, даруючи захисникам. В жовтні 2014, я дарував той плакат бійцям Сектору А, доїхавши до Новоайдару, де стояв бат “Київщина” мого друга полковника Юрія Покиньбороди…

Плакат почав жити власним життям – його святили в церквах, вішали в казармах і бліндажах, ховали в бронежилетах, клеїли на БТР…

Історія дійсно унікальна – доброволець, що став всесвітньо відомим художником – Юрій Нерослік, малює плакат з добровольцем Романом Зіненком, що став відомим письменником. Одночасно вони потрапляють в жахіття Іловайська, намагаючись прорватися один до одного. Неподалік моїх рідних сел мало не загинули, але вирвалися неушкодженими!

Вже у мирному житті творчо відбулися! Готовий сценарій розкішного патріотичного бойовика! Мінкульт нині фінансує зйомки українських фільмів. Переважно виходить муть з надуманими сюжетами про давні епохи. А тут така розкішна історія з сучасності!

Агов, сценаристи – відгукніться! Герої – поряд! Хоча, Роману варто самому написати сценарій…

До речі, надіслано офіційне запрошення Роману увійти до складу бойової редколегії журналу “Музеї України”…

І публікація з бурхливого 2015 року, коли ми ще не дуже розуміли глобальних подій:

“Легенди цієї війни створюються на наших очах. Реальні бійці і волонтери зони АТО перетворюються на якісь символи, а звичайні фотографії в знамениті плакати… Переконалися, готуючи виставку плакату Юрія Неросліка “Герої АТО”.
Арт-директор Музею плакату при журналі “Музеї України”, сержант 92 бригади ЗСУ Юрій Нерослік – рік на фронті. Доброволець. Підрозділ саперів. Бойове хрещення отримав поруч з моїми рідними селами під Іловайськом.

Їх колона, з 280 смертників, була свідомо послана зрадниками з штабів просто в гарно пристріляну артилерійську засідку під Старобешевим. Село Новокатеринівка. Це мій райцентр, а приблизно на місці трагедії ми в дитинстві грали в футбол…
В Іловайськ ми з рідного села Осикове, їздили за хлібом – там його пекли найкраще. Нині – то дорога смерті виходу з котла. А раніше ми на тому тихому шосе вчилися їздити на автівці…
В тих мальовничих місцях і розгорнулася найбільша трагедія цієї війни.
Лише завдяки толковим офіцерам середньої ланки, колона, в якій був Юрій Нерослік, врятувалася від повного знищення. Втратили майже всю техніку, Юру вибуховою хвилею скинуло з броні – травмувався – хлопці витягли… Більше тижня, через містечко Комсомольське, де був наш райвійськомат, степами, пробивалися до своїх. Пощастило – дійшли… Його другу з бату “Дніпро-1” пощастило менше…
Ось як цю історію подала агенція УНН з виставки Музею плакату у Музейно-патріотичному центрі КУН.

“Ще один плакат я робив моєму другу. Ми познайомилися у Фейсбуку до війни. Він пішов до батальйону “Дніпро-1”. Я йому зробив плакат “Хай кулі тебе минають”. І коли ми потрапили в Іловайськ, мій товариш теж був там, тільки з іншого боку. Коли виходили з котла – він їхав на БТРі. Вбило його командира, що сидів зліва. Справа сидів ще один боєць, якого повністю розірвало, а друг лишився живим. І потім ми списалися у Фейсбуку, і він каже “Юра, ти знаєш, цей плакат став моїм оберегом”. Ось такий збіг”, – розповів Ю.Нерослік”.

В серпні 2017, я бачу публікації про презентацію книги “Иловайский дневник” і розумію, що мені чомусь знайоме обличчя автора. Письменник Роман Зіненко – з плакату художника Юрія Неросліка! Пишу йому на Фейсбук – він!

-Юра зробив той плакат в липні 2014. – згадує Роман Зіненко, –Ми тоді випадково познайомились з Юрою Неросліком під час якогось обговорення в мережі. Навіть посварилися трохи… А потім він попросив надіслати йому фото дивану, з якого я пишу коментарі. Я надіслав фото з аеропорту щойно звільненого Маріуполя. Юра зробив з того фото плакат.  Плакат трохи не точний. Юра намалював хрест Нацгвардії, а я належав до батальйону “Дніпро-1”. Але, не дивлячись на це, плакат дійсно став пророчим. Жоден осколок і жодна куля не торкнулась.

