«Святе сімейство» або яблуко від яблуні не далеко падає.

У кого що болить,

той про те й говорить.

(Українське народне прислів’я).

Як стверджують класики,  історія суспільства розвивається згідно спіралі. Всі доленосні події  мають свої причинно-наслідкові   зв’язки.  Це про глобальні події, які історики неодноразово аналізують і навіть можуть передбачити. Давно проведені вченими історичні паралелі подій, спричинених діями тих або інших так званих лідерів нашої країни або будь-якої іншої країни  світу. Жоден політик, лідер за всю історію суспільства не скористався і не використав подібні дослідження, які могли допомогти зменшити або зовсім знизити ризик наслідків  їх безглуздих або амбіційно навіжених вчинків.

А тепер давайте повернемося в ті, ще не такі далекі події, які на нашу думку, якщо би пішли по іншому шляху розвитку, то могли би знизити ризики хаосу і того безглуздя, яке відбувається зараз в Національному музеї історії України.

У 1982р. на ім’я заступника Голови Ради Міністрів України Орлик М.А. приходить «лист  без підпису». Щоб було всім зрозуміло, приводимо його повністю із оригінальною орфографією, згідно архівним матеріалам  (ЦДАВО. Ф.5116,оп.19, спр.1837, арк.66 – 69).

«Шановна тов. Орлик М.М.

Перш за все, пробачте, що турбую Вас своїм листом. Надіюсь, тільки Ви можете розібратись як слід у цій справі і зробити належні висновки. Справа така: У музеї-квартирі покійного П.Г. Тичини вул. Репіна,5 працює директором музею тов. Блюдо Оришка Дмитрівна.

   Не знаю, хто її призначив на роботу, але знаю, що це нечесна жінка, неграмотна і погана як людина. Тов. Блюдо О.Д. мала доступ до квартири П.Г.Тичини і після смерті його дружини, обікрала квартиру із своїм чоловіком – Блюдо Віктором, всі цінності привласнили собі (ще до комісії, яка там була).

Блюдо Віктор, чоловік Блюдо О.Д. у двох обкрадають бібліотеку П.Г.Тичини. Крадуть цінні книжки з бібліотеки і продають їх за дорогу ціну, гроші собі в кишеню. Як кажуть, вовк і лічене краде, ось так вони працюють.

У відділі кадрів у Блюдо О.Д. свої люди. Не знають, а може і знати не бажають. Перевірити їх не так просто. Блюдо О.Д.  цю перекупку, злодійку пора давно вигнати із музею. Їй там не місце.

Спадщина П.Г. Тичини дісталась державі після його смерті, мусить бути на пам’ять  для багатьох поколінь людей. Така як Блюдо О.Д. з брудними руками, недостойна там працювати. Блюдо О.Д. як циганка, хто їй потрібний. Задобряє, гостинці носить, все достає.

Прошу прийміть належні міри, щоб зберегти цінності музею.

З повагою Ю.М.

1982р. Київ»

26.03.1982р. цей лист був направлений Управлінням справами Ради Міністрів України до Міністерства культури України для перевірки фактів. Заступник міністра І.Т. Буланий дає вказівку Головному управлінню культури до 8.04.1982 перевірити всі факти і доповісти. Вже 15.04. 1982р. так звана перевірка була здійснена. І після радянсько-чиновничого листування п. Міністр культури С.Д.Безклубенко, який своїм наказом і призначив Блюдо І.Д. у 1979р. на посаду директора літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини, вже 20.04. 1982р. надсилає, як ви думаєте, звісно позитивний лист до Ради Міністрів України. Ситуацію «зам’яли», м’яко кажучи.

А тепер повернемося у сьогодення. Сосновська Т.В.,  донька Блюдо І.Д. багато років очолювала цей чудо-музей і судячи з стилю керівництва, вся родина відносилася  до цього закладу як до своєї трикімнатної власності.

У лютому 2016р. в Літературно-меморіальному  музеї-квартирі П.Г.Тичини була проведена перевірка, яка засвідчила серйозні порушення, які знову таки залишилися без належної уваги Міністерства культури. А чому? А тому, що все знову повторюється, бо Міністром культури був Кириленко В., який і відправив, не зрозуміло за які заслуги, п.Сосновську на таке підвищення як призначення на посаду Генерального директора Національного музею історії України.

