Музей приватних колекцій, історичної зброї та обладунків

  • 01.03.21, 06:46

В Броварах діє унікальний музей старовинної зброї, куди постійно їдуть фанати військової історії.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ ПРИВАТНИХ КОЛЕКЦІЙ, ІСТОРИЧНОЇ ЗБРОЇ ТА ОБЛАДУНКІВ ЄВГЕНІЯ ГРЕДУНОВА

Тут у вільному доступі розкішна колекція відомого громадського діяча Єгена Гредунова. Це одне з найпотужніших мілітарних недержавних зібрань!

Відео від журналу “Музеї України”

 https://www.youtube.com/watch?v=S0SBlLGQt4c

Київська область, Бровари, вул. Броварської сотні, 3

Музей можна відвідати у четвер з 13:00 до 18:00 та суботу з 12:00 до 17:00

Фотосесія від часопису Музеї України

Музей зброї у Броварах Євгена Гредунова

Слуга народу розстрілює гідність

  • 28.02.21, 23:45

Продовжуючи тему минулого тижня, нижче покажу, як у віддаленому Закарпатті показує своє істинне лице партія Слуга Народу – фальсифікації.

Як вже писалось в попередній статті (  https://www.zkarpat.top/?p=5625  ), голова Закарпатської обласної ради Олексій Петров має намір прилаштувати сина свого однопартійця та народного депутата Слуги народу Михайла Лаби директором Агенції регіонального розвитку Закарпаття. Хлопчика сватали на різні посади, навіть хотіли зробити заступником голови ОДА і відправляли на співбесіди до Офісу Президента, але ніхто не хотів його брати на роботу, розуміючи наслідки. Останньою надією стало впхати його керівником Агенції. Для реалізації цього задуму Петров вже два місяці докладає всіх зусиль, використовуючи всі дієві методи, нехтуючи законами, легітимністю та майбутнім області.

Два тижні тому, розпорядженням голови обласної ради, виданим самому собі, Олексій Петров оголосив себе новим членом Наглядової ради, органу, що обирає директора Агенції. Не зважаючи на те, що на той час було чинним рішення Обласної ради № 367 від 14.06.16, яким визначено до Наглядової ради Михайла Рівіса – голову фракції ЄС. Тобто, розпорядження голови ставилось проти чинного рішення ради. Студент першого курсу юридичного факультету скаже що рішення має вищу дію ніж розпорядження. Але секретар Наглядової ради та односписочник Олексія Петрова по партії “Слуга народу” Олег Лукша пояснив на засіданні іншим членам, що Олексія Петрова варто ввести в склад, так як законність дій обласної ради це справа відповідальності обласної ради. Така юридична еклектика від виконавчого директора Асоціації міст України в Закарпатті. Рішенням Петрова ввели в склад на підставі розпорядження.

Вибори директора Агенції мали відбутись в п’ятницю 19 лютого. Син нардепа Слуги народу, депутат обласної ради від тієї ж партії, 27-річний Михайло Лаба мав ним стати.

Однак, після виходу нашої публікації щось пішло не так.  Лукша з Петровом зрозуміли що розпорядження і результат викличуть скандал. Тому нашвидкоруч вирішили переназначити голосування по директору на 26 лютого, на день пізніше за сесію Закарпатської обласної ради. 25 лютого прийняли рішення і змінили представника в Наглядовій раді. За це проголосували депутати ради, де Слуга народу входить до більшості на чолі з Олексієм Петровим, і позбавили представництва Михайла Рівіса, ЄС-івського депутата з групи ЄС, голову обласної ради у попередньому скликанні. Природна поведінка Слуг.

Наступного дня після рішення, відбулось засідання Наглядової ради, де Олексій Петров повторно був в неї введений, вже на підставі рішення ради. Його одразу зробили головою Наглядової ради, чим ще раз підкреслили іншим членам, на кого потрібно орієнтуватись при голосуванні за директора. Позиція Олексія Петрова по керівнику Агенції відома ще від часу першої зустрічі з членами Наглядової ради, коли він заявив що бачить наступним директором сина свого однопартійця народного депутата Михайла Лаби – Михайла Лабу.

Олег Лукша

Не менш цинічним є спосіб голосування, яким було запропоновано обирати директора. Його придумав “слуга народу” Олег Лукша, який будучи секретарем Наглядової, запропонував використовувати таємне голосування. Не зважаючи на те, що в положенні про Наглядову раду жодного слова про таку форму прийняття рішення не згадується, система лукавого Лукші була взята в роботу, бо дозволяє приховати індивідуальну позицію кожного члена Наглядової ради. Ба більше, вона настільки неприродньо ускладнена Лукшою, що рядові члени Наглядової ради не розібралися як голосувати ані до, ані після самого голосування. В таємності окремі з них можуть сміливо ставити високі бали Михайлу Лабі, одночасно занижаючи бали іншим фаворитам. В результаті додавання усіх оцінок, хлопець виграє з невеликим відривом. Знаючи що є 9 членів Наглядової, і кожен з них може ставити лише одну сімку чи одиничку, зрежисувати результат математичним прогнозуванням для Олега Лукші завдання нескладне, все таки інженер за освітою. У цьому він подібний до іншого “гуру” регіонального розвитку часів Кучми – Анатолія Ткачука, і їх відносини та партнерство – тема цілого окремого матеріалу.

Анатолій Ткачук

Так от, лукавий інженер Лукша вирахував – достатньо “правильних” голосів від 4 чи навіть 3  членів Наглядової, щоб підперти юного Мішу і потопити сильних конкурентів.

І ці чотири голоси було знайдено. Олег та ще троє  членів Наглядової ради були запрошені в п’ятницю на 5 поверх, де розташувалась Закарпатська обласна рада за годину до часу офіційного засідання. Олег Лукша одразу  дезінформував присутніх, ніби є узгоджена кандидатура між обласною радою та ОДА, і це Михайло Лаба. Годину по тому відбулося засідання, до присутніх долучились Олексій Петров та представник ОДА. Висловлені лукавим Лукшою позиції – ніким не перевірялись. Чудовий сценарій, озвучити за годину те, що ніхто не наважиться напряму перевірити в двох представників влади. Далі таємне голосування. Кожен свої бали кандидатам вклав в окремий конверт. Всі конверти зібрав Олег Лукша. Ще троє членів Наглядової ради повинні проголосувати “з понеділка”. Доля зібраних 6 конвертів, їхнього вмісту та цілісності – гарантована доброчесністю Олега Лукши, який від початку кампанії з обрання директора, демонструє принципове підігрування Михайлу Лабі та Слугам народу. Жодними колективними підписами членів Наглядової ради конверти не завірялись. Тож, сфальсифікувати їх вкладення не становить жодних труднощів. Потрібно лише такі самі конверти. Там, де взяли 6 конвертів (на п’ятому поверсі у приміщеннях облради) –  там візьмуться ще 6.