І документальне свідчення учасника тих страшних подій.

Отрывок из книги „Иловайский дневник“:

Я расположился на самом верху „мотолыги“ возле Дениса. Сзади нас были открыты два люка, крышки которых прикрывали нам спины. Куму с Прапором не нашлось места на броне, и они расположились на двух сиденьях в ЗУшке. Впоследствии я тысячу раз мысленно возвращался к этому моменту и корил себя за то, что тогда мы сели на броню этой „мотолыги“.

Строил предположения, как могли бы развиваться события, пойди мы в пешем порядке через „зеленку“, но того, что случилось, уже не вернешь. Тогда у нас был командир, приказы которого никто никогда не обсуждал. Самостоятельно принимать решения мы научились чуть позже, когда уже не было кому отдавать приказы и приходилось самим ставить себе задачи и реализовывать их. В это время мы находились вне зоны обстрела. Стрельба и взрывы раздавались где-то в стороне. Жак поторапливал механиков начать движение. Дэн, убедившись, что весь наш экипаж погрузился на технику, дал команду механику следовать за танком. Нашу небольшую колонну возглавил внедорожник „Донбасса“. За ним на некотором расстоянии следовал танк, наша МТЛБ и замыкающая БМП. Асфальтированная дорога проходила между двух невысоких холмов, за которыми слева от дороги был большой пустырь. Справа тоже был пустырь, поднимавшийся на какое-то возвышение, похожее на склон террикона. Впереди за полем виднелись крыши частных домов Новокатериновки.

Колонна тронулась с места. Прошли между двух холмов, и здесь начался очередной шквальный огонь. Причем начался, как показалось, с нескольких направлений. Джип последовал на огромной скорости дальше по дороге, а танк повернул с дороги влево на пустырь и стал уходить от обстрела со стороны террикона. Дэн кричал механику держаться танка. Надо отдать должное этому бойцу. Механик был, что говорится, от бога. На пустыре вокруг нас загремели взрывы. Где-то загрохотал крупнокалиберный пулемет и 30-мм пушка БМП. Три наши коробочки успешно маневрировали по пустырю и уклонялись от прямых попаданий.

— Подальше от террикона и поближе к частному сектору! Дэн беспрерывно командовал:

— Вперед! Вперед! Вперед!

Когда мы почти добрались до огородов крайних домов Новокатериновки, то внезапно частный сектор разразился оглушительной и массированной стрельбой в нашу сторону. Оказывается, здесь нас тоже ждали. Из частных дворов вели огонь в основном из обычного стрелкового оружия. Коробочки развернулись от огневых позиций прямо по курсу. В это же время высоты вокруг поселка продолжали поливать нас огнем. Ведущий танк стал прокладывать путь внутрь поселка через огороды, чтобы уйти с открытой местности. По пустырю вокруг нас рвались взрывы. Иногда казалось, что взрывы рвутся так близко, что по нам попали. Некоторые бойцы на броне, несмотря на сумасшедшую скачку машины, старались вести огонь по замеченным огневым позициям противника. Где-то сов- сем рядом с нашей МТЛБ прогремело несколько взрывов. Дэн, немного приподнявшись, вел огонь из автомата по засевшим в огородах и домах врагам. Я находился слева от Дениса и потому не видел, что происходило справа от него. У меня был сектор обзора лишь с 9 до 12 часов по ходу машины.

