Як інвестори будівництва намагаються передати дитячий садок в комунальну власність

Перший сучасний дитячий садочок з басейнами, гірками, яскравими меблями та іншим облаштуванням за останнім словом техніки, який повинен бути  переданий в комунальну власність міста Ірпінь, мав би стати взірцем для інших будівельників як треба розвивати соціальну інфраструктуру.

Та сталось не так як бажалось. Будівельна ідилія п’ятьох власників переросла у сварку. Причиною стало небажання одного із співвласників із найменшою долею, передати садочок на баланс міста.

Жителі новобудов «Суворов»,  «Київський» та  «Янтарний», які сподівались отримати місце у державному дитячому садку, що поряд з їх домом, мають сюрприз у вигляді приватного закладу із щомісячною платою за одну дитину в розмірі 4500 гривень. Та замість того, щоб дізнаватись на яких підставах їх ошукали завдяки рекламним оголошенням при купівлі житла, покірно стали платити.

Частина співвласників цього дитячого садка, що розташувався в місті Ірпінь за адресою вул. Суворова, 1ш, неодноразово намагались вирішити питання передачі його до комунальної власності шляхом домовленостей, та все марно. Вирішити питання в судовому порядку, вони не мали можливості, адже в якийсь період виявили відсутність оригіналів документів, де і як їх шукати достовірно не знали.

Через деякий час, стало відомо, що дитячий садочок, все ж таки працює,  без згоди та відома інших співвласників.  І там можуть знаходитись оригінали зниклих документів. З’явилась надія на вирішення питання у судовому порядку.

На сьогодні, вирішенням спору займається Київський окружний адміністративний суд під головуванням судді  Балаклицького А.І.  Під час розгляду справи, з’явилося багато цікавих подробиць,  а саме:

Виявляється, дитячий садок був захоплений та майбутнє його вже вирішене. Це відбулось тихо, по щурячому. За досить простою схемою розводу, Ігор Вишняков – один з керівників підприємства забудовника, приховуючи майбутні свої плани, запросив до будівництва садочка приватних інвесторів розповівши при цьому про свою благу мету — дати дітям шанс на щасливе майбутнє.

Після завершення будівництва та введення в експлуатацію, без відома інших співвласників будівлі, маючи у власності найменшу частку, І. Вишняков передав в оренду усю будівлю садочка підприємству, директором якого є його син. Відомо, що навіть були пошуки кредитора під заставу дитячого садка. Та тут йому стали на заваді інші співвласники.

Яким чином (відповідно до встановлених норм законодавства чи ні?) повідомляють відсутніх учасників по справі про призначення засідання на 2.01.15 року на 8:00 ранку, якщо попереднє відбувається 31.12.14 року о 9:00 ранку?

Відвід судді стороною відповідача, нічого не дав. Пошуки справедливості зайшли в глухий кут. А висвітлення процесу журналістами сильно дратує представника ТОВ «БГМ  ЛТД» . Тому під час судового процесу це дратування  переростає у потасовки.

Так само по тихому, ТОВ «БГМ ЛТД»  намагається позбавити права власності інших співвласників майна подаючи відповідні позови до суду.

Наскільки правосудно розглядатиметься ця та інші справи, нам ще належить дізнатись. А ось за відвідування дітьми садочку доводиться вже сьогодні розраховуватися не за державними цінами.

Маріна Ігнатенко,

спеціально для «Нашої версії»

http://n-v.com.ua/diti-po-4500-griven-za-kozhnogo-abo-sudovi-tyazhbi-za-shhaslive-majbutnye/

Нарешті хлопці Самооборони Троєщини повернулися із зони АТО та передаємо від бійців привітання та поздоровлення зі святами!!!

Окрема вдячність усім, хто долучився до збору продуктів харчування та дуже необхідних на передовій ліків, а також Деснянській РДА м. Києва, якою було передано на передову дезінфекційні та перев‘язочні матеріали!!!
В цей раз поїздка була дуже складною та небезпечною – виїхали ми 05 січня разом з друзями із м. Звенигородка Черкаської області. Спочатку в одній з наших машин пробилося колесо, проте, як ми зрозуміли пізніше, це була лише дрібниця. Потім в дорозі нам з передової повідомили, що наші хлопці з батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії України, які їхали на ротацію, потрапили в ДТП і є загиблі та поранені, з яких є дуже тяжкопоранені. Настрій повністю зіпсувався, почуття переповнювали смуток за втрату хлопців та злість на війну, яка забирає життя наших бійців, та погодні умови, що все більше погіршувалися та погіршувалися, й перешкоджали нам швидше дістатися до зони АТО.

Майже доїхавши до зони АТО, один з наших автомобілів злетів з дороги у кювет, проте на щастя ніхто не постраждав. Ми почали розчищати сніг, щоб витягти автомобіль, й в цей час усі автомобілі, які проїжджали поруч, зупинилися, щоб нам допомогти. Враховуючи, що наш автомобіль злетів у кювет, особливо радіти було нічому, проте завзяття та допомога водіїв, які проїжджали поруч та зупинилися допомогти, ще раз підтвердили, що Україна - єдина, Схід і Захід разом й разом ми сила.
Витягши автомобіль, ми рушили далі. Спочатку ми заїхали до наших хлопців з батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії України, які ще перебували у лікарні у м. Артемівську й готувалися для транспортування до м. Харкова, потім по дорозі до Станиці Луганської заїхали до батальйону «Айдар», батальйону «Київщина», 12 Київського батальйону, батальйону «Черкаси», прикордонників, й усім передали по «різдвяному гостинцю». Гостинці значно підняли настрій та бойовий дух хлопців, адже для них, окрім того, що продукти харчування необхідні просто хоча б для природного виживання, будь-яка допомога є психологічною підтримкою того, що ми про них не забуваємо, що насправді вони «не наказні» й відправлені до зони АТО, а вони захищають нашу територію й ми це цінуємо та пам‘ятаємо. Повірте, для хлопців на передовій це дуже важливо.