Найдивнішим є те, що інші авторитетні члени Наглядової ради не ставляться критично до процесу голосування та його законності. Ніхто не задає незручні питання Олегу Лукші, що це за ситематичне підігрування обласній раді, з виправданням способів у які вони діють та постійним відтермінуванням голосування, заради легітимізації Олексія Петрова; і взагалі, для чого ця таємничість з обрання і де тут персональна включеність та відповідальність членів Наглядової ради, де запобіжники від маніпуляцій  “на підвищення” та “на пониження” кандидатів, тощо.

Чинне положення про Наглядову раду визначає єдиний спосіб – відкрите голосування, де члени Наглядової ради голосують за кращого дивлячись один одному у вічі. Таємне голосування, це спосіб переграти балами те що неможливо реалізувати у відкритий спосіб. А саме, протягнути молодого хлопця без досвіду керівництва та життєвих здобутків на посаду директора, натомість, інші кандидати з багаторічним досвідом управління великими проектами і навіть сільськими громадами – програють йому в іграх з цифрами.

Дивно веде себе інший «великий гравець» Закарпатська обласна державна адміністрація, яка також є членом Наглядової ради, і яка мала б виходити не з партійних кольорів а з професійності кандидатів. Адже, в Агенцію в 2021 році зайдуть кілька десятків млн грн державних грошей під реалізацію проектів, які повинні бути використані на розвиток краю а не роздеребанені Слугами народу руками недосвідченого хлопця. І тут ОДА повинна була б розуміти, що всі махінації з грошима будуть мати наслідки і для неї, адже фінанси лягають саме на казначейські рахунки державної установи.

Важливо розуміти, що рядові працівники Агенції вже третій місяць у підвішеному стані, адже не розуміють, хто ними керуватиме. Однак всі вони одностайно сходяться на тому, що з Михайлом Лабою працювати не будуть і звільняться з роботи, яку дуже цінують. Неможливо переоцінити, на який ризик невиконання проектів кидає Агенцію Петров, Лукша і Наглядова рада.

Нарваність, з якою ведуть себе Слуги народу – не має меж. Від самого початку, вони мали намір забрати Агенцію під себе, нехтуючи методами. Спочатку видача самоуправних рішень, потім відтермінування голосування за директора на післясесійний час. Злочинна гра заінтересованого секретаря Наглядової ради Лукші, який створив непрозорі правила обрання директора, з табличками, відсотками, псевдоположеннями, в яких з усієї Наглядової ради розбирається тільки він сам. Тиск на членів Наглядової ради, які з власної пасивності стали заручниками ситуації. Адже з самого початку конкурсу їм було зрозуміло ціль голови обласної ради, а все що відбувалось в процесі підготовки до дня голосування тільки посилювало сигнал – треба обрати сина нардепа. І вже цього тижня, може і сьогодні,  його буде оголошено новим директором, і фактично, короновано через злочинну систему обрання.

Хлопець, якого батько-нардеп влаштував на пів року заступником Невицького сільського голови (села яке довгі роки очолював батько), вже завтра керуватиме Агенцією від якої залежить розвиток і інвестиції краю. І от вам ліфт про яких говорить Президент України Володимир Зеленський. Треба просто бути в правильній партії Слуга Народу, і бажано, сином її народного депутата. Тоді на вас працюватиме голова обласної ради, особисто втручатиметься в роботу Агенції, дзвонитиме чи відвідуватиме членів Наглядової ради,  і під тиском вимагатиме режисованих оцінок кожному кандидату, в системі з правилами, які розробив інший слуга збираючи бюлетені і перетворюючи їх в рейтинги.

І все це в дні пам’яті найскладнішої сторінки сучасної історії України, розстрілів учасників Революції Гідності. Тому не дивуйтесь що 7 рік по тому, ми й далі живемо в несправедливій країні. Слуги – насправді пани, зміни – це всього лиш слова, дії – демонструють наміри.

Орест Петренко

 


Ікона з Луганська: неймовірні пригоди в Боснії

  • 16.01.21, 23:31

Розвал Росії почався! І стримати цей прекрасний процес ніхто вже не зможе. Керований транзит влади перетворюється на хаос. Російські спецслужби почали між собою війну за владу.

Відповідно, відголоски тієї гризні вигулькують у різних країнах на всіх континентах.

Центри протистояння відомі Главноє развєдивательноє управленіє (нова назва ГУ ГШ ВС РФ) проти ФСБ.

Відповідно, всі ті дурнуваті фрікції приводять до гучних провалів і міжнародних скандалів. Хроніка відома.

Ікона з Луганська: неймовірні пригоди в Боснії

Цього разу “гіганти геополітики” з ГРУ вирішили прибрати незмінного міністра закордонних справ РФ Лаврова і тупуватого очільника Боснії і Герцеговини Додіка, замінивши його на більш прийнятну фігуру.

Не врахували МЗС України…

Розробили хитроумний план дискредитації політиків, який повинен був початися з окупованого Росією Луганська. Саме на тих територіях ГРУ має необмежену владу.

Десь в Луганську роздобули колись викрадену з якогось одеського музею старовинну ікону. З оригінальною музейною печаткою часів УРСР, що підтверджувала цінність експоната і автоматично вмикала кримінальну відповідальність за незаконне збереження та переміщення культурних цінностей.

До ЛНР виманюють старого агента ГРУ з Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської Вукотича, причетного до вербовки сербських терористів-найманців. Влаштовують теплий прийом. Під час пропагандистського шоу “Спадкоємці Перемоги”, замасковані під ватажків ЛНР офіцери ГРУ, передали очільнику сербських ветеранів ікону із зображенням Святого Миколая, яку він повинен передати тодішньому президенту Боснії Додіку. Відповідно забезпечили прикриття і “зелений” коридор на кордонах.

І цей процес має дуже зацікавити ФСБ, Інтерпол і українські спецслужби.

Агент  спокійно провозить відносно велику ікону в  окладі, яку не оминеш при огляді і виявить металодетектор, через умовну україно-російську варту і митницю, минає всі блок-пости, проходить контроль в аеропорту Ростова.

Без проблем проносить стару ікону через митницю і контроль аеропорта “Внуково” (хоча вивіз культурних цінностей з РФ заборонений!). Проходить митницю в Бєлграді. Перетинає сербсько-боснійський кордон.

Просто митний супермен якийсь! Це при тому, що прямував з прифронтової зони, що завжди привертає увагу відповідних людей! ГРУ РФ не повинне мати таких вікон на кордонах! Тим більше в Європі!

