хочу сюда!
 

Taя

46 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Стартові дауни в’ячеслава кириленка-2

  • 03.09.17, 01:31

Технологія перетворення музеїв на кунсткамери та кімнати жахів

Хочу ще раз пояснити:Стартап – це тільки що створена компанія (можливо навіть не є юридичною особою), яка знаходиться на стадії розвитку і будує свій бізнес на основі нових інноваційних ідей, або на основі технологій, які нещодавно з’явилися. Стартдаун – це стартап, який не вдався(та й не міг), і цей даун  з «дітьми сонця» з синдромом Дауна нічого спільного не має.

Частина ІI

Два з половиною роки ганьби.

Для початку, в дусі сучасних гендерних мовних тенденцій: керівник – самодур. Керівничка – самодурка? Самодура чи самодурепа? Питання – принципове.

26 лютого 2015 року генеральним директором Національного музею історії України була раптом призначена Тетяна Сосновська. Протегували цю особу, як нам стало відомо, особисто Віце-прем’єр-міністр, Міністр культури України В’ячеслав Кириленко та впливовий депутат КМДА Володимир Бондаренко. Чому це призначення відбулось без будь-яких консультацій з громадськістю та   кваліфікаційних вимог? Чому саме Сосновська? Після того, як у безпосередній близькості до Музею з’являються нові будівельні майданчики,  виникають певні підозри…

Рівень менеджменту гендиректора національного музею можна охарактеризувати двома основними принципами: самодурство та непрофесіоналізм. За період керівництва Сосновської Музей номер один України почав нагадувати сільський клуб. Знаєте, де завклубом укомплектував кадри кумами та підлабузниками, а комісіям з району замилює очі формальними «заходами»…

Давайте послухаємо працівників музею з багаторічним стажем:

 

День Незалежності в Національному музеї  залежному від самодурства керівниці.

Нещодавно вся країна святкувала найважливіше для будь-якої суверенної держави свято – День Незалежності.  Традиційно музеї історичного профілю з особливою пильністю відносяться до цієї дати, готуючи свої виставкові проекти та інші святкові заходи.   Національний музей історії України теж не залишився осторонь. Але під  «креативним» керівництвом  Сосновської,  відзначення цього свята, особливо, в цьому році набуло такого химерного прояву, що й годі казати. На першому поверсі в центрі була розміщена, як це було названо авторами,  інсталяція «Мистецтво Незалежності». На вікнах розвішані маскувальні сітки, чергові фото  та вірші на тему АТО. В центрі,  вартий особливої уваги арт-об’єкт,  імітація розбитого вікна з уламками, які розлітаються в різні боки. Тобто до паркету в центрі прибили вікно від нього  до стелі натягли металеві троси,  на яких хаотично закріпили різного розміру прозорі шматки пластику (бо скло все ж таки  небезпечно). Автори коли  презентували  цю частину проекту вжили слово «ЗD» зображення. Чому? Досі не зрозуміло.

З боку поставлена збита із ДСП коробка,  в якій – три дірки,  в які якщо зазирнути, можна побачити кадри із військовими сюжетами. Навпроти  одного отвору закріплений пістолет так,  що дуло його направлене на  того, хто дивиться. Все це  може  бути в музеях,  але впевнені,  що не історичного профілю. Бо по-перше, все зроблене по-сосновські з дешевих матеріалів  і де всюди  з усіх обшарпаних місць та дірок просто кричить, що  директор жодної копійки не дасть, бо то її гроші –   не державні, а конкретно її. Хто із співробітників музею був присутній на обговореннях будь-яких кошторисів знає в таких питаннях весь штучно викоханий лоск керівника європейського типу миттєво злізає із шановної керівнички,  як дешевий лак із нігтів і з’являється вульгарна базарна баба, яка за копійку вдавиться. Жодної копійки не дає на виставки, весь матеріал це старі запаси або  співробітники закуповують за свій рахунок.