В Станицю Луганську ми приїхали коли вже було темно. Перше враження – мертве місто: відсутній транспорт, світло, люди, проте це перше враження, а насправді тут комендантська година, оскільки лише менше тижня як місто відбили у сепарів й вони далеко не відійшли – стоять лише за маленькою гіркою, а деякі «перевдяглися» й є «мирними мешканцями», дуже багато замінувань. У бійців стоїть дуже складна задача: й сепарів виявити та знешкодити, й мирне населення захистити та «розположити» до України, й запевнити, що укропи все ж таки «не їдять дітей». Саме тут нами була передана максимальна передача продуктів харчування та медикаментів Нацгвардії, одяг та іграшки для дітей, оскільки мало хто з волонтерів наважується їхати на самий пік передової. Дуже вдячні хлопцям з Нацгвардії за теплий прийом та наданий нічліг! А вранці - 28 , й ні те, що стояти, дихати холодно, жодний з автомобілів не завівся, але бійці посміхаються й не жаліються, адже вони на війні, а лише сором‘язливо просять обігрівачі та радіатори (будь-які: старі чи нові, дуйки чи масляні чи типу «Уфо»),
На жаль, не можемо описати більш детально та викласти усі фото пересування по зоні АТО та Станиці Луганській, події та вислови наших хлопців, оскільки ця інформація може потрапити до сепарів та зашкодити нашим хлопцям, проте можемо чітко сказати, що бойовий дух наших бійців не зламний.
Проте, на жаль, як показує практика, одного бойового духу не достатньо й у хлопців є нагальні потреби, які значно допоможуть їм вижити у бойових умовах та здолати усі перешкоди та повернутися додому живими. Саме тому ми не зупиняємося та маємо допомагати нашим воїнам, що перебувають у зоні АТО, й знову збираємось їхати наступного тижня. На жаль, лише наших зусиль мало для того, щоб придбати найважливіші та необхідні речі, а тому звертаємося до усіх з проханням максимально допомогти в зборі та придбанні речей (речі зазначені, починаючи з більш необхідного): металошукач (для пошуку та розмінування, ліки, обігрівачі та радіатори, теплі речі, бензопилки, ланцюги та запчастини для бензопилки, продукти харчування, засоби особистої гігієни.

Для дітей у зоні АТО також збираємо речі (особлива необхідність для дітей від народження до одного року), у тому числі засоби для новонароджених, памперси, дитяче харчування, іграшки.

Друзі, брати, сестри – ми усі маємо об‘єднатися, щоб перемогти у цій «гібридній» війні, а це можливо лише тоді, коли ми не будемо забувати про наших побратимів на війні й всіляко їм допомагати, а не запевняти себе в тому, що ця війна не наша, так як вона ведеться на сході України, й сподіватися, що війна не дійде до нашого міста й жодним чином не торкнеться вашої сім‘ї. Нас телебачення та влада усіх переконують, що в зоні АТО перемир‘я, про це знають усі за межами АТО, проте зона АТО та люди, що перебувають у ній (бійці, населення) цього перемир‘я взагалі не відчувають, бо його там нема. Щоденно сепаратисти та казаки здійснюють напади та диверсії на території, що перебувають під контролем наших воїнів. Ми маємо пам‘ятати, що у зоні АТО щосекунди своїми життями ризикують діти, сини, брати, батьки, діди, й ризикують вони задля того, щоб дана війна не дійшла до наших домівок.
Давайте не будемо байдужими та допоможемо нашим хлопцями, адже вони захищають наші життя!!!

Більше фото- http://vk.com/album267816753_209791511

рахунок приват банк - 5169330505539954
тел: 063 610 03 66 - дежурный номер Самообороны Троєщини

Відкритий лист Президенту України

Нещодавнє призначення єфремовського Родіона Мирошника радником Плотницького в ЛНР – збурило Інтернет. А тепер уже людину Єфремова призначено прокурором Луганської області. Новий прокурор відзначився кришуванням беззаконня в Артемівському районі і незаконних копанок в області…

Сергій Володимирович Бесіда - старший радник юстиції. Народився 4 вересня 1973.

У 1995 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого. В органах прокуратури з липня 1995 року - більше 17 років. Обіймав різні посади в системі Донбаської та Луганської транспортних прокуратур, був прокурором відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Луганської області, заступником Луганського транспортного прокурора, майже 10 років - прокурором Артемівського району Луганська.

Наказом Генерального прокурора України Пшонки від 29 січня 2013 призначений на посаду заступника прокурора Луганської області та затверджено членом колегії прокуратури області. Наказом Генерального прокурора України Яреми від 5 січня 2015 призначений на посаду прокурора Луганської області.

Батько нового прокурора – Беседа Володимир Іванович – єфремовський голова Апеляційного суду в Луганській області. Був «цепним псом» Єфремова, фальсифікував карні справи (користувався «телефонним правом»), закрив справу Клинчаєва т т.п. Цей професійний державний службовець має шикарний маєток в Шульгинці та побудував там власним коштом храм.

А про маєтки цих правників в Криму ходять легенди… Також, цікаво б дізнатися: скільки разів цей родинний підряд виїжджав за кордон, під час знаходження на службі? А виїжджали ж і перебували… Взагалі, куди дивиться губернатор Москаль, узгоджуючи єфремовських прокурорів на посади? А скільки отримав Ярема за це призначення? А як відноситься президент Порошенко, що відбуваються призначення єфремовських кадрів? Це нова чесна влада? Це боротьба з корупцією?