29 травня 2018 року в Баня-Луці Додіку, який тоді був президентом Республіки Сербської, ікону з Луганська тихо передає агент ГРУ Душко Вукотич, з умовою публічно подарувати міністру Лаврову, підкресливши її донбаське походження. Однак, тоді візит не відбувся. Дочекалися грудня 2020 року.

Тупий Додік, будучи очільником європейської країни Боснія і Герцеговина, маючи спецслужби, протокол, радників, юристів, офіційно дарує крадену в Одесі музейну українську ікону, що незаконно якось опинилася десь в окупованому Росією Луганську очільнику МЗС РФ – ядерної колись супер-держави! Через чотири кордони і дві російські митниці, культурну цінність України незаконно перемістив “ветеран” Вукотич, що сприяє міжнародному тероризму, незаконно, без дозволу України, перебував на окупованій території! Незаконно ввіз і вивіз ікону в Росію, Сербію і Боснію!

І міністр Лавров, маючи радників, юристів, спецслужби, ту палену наживку смачно ковтає!

Оцініть рівень операції! То вищий клас!

Увагу спеціально запрошених на церемонію журналістів і двох телегруп, акцентують на іконі з окупованого Луганська і музейній печатці УРСР.

Опозиційна до Додіка преса роздуває скандал. Включається загадковий сайт, вірніше сторінка ФБ, Балканський оглядач, який редагує таємнича журналістка Наталка Іщенко. Публікації в Європейській правді і УП.

Потужно подає голос українське посольство в БІГ. Пішли заяви і коментарі МЗС України і особисто Дмитра Кулеби. Історія отримує міжнародне звучання. Україна вимагає повернути крадену ікону і пояснити, як вона потрапила в руки найвищих осіб Боснії і Росії.

Кажуть, про ту ганьбу миттєво доповіли Путіну. Той гаркнув на Лаврова. МИД РФ терміново відхрестився від подарунка, офіційно повернувши його Послу Боснії в Москві. Той особисто привіз її в Сараєво і передав оточенню Додіка. Вже символічну ікону, яку чомусь встигли оцінити в 12,5 млн доларів, що смішно, заховали у якийсь сейф.

В Боснії почалася політична криза. Вимагають відставки Додіка, який визначив головним ворогом… Дмитра Кулебу!!!

В істериці і пропагандони МИД РФ, які звинувачують боснійську пресу і українських дипломатів. Ганебна відставка Лаврова може статися будь-якої миті. Мабуть після приходу Байдена…

Взагалі, міністра Дмитра Кулебу і поки що невідомих пресі українських дипломатів, як і журналістку Наталку Іщенко, можна нагородити орденами – після офіційної процедури передачі ікони Україні… Заслужили! Що ГРУ, що ФСБ, що сумнозвісний МИД Лаврова виставили на посміховисько. Легко, красиво і з гумором.

Отже, то була авторська реконструкція подій від часопису “Музеї України”, зроблена після консультацій з досвідченими людьми.

І про все те саме, але офіційно від Балканського оглядача і Європейської правди. У них трохи інший формат… Не пригодницький… Документальний…

“Ікона, яку голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік подарував міністру закордонних справ Росії Сєргєю Лаврову, була вивезена з Донбасу через Росію та Сербію.

Про це розповів колишній глава Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської Драган Савіч в інтерв’ю депутату від опозиційної Сербської демократичної партії (СДП) у парламенті РС Небойше Вукановичу, повідомляє  Балканський оглядач.

Вуканович опублікував розмову з Савичем в своєму блозі. Той розповів, що 29 травня 2018 року в Баня-Луці ікону Додіку, який тоді був президентом Республіки Сербської, подарував Душко Вукотич, голова Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської.

“Вукотич привіз ікону з Донбасу через Росію та Белград”, – сказав Савич, додавши, що він не знає, чи були у Вукотича будь-які супровідні папери для цього, як це зазвичай буває за таких обставин.

Згідно із оприлюдненою інформацією, Вукотич поїхав на Донбас у 2018 році в якості голови Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської для участі у засіданні об’єднання “Спадкоємці Перемоги”. Ця організація активно працює в окупованих Криму та Донбасі. Представники “влади” Луганська та Донецька нібито і передали очільнику сербських ветеранів ікону із зображенням Святого Миколая, яку він потім привіз Додіку.

Тим самим спростовано заяву представників Додіка про те, що ікона останні 15 років належала родині з Баня-Луки.

“Яка сімейна ікона, це все брехня і шахрайство”, – сказав Савич, коментуючи цю розповідь.

Сам Вукотич ні підтвердив, ні спростував звинувачення на свою адресу, заявивши лише, що розслідування має вести Інтерпол.

“Я не маю наміру захищатись і тим самим годувати різних божевільних! Всім відомо, що Інтерпол працює над цією справою. Це найбільша у світі безпекова агенція! Нехай люди роблять свою роботу! Я завжди доступний їм, а також усім агенціям держави, де багато хто з нас живе серед безумців, що прагнуть уваги медіа!”, – сказав Вукотич журналістам.

 

Тим часом ікону, яку Лавров вирішив повернути, вже передано посольству БіГ у Москві, після чого посол Боснії Желько Самарджия привіз її в Сараєво та передав  соратникам Додіка. Кабінет Додіка оголосив, що наразі ікона зберігається в сейфі.

Посольство України в БіГ попросило офіційно пояснити, як ікона потрапила до Боснії, зазначивши, що цілком логічно повернути ікону в Україну, оскільки вона є її власністю”.

Можливо, так створюються легенди… Щось подібне ми пройшли під час операції “Козацькі регалії”, коли росіяни пограбували козацький музей в США, пошуки шаблі Мазепи в Канаді, яку в результаті показав Ермітаж… Штурм російських спецхранів, боротьба з антикварною мафією…

Такі історії дійсно миттєво перетворюються на щось фантастичне. Хоча відбуваються в реалі.

До речі, під час цих подій, журнал “Музеї України” звернувся до Д.Кулеби з традиційною пропозицією створити відділ розшуку культурних цінностей МЗС. Відповіли офіційно, що згідно Положенню, тим має займатися… Мінкульт. Написали в Мінкульт. Ті здивувалися, пообіцяли відповісти, якщо пришлемо лист на бланку. Послали…

Українські дипломати молодці! Навчилися протистояти провокаціям!

Нагадую про археологічну колекцію, затриману в Сербії…

Повернемо?!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Навколо стародавньої ікони Миколая Чудотворця скандал

  • 15.01.21, 14:55

Навколо стародавньої ікони  Миколая Чудотворця не стихають дипломатичні  війни. 

Голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік  зухвало знущається над українськими дипломатами і відверто  нехтує міжнародними законами та відкрито заявляє, що може віддати скандальну ікону Україні, якщо Київ зможе довести, що шукав її раніше.