Когда мы следом за танком влетели в Новокатериновку, то надеялись, что дома прикроют нас от обстрела. Оказалось, что это не так. С частных дворов продолжился обстрел из стрелкового оружия. А с высот вокруг села нас поливали из крупнокалиберных автоматических пушек и пулеметов. Мы мчались по улицам, попутно поливая огнем дворы, из которых был замечен огонь в нашу сторону. Слово „мчались“ не совсем точно определяет скорость нашего движения, но это был максимум, который выдавала наша „мотолыга“. Отстреляв полный магазин, я понял, что не удержусь на броне, если начну менять магазин. Наклонившись вперед и прижавшись к броне, вытащил РГД-5 и выдернул чеку. Граната поле тела в ближайший двор слева, из которого велся огонь с нескольких стволов. Взрыв… Автоматное стрекотание со двора прекратилось. Впереди танк выскочил на перекресток и немного приостановился, не зная, куда двигаться дальше. Потом резко дернулся вперед, что спасло жизнь экипажу, поскольку в тот же момент со стороны одной из крайних улиц поселка справа раздался оглушительный выстрел, и снаряд пролетел мимо танка. Мне тогда показалось, что выстрел был произведен из за- маскированного в укрытии танка или пушки.

Дэн успел крикнуть механику МТЛБ:

— Влево! Уходим влево!..

Через несколько мгновений я почувствовал взрыв и мощный удар по каске, будто кто-то хорошенько приложился по ней кувалдой. От удара я подался вперед и залег на броню. В ушах колокольный звон. Но боковым зрением успел заметить, как одновременно со мной вперед на бр ню и на лежащего на ней бойца рухнуло тело моего друга и командира Дениса Томиловича. При этом ни каски, ни головы у него уже не было. Смерть так близко возле меня вырвала душу моего друга, что удар по каске я почувствовал, как ее прикосновение. Дэн… Значит, я следующий на очереди. Первой мыслью было: „вог“. Как подтверждение этому что-то рядом с моей головой звякнуло по броне. Крупнокалиберные пулеметы и взрывы не унимались. В тот момент я понял, что все уже закончилось. Мысленно я шептал молитву: „В руки Твои, Господи, предаю дух мой“. Несколько мгновений прождал взрыва рядом с собой, но его не было. Когда открыл глаза, заметил, что с моей каски что-то капает на лицо, а правая рука и автомат в остатках кожи, мозга, крови и волос… Тогда я еще не сразу осознал, что Дэн погиб. Я не мог этого принять. Он просто упал и почему-то не поднимается… он просто лежит и скоро снова поднимется и будет выкрикивать команды механику… Если я жив, значит, и он тоже… В ушах и голове звон… По ходу движения МТЛБ обстрел не прекращался, но я уже не очень хорошо его слышал. Как выяснилось позже, по нам попала очередь из 30-мм автоматической пушки БМП. Первый заряд сразил Дэна. Второй разорвался на броне в ногах Филина, третий оторвал ступню Бирюку Олегу. Я сжал усики Ф-1. Механик, выполняя последнее распоряжение Дэна, чуть сбавил ход перед поворотом налево. Я метнул гранату в направлении, откуда был произведен выстрел по танку, и снова залег на броню. В голове мелькнула мысль: „Только бы успеть проскочить до взрыва, чтобы самих не зацепило“. Глядя на лежащего рядом Дэна, думал: „Полежи, братка, немного. Сейчас прорвемся, и все будет хорошо“. После поворота механик не стал продолжать движение по дороге, а нырнул вниз по склону от дороги в поле. Сзади грохнул взрыв. Я посмотрел назад между крышек люков, которые прикрывали нас со спины, и увидел то, чего ни- когда в жизни не смогу забыть.

Следом за нами на расстоянии около 70 метров мчалась БМП, на которую мы не смогли сесть после выхода из „халка“. Боевая машина совсем немного снизила скорость перед поворотом, и я услышал тот же оглушающий звук орудийного выстрела с той же самой позиции, с которой минуту назад стреляли по танку. В боевую машину пехоты справа по борту влетел снаряд. Мощный взрыв разметал с брони бойцов в разные стороны, тела которых разлетались на высоту от трех до пяти метров. Одновременно с ними вверх взметнулась башня БМП и, поднявшись на несколько метров, рухнула на землю. Почти сразу же за падением башни раздался второй, более мощный взрыв. Скорее всего, сдетонировал боекомплект боевой машины. Из открытого отверстия, там, где ранее располагалась башня БМП, взметнулось тело одного из бойцов экипажа машины. Оно вылетело из подбитой машины так, как будто бы невидимая рука вырвала его из недр БМП и подбросила высоко в воздух. Тело, подобно тряпичной кукле, неестественно кувыркнулось в воздухе и, падая вниз, повисло на высоковольтных проводах линии электропередач.