Іван Перець

http://kadievka.com.ua/news/lyudi-yefremova-povertayutysya-u-vladu-ne-tilyki-v-lnr-a-i-v-ukraini.htm

2 січня, журналісти та правозахисники прийшли на засідання Київського окружного адміністративного суду для висвітлення чергової корупційної схеми. В Ірпені знайшлись корупціонери, які  заробляють в місяць 500000 тисяч гривень на дитячому садку.

Побудований і введений в експлуатацію дитячий садок по вул. Суворова, 1-ш є найбільш знаковим новим проектом Ірпеня. Проте лише деякі сім’ї можуть дозволити щомісяця платити 4500 гривень за перебування своєї дитини в дитячому садку «Фортеця». На даний момент група аферистів на чолі з колишнім секретарем Ірпінської міської ради Ігорем Вишняковим захопила приміщення цього дитячого дошкільного закладу.

Наскільки далі піде це самопроголошене керівництво дитсадку, покаже час. Хоча поведінка юриста позивача Герасимчука Олексія Анатолійовича та судді Балаклицького показала своє ставлення до верховенства Закону  в державі. Юрист одразу заявив, що за 3 дні не мав часу ознайомитись з матеріалами справи, тому попросив перенести слухання на наступний раз. Суддя підтримав його клопотання. Стає зрозумілим, що керівництво, яке заробляє більше півмільйона гривень на дитячому садку, до останнього робить спроби подовжити своє незаконне перебування на займаних посадах. Роль клоуна юриста зовсім не бентежила.

Засідання почалось з того, що суддя прокоментував замовний сюжет ТСН «чесного» каналу 1+1. Проте сьогодні журналісти розібрались, в чому насправді полягає конфлікт.

Людям, які купували квартири в ЖК «Суворов», ЖК «Київський» і ЖК «Бурштиновий» обіцяли, що дитячий садок «Фортеця» буде комунальний, і, відповідно, ціна послуг з догляду за дитиною в ньому буде комунального рівня.

Справжні власники садка спробували заборонити комерційне використання приміщення, що їм належить, і почати процедуру передачі садка в комунальну власність, як планувалося спочатку.

Однак, нинішнє керівництво дошкільного закладу в особі пана Вишнякова Ігоря Анатолійовича не зраділо перспективі передачі садка громаді Ірпеня.

Мешканці ЖК «Суворов» і найближчих кварталів неодноразово піднімали це питання. Ця обіцянка записана в рішенні сесії депутатів міської ради Ірпеня про виділення землі під садок «Фортеця».

На прохання мешканців цих житлових кварталів на засіданні був присутній депутат Ірпінської міської ради, який заявив, що мер та влада міста знають, наскільки складна ситуація з дитячими дошкільними установами в Ірпені та просять об’єктивного розгляду справи.

Нагадаємо, що в 2012 році компанії ПП «БілдГруппМенежмент», «ЕвразіяБудТрейд» і приватні інвестори при будівництві ЖК «Суворов», ЖК «Київський» і ЖК «Бурштиновий» взяли зобов’язання побудувати дитячий садок та передати його в комунальну власність. Це б дало можливість молодим сім’ям в Ірпені віддати своїх дітей до дитячого закладу без тисячних витрат для сімейного бюджету.

Віка Кам’янецька, 

«Громадський нагляд

http://gromnaglyad.com.ua/afera-po-irpinski-kolishnij-sekretar-misko%D1%97-radi-vidibrav-ditsad/

Захист прав етнічних українців Краснодарського краю, історичної правди про заселення та освоєння цього регіону запорозькими козаками й вихідцями з Полтавської, Чернігівської губерній і Слобожанщини, повернення широкому загалу імен тих, хто боровся за приєднання Кубані до великої України — головні завдання комітету «Кубань з Україною», який відновив свою роботу після тривалої перерви. Про це під час прес-конференції, що відбулася у столичному Музеї пропаганди, заявили громадські активісти. Політолог, координатор комітету в 2006—2008 рр. Сергій Пархоменко зазначив, що в умовах безперервних інформаційних війн особливо небезпечним є зараження населення псевдоісторією. Та все ж вона безсила проти національної пам’яті й, усупереч брехні, терору й тотальній русифікації, у причорноморських і таманських станицях й досі розмовляють хоч і не літературною, а все ж українською мовою та співають наших народних пісень.

Південний форпост Київської Русі

— Якщо піднятися на дзвіницю Софії Київської, то можна побачити Тамань — півострів у західній частині Кубані, місце першого поселення українських козаків, що заснували Чорноморське, а згодом Кубанське військо. — Так образно розпочинає подорож у часі до сучасного Краснодарського краю історик і письменниця, лауреат Шевченківської премії Раїса Іванченко. — Владу на Східний Крим і Тамань, де існувало оповите серпанком таємничості Тмутараканське князівство, київський князь поширює у 40-х роках X століття.

Існує версія, що це сталося після невдалого походу русичів на Царгород у 941 р., коли розбиті суходільні дружини поверталися до Києва Північним Причорномор’ям. Або ж після ліквідації Святославом Хозарського каганату в 965 році. Втім, на Тамань і до Східного Криму слов’яни проникали давно. Колонізація здійснювалася племінним союзом сіверян із земель, які згодом назвуться Чернігівськими. Тому-то в Тмутаракані княжили представники чернігівської династії — Мстислав, син Володимира Святославовича (з 988 по 1022 рр.), з 60-х років XІ ст. члени родини Святослава Ярославовича. Його син Олег у 1095-му перебирається з Тамані до Чернігова, полишаючи південний плацдарм Київської Русі. Після цього Тмутаракань зникає з поля зору давніх літописців. Уже з XV ст. ці землі належать Османській імперії. А в 1774 р. Туреччина за умовами Кючук-Кайнарджийського миру зреклася прав на Кримське ханство, а отже, й на північ Кубані, яку за правом сильного займає Росія.