Йдеться про старовинний образ Миколая Чудотворця, який Додік 14 грудня минулого року подарував міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову. Тоді голова Президії БіГ зазначив, що іконі вже 300 років і що вона була знайдена в Луганську. ЗМІ оприлюднили фотографію ікони, на якій можна було побачити печатку Радянської України.
Після скандалу МЗС РФ повернув подарунок до БіГ.


Як повідомляє   Балканський оглядач , в інтерв’ю агенції Срна 14 січня Додік заявив: “Якщо Україна докаже, що почала шукати ікону до дати, коли я провів зустріч з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, я передам її їм”.
За його словами, він досі так і не отримав відповіді від України щодо того, чи шукає вона ікону, а також не було надано жодних даних про ікону. “Україна її не шукає”, – вважає Додік. “Є заява Агенції з координації діяльності поліцейських органів БіГ, яка відповідає за співпрацю з Інтерполом, що Інтерпол не має інформації про пошук ікони”, – заявив він.

29 грудня 2020 року головний редактор  журналу «Музеї України»  звернувся до Міністерства закордонних справ України з проханням щодо здійснення необхідних дипломатичних заходів з метою повернення предметів культурної спадщини до України. У відповідь на звернення,  04.01.2021 року  МЗС повідомило заявника, що  розшук та повернення культурних цінностей здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Відповідно п.1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі МКІП), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 16 жовтня 2019 р. № 885,  МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей – отже, за вирішення питання щодо повернення Ікони відповідає МКІП.

Звертаємось до міністра МКІП Олесандра Ткаченка з відкритим листом щодо розслідування ситуації навколо ікони.

Журнал “Музеї України”

Відкритий лист до Олександра Ткаченка щодо повернення ікони Миколая Чудотворця

Міністру культури і інформаційної політики О.В.Ткаченку

Шановний Олександре Владиславовичу!

Нагадуємо, що 14 грудня минулого року  Голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік подарував міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову  300-річну  ікону  Миколая Чудотворця ( надалі –Ікона). З повідомлень ЗМІ стало відомо, що на Іконі стоїть печатка, яка засвідчує належність її Радянській Україні.

Посольство України в Боснії і Герцеговині негайно заявило про необхідність повернути предмет культурної спадщини до України і МЗС РФ повернув спірну ікону Посольству Боснії і Герцеговини у Москві із супровідним листом, в якому наголошувалося на необхідності повернення подарунка та проведення Інтерполом розслідування щодо походження цієї Ікони.

29 грудня 2020 року головний редактор  журналу «Музеї України»   звернувся до Міністерства закордонних справ України з проханням щодо здійснення необхідних дипломатичних заходів з метою повернення предметів культурної спадщини до України. У відповідь на звернення,  04.01.2021 року  МЗС повідомило заявника, що  розшук та повернення культурних цінностей здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Відповідно п.1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі МКІП), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 16 жовтня 2019 р. № 885,  МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей – отже, за вирішення питання щодо повернення Ікони відповідає МКІП.

Шановний пане Міністре! Хочемо ще раз  звернути Вашу увагу до міжнародного скандалу навколо даної ситуації й звертаємося з проханням дати доручення відповідним структурним підрозділам Міністерства провести комплексне розслідування стосовно того, яким чином дана Ікона була вивезена за кордони нашої держави, з якого саме музею/заповідника вона походить і на якій підставі була вилучена з музейного фонду України (адже печатка, яка стоїть на Іконі є доказом, що вона належала саме до українського музейного фонду), а також визначити шляхи подальшого повернення Ікони в Україну.

За результатами даного розслідування, просимо офіційно завернутися до МЗС України з метою використання дипломатичних каналів з метою повернення вищезгаданої Ікони в Україну.

Редактор журналу “Музеї України”                                             Віктор Тригуб

РФ Є організатором масштабного пограбування українських музеїв

  • 25.12.20, 11:05

Гучне розслідування викрадення музейних скарбів Донбасу триває з 2015 року. Оприлюднено чимало цікавих, часом сенсаційних фактів.

На території України були незаконно вилучені і таємно перевезені до Російської Федерації значні культурні цінності, що є серйозним злочином у міжнародному праві. І  міжнародний скандал з іконою, викраденою з окупованого Луганська, публічно подаровану співпрезидентом Боснії і Герцоговини Додіком міністру МЗС РФ Лаврову, яку росіяни змушені були повернути, лише підігріла інтерес до подій 2014.

Нині впевнено можна сказати, що організатором масштабного пограбування українських музеїв є російський олігарх Костянтин Малофєєв та його спільники – військові злочинці Ігор Гіркін та Олександр Бородай. А також чисельні бойовики незаконних озброєних формувань і фальшивих козацьких угруповань.

Костянтин Малофєєв має бути оголошений Україною у міжнародний розшук. Арештований. Доставлений до Києва і осуджений. Лише він має можливість безконтрольного ввозу і вивозу крадених культурних цінностей в Росії. Це – головний обвинувачений. Це розуміють і у Кремлі.

Тому можливість випадкової дегустації Новічка цим персонажем дуже висока…

І досі літає Європою…

Вже перші наші публікації про викрадені Росією українські культурні цінності, викликали істеричну реакцію в Росії і ДНР.

Ось як зреагував відкритий агент ФСБ, зрадник Шарій.

Ймовірно, що після розголосу про пограбування музеїв Донбасу і нелегальний ввіз культурних цінностей України до РФ, в Москві оцінили ризики появи краденого на аукціонах, в публічних приватних колекціях, оформлення в дар церквам і державним музеям. Було віддано негласний наказ сховати крадене в секретних сейфах, не світити, а щось найбільш одіозне вивезти до “братушек” в Боснію і Герцеговину та в Сербію. Що Малофєєв і зробив.

Цю версію блискуче підтвердив ймовірний агент ФСБ Додік, що є співпрезидентом Боснії, подарувавши по дурості крадену ікону Лаврову. Тим самим закінчивши свій політичний шлях. Буде відставка…

Наші Посольства на Балканах мають уважно відслідковувати появу на аукціонах та в православних церквах ікон та предметів, що були викрадені в Україні. Ці речі стали токсичними, тому від них почнуть позбавлятися, навіть за мінімальними цінами. Що для наших музеїв добре – не буде сенсу красти, якщо неможливо продати…

Час створити в МЗС України відділ розшуку культурних цінностей – процес варто вдумливо координувати…

Етапи нашого розслідування, повторити яке, чи хоча б наблизитися не змогли ні олігархічні ЗМІ, ні спецслужби. Ентузіазм – велика справа!

