Віце-прем҆єр – агент ФСБ?

Піп-Антибіотик, Держсекретар-циркач, поліцейські ілюзіоністи,

лайно Андріївським узвозом та інші  проблеми сучасної культури.

І. Корсун та інші в розмовах зі мною намагалися переконати мене, що В’ячеслав Кириленко – законспірований «крот» — агент ФСБ. Буцімто Славка заагентурили під час його навчання у Севастопольському морському училищі, коли юний клептоман попався на крадіжці грошей у свого товариша.  Врятувавши злодюжку від суду та від самосуду, Комітет завербував його для таємної роботи.

Під час «Студентської революції на граніті» Славко, нібито приймав участь у голодуванні по завданню таємної поліції – КГБ, як діючий агент-провокатор.  Відповідно, жодних наслідків для нього це не мало.

Далі моряк-недоучка закінчив університет, аспірантуру і – подався до політики. Рух Чорновола, кляузу на якого Кириленко підписав, здається, під номером 12, потім УНП, яку Славко вчасно покинув, вчасно перескочивши на висхідний ліфт Віктора Ющенка- Так. Далі – вправні і вчасні переходи до інших партій, і на сьогодні – учасник коаліції «Народний фронт», який висунув свого досвідченого бійця цілим віце-прем’єром.

Так от, я так не вважаю. Щоб завдати значних руйнувань в українській політиці, не обов’язково бути чиїмось агентом. В’ячеслав Кириленко – типовий український політик сучасності. Їхнє кредо цілком могли б озвучити в спільному короткому інтерв’ю інші відомі політики — Надя Савченко та Олег Ляшко.Там було б не багато слів та ще менше думок. Щось про «українську кров», титульну націю, «скотиняк» та справедливу справедливість. Там марно шукати щось на кшталт людської гідності, високих соціальних стандартів, сучасних світових маркерів культури та цивілізованості, або, борони Боже, відповідальності політика та чиновника.

І ідіотське голосування 23 лютого 2014 року Верховною радою, з подачі В’ячеслава Кириленка, відміни Закону про мови на мою думку, було не провокацією законспірованого «крота». Хоч це  голосування відбулось в час, коли російські диверсійні підрозділи готували масштабні провокації по всьому Сходу України, а війська РФ розгортались у Криму. Хоч воно і стало одним зі значних каталізаторів кривавих подій, що незабаром запалали в окремих регіонах країни. Цю абсолютно невчасну акцію, яку російські ЗМІ, цілком передбачувано, розістерили мало не до розмірів рускоязичного насєлєнія, я б характеризував інакше. Є такий міжнародний політичний термін Usefulidiot  — корисний ідіот – персонаж, що робить послугу ворогам, які його про це навіть не просять. В даному випадку я подібних архаїчних політиків назвав би подвійними корисними ідіотами. Вони, на випередження, підіграють ворожій пропаганді та дискредитують національні цінності. До речі, їхній ідіотський «Законопроект про відміну…» так ніколи й не був підписаним Президентом.-пише https://polperex

Але, незважаючи на те, що подібні персонажі не стоять на утриманні ФСБ сусідньої держави, а отримують заробітну плату з українського бюджету, від цього їхня діяльність не стає менш руйнівною. Оскільки В’ячеславу Анатолієвичу з його «любими друзями», яких я волів би радше називати «браттями меншими», доручили в нових Урядах культуру, саме в цій царині ще довго відчуватимуться наслідки їхньої «професійної» діяльності. Кургани та руїни колишніх закладів культури, що залишаться після кириленківщини, я б таки називав на честь авторів.

Призначення поза всякими конкурсами керівників знакових закладів культури на перший погляд, позбавлено будь-якої логіки. Попа – директором найбільшого скансену Європи?! Вчительку математики – гендиректором Музею № 1 України – Національного Історичного?!! Але… Це – не прості піп та вчителька. Піп Юрій Бойко – щось на кшталт Антибіотика з відомого російського серіалу. З ним на територію Національного музею архітектури та побуту заїхала «братва» на «модних» автівках та з пістолетами під пахвою. Пошукавши, що погано сховано на території, «бригада» провела масштабну акцію з мільйонними збитками для Музею у Пирогові, що носила романтичну назву «Країна мрій». Мрії про збагачення окремих осіб здійснились.«Братва» з музею з’їхала – тимчасово —  до наступного «швирка»?