Царський подарунок козакам

Довгий час Кубань, з якої зігнали Ногайську орду, залишалася пустельною і необжитою. І ось Катерина ІІ, зруйнувавши Запорозьку Січ, переселяє сюди козаків, що не розбіглися, а об’єдналися в Чорноморське військо, яке відіграло вирішальну роль у головних битвах російсько-турецької війни 1787—1791 рр. Цариця ніби «дарувала» козакам Кубань — за визначні заслуги перед троном. Насправді хотіла заманити їх подалі від Запорожжя. Крім того, «нічиї» Кубанські землі були зручним плацдармом для війни з вільними народами Північного Кавказу. Для того й оселили тут учорашніх запорожців. Імператриця своїми двома указами, від 30 травня і 1 червня 1792 р., передала Чорноморському війську «у вічне володіння» землі на правому березі ріки Кубань. Як стверджує один із членів комітету «Кубань з Україною» журналіст Віктор Тригуб, оригінал цього документа разом із іншими реліквіями запорожців (до 1917 р. кубанські козаки змогли зберегти чимало військових регалій двох попередніх століть: отаманську булаву та бунчук, пернач кошового отамана, 10 військових і 35 курінних знамен, 31 полкове знамено, литаври та срібні труби, 14 малих військових булав, 6 печаток та 100 височайших грамот), які після жовтневого перевороту вивезли спочатку до Сербії, а згодом до США, було викрадено з тамтешнього музею.

Під час першої хвилі переселення на Кубань протягом двох років прибуває 12622 колишні запорожці та їхніх родини (загалом 25 тисяч осіб). На новому місці вони скликають Військову раду і ділять передані їм землі на 38 куренів, як і на Запоріжжі. Навіть зберігають їх назви: Полтавський, Переяславський, Батуринський, Канівський, Іванківський та інші. Козаки організовують своє життя за давніми традиціями — всі найважливіші питання вирішують на радах, роботу яких регламентують своєрідною конституцією «Порядок для загального добра». На березі Кубані, поблизу Карасунського Кута, вони засновують свою столицю — місто Катериноград (сучасний Краснодар) з фортецею, що нагадувала собою укріплення в Запорозькій Січі. В центрі фортеці зводять величний дерев’яний військовий собор Покрови Пресвятої Богородиці, який стоїть там і нині. В храмі зберігалися козацькі клейноди, захоплені на Січі царськими військами й повернуті чорноморцям на їхнє прохання. Була тут також ризниця з Покровської церкви останньої Запорозької Підпільненської Січі, Євангеліє, подароване приходу Петром Калнишевським (тепер експонується в Краснодарському історико-краєзнавчому музеї), іконостас та бібліотека Межигірського монастиря, що був парафією Запорожжя.

Заселення Кубані українцями триває і в наступні роки. За даними доктора історичних наук Федора Турченка, керівника авторського колективу енциклопедії «Українське козацтво», лише протягом 1809—1811 рр. в область переселяється з Полтавської та Чернігівської губерній 41 635 тисяч селян та козаків. Під час третьої хвилі сюди приїздить ще майже 60 тисяч люду. Крім добровільних переселень, були й примусові. Двом полкам з Полтавщини і Чернігівщини, які воювали на Кавказі, не дозволили повернутися в Україну, а залишили їх на Тереку, в районі Владикавказа. Відома дослідниця Олена Апанович у своїй «Козацькій енциклопедії для юнацтва» (2009 р.) зазначає, що запорожці та їхні нащадки заселяли місцевості: Геленджик, Сочі, Туапсе, Піцунду, Сухум-Кале. «Постійний приплив українського населення продовжувався майже до початку Першої світової війни. За даними антропогеографа Степана Рудницького, на той час на Кубані нараховувалося 1 791 000 українців».

Режим: Народній Республіці — ні!

— Увесь час кубанці відчували нерозривний зв’язок із своєю Батьківщиною, який підживлювали представники Кирило-Мефодіївського братства в особі Т. Шевченка і М. Костомарова, громадсько-політичні й культурні товариства «Просвіта» і «Громада», — каже історик і політолог Роман Матузко. — Тут викладає і збирає старовинні козацькі пісні видатний український етнограф і диригент О. Кошиць, організовують свою роботу члени Революційної української партії С. Ерастов і С. Петлюра. Після Лютневої революції 1917 р. на Кубані масово відкриваються українські школи (через десять років їх буде 746), виходить шість газет українською мовою, друкується буквар, створюються національні технікуми й інститути. Великі перспективи українство пов’язувало з проголошенням Кубанської Народної Республіки (1918), яка налагоджує контакти з УНР. Невдовзі вони встановлюють дипломатичні відносини, відбувається двохсторонній обмін місіями і в результаті підписується низка угод про консульські, торговельні, морехідні зносини. Проукраїнські «чорноморці» на чолі з головою Кубанської крайової військової ради Миколою Рябоволом, або «федералісти», виступали за надання автономії Кубані та утворення союзу козацьких земель України і Кавказу. Активна діяльність уряду Кубані спричиняє занепокоєння командувача збройних сил півдня Росії Денікіна. За його наказом заарештовують 10 членів Кубанської ради і найактивніших прихильників самостійності страчують.

У січні 1919 р. більшовики оголошують козацтво антирадянським. «Розкозачення» розпочинається з Дону, перекидається на Кубань і Терек, станиці заливають кров’ю.

— Страхітливі демографічні наслідки мав і штучний голодомор-геноцид, який охопив регіони, де компактно проживали українці, — продовжує Роман Матузко. — За переписом 1926 року, українці на Кубані становили 66 відсотків від усього населення, в окремих районах — від 90 до 75 відсотків. Влада безжалісно заносить Полтавську, Уманську та десятки інших станиць на «чорну дошку», вони вимирають. За період з 1929 по 1939 рр. чисельність українського населення на Північному Кавказі скоротилася з 3,1 млн. до 300 тисяч, тобто зменшилась у десять разів. Приблизно за цей час частка українців у Краснодарському краї зменшилася з 41,1 відсотка до 4,7. У 1989-му нащадків запорожців стає ще менше — 3,9 процента.