Донецький краєзнавчий музей перереєстровано на підконтрольній Україні території на базі трьох сільських філій. Заклад врятовано! На жаль, безцінна колекція ДОКМ, залишилася в окупованому російськими терористами Донецьку,  і як ми підозрюємо, розграбована у 2014 році…

Нині там діє Донецький республіканський краєзнавчий музей ДНР…

Обстріл і пограбування Донецького обласного краєзнавчого музею.

Команда журналу “Музеї України” започаткувала власне розслідування того ганебного факту в житті музейної Європи.

І хоча все керівництво часопису “несподівано”, ще 2014 року, потрапило у якісь “розстрільні” списки, засуджене “народним трибуналом новорашкі”, ми маємо  можливості для проведення певних дій на окупованій території.

 

Наш представник повернувся з територій, контрольованих терористами. І ми, нарешті, можемо оприлюднити факти, які нам стали  відомі. До цього часу більшу частину інформації з міркувань безпеки ми не могли використовувати в наших публікаціях, щоб не нашкодити людині, що перебувала на окупованих територіях.

Отже, що відбулось влітку 2014 року в окупованому Донецьку та про що досі мовчать українські та терористичні ЗМІ? Згадаємо наші старі публікації.

До сумнозвісних подій 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей – один з найуспішніших закладів у даній галузі. Керує ним Денисенко Євген Іванович – заслужений діяч культури України, в минулому – директор Будинку культури імені Леніна Донецького металургійного заводу. Досвідчений керівник, який очолив музей у 1998 році, провів капітальні ремонти приміщень. Приміщення музею , що спочатку призначалось для школи, після переобладнання цілком відповідало вимогам музейної діяльності. Частина будови – 2-х поверхова, частина – чотирьох, 27 залів, два фондосховища – «темне» та «світле», одна з найбільших колекцій скіфських «баб», серед яких унікальні…

А зараз ми підходимо до самого цікавого, що, вочевидь, і зіграло вирішальну роль у трагічній долі Донецького музею. Музей мав так званий «допуск» на зберігання коштовностей та дорогоцінних металів. Початок коштовній колекції було покладено в Маріупольському музеї, але після Другої світової зібрання переїхало до Донецька (Сталіно), який на той час став центром сучасної Донецької області. Колекція постійно поповнювалась новими знахідками археологічних експедицій, серед яких – пам’ятки епохи бронзи, скіфське та сарматське золото, козацькі скарби. Велику оціночну вартість мала також колекція зброї та ще ряд унікальних експонатів. Археологічні експедиції щороку доповнювали фонди новими цінними знахідками. Для збереження подібних експонатів потрібен спеціальний режим – сейфи, сигналізація, тощо, що забезпечує збереження предметів у мирний час. Форс-мажорні обставини теж передбачені. Не передбачена ситуація, коли директор переходить на бік мародерів.

Отже, перейдемо до сучасності. Навесні та влітку 2014 року на Донбасі запахло війною. Диверсійні групи під керівництвом російських інструкторів почали захоплювати адмінбудівлі та населені пункти. Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.

Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.

В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор  веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.

Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

«Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час  безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ.

Амплуа попередніх акторів нам зрозумілі. Незрозуміло інше – чому весь цей час мовчить Міністерство культури України з її патріотичним керівником? Чому нема запитів та звернень до СБУ, до міжнародної спільноти? Чому, врешті-решт, списки зниклих експонатів не оприлюднили з метою запобігання їх незаконному продажу? Дуже дивна поведінка. А ще викликає тривогу, що після повернення окупованих територій під патронат України сєпар-патріоти, в черговий раз перефарбувавшись протопчуть стежку до керівництва міністерства. Регіонали ж так зробили? А у цих, після вдалого ґешефту з коштовностями, буде з чим підійти до начальства. – написав член редколегії журналу “Музеї України” Вадим Логвінов.
– В 29 выставочных и экспозиционных залах находится примерно десять процентов наших богатств, – рассказывает директор музея Евгений Денисенко. – Остальное – в фондах. Самые ценные экземпляры, к примеру, золотые, – в особом месте, куда даже я могу зайти только с хранителем (у каждого из нас – свой ключ). Кое-что оттуда вы увидите на выставке, открывающейся в наш день рождения. Там будут представлены редчайшие экспонаты, которых посетители практически не видели. Жаль, не сумеем показать найденный в районе Шахтерска золотой скифский шлем весом пять с лишним килограммов! Его еще в советские времена забрали в музей драгоценностей Украины. Сейчас бы мы его ни за что не отдали…

– Ведется ли учет накопленного?

– Конечно! На каждый предмет есть соответствующий паспорт. Система учета компьютеризирована. А ведь когда я пришел сюда одиннадцать лет назад, тут был всего один компьютер! Теперь около тридцати.

http://donbass.ua/news/region/2009/12/25/v-donecke-pokazyvajut-sokrovischa.html

Тоді був оприлюднений відкритий лист Путіну, що спровокував чимало драматичних подій, про які широка громадськість знову дізнається за багато років…

Президенту России Путину В.В.

 Редакция журнала “Музеи Украины” сообщает, что украинский город Донецк ныне полностью контролируется представителями спецслужб и армии РФ. Соответственно, именно на них лежит ответственность за разграбление коллекций Донецкого областного краеведческого музея. Исчезла особо ценная часть Музейного фонда Украины, хорошо известная специалистам, изученная и описанная.

Есть единственный путь вывоза и продажи украденного – Россия.

Во избежание грандиозного международного скандала, который еще больше повредит имиджу Вашей страны, просим поручить руководству ФСБ РФ, возможно с участием представителей международных организаций, провести расследование разграбления известного в мире музейного учреждения  Донецка, установить виновных и вернуть ценности. Желательно, официальным властям Украины…

Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

Ось таке воно, тихе музейне життя і неспішний процес розшуку культурних цінностей у різних регіонах планети. До речі, Балкани у нас вже фігурували під час легендарної операції Козацькі регалії.

1918 року, з Краснодару до Югославії вивезли січові регалії, які після 1945 року, переправили до США, Музей Кубанського козацтва. Щось ми намагалися повернути, Путін віддав наказ – пограбував музей спецназ ГРУ…

Такі злочини не мають терміну давності…

За традицією, журнал “Музеї України” пише листа кожному новому Міністру МЗС України з проханням створити Відділ розшуку культурних цінностей. Традиційно, ніхто не реагує. Тож не будемо порушувати традицію, напишемо і Дмитру Кулебі…

Міністру закордонних справ України Кулебі Д.І.

Шановний Дмитре Івановичу!

Існує гостра проблема розшуку і повернення культурних цінностей України, з різних причин незаконно переміщених за кордони України. Питання має конкретне геополітичне значення.