Мы мчались по полю вдоль дороги, сопровождаемые стрельбой из автоматов и разрывами минометных мин. Танк успел уйти далеко вперед и скрылся за одной из „зеленок“. С Божьей помощью мы добрались до этой „зеленки“ и тоже свернули вправо от дороги, прикрываясь посадкой от обзора со стороны Новокатериновки. Практически сразу за поворотом остановились и съехали в посадку. После гибели Дэна механику никто не указывал направление движения, и следовало сделать паузу и осмотреться. Минометный обстрел перенесся на несколько сот метров дальше по ходу нашей „зеленки“.

Видимо, минометный расчет видел, как мы ушли за посадку, и старался накрывать „зеленку“ и дорогу за ней в месте нашего вероятного движения. После остановки весь личный состав „мотолыги“ вышел наружу и стал помогать спуску с брони раненых. Знакомиться было некогда. Каждый, возле залитой кровью рычащей двигателем машины, был своим. Тогда я окончательно увидел, что Дэн никогда больше не поднимется. Его обезглавленное тело неподвижно осталось лежать на броне МТЛБ».

В принципі, це все. На війні люди швидко стають віруючими чи атеїстами. Всі – забобонні… “Читають” прикмети і намагаються використати кожний шанс, навіть фантастичний, аби вціліти і вижити.

Ось Вам реальна “фантастична” історія з війни про “щасливий” плакат, двох добровольців, що потрапили в найтрагічнішу битву цієї війни. Вийшли неушкодженими крізь Смерть і відбулися у творчості.

Читайте книги Романа Зіненка, любуйтеся картинами Юрія Неросліка.

Згадайте Іловайськ…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при часописі “Музеї України”

 

Фейсбучному воїнству – Роман нині без роботи. Троє дітей. Випадково знаю його картку Привату – 5168745011193395

Одна з картин Юрія Неросліка. “Лісне. Ярило”.

К. Брыль: Глава региона, который соглашается со всеми, не нужен!

  • 31.08.17, 20:02
Председатель облгосадминистрации разъяснил причину заявления о преступлении против нацбезопасности и том, что лучше проявить излишнюю бдительность, чем ее недостаток. Также Константин Брыль рассказал о своем видении нынешней политики, рейтингах, бюджете и важных проектах региона

В последнее время в СМИ было опубликовано немало статей с обвинениями в ваш адрес. Слушать только одну сторону неинтересно. Хотелось бы узнать, с чем вы связываете эти нападки и негатив?

На самом деле обвинения звучат одни и те же. Так что давайте снова пошагово разберемся в этих вопросах.

Одно из главных направлений, которыми меня пытаются очернить – подсчет рейтингов. Последним ярким примером стали показатели от «Комитета избирателей Украины». Именно им везде и «козыряют» политически ангажированные СМИ, так как в этом рейтинге Запорожская область опустилась на 16 место. Хочу напомнить, что в экспертной оценке каждой области принимают участие от 5 до 15 жителей региона, которые отбираются из заявок политических экспертов, представителей СМИ, общественного мнения и неправительственных организаций. И в этот раз запорожские «эксперты» просто оказались менее патриотичными, нежели представители других областей Украины. Понять, насколько компетентны отобранные эксперты несложно.

– То есть существуют другие рейтинги, на которые опирается облгосадминистрация?

Если говорить о важных для области показателях, можно сказать следующее. В текущем году в области возобновлен процесс экономического роста и развития промышленного производства, что в свою очередь закладывает основу для дальнейшего повышения социальных стандартов. Так в промышленном комплексе области, который является основой региональной экономики, индекс промышленного производства за январь-июнь 2017 составил 108,8% (5-7 место среди регионов). Значительный рост достигнут в таких ведущих отраслях, как энергетика (на 20,8%), машиностроение (11,1%), пищевая промышленность (на 5,7%), а также металлургия (на 1,3%), что существенно повлияло на общий индекс промышленной продукции. По объему реализованной промышленной продукции (91,8 миллиард гривен), область занимает 3 место среди других регионов Украины – 9% в общем объеме.