Тож куди поділася людність у цих регіонах етнічної України?

— Одних винищили, інших примусили зректися роду, — допомагає знайти відповідь на запитання колега Ніна Степаненко, яка родом із Краснодарського краю. Вона пригадує розповіді діда про те, як під час перепису людям погрозами підказували їхню національність: «Или пишем русский, или ссылка за Урал», або ж переінакшували прізвища, називаючи Півненка Пєтуховим чи Шпака Скворцовим.

Знищуючи національну пам’ять, агресивні русифікатори викрадають у цілих народів не лише їхню історію, а і землю, і майбутнє.

 

Чорноморці через кілька років після переходу на Кубань (із книги А. Кащенка «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове», Катеринослав, 1919 р.)

Старий військовий собор у Катеринодарі  (з книги А. Кащенка «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове», Катеринослав, 1919 р.).

Світлана ЧОРНА.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=369094

За час бойових дій 24 штурмовий батальйон «Айдар» ЗСУ втратив майже 100 бійців. Біля 300 – поранені… Комбат Сергій Мельничук дав сенсаційну прес-конференцію в Музеї на Троєщині.

 В Музеї української пропаганди при журналі "Музеї України"  у  Києві,  відбулася прес-конференція Народного депутата України С.П.Мельничука. Комбат коротко розповів про бойову історію батальйону "Айдар".

Після безсонної бюджетної ночі, проведеної у Парламенті, Сергій Петрович Мельничук знайшов в собі сили, аби зустрітися з пресою. Публікуємо оброблений варіант запису.

 - З чого почався «Айдар»?

- Фактично, «Айдар»  зародився з Майдану. Весною постало питання про оборону Луганщини - край де була слабо представлена Самооборона і потрібно було організувати український спротив.  Відповідно, його треба було піднімати й  очолити. З Майдану я поїхав на Луганщину (С.П. Мельничук має вищу військово-технічну освіту, звільнився з військової служби у 2004 році, маючи звання майор). Прискіпливо збирав людей, працював з Дорожнім контролем,  з представниками  партії А.Гриценка, Радикальною партією. Разом з Т.Юлдашевим зібрали невеликий батальйон, але він розпався, а самого Юлдашева закрили в СБУ (зараз його немає в живих). У батальйона не було озброєння, а сепаратисти після захвату СБУ мали понад 1500 стволів, гранатомети. Проти них було протистояти дуже важко: нас було значно менше. Довелося навіть евакуювати 55 сімей, бо почали палити хати. В Сватово зробили штаб і базу Самооборони, де почали розгортати батальйон. Оцінили ситуацію. Поїхав до Києва і довів керівництву, що на Луганщині треба створити підрозділ і потрібна зброя.

Зброю надали протягом 8 годин, а мене поставили командувати батальйоном. Коли виявилось, що батальйон існує лише на папері, нас попросили перебратися до лісу - боялися захвату зброї.

З часом набрали 20 чоловіків і покликали людей з Майдану. Місцевих не можливо було призвати -  військомати залякували добровольців.

Кинули клич Майдану. Перші люди, які приїхали до батальйону все ж таки були місцеві. Були й з сусідніх областей. 150 чоловік мали через місяць.

Спочатку базувалися  під самим кордоном з Росією, але коли побачили, що за нами слідкує  російська розвідка – виїхали в Старобільськ.

Батальйону допомагав і керівник місцевої комуністичної організації: надав транспорт. Базу зробили у переробному цеху нардепа Ландика Це був практично укріпрайон  з бомбосховищем, кулеметними точками, загородженнями…

Далі були вибори, під час яких ми затримали 14 чоловік, серед них був  російський піп, які зі зброєю в руках громили дільниці…

Пізніше взяли місто Щастя.

Казали - наш батальйон не керований, то не правда! Ми діяли відповідно бойовим розпорядженням. За добу  до початку операції вже знали розташування противника. Місто під час звільнення не було зруйноване. Всі бої були локальні – на дислокації противника. Завдяки авіаудару нашої малої авіації,  противник був наляканим,  і  це дало можливість зайти в тил та розмінувати стратегічний міст.

Наступна операція – Металіст. Саме в цей час з нами була  Надя Савченко…

Загалом  ми пройшли 12 операцій і всі вони були  успішні. Фактично стали штурмовим батальйоном. Хлопці шуткують, що ми не штурмовий, а загороджувальний батальйон - нас просили залишатися біля інших підрозділів для моральної підтримки.

 - Проти «Айдару» зараз розвернулася кампанія з дискредитації батальйону. Як Ви вважаєте, це кампанія влади, чи олігархів, які напряму зводять з вами рахунки?

- Фактично, всі батальйони на сьогодні мають власників. «Айдар» – батальйон, який залишився не приватизованим. Ми нікому і ніяк не скоримося… Наш український дух не зламний і ми будемо йти до кінця!

-Щодо ваших планів по роботі у Парламенті?

- Потрібна розбудова української армії, військова реформа. Коли Яценюк декларує про витрати на військові дії до  100 млн грн на день, такі дані треба перевірити. В АТО гинуть військовослужбовці,  є поранені  - необхідно організувати їм допомогу. Люди отримують відмову по виплатам за загиблих. Є факти, що в свідоцтвах пишуть зовсім не правдиву причину смерті. Наприклад, прийшло свідоцтво, що хлопець помер від виразки, а ексгумація показала, що від помер від кульових поранень… Це неприпустимо! Винних треба карати!

Зараз сформовані фонди для допомоги таким сім’ям.

-І про полон Надії Савченко...