По-друге, музей повинен підходити до цього питання ґрунтовно з науково-історичної точки зору і документувати військові події, а також  дати можливість учасникам засвідчити історію війни показати  і розказати про те, що вони бачили і свідками чого були. А не так –  якимось набором випадкових речей між собою слабо пов’язаних, які мають сумнівне естетичне навантаження, а смислового взагалі ніякого.

Безкінечне паразитування на темі АТО, саме безсовісне і цинічне. Бо  нескінченні  фото, роздруковані на дешевому папері,  із  зображеннями війни постійно присутні в музеї і до свята Незалежності, і до 8 березня, і до Нового року,  і до дня Святого Патрика  – ДО БУДЬ ЯКИХ свят.  Але не далі того.  Бо музей не веде широкомасштабного  грамотного і своєчасного комплектування цієї найважливішої на сьогодні теми оригінальними експонатами. Особливо з огляду на те, що учасники цієї війни мало не щодня бувають в музеї. Це час збирати речі і документувати цю війну,   а не через 50-100 років. Варто нагадати, а пані директорці розповісти про історію музею, яку вона не знає й знати не хоче,  що співробітники музею  і в Першу світову і другу на діючих фронтах збирали експонати і сьогодні готові це робити. Але не при Сосновській, коли вона особисто на свій «шалений розсуд» вирішує які матеріали повинні надходити до музею. Зав. відділу А. Богдалов отримав догану за відсутність на робочому стільці, коли комплектував матеріали  у учасника АТО.  Співробітники його відділу історії Незалежної України за своїми  функціональними обов’язками повинні  збирати такі матеріали і за потенціалом готові це робити. Між тим,  безкінечно пояснюють «шановному» директору,  що саме ця газета потрібна у фонд в новій колекції хоч вона і сучасна (але це швидкоплинне явище), а на її дебільні та примітивні вимоги пишуть дивні документи типу «Алгоритм встановлення штор на вікнах»  і щоденно погодинно звітують про роботу.

Але головний експонат всього цього «ЗD» дійства  – це половецька  стела 12 ст., яка музею була передана командиром батальйону «Азов» і яка чомусь лежить на спині збоку, хоча анонсувалась  як головний експонат.  Як називають подібні стели в народі «кам’яна баба», а правильніше було б сказати, «дід» бо то символ воїна і чоловіча постать, дійшов до наших часів і до музею …. без голови.

Воїн  без голови –  не знаємо що в нього вкладала пані Тетяна,  але безперечно головний експонат   і  правильний  символ всього,  що відбувається в музеї  –   ВСЕ БЕЗ ГОЛОВИ,  без мозку,  совісті і душі, але з широким вибором медичних діагнозів.  Універсальний символ  керівництва по-сосновські.  Ніби і   зовні непогано,  але без голови.  На словах реформування, а на ділі і в реаліях  – руйнування.

Насамкінець в той же  день 23 серпня без будь-якого погодження із науково-методичною радою, без взяття на облік просто згідно усного  наказу директора, поки відкривали головний проект косо криво із допомогою старого доброго  російського мата до стінки на третьому поверсі «пришпандорено» чергові  картонки із кольоровими картинками. І це навпроти експозиції присвячені І Світовій війні.

Ці картинки –  це черговий проект Міністерства інформаційної політики   до 26 річниці Незалежності «26 українців, що змінили історію». Проект експонується в  НМІУ до 31 жовтня. Далі у всіх співробітників почалась цікава розвага – знайди як найбільше стилістичних, історичних і орфографічних помилок на тих картинках. Всього того купа. Але головне «досягнення» цього проекту – аркуш присвячений видатному українцю –  Сергію Лифарю. Знову безліч помилок. Але головне фотографія вміщена,  щоб показати відвідувачам як виглядав видатний танцівник  чомусь не його. Правда зображений на цьому фото фіналіст конкурсу ім. Сергія Лифаря не менш відомий сучасний балетний танцівник Сергій Полунін і теж народжений в Україні. Але як-то кажуть Сергій, та не той… І це в музеї, в якому найбільша меморіальна колекція оригінальних унікальних предметів Сергія Лифаря?!!!! І прикметно, що все на тій же стіні де ще до Сосновської експонувались оригінальні театральні афіші  спектаклів Сергія Лифаря 20-50-тих рр. і які за її наказом повернуті до фондів.  Сама виставка «Життя для танцю» з оригінальними всесвітньовідомими експонатами розібрана за особистим наказом Сосновської і схована у фондах!!!! Парадокс, вже в музеї залишився тільки один співробітник, який може ідентифікувати оригінальне фото відомого киянина С.Лифаря. Спеціалістів нема.