Производство валовой продукции сельского хозяйства во всех категориях хозяйств за январь-июль 2017 составляет более 5,3 миллиарда гривен – это 5 место среди регионов. По сравнению с соответствующим периодом прошлого года производство валовой продукции возросло на 2,7% (8 место среди регионов).

Аграрии собрали более 2,8 миллиона тонн зерна – это второй результат среди регионов Украины (после Одесской области) и один из самых больших за годы независимости.

Показательным является рост финансовых показателей. Так, за январь-июль текущего года поступления в общий фонд госбюджета составили 10,2 миллиарда гривен. Что на 8,6% больше, чем в соответствующем периоде прошлого года; в местный бюджет поступили – 5,1 миллиарда гривен или на 25,5% больше.

Есть положительная динамика роста экспорта (+381,9 миллиона долларов США или на 33,4%), в том числе со странами-членами Европейского союза. На сегодня их часть в общем объеме экспортной торговли Запорожского края с разными странами мира увеличилась до 29,7%. Также выросли импортные поставки (116,3 миллиона долларов США или на 19,7%). Сальдо традиционно положительное – 849,7 миллиона долларов США и достаточно высокий коэффициент покрытия экспортом импорта – 2,48.

Среднемесячная заработная плата по области за январь-июнь 2017 составляет 6397 гривен (5 место среди регионов Украины). По сравнению с январем-июнем 2016 она увеличилась на 34,2%.

Еще один пример позитива – в рамках всеукраинского форума «Децентрализация – основа формирования эффективной системы управления и местного развития», который прошел под председательством Премьер-министра Украины Владимира Гройсмана, были подведены промежуточные итоги реализации реформы в регионах страны. Собственно Запорожская область вошла в тройку лидеров – регионов по внедрению реформы децентрализации.

– Публиковать рейтинги из разряда «все пропало» СМИ начали в аккурат после скандальной сессии. Складывается впечатление, что вы что-то не поделили с депутатами…

Действительно, очередной наплыв негатива произошел, когда наши оппозиционеры поняли, что они не имеют реального давления на власть. Ведь не все политики «болеют» за свой регион. Больше используется элементарный шантаж: хотите чтобы депутаты поддержали предложения – помогите в решении личных вопросов или в проблемах с правоохранителями. Единственное, что мне оставалось – сделать официальное заявление о преступлении против национальной безопасности и действующей конституционной власти.

Я лично был свидетелем того, как призывы к спецстатусу заканчиваются АТО. Тогда я работал в Луганске по линии СБУ и убедился: ничто не делается просто так и «мелочей» не бывает. Так что считаю: в подобных вопросах лучше проявить излишнюю бдительность, чем ее недостаток. Главное, чтобы в результате подрывной деятельности Украина не получила очередную ЗНР или ее подобие. Что именно происходит в нашей области, совпадение это или нет – скажут наши правоохранители. И в интересах следствия я не стану разглашать информацию по данному вопросу.

– Запорожская оппозиция обвиняет власть в преследованиях. Почему именно сейчас?

Когда оппозиции наступили на «хвост», все чаще начали звучать обвинения в политических преследованиях от Оппоблока. Так «преследованием» называют мероприятие «Урожай», которое в прошлом году принесло в бюджеты всех уровней дополнительно около 100 миллионов гривен. Также мы стали ближе к наведению порядка в земельных вопросах. Что же это за политические преследования? Это когда годами не платятся налоги, системно нарушается Закон Украины, и люди позволяют себе такие деяния, прикрываясь своим статусом депутата или чиновника? Но по выявлению этих нарушений, они пытаются свалить собственные грехи на преследования оппонентов. Возможно, политики просто привыкли к тому, что раньше партия власти прикрывала их злодеяния на местах и теперь хотят продолжения. Например, в Энергодаре судье городского суда вручили подозрение в совершении преступления. Ему инкриминируют принятие неправомерного решения в пользу мэра. Но даже такие примеры  не останавливают политиков. Вот в Запорожье продолжают выигрывать тендеры предприятия с донецкой пропиской. И не понятно – кому это приносит благо? В Украине, да и любой другой стране, когда стороны не могут найти решение – выводы должны делать правоохранители и суды. Единственное, что я могу посоветовать, чтобы избежать подобных ситуаций – не воровать.