Сергій Петрович Мельничук прекрасно пам’ятає той день. Тоді група бійців «Айдару» була блокована на території гольф-клубу під Луганськом. Змушені були забарикадуватися у бетонному підвалі. По мобільному зателефонували комбату – просили допомоги. Закінчувалися боєприпаси, від постійних вибухів гранат почалася пожежа – задихалися…

Мельничук особисто зателефонував Надії Савченко, попросивши задіяти бронетехніку сусідів з бригади ЗСУ. Однак, ті не мали прямого наказу.

Надія, яку колеги називали мужиком у спідниці, змогла переконати офіцерів вирушити на допомогу. Важлива деталь – у той день, поруч з Надією була її сестра Віра, яка особисто возила її власним автомобілем…

Кілька айдарівців на чолі з лейтенантом Савченко, розмістилися на броні танку та БТР і по шосе вирушили до гольф-клубу. За кілька кілометрів вони повинні були повернути на другорядну дорогу на вказівнику Гольф-клуб 1,9 км. Але, вказівник був не то збитий, не то бійці його не помітили. Група на повному ходу вилетіла на блок-пост сепаратистів на околиці Луганська. Ті не очікували таких «гостей» - вогонь з гранатометів відкрили не зразу. Танк проскочив, БТР підбили…

Вже потім, в броні нарахували шість попадань з гранатомету…

Самотній український танк мчав вулицями Луганська з ескортом терористів. Було розбито всю оптику. Нарешті їм вдалося пошкодити гусеницю. Екіпаж і Надія Савченко, відстрілюючись, перебігли у якийсь будинок. Командир танку підірвав машину…

Зрозуміло, були оточені. Майже всі українці поранені чи контужені. За кілька годин закінчилися боєприпаси – полон.

Спершу Надію хотіли обміняти на кількох терористів, але втрутилися політики, військовополонену незаконно переправили до Росії, що ще раз підтверджує участь цієї дивної країни в організації війни в Донбасі, почали ганебне судилище… Офіцера Збройних Сил України, бійця 24 штурмового батальйону «Айдар» ЗСУ, що виконувала завдання на території України, захищаючи її територіальну цілісність, без жодних законних підстав, перевезли через кордон, помістили в тюрму.

Рівень звинувачень абсурдний – то вбивство російських журналістів, які незаконно перебували на українській території, оспівуючи «подвиги» терористів, то катування російських солдат, яких згідно заяв Путіна, в Україні нема, і здачу їх «на органи»…

Справа Надії Савченко отримала широкий міжнародний резонанс, її визнано політичним в’язнем.

Надія Савченко обрана народним депутатом України як №1 списку партії «Батьківщина», включена до складу української делегації Парламентської Делегації Ради Європи.

-Ми вважаємо, що Росія повинна без всяких умов звільнити бійця батальйону «Айдар» Надію Савченко! – вважає народний депутат Сергій Мельничук, - Ні у яких «військових злочинах» обвинувачувати її суд РФ не має права! Це – юридичний абсурд! Старший лейтенант виконувала мій наказ згідно Конституції і Законів України на нашій суверенній території. Віримо, що Надія скоро повернеться! Країна повинна знати і захищати своїх героїв!

- Що чекає Україну в майбутньому?

-  Путін не зупиниться. Весною треба чекати наступну наступальну кампанію. І ми повинні вистояти і перемогти!

Комбату передані комплекти плакатів батальйону "Айдар" авторства арт-директора журналу "Музеї України" Юрія Неросліка.

 Підготували Віктор Тригуб, Наталя Іванченко, журнал "Музеї України"

https://www.youtube.com/watch?v=2_Ztum_r6AM

Фото і відео Ростислава  Тригуба

Доброволець батальйону "Айдар", юрист Іван Макар:

Рівень спілкування між Путіним і Юлею дає можливість швидко і без проблем вирішити питання звільнення Н.Савченко, оскільки її обвинувачення абсурдне. Але, видно, немає такого бажання в Юлі. Надія Савченко потрібна Юлі в російській тюрмі для самопіару. Звертатися до суду може і сама Надія, і адвокати. Оскільки вона сидить, то це мають зробити адвокати, які вмонтують ці показання у ту версію захисту, яку вони вибудували. Бійці "Айдару" вимагають негайно повернути Н.В.Савченко, народного депутата України і члена ПАРЄ!

Мер окупованого міста Олександрівськ Микола Греков, доброволець батальйону "Айдар":

Свідчення С.П.Мельничука мають бути донесені до адвокатів Н.Савченко. І хай юристи вирішують як і коли це використати.
Напевно, найпростіше спілкуватися з адвокатами через фракцію Батьківщини. Там хтось обов'язково опікується Надією. Ми на це сподіваємося... Взагалі, ситуація з точки зору міжнародного права, патова. Росія має єдиний гідний варіант, який всі підтримають - негайне звільнення українського і європейського депутата! А бійці "Айдару" продовжують боронити рідну землю!

В Музеї української пропаганди відбулася сенсаційна прес-конференція народного депутата Сергія Мельничука. Комбат «Айдару»  розповів про день захоплення у полон Надії Савченко.

Взагалі, цю розповідь треба оформити як офіційну заяву свідка і передати до російського суду, що розігрує фальшивий спектакль довкола незаконного захоплення і переправки громадянки України до РФ.

Сергій Петрович Мельничук прекрасно пам’ятає той день. Тоді група бійців «Айдару» була блокована на території гольф-клубу під Луганськом. Змушені були забарикадуватися у бетонному підвалі. По мобільному зателефонували комбату – просили допомоги. Закінчувалися боєприпаси, від постійних вибухів гранат почалася пожежа – задихалися…

Мельничук особисто зателефонував Надії Савченко, попросивши задіяти бронетехніку сусідів з бригади ЗСУ. Однак, ті не мали прямого наказу.