А далі  ось це – фотопланшети з помилками та ляпами… Ось вам і вся реформа музею … Головне, що це як каже директор «комфортний простір для відвідувачів»…

А на наступний день саме 24 серпня тихо само собою  – в колі друзів і «старих співробітників музею»  із тих,  хто кричить під міністерством «Геть Сосновську!», Антон Богдалов провів екскурсію і відкрив виставку,  яка присвячена Незалежності і підготовлена ним і його співробітниками. Ця виставка базується на оригінальних експонатах із фондової колекції музею,  де центральним експонатом є чернетка Акту незалежності, написана Левком Лук’яненком 24 серпня 1991 р. Але виставку  за наказом директора загнано на 3 поверх в куток і навіть формально не було відкрито і не  «відвідана директором-реформатором» жодного разу…

Зате завдяки цьому виставковому проекту існують документи, в яких прописано «алгоритм вішання штор на вікнах». Співробітники відділу історії Незалежної України змушені були «ТВОРИТИ» такі документи згідно наказів директора, щоб мати можливість підготувати виставку.

На жаль, на сьогодні  цим музей  може хвалитись – це єдине досягнення –  безглузді накази  керівника,  який чомусь думає, що має відношення до Європи і який за дивним чином потрапив на цю посаду. А ще залишилися поки незвільнені співробітники, які складають дивні документи, аби « щоб посміятись і щоб воно відчепилось», а ще для того щоб років через  100 юний дослідник історії НМІУ читав і дивувався,  на що люди витрачали час, а головне, як при цьому у них вистачало сили робити свою роботу чесно і добросовісно.

Дивна ситуація склалась в окремо взятих музеях України: особи, з якими уклало контракти попереднє керівництво Мінкульту, стали з часом повністю незалежними – від міністерства, від громадськості, зрештою, від здорового глузду.  Відбуваються прямі порушення законодавства, профанація та імітація діяльності – і міністерство нічого не може (чи не хоче) вжити. Що це? Подейкують, що покровителі пані Сосновській здійснюють тиск на Міністерство. Чи розуміють покровителі одіозної директорки, що несуть солідарну відповідальність за  нищення знакового українського музею?

Півроку, з 17-го лютого працівники НМІУ пікетують Міністерство культури. Два Майдани(!). Чиновники міністерства демонструють неймовірну витривалість. Очікувана була б інша реакція від міністра-майданівця Євгена Ніщука. Посадовцям слід набратись сміливості та перегорнути сторінку кириленківщини в українській культурі.

А політикам на кшталт В’ячеслава Кириленка слід зрозуміти, що пустоту не можна прикрити жодними псевдопатріотичними гаслами. Нобелівську премію не отримують за патріотизм. Навіть якщо ти докажеш, що ти стовідсотковий українець, ти не отримаєш «Оскара». Потрібні ще певні якості, які повинна стимулювати державна політика. Але ці прописні істини буде засвоювати наступне покоління українських чиновників від культури.

P.S. Очікувано, бурхлива патріотично-виставкова діяльність Т. Сосновської  закінчилась грандіозним скандалом. Маскувальні сітки, які були взяті на виставку у волонтерів на кілька днів, були повернуті розрізаними на шматки та не поїхали на фронт. Ось вам істинна ціна «патріотизму».

І. Корсун, В. Логвінов

0

Комментарии