– Давайте вернемся от заявлений к действиям. В Запорожской области много проектов, которые нужны людям. Например, недавно запорожцы услышали, что строительство мостов снова откладывается. Неужели надежды нет?

Мостовые переходы через Днепр – вопрос давно наболевший. Мы сдвинули его с места в прошлом году. И было сделано немало. Продвигаясь в строительстве моста с Хортицы на правый берег Днепра, мы подошли к вопросу второго, более сложного мостового перехода. И там понадобился новый проект. В первую очередь он  нужен для того, чтобы строить мост без крана, на который специалисты рассчитывали 10 лет назад. Теперь этого крана нет в нашем распоряжении. А вести строительство «на авось» нельзя – от этого зависят жизни людей.

Следующий, не менее важный проект – обновление международного аэропорта «Запорожье». Он является примером того, что политики могут работать вместе для блага региона. Так, согласно постановлению Кабмина запорожский аэропорт был включен в программу сметой в 611 миллионов гривен. Более того, сейчас мы прошли проверку государственной экспертизы и выходим на финишную прямую по строительству нового терминала. Благодаря Владимиру Буряку, в текущем году планируется выделить 200 миллионов гривен из бюджета города. В этом году запорожцы планируют начать заливку фундамента нового терминала, а также заказ всех необходимых металлоконструкций и оборудования, чтобы к началу 2019 люди увидели новый современный терминал, который является и моей личной мечтой.

Хочу подчеркнуть, что власть региона намерена делать все, чтобы достигнуть консенсуса с разными политическими партиями во благо жителей региона. Например, мы уже не впервые сталкиваемся с проблемой слишком позднего начала работ по важным строительным работам. Сначала затягивается принятие бюджета, потом средства начинают перераспределять. Так получилось с Кирилловским водоводом. Для того чтобы инвесторы профинансировали строительство – мы должны подготовить качественный проект, а деньги на него снова перераспределили. Чтобы избежать подобных «растягиваний», бюджет области на 2018 год будет разрабатываться уже осенью. Чтобы мы могли строить и чинить не в августе, а в марте. Как это делают, например, в Днепропетровске.

– Кроме политических распрей, СМИ все чаще говорят и о других нюансах. Например, законности вашего отпуска.

Негатив берется самых разных направлений. Радует, что самое яркое направление, выбранное журналистами – мой отпуск, который был согласован в Администрации Президента еще в начале года. Я всегда беру отпуск «из двух частей». Одну – на день рождения, вторую – в конце лета, чтобы побыть с семьей. В этом году я еще уделил время присяге сына. Моя бывшая жена немка, он – гражданин Германии и не смог бы вступить в ряды ВСУ. И пусть первым бросит камень тот, кто не ходил к своим детям на День знаний, выпускной и тому подобные праздники!

Не менее потрясающие претензии – во что одета моя семья. На День Независимости Украины я надел форму в знак солидарности с сотнями военнослужащих Украины. Я свои погоны заслужил и горжусь ими. Так же и моя жена, надев вышиванку, подаренную подругой, стала объектом преследований. Хотя она просто приехала на праздник в Запорожье. И что же еще, как ни вышиванку, надеть в День Независимости Украины?

Вообще одна из уловок журналистов и доморощенных политологов «заполнить эфир негативом». Так уж вышло, что сегодня в Запорожье Оппоблок является монополистом в некоторых местных СМИ. Мне же остается только личное общение с людьми на местах. Ведь у меня нет своего телеканала. Так что я занят делом, а не болтовней. А на заказные статьи, между прочим, тратятся просто немыслимые суммы, которые лучше было бы использовать на потребности жителей региона и модернизацию предприятий. Хочу подчеркнуть, что я снимаю шляпу перед простыми металлургами, которые ежедневно, не жалея времени и сил, трудятся на благо Запорожья и нашей страны. И тем больнее видеть политиков, которые прячутся за спинами простых трудяг. И устами журналистов пытаются запугать людей, настраивая их друг против друга.