Надія, яку колеги називали мужиком у спідниці, змогла переконати офіцерів вирушити на допомогу. Важлива деталь – у той день, поруч з Надією була її сестра Віра, яка особисто возила її власним автомобілем…

Кілька айдарівців на чолі з лейтенантом Савченко, розмістилися на броні танку та БТР і по шосе вирушили до гольф-клубу. За кілька кілометрів вони повинні були повернути на другорядну дорогу на вказівнику Гольф-клуб 1,9 км. Але, вказівник був не то збитий, не то бійці його не помітили. Група на повному ходу вилетіла на блок-пост сепаратистів на околиці Луганська. Ті не очікували таких «гостей» - вогонь з гранатометів відкрили не зразу. Танк проскочив, БТР підбили…

Вже потім, в броні нарахували шість попадань з гранатомету…

Самотній український танк мчав вулицями Луганська з ескортом терористів. Було розбито всю оптику. Нарешті їм вдалося пошкодити гусеницю. Екіпаж і Надія Савченко, відстрілюючись, перебігли у якийсь будинок. Командир танку підірвав машину…

Зрозуміло, були оточені. Майже всі українці поранені чи контужені. За кілька годин закінчилися боєприпаси – полон.

Спершу Надію хотіли обміняти на кількох терористів, але втрутилися політики, військовополонену незаконно переправили до Росії, що ще раз підтверджує участь цієї дивної країни в організації війни в Донбасі, почали ганебне судилище… Офіцера Збройних Сил України, бійця 24 штурмового батальйону «Айдар» ЗСУ, що виконувала завдання на території України, захищаючи її територіальну цілісність, без жодних законних підстав, перевезли через кордон, помістили в тюрму.

Рівень звинувачень абсурдний – то вбивство російських журналістів, які незаконно перебували на українській території, оспівуючи «подвиги» терористів, то катування російських солдат, яких згідно заяв Путіна, в Україні нема, і здачу їх «на органи»…

Справа Надії Савченко отримала широкий міжнародний резонанс, її визнано політичним в’язнем.

Надія Савченко обрана народним депутатом України як №1 списку партії «Батьківщина», включена до складу української делегації Парламентської Делегації Ради Європи.

-Ми вважаємо, що Росія повинна без всяких умов звільнити бійця батальйону «Айдар» Надію Савченко! – вважає народний депутат Сергій Мельничук, - Ні у яких «військових злочинах» обвинувачувати її суд РФ не має права! Це – юридичний абсурд! Старший лейтенант виконувала мій наказ згідно Конституції і Законів України на нашій суверенній території. Віримо, що Надія скоро повернеться! Країна повинна знати і захищати своїх героїв!

За час бойових дій батальйон «Айдар» втратив майже 100 бійців. Біля 300 – поранені…

Нині проти батальйону розгорнуто брудну інформаційну кампанію. Знаково – на зустріч з комбатом в Музеї на Троєщині, не приїхав жоден телеканал. Власники – олігархи…

Але, Україна – переможе!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», директор Музею української пропаганди 

В рамках програми "Лицарі АТО" відбулася зустріч з комбатом "Айдару" Сергієм Мельничуком. Музей української пропаганди організував спілкування з легендарним захисником України.
Сергій Петрович розповів про історію становлення батальйону "Айдар", бойові операції...
Редактор журналу "Музеї України", директор Музею укр проп Віктор Тригуб подарував комбату кілька виставкових комплектів плакатів про "Айдар". До речі, нещодавно в прифронтовому місті Щастя бійці "Айдару" відкрили виставку патріотичного плакату Юрія Неросліка...
Здивувала байдужість великих олігархічних телеканалів - не було жодної телекамери...
Нині С.П.Мельничук – народний депутат України, заступник Голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони.
Тепер і в Музеї на Троєщині є куточок з плакатами бату "Айдар"...
Прес-служба

Фото Ростислав Тригуб

 

Помните, когда вы учились в школе, какой была ваша реакция на слово «уроки»? Для большинства это было «скучно», «нудно», «не интересно», «страшно», «да зачем оно мне нужно?!», «учителя зануды» и еще много эпитетов в таком же ключе. А представляете, что есть уроки, которые проходят не просто интересно и весело, но еще и под руководством уникального учителя и с огромной пользой для вашего здоровья.

Попасть на семинар по биогравитации, которые проводит Константин Стасюк, получается далеко не у всех – желающих огромное количество. Но те, кому все-же повезло, навсегда меняют свою жизнь. На этих семинарах люди получают уникальные знания о том, как правильно ходить, как облегчить давление на позвоночник, как самому помочь себе и своим близким с проблемами ОДА в экстренных ситуациях, а также о других удивительных и полезных вещах. Но самое важное – эти знания тут же применяются на практике и практически сразу дают видимый результат. Послушайте, что говорят участники семинаров, посмотрите, как изменилось их внешность, самочувствие, настроение.

Знания, которые дает Константин Стасюк, жизненно важны для каждого человека. К сожалению, далеко не у всех есть физическая возможность посетить «живые» семинары Константина Васильевича. Но, благодаря современным техническим возможностям, с недавнего времени любой желающий может пройти курс обучения методики у себя дома, подписавшись на серию видеоуроков.Условия оформления подписки опубликованы на главной странице официального сайта http://stasuk.com.ua/

Надеемся, что знания, полученные на семинарах, или с помощью видеоуроков, помогут многим вернуться к полноценной, здоровой жизни.

http://stasuk.com.ua/?p=1509

Музейний БТР-60 отримають у подарунок бійці батальйону "Миротворець"! А комбат-нардеп Андрій Тетерук - вже має комплект фірмових плакатів.
Музейники активно підтримують захисників у зоні АТО! Полковник Тетерук навіть не очікував такого сюрпризу!

-Колектив Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році», спільно з Самообороною Київщини передали батальйону «Київська Русь» (Дебальцеве) відремонтований музейний БРДМ-2, що вже захищає солдат. А бату спецпризначення МВС у Київській області «Миротворець», передається БТР-60.– розповів директор Нацмузею у Нових Петрівцях Іван Вікован, - Нині ми створюємо експозицію про героїв АТО, збираємо експонати! Сподіваємося, військова техніка, яку ми передали у війська, врятує чиїсь життя!