Тепер стає зрозумілою логіка призначень «бувалого» чиновника В. Кириленка. Все-таки вчителями у нього були досвідчені «стовпи» — можна сказати, засновники української корупції. Хтось дуже не хоче, аби масштабні схеми розкрадання  при проведенні фестивалів, або незаконній схемі продажу квитків набули судової перспективи. В новій реформованій поліції є «ілюзіоністи» з традиційними навичками старої міліції – розслідування гальмується, а справам «раптово» присвоюються інші номери кримінальних проваджень – тих, які вже давно закриті. Кажуть, подібними «надзвичайними» властивостями голосіївських ментів вже зацікавились екстрасенси з НАБУ.

З вчителькою-директоркою Історичного, правда, постійно трапляються якісь незручності. Сказати, що вона не виправдала сподівань вибагливої публіки я не можу – напевне, навіть перевершила. Шоу зі скандалами, звільненнями та створенням повного безладу у роботі поважної установи як то кажуть, «мастгоу он…» Але вміння знайти пригоду та встрянути у неї у пані Сосновської неперевершене – славний нащадок Піноккіо.

Схеми, заради яких цю особу поставлено «на посаду» вона виконає за будь-яких обставин. Деякі з них вже спливають на поверхню – такі, як історія з виділенням земельних ділянок. Сплило на поверхню та потекло Андріївським узвозом також лайно з іржавих каналізаційних труб музею, як символ сучасного музейного менеджменту в Історичному…

Саме в цей час очі директорки дивились значно вище – вона планувала багатомільйонні оборудки з ремонтом музейного даху та Золотою колекцією. Наслідком цього стало непрофесійне втручання сторонньої організації, після якої її працівник з отруєнням потрапив до реанімації. А хто сказав, що вчителька математики може керувати складним комплексом музейних споруд та колекцій? Кириленко? – то хай перевдягається та допомагає їй з лайном впоратись!

Тим часом, Тетяна Сосновська дає прес-конференції, на яких її «ручна» профспілка намагається зробити історичний переворот у багатовіковій історії Тред-юніонів. Якщо в усьому світі профспілки захищають трудящих від сваволі адміністрації, то в Національному історичному профспілка намагається захистити адміністратора-самодура від колективу – насправді – круто!

В Музеї архітектури та побуту в Пирогові практично все готово для «розпилу» території та бюджетних коштів. Піп-антибіотик Юрій Бойко підкріплений «професійною» командою. Один з його замів – бувший управдом – очевидно, тому називається першим заступником – відомий правоохоронцям за попередньою діяльністю А. Науменко. Другий заступник – вчитель з позакласного виховання Ігор Паньків – тому він називається «науковим заступником» напевно, самий вчений з трійці. Команда лайнера «Музей у Пирогові» впевнено веде його до катастрофи. «Загублено» документи на землю, тому її здають в оренду без документів. Скоро почнуть продавати (якщо ще не продали).

І – наостанок – чому я не хочу платити податки на ТАКУ культуру. По-перше, їх все одно вкрадуть. А по-друге. Нещодавно повторно намалювалося ще одне «пташеня» Кириленка – Державний секретар Р. В. Карандєєв. В «дрімтім» В. Кириленка він, здається, займався цирками.  Зараз у «маляві»-відписці Р. В. Карандєєв у відповідності з правилами еквілібристики та ілюзіону пише нам, яким чином дивовижні персонажі Т.Сосновська та Ю.Бойко потрапили на посади та що у нього нема підстав розривати з ними контракт. Ростік, ти взагалі на роботу ходиш?! Інакше бачив би, як вже два місяці працівники Національного Історичного пікетують міністерство. Як економіст в далекому минулому ти міг би побачити сумні картини динаміки прибутків у Пирогові. Можна ще було ознайомитись із законними вимогами профспілок про розрив контракту з горе-керівниками, численні кримінальні провадження…

Треба хоч трохи цікавитись роботою!А краще – написати заяву за власним. Навіщо мені, Ростислав Володимирович, платити податки на Ваше утримання? Назвіть хоч одну причину! Держсекретар для відписок – дуже жирно для сучасної української економіки. Я серйозно хочу звернутись до влади, щоб у мене не брали податки на утримання Карандєєва та Мінкульту – не бачу змісту.

Вадим Логвінов