Хочется задать вопрос таким СМИ: вы настолько ангажированы, чтобы не писать про экологию? Вам не нужны нормальные дороги, больницы, школы? Вас не интересует, что пока одни предприятия платят вам за заказную грязь, другие собирают деньги на «Фонд обороны области». Причем присоединяются к ним даже небольшие фермерские хозяйства и предприниматели. И пока идет борьба за целостность Украины, вы продолжаете говорить о «прекращении братоубийства». Так эти призывы нужно направлять не к Президенту и губернатору, а напрямую к Путину!

Очень прошу журналистов: не молчите! Говорите правду, даже когда она неприятна. Но ваши публикации должны содержать факты, а не перекрученную информацию. Ведь для того, чтобы решить проблемы Запорожской области мы должны действовать в одном направлении: на благо нашей страны, региона и людей. И поверьте, сенсации не иссякнут. Ведь всегда будет море спорных вопросов, которые нужно освещать и обсуждать. И журналисты должны выбирать не одну точку зрения, а равномерно показывать все стороны, чтобы запорожцы понимали: споры есть и в них рождается истина. Нельзя просто бездумно поддерживать любое решение. И глава региона, который соглашается со всеми, не нужен ни политикам, ни народу!

СИРИУС – охрана вне морали и закона!

  • 28.08.17, 19:24

В Украину  завезено около двух миллионов автомобилей с иностранной регистрацией. Зачастую под видом «транзита» и «личного пользования» ввозятся откровенные развалюхи. Отношение людей к этому явлению двоякое. Одни ратуют за дешевизну авто, другие – за законность и безопасность. А государство все еще пытается посадить украинцев на «Богданы» и «Таврии»…

«Наша версия» не является приверженцем государственной политики в этом вопросе.  Но, тем не менее, использование «литовцев» и «поляков» в частном охранном бизнесе ни в какие рамки не вписывается.

coda

Речь идет об охранной компании «Сириус». Ранее эта структура уже попадала в поле зрения «Нашей версии». Тогда группы быстрого реагирования «Сириуса», получив сигнал тревоги, ехали на объект больше часа. При этом директор фирмы Игорь Николенко не принял приглашение «Нашей версии» произвести публичную проверку качества работы его охранников.

Одна из вероятных причин такого поведения Николенко – нежелание отвечать на вопросы журналистов по поводу коммерческого использования автомобилей с иностранной регистрацией.   Ведь штраф за такое нарушение составляет 300% неуплаченной суммы таможенных платежей. Причем, такой же штраф (а это от 400 тыс. грн. до полумиллиона) выписывается и тем, кто пользуется автомобилем после уплаты первого взыскания.

По признаниям охранников «Сириуса»,  за использование европейских «тачанок» в группах реагирования Николенко доплачивает им 400 гривен в месяц. Естественно, что об оплате  страховки, компенсации затрат на текущий ремонт или  выплат в случае ДТП речь не идет. Охранник — раб, авто – его колесница для гладиаторских боев. При этом в бой «гладиаторы»  «Сириуса» нередко отправляются (внимание!) без травматического оружия, газовых баллончиков, радиостанций, видеорегистраторов, резиновых дубинок, пластиковых наручников, электрошокеров, защитных касок и бронежилетов. Можете себе представить психологический портрет человека, который добровольно, за копейки, идет в «охранное рабство», рискуя погибнуть или стать инвалидом. И вдобавок получить миллионные штрафы.  Кстати, выплату этих самых копеек охранникам еще и регулярно задерживают —  это признания действующих охранников «Сириуса», которые есть в редакции.  Но не исключаю, что у Николенко есть и «элитные» охранники для красивой рекламной картинки, которые не терпят тягот и лишений, как простые смертные.

Вернемся к «литовцам». Давайте разберемся, чем является использование иностранных авто в охранных целях  — безобидным чудачеством или общественно опасным деянием?