Журнал “Музеї України” долучався до повернення козацьких регалій з США, пошуків шаблі Мазепи в Канаді і Росії, ревізію аукціонів в Англії, Німеччині…

Нині вивчаємо питання пограбування російськими терористами музеїв Донбасу…

МЗС має блискучий досвід з Луганською іконою в Боснії і Герцеговині…

Процесу не вистачає системності і державного підходу. Тому просимо Вас розглянути питання створення Відділу розшуку культурних цінностей МЗС, аби координувати зусилля всіх відомств, Посольств на цьому важливому напрямі!

Сподіваємося на співпрацю і розуміння!

Успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Владислав Трубицин: Самоуправление – не «днище», а фундамент

  • 23.10.20, 10:55

Владислав Трубицин: Самоуправление – не «днище», а фундамент политической системы!

Избирательная кампания в Киевраду подходит к концу, что лично для вас стало самым большим открытием в ходе этой кампании?

Владислав Трубицин: Самым большим открытием стало то, что чем дальше ты удаляешься от центра города – тем более ужасное состояние домов, жилищ, инфраструктуры. Есть неофициальная экономика, есть дипстейт – невидимое государство, а есть колоссальный по своим размерам «Киев наизнанку», с трущобами, убитыми дорогами, свалками, наркоманскими тусовками, нелегальными пунктами приема вторсырья и алкашами на детских площадках…

В моем избирательном округе полно таких мест и многоквартирных домов где годами нет горячей воды, где постоянные перебои с холодной, где трубы не ремонтировались десятилетиями, где люди давно уже не видели ни одного работника городских коммунальных служб и т.д.

Я считаю, что власть не имеет права устраивать никаких салютов, парадов и прочих дорогостоящих торжественных мероприятий, пока не будет решены эти проблемы!

 

-Из-за эпидемии короновируса такие мероприятия и так уже не проводятся почти год…

Владислав Трубицин: Правильно, за это время были сэкономлены миллионы бюджетных средств, которые следовало бы направить на реконструкцию и модернизацию аварийного фонда. Почему-то об этом ничего не слышно и я не вижу, чтобы эта проблема решалась по Оболони.

Посмотрите за окно, через пару недель уже может выпасть первый снег, а есть много людей, у которых нет ни отопления, ни горячей воды! И они не появятся, потому что трубы давно сгнили и зимой их вряд ли уже кто-то будет ремонтировать.

Когда насмотришься на все это, дико становится слышать заявления чиновников, о том, как они занимаются энергоэффективностью и «смарт-технологиями» в ЖКХ…-

-Как вы намерены решать подобные проблемы в случае избрания депутатом Киеврады?

Владислав Трубицин: Во-первых, мы уже зарегистрировали общественную организацию, которая будет заниматься этими вопросами вместе с жителями таких домов. Во-вторых, я лично, что называется, «за руку» поведу работников коммунальных служб по таким объектам и постараюсь сделать для них это путешествие «незабываемым». В-третьих, если кто-то попробует игнорировать наши требования, мы устроим настоящий ад для недобросовестных чиновников и руководителей коммунальных служб: будем пикетировать их место жительства и работы, будем вешать наружную рекламу с призывами к их совести и т.д. Мы никого не оставим в покое!

-Существует множество вопросов, которые невозможно решить на муниципальном уровне и для решения которых нужны законодательные изменения. Как будете действовать в этом случае?

Владислав Трубицин: Есть два варианта решения таких проблем. Первый – готовить официальные обращения представительского органа киевской городской территориальной общины к Спикеру ВРУ и депутатам. Второй – задействовать партийные механизмы, ведь Президент, премьер-министр, спикер и парламентское большинство сегодня представлены моими однопартийцами из «СН». Надо пробовать различные варианты.

 

-Президент предлагает сократить количество депутатов ВРУ с 450 до 300. Нужно ли сокращать количество депутатских мандатов в Киевраде? И если да, то до скольки?

Владислав Трубицин: В рамках партийной редакции «Закона о столице» предусмотрено снижение количества депутатов Киевсовета со 120 до 80 мандатов. Я поддерживаю такую инициативу. Во многих постсоветских и европейских столицах заседает приблизительно такое же количество местных депутатов. Наши 120 депутатов – это уже явный перебор. Лучше пусть депутатов станет на треть меньше, но пусть эта деятельность станет профессиональной и оплачиваемой.

Ничего не обходится государству так дорого, как «типа бесплатная» работа публичных лиц, которые компенсируют выпадающие официальные доходы всевозможной коррупцией.-

-Каким, по вашему мнению, должно быть местное самоуправление в Украине?

Владислав Трубицин: Главное заключается в том, что местное самоуправление – это отдельный срез, уровень, формат и т.д. власти. Самоуправление – не «днище», а фундамент политической системы! Есть масса вопросов, которыми должно заниматься не государство, а местная власть и самоуправление – начиная вопросами инфраструктуры и заканчивая предоставлением налоговых и экономических льгот. Люди на местах сами лучше знают, какие им нужны больницы, сколько им нужно новых рабочих мест и чего им не хватает для полноценного развития. Чем быстрее будет создано полноценное самоуправление в Украине – тем раньше начнется подъем!

-Не кажется ли вам, что инициируя проекты типа «Большая стройка», «Великая реконструкция», «стадион в каждом регионе» и пр. центральная власть подменяет собой власть местную?

Владислав Трубицин: На нынешнем этапе это оправдано, поскольку ни достаточного количества средств, ни полномочий у местных общин пока нет. Логику центральной власти понять можно. Они пытаются включить «мультипликаторы», которые реанимируют рост по нескольким отраслям экономики: занятость, строительство, транспорт, производство материалов и пр. К тому же, местные власти тоже активно участвуют в этом процессе, сами определяют приоритеты и частично все финансируют. Я общался с несколькими губернаторами и ни разу не слышал, чтобы кто-то был недоволен что государство дает деньги на такие дорогостоящие проекты.

 –Ваше отношение к т.н. «референдуму Зеленского»в день местных выборов?

Владислав Трубицин: Идея, я считаю, просто гениальная! Не пойму почему другие до этого до сих пор не додумались.

Думаю, что по мере внедрения интернет-технологий в политику, такие опросы станут регулярными и позволят выделить ориентиры развития по каждому из направлений. Президент четко всем показывает, что для общения с людьми ему не нужны посредники в виде олигархов, партийных лидеров, представителей кланов и пр.

-Сегодня многие политики и эксперты говорят о том, что сразу после выборов Украина войдет в жесткий режим карантинных ограничений. Что вы думаете об этом и как власть должна поддержать людей в этой ситуации?

Владислав Трубицин:Глядя на статистику заболеваемости, я понимаю, что другого выхода просто нет.