Днями, повністю відреставрована на пожертви патріотів бойова машина, буде передана у військову частину.

Команда журналу "Музеї України", що постійно переймається цією епопеєю, вирішила підтримати бійців морально - на основі творінь арт-директора нашого Музею української пропаганди Юрія Неросліка, що воює під Щастям, створили виставковий комплект плакатів для бату "Миротворець". Під час особистої зустрічі у Верховній Раді, я передав комбату плакати. Якщо акцію схвалять бійці і командири, виготовимо більш масовий наклад, збільшимо формат... Сподіваємося, яскраві роботи прикрасять бази батальйону як під Києвом, так і в АТО...

-Велика подяка колективу музею "Битва за Київ у 1943 році"! - відзначив народний депутат України Андрій Тетерук. - Зберегли БТР у гарному стані, проявили наполегливість, знайшли справжніх патріотів з Самооборони Київщини, які організували збір коштів і закінчують ремонт під Бояркою. Спасибі і плакатотворцям Музею укр пропаганди, що подумали про фірмові календарі, плакати для захисників України! Думаю, будемо дружити і співпрацювати!

Я запросив пана Андрія відвідати музей у Нових Петрівцях і провести відкриття виставки у Музеї укр пропаганди на Троєщині. Запрошення було прийнято. Сподіваємося, інформаційно підтримаємо і момент урочистої передачі БТР солдатам...

І трохи інформації про нардепа-комбата з відкритих джерел:

"Андрій Анатолійович Тетерук — український військовик, командир добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець" ГУ МВС України в Київській області. Народний депутат України. Перший заступник Голови депутатської фракції Політичної партії "НАРОДНИЙ ФРОНТ".
Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
Народився 15 травня 1973 року в м. Вінниця. У 1990 році закінчив середню школу № 12 у Вінниці.

З 1990 по 1994 рік — навчався у Московському вищому загальновійськовому командному училищі імені Верховної Ради РСФСР.

Після навчання у військовому училищі служив п'ять років за контрактом у російській армії на Далекому Сході. Служив на посадах командира взводу, командира мотострілецької роти та командира розвідувальної роти.

У 1999 році прийняв українське громадянство і переїхав до України, де розпочав кар'єру військового в частині 3028 (м. Калинівка, Вінницька область). Пройшов шлях від командира взводу вогневої підтримки до командира роти спеціального призначення. Був старшим помічником начальника штабу, заступником начальника штабу.

В 2003 році в жовтні проходив стажування в поліцейській академії ім. Хосні Мубарака (Єгипет), де пройшов підготовку на курсі по боротьбі з міжнародним тероризмом. У 2004–2005 рр. перебував у складі миротворчої місії сил ООН у Косові. Був заступником командира, начальником штабу спеціального миротворчого підрозділу МВС України.

2006–2007 рік — друга миротворча місія в Косові, по завершенню якої вийшов на пенсію і очолив відділ безпеки одного з торгівельних центрів у Києві.

У 2011 році закінчив Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету. Спеціальність — менеджмент організації. Після отримання другої вищої освіти заснував власну компанію ТОВ «ВП Спецтехніка» з виготовлення паливозаправників.
На початку березня 2014 року, у відповідь на анексію Криму Росією, записався добровольцем у військкоматі. 23 травня 2014 року Андрій Тетерук був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУ МВС України в Київській області. До складу батальйону увійшли професійні військові — ветерани миротворчих місій зі значним досвідом участі у закордонних миротворчих операціях. 11 липня 2014 року батальйон «Миротворець» був командирований до зони проведення АТО.

Під час облоги наших військ під Іловайськом з'явилася хибна інформація про загибель Андрія Тетерука. Насправді командир батальйону разом із 70 бійцями наступного дня вийшли з «Іловайського котла». В Іловайську батальйон «Миротворець» п'ять днів героїчно утримував один із ключових пунктів — вагонне депо. Командир батальйону Андрій Тетерук під час обміну бойовим досвідом із керівництвом новоствореного батальйону «Донбас» наголосив на основних тактичних помилках, яких припускаються бійці, задіяні в Антитерористичній операції на Донбасі.
Батальйон «Миротворець» — добровольчий батальйон патрульної служби міліції особливого призначення, створений наказом МВС України 9 травня 2014 року у структурі ГУ МВС України в Київській області.
Відмінністю батальйону «Миротворець» від інших подібних формувань було те, що до служби у ньому було запрошено пенсіонерів та ветеранів органів внутрішніх справ та осіб, які проходили службу в миротворчих місіях та готові захищати суверенітет України.
До складу батальйону увійшли професійні військові та правоохоронці — ветерани миротворчих місій з великим досвідом участі у закордонних миротворчих операціях. Командиром батальйону призначено полковника міліції Андрія Анатолійовича Тетерука.
У боях під Іловайськом внаслідок російського обстрілу за інформацією керівництва ГУ МВС України в Київській області загинули кілька бійців батальйону, серед яких: Дмитро Цуркан, Андрій Єсипок, Халус Руслан, Роман Набєгов, Дмитро Назаренко, Віктор Єщенко, В'ячеслав Катрич, Олексій Горай, Максим Сухенко; 6 бійців зникли без вісті та 7 потрапили у полон".
Сподіваємося, скоро, наш Музей на Троєщині в рамках акції "Лицарі АТО", організує пресову зустріч з Андрієм Тетеруком... До речі, зустрілися і з комбатом-нардепом легендарного "Айдару", куди днями, під Щастя, вирушає Музейна експедиція часопису та Самооборона Троєщини з гуманітарною місією...
Україна повинна знати своїх героїв!
Героям - слава!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею укр пропаганди