Убыток государства понятен: недополученные таможенные платежи. Тут можно дискутировать, насколько оправданными являются государственные аппетиты при растаможке автомобилей. Но однозначно, что страдает клиент охранной компании, который надеется на получение  качественной охранной услуги. Ведь тут возникает много «если»:

— если автомобиль заведется;

— если автомобиль физически доедет до охраняемого объекта;

— если экипаж не станет виновником ДТП;

— если «европейца» не остановит дорожная полиция.

avto_avaria

Конечно, с легальным транспортом охранных компаний тоже могут происходить неприятные вещи. Но, согласитесь,  «Опель», которому под два десятка лет и за которым не наблюдают штатные СТО, находится в зоне особого риска. Особенно, когда нужно максимально быстро прибыть к месту тревоги.

Законопослушные участники охранного рынка встревожены. По их мнению, «Сириус»  компрометирует весь частный охранный рынок Украины! Действительно, что будет говорить о «частниках» клиент, когда к нему по тревоге прикандыбает  «старая телега» с «голыми» и невооруженными бойцами?!! Понеся материальные потери, такой клиент обязательно посмотрит в сторону полицейской охраны. А это неслабый удар по частному охранному бизнесу и «коньяк» на мельницу полицейского государства.  Нам оно надо? Посмотрите на Беларусь – там охранного бизнеса нет!..

 

Я поинтересовался у своего коллеги-журналиста Александра Красноперова, чей видеожурнал неоднократно показывал правду о «Сириусе»,  — что он думает об этой охранной компании? Журналист ответил, что не считает «Сириус» намного лучше тех фирм, которых один из экспертов рынка безопасности в свое время назвал «откровенным мусором».  Дескать, лично он «Сириус» бы и не заметил, если б фирма всюду не светила своим безобразным логотипом  и не называла себя «лидером рынка охраны».

Журналисты – это хорошо. Но более беспристрастную оценку могут дать юристы. «Наша версия» обратилась с вопросами сразу к нескольким адвокатам. Их ответы были единодушны: если использование автомобилей с иностранной регистрацией в личных целях еще как-то можно оправдать, то причислять эти авто к транспорту реагирования охранной компании является прямым правонарушением.

Действительно, каждый директор охранной компании перед тем, как начать бизнес, должен прочитать Закон «Об охранной деятельности» и Лицензионные условия этого вида деятельности. Там написано, что «транспорт реагирования – это транспортное средство, находящееся  в собственности субъекта охранной деятельности».  В чей собственности находится временно ввезенный в Украину автомобиль с иностранной регистрацией?  Вот именно…

Еще один вопрос. Разве государство не должно контролировать выполнение законов охранными фирмами? Должно. Тогда почему в своем профиле на Фейсбуке г-н Николенко с гордостью заявляет о блистательном прохождении лицензионной проверки в МВД Украины. Дескать, «Сириус» показал свою «шикарную материально-техническую базу».

nikolenko_fb

По словам источников «Нашей версии», чиновники МВД по жалобам и обращениям клиентов «Сириуса» уже несколько раз проверяли эту компанию. Но «литовцев» и «поляков», на которых по Киеву и области гарцуют бедолажные охранники, они так и не заметили.

Не на камеру тот же Красноперов предположил, что «Сириус»  имеет «крышу» в Управлении лицензирования МВД, и поэтому с легкостью проходит все проверки.

Анализ активности Николенка в социальных сетях наводит на мысль, что в МВД его крышевал недавно задержанный начальник Полиции охраны Сергей Будник.  Всюду, где ФБ-сообщество клеймило недолюстрированного гаишника Януковича, господин Николенко вставал на защиту одиозного генерала. Как по команде. Если развить эту тему, то нельзя исключить, что директор «Сириуса» на полную использовал связи Будника в системе дорожной полиции для противозаконного использования автомобилей с иностранной регистрацией.

Потянет ли задержанный Будник  за собой хваленый «Сириус»? Обратят ли внимание контроллеры с Богомольца на прямое нарушение Лицензионных условий «лидером» охранного рынка? Перестанет ли Николенко обчищать казну и подставлять молодых парней?

«Наша версия» продолжает следить за ситуацией вокруг охранной фирмы «Сириус».

Автор: Дмитрий Федоренко, шеф-редактор Интернет-сайта газеты «Наша версия»