Только я считаю, что действовать нужно намного умней, чем во время предыдущего «локдауна». Не нужно полностью закрывать транспорт и останавливать общественную жизнь. Нужно обеспечить всех масками, а уже потом требовать их повсеместного ношения и штрафовать за нарушения масочного режима. Нужно более активно проводить обеззараживающие мероприятия, а не просто перекладывать всю ответственность на людей и бизнес. Нужно платить достойные деньги всему медперсоналу больниц и поликлиник, заботиться о здоровье врачей и о том, как они добираются на работу и с работы. К школьному обучению также нужно искать новые подходы: если старшеклассники еще могут продолжать учебу дистанционно, то что делать детям, которые только учатся читать и только начинают усваивать навыки взаимодействия в коллективе?!

Нужно спасать сферу культуры, которая больше других страдает от социальной заморозки общества. Иначе на выходе из карантина мы получим такую социальную интроверсию, что будем радоваться 20% явке на выборах…

Нова “Гридниця” в Олесько.

  • 21.09.20, 13:39
Журналісти вже звикли до скандально-депресивних новин з “фронтів культури”.
Тож черговий галас з легендарного Олеського замку не здивував. Особливо, якщо врахувати рівень нульового професіоналізму нинішніх очільників Львівської галереї ім.Б.Возницького…
Гендиректор вирішив виселити із замку відомий ресторан “Гридниця”, створений мисткинею Ярославою Павлюковець.
Все відбулося якось некрасиво-брутально…
Обурилася громадськість. Включилася преса, у тому числі сайти Української пресової корпорації, до якої входить і журнал “Музеї України”.
Навіть листа в Мінкульт писали – не відповіли…
Ресторан “Гридниця” в Олеському замку закрили.
Як завжди, депресивна новина з культури.
І раптом вибух позитиву у ФБ пані Ярослави:
Друзі!!!
Я щаслива. Нова “Гридниця” в Олесько.
Була адреса Замкова 30, тепер Замкова 3.
Нуль відпав.
Все пусте відпало.
Все неважливе- відпало.
Свобода!!!!!!!!!!!!
Ярослава Павлюковець
Нагадаємо коротку хроніку боротьби.

“Знову конфлікт…

Мені нічого втрачати, а країна має знати своїх “героїв”.

Ресторан Гридниця я створила 20 років тому.
Сьогодні її історія закінчується.
Не через карантин.
Він, звичайно підірвав наш фінансовий стан, але не вбив.

11.07.2020 року – в перший день роботи після 4 місяців простою, мене повідомили, що тепер в ресторан людей будуть пускати УВАГА!:

– з 11 до 16.30
– і з вхідним квитком за 90 грн!
Ні банкетів.
Ні святкувань.

Такий “подарунок” я отримала в якості підтримки бізнесу в час карантину.

З 11.07 по 28.07 неодноразово приходила до директора @Львівська Національна Галерея ім. Б. Возницького – Возняка Тараса, щоб знайти варіанти подальшої співпраці.
Туристичний бізнес – виражено сезонний.
Гридниця активно працювала з середини квітня по 1 жовтня. Потім – пів року не сезон.
Цього року – немає груп.
Він поставити мене в нереальні умови виживання.

Виникає питання: а для кого він зробить ці умови?
Для кого готує мій ресторан?

Коли я сказала, що буду розривати угоду, бо кожен день для мене – це зашморг на шиї, Тарас Возняк був дуже здивований, і відмовився.

Тобто, оренду і всі видатки я маю платити, але людей до мене – не пускають.
Погрожує судом.
Я не можу ні працювати, ні піти спокійно.

Я піду з того місця, бо воно стало мертвим”.

Чесно кажучи, ця маленька позитивна новина і перемога красуні і розумниці пані Ярослави, зробили мій день. Навіть підняли з якоїсь осінньої хандри.

Головне – не здаватися! Якщо впав – встань і йди лише вперед!

Ті, хто будуть мандрувати Львівщиною, запишіть адресу – Олесько, Замкова 3. Ресторан “Гридниця”.

Вітаємо і бажаємо успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Костянтин Стасюк у свої 65 феномен

  • 15.09.20, 00:10

Шлях істиних можливостей людини вже прокладено!

Новітня технологія біогравітаційної трансформації лімфи крові, тобто, розрідження всіх рідин в організмі – стає реальністю.

Костянтин Стасюк у свої 65 років не тільки має відмінну фізичну форму, але й володіє таємницями козаків-характерників, долаючи силу тяжіння, виконуючи вправи, які важко даються навіть підготовленим спортсменам, а ще володіє методиками омолодження, зокрема, через розрідження лімфи. – пише Разом ТБ.

Нові досягнення – презентація у Львові.

Феноменальні результати  показує відомий цілитель, рекордсмен Костянтин Стасюк. Нагадуємо – людині-унікум 65 років!

Його рекорди вражають! Вперше за все існування цивілізації  продемонстровані можливості організму людини з нейтралізації гравітації Землі. Під час виконання будь-яких рухів, тіло фактично впадає в стан невагомості. Де зменшується тертя в суглобах. Збільшується амплітуда, швидкість. Траєкторії рухів стають недосяжними для нормальної людини.

 

Покажемо неможливу швидкість рухів, неймовірну витривалість, силу, новітній бокс, новітні танці, новітні бойові мистецтва, удари по боксерській груші, захист і напад з холодною зброєю…

Це щось неймовірне! Технології завтрашнього дня.

Олег Березюк: Дискутуючи з М.Саакашвілі про судову реформу

  • 06.08.20, 12:51

Голова виконавчого комітету Національноі ради реформ при Президентові України Міхеіл Саакашвілі запропонував концепцію «всеосяжної фундаментальної судової реформи».
Насправді цей витвір важко назвати концепцією, оскільки в ньому є лише набір окремих тез, що не мають належного політико-правового і логічного обґрунтування.


На перший погляд, запропонована Саакашвілі реформа має благородну мету –
«…поміняти судову систему і дати справедливість українському народу».
Далі в цьому документі Міхеіл Саакашвілі намагається пояснити чому в Україні не завершилась судова реформа.

«Сама система зсередини себе не поміняє, у них розставлені люди скрізь, і в Верховній Раді, і на різних рівнях в Адміністрації Президента, і в уряді, і в інших місцях»- стверджує Саакашвілі і відразу запевняє, що «ми обов’язково прорвемо цю прірву, і в Україні обов‘язково відбудеться вичерпна судова реформа, НАВІТЬ якщо для цього потрібно буде використати інструменти ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ.
Із задекларованого стає зрозумілим якими саме методами батоно Саакашвілі збирається досягати поставленої мети.
Очевидно, що він буде намагатись з допомогою ЗМІ сформувати в суспільстві негативну громадську думку про суди і суддів, що в майбутньому дасть йому можливість, використовуючи такий інструмент, як всенародний референдум і остаточно зруйнувати нинішню судову систему.
Тепер подивимось, що пропонує нам Саакашвілі по суті.
Теза перша. «Ліквідувати множинність існуючих органів контролю над судовою системою (ВРП, ВККС, ДСА) і створити «єдиний орган нагляду за ефективністю судової системи».
З першою частиною цієї тези можна погодитись. Дійсно ВРП, ВККС і ДСА працюють неефективно і тут дійсно потрібно проводити реформи.
Але друга її частина є абсолютно неприйнятною, оскільки створити «єдиний орган нагляду за ефективністю судової системи» неможливо без порушення Конституції України і принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, де усі три гілки влади є рівними і незалежними одна від одної.
Створення запропонованого Саакашвілі органу призведе до остаточного знищення незалежності судовоі гілки влади і збільшення на неї корупційних впливів з боку олігархів і недобросовісних політиків.
Якщо йти за запропонованою Саакашвілі логікою, то у нас потрібно створювати ще якісь «єдині органи нагляду» за ефективністю діяльності Верховної Ради І Президента України.
Це також неможливо зробити в межах існуючої політико-правовоі системи України, оскільки давати оцінку діяльності вищих органів державної влади може лише народ, як єдине джерело влади, шляхом виборів і референдумів.

У нинішній ситуації нам потрібно проводити реформу, яка буде сприяти забезпеченню реальної самостійності і незалежності судової гілки влади, і лише тоді можна буде розраховувати на запровадження в Україні справедливого суду і зменшення на нього впливів з боку інших гілок влади і особливо корумпованих політиків і переважної більшості повністю залежних від олігархів ЗМІ.
Далі у тексті запропонованої Міхеілом Саакашвілі «концепції» судовоі реформи є ще 8 тез, які також вимагають аналізу і більш детального висвітлення, але про них йтиметься уже в наступних публікаціях.
Олег Березюк,
директор Інституту глобальної політики і права

Привласнити все, або Як безкарність породжує нові злочини

  • 02.08.20, 20:19
Привласнити все, або Як безкарність породжує нові злочини

Будівництво елітного ЖК “Struetinsky Residence” в зоні забруднення Цезієм-137 та інші оборудки ексміністра з питань ЖКГ Кучеренка

Скандал навколо будівництва нового ЖК “Struetinsky Residence” – незаконної забудови під виглядом реконструкції, що триває в Печерському районі Києва – змусив пошукати зухвалого власника цієї будівлі.

Вже кілька років компанія-забудовник KyivBudDevelopment (KBD) здійснює будівництво житлового комплексу бізнес-класу за адресою Болсуновська, 8 (раніше: Сергія Струтинського, 8).

Через скарги жителів сусіднього будинку на те, що зведення цього ЖК спричинило тріщини і просідання фундаменту, на це будівництво звернули увагу. Аналіз усіх наявних документів засвідчив, що це будівництво повністю незаконне.

Знайти замовника так званої реконструкції допоміг профільний ресурс, який сприяє інвесторам у нерухомість перевірити безпечність того чи того об’єкту. Отже, на ділянці будівництва розташована триповерхова складська будівля (нежитловий будинок) площею 819.4 кв.м., власником якої є ТОВ “Карт Лімітед” (свідоцтво про право власності №6018160 від 11.07.2013 року), договір про передачу будинку для проведення реконструкції від 02 жовтня 2017 року. І, відповідно до п.2 наявних “Житлобудівних умов та обмежень”, передбачено “реконструкцію проводити в межах фундаментів будівлі, без розширення капітальної забудови на виконання вимог ч. 4 ст. 34 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Відповідно до даних містобудівного кадастру міста Києва, вказана земельна ділянка потрапляє в зону забруднення Цезієм-137. Цезій-137 — один з головних компонентів радіоактивного забруднення біосфери. Всередину живих організмів Цезій-137 потрапляє переважно через органи дихання й травлення. Ці дані також вказані у “Містобудівних умовах та обмеженнях”. (стор.4, 4 абз.). А отже будівництво житлового комплексу на вказаній ділянці загрожує життю та здоров’ю мешканців, які будуть проживати у вказаному комплексі.

За даними команди Bihus.info, зокрема “Канцелярської сотні”, фірма-власник будівлі, де триває зведення-реконструкція, зареєстрована за цією самою адресою на Болсуновськії, 8 на ім’я Кучеренка Андрія Юрійовича. Крім того, на цю особу тут також нещодавно зареєстровано обслуговувальний кооператив “Ботанічний маєток”, ймовірно, необхідний для постачання послуг та заробляння на майбутніх власниках щасливих метрів у центрі столиці. Проте третьою компанією, що розташована у цій будівлі та засновником якої є той самий Андрій Кучеренко є ТОВ “Трипільське підприємство “Пролетарська правда” – фірма, що скандально відгриміла на всю країну півтора десятка років тому, коли на елітних землях за Конча-Заспою у селищі Козин тривали війни за сотні гектарів елітної землі.

Ціна за сотку землі в Козині на порожній ділянці без будівель в середньому торгувалась близько $50 тис. Майже 200 гектарів вартісної землі у Козині перебуває у володінні ТОВ “Трипільське підприємство “Пролетарська правда”, яке, за інформацією реєстрів та ЗМІ, через рідного брата належить колишньому нардепу та ексміністру з питань ЖКГ, а нині депутату від “Батьківщини” Кучеренку Олексію Юрійовичу.

Нині призабута історія тоді кілька років не сходила з інформаційного поля. Земельне питання та участь у справжніх баталіях, зокрема, перших осіб держави, ретельно дослідило видання “Дзеркало тижня”.

За словами тодішньої очільниці Козина, депутатів селищної ради “купило” акціонерне товариство “Пролетарська правда”, аби придбати землю в Козині по 200 гривень за сотку (вартість козинських земель поблизу Дніпра тоді коштувала понад $10 тисяч за сотку). Відтоді “Пролетарська правда” Кучеренка стала платити лояльним місцевим депутатам по $200 щомісячно.

Свідчення очевидців подій у Козині та відкриті реєстри, що доводять причетність ексміністра ЖКГ уряду Тимошенко, парламентарія від фракції “Батьківщина” до цих схем, підкріплює й база помічників депутатів, розроблена за підтримки Слідство.Інфо та Громадського. Відповідно до неї, у п’ятому скликанні помічником народного обранця від президентського блоку “Наша Україна” Олексія Юрійовича Кучеренка був його молодший брат, той самий власник успішних фірм, зареєстрованих на Болсуновській, 8, Андрій Юрійович Кучеренко. Прикрим є факт, що на той час був чинним Закон “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року. Стаття 12 цього закону наголошувала на обмеженнях, пов’язаних із прийняттям на державну службу. У ній прописана пряма заборона спільної служби близьких родичів та свояків, пов’язаної з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю: не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані близьким їм особам.



Источник: https://censor.net.ua/b3210552