А тепер подумайте, на що чиновники закрили очі, музейники зрозуміють. По-перше, звіряння пам’яток з дорогоцінного металу зовсім не проводилося. Остання звірка всього фонду  27324 од. була проведена у 2006р. По-друге, головний хранитель, який працював з 1995-2015р.р. не мав взагалі актів прийому-передачі колекції на своє матеріально-відповідальне  зберігання. Отак! Вони працювали і гроші отримували за свою роботу. І це ще не все. Відсутня внутрішня музейна інструкція, яку Сосновська Т. як керівник так і не зробила.-пише https://surmanova

Йдемо далі, не була взагалі заведена книга тимчасового зберігання, відповідно всі тимчасові виставки НІКОЛИ!!! не бралися на облік.  Всі музейні предмети, які надходили тимчасово до музею не обліковувалися. Скільки можна на цьому зробити махінацій? Заносимо одне, а виносимо інше. До речі, така практика застосовується особисто Сосновською і в НМІУ.

Працюючи директором трикімнатної квартири, керівник Сосновська Т. навіть не спромоглася провести елементарний ремонт у фондосховищі (загальна площа13 кв.м.) і познімати зі стін плісняву. Як зафіксувала комісія, доступ до фондосховища та експозиції взагалі неконтрольований.  Також є картини та пам’ятки, які неатрибутовані та  належно неопрацьовані. І скажіть, будь ласка, чим займався колектив під керівництвом такого керівника як Сосновська Т. Відповідь ясна – один піар, окозамилювання, приписи, брехня, ротація кадрів – все те, що вона продовжує робити в НМІУ!!!!.

А тепер саме цікаве,  що було виявлено та зафіксовано комісією: при Сосновській Т. були виготовлені копії робіт відомих художників ( 6 од.) Шовкуненко О. Сиротенко О. Глущенко М., Трохименко К. Ці копії були виконані без будь яких наказів, перелік не оговорювався на  фондово-закупівельній комісії, а ні на науково-методичній нараді. На копіях були поставлені інвентарні номери оригінальних картин  основного фонду. Комісії не були надані будь-які документи, які б фіксували перелік творів, з яких виготовлено копії, хто виготовив ці копії, на якій підставі вони виготовлялись. Жодної документації про виготовлення копій, жодної!!!.  Комісія визнала, що «це є фактично фальсифікацією, коли за оригінал видаються копії».  В подібній ситуації виникає цілком зрозуміле питання:  оригінали – це дійсно оригінали чи копії?!! Тобто, роблю те, що вважаю за потрібне – родинне підприємство. Так керівниця відноситься і до НМІУ.  Але НМІУ  – це вам не музей-квартира П.Тичини з 14 працівниками, тут люди вміють (правда далеко не всі) за себе й свою честь постояти.  Тому так багато судових процесів в Національному музеї історії України.

А що далі… Жодного висновку. А ця керівниця в НМІУ скоротила, довела до звільнень або вивела з комісій по передачі  хранителів з багаторічним стажем роботи без передачі музейних пам’яток. Жодний хранитель не здав колекції!!!! Жоден! Це може бути в Національному музеї історії України, хранителі якого зберігають не 27324 од. як в музеї-квартирі П.Тичини, а на багато більше?!!  Всі чиновники Управління культури та  Мінкультури нічого не хочуть бачити, бо призначення було заангажоване. Бачите, як все повторюється! У 1982р «лист без підпису» не розглянули, а  у 2016р. офіційна перевірка була загальмована.

А тепер йдемо далі по «історичній спіралі». Перше, що зробила Сосновська Т.В. коли прийшла керівником в Національний музей історії України, ви будите сміятися, вона вивела з структури та штатного розпису саме бібліотеку музею, яка має більш ніж сторічну історію. Бібліотека досі не працює – це таємний об’єкт. Плітки йдуть про недостачі раритетних видань. Змінюється третій завідувач. Одна комісія заходить за іншою і результатів жодних. Ви можете собі уявити скільки махінацій можна зробити!!!  Тобто родина Блюдо-Сосновських з 1982р. цікавляться старовинними  виданнями. Також згідно нового штатного розпису і нової структури в музеї такого масштабу відсутня посада головного зберігача, тобто в музеї  П.Тичини вона – є, а в НМІУ – немає. Вірніше є завідувач відділу збереження (Головний зберігач), але що це не зрозуміло? Назва посади ?? Відомо тільки «реформатору» НМІУ.

Також дуже  було дивно і страшно чути, коли новопризначений генеральний директор  підходив до вітрини тицяв пальцем і казав: «А цей хрестик наче вчора зроблений. Треба замовити експертизу», «А може  Ви майсенську порцеляну в антикварний магазин вже давно віднесли?», «А як ви доведете, що це самі ті портсигари, які передали у 2002 р.?». І це тим співробітникам, імена яких на той час навіть не знала. Або побачивши в списках викрадених із експозиції в якихось далеких 1950-тих рр. звичайну ложку запитала: «А чому ви її не підробите? В мене є знайомі майстри які,  що хочеш зроблять!» Вразила відповідь спантеличеного співробітника, якому вона це заявила: «Ви знаєте я працюю в музеї 40 років, але в мене ніколи не було ТАКИХ ЗНАЙОМИХ!!!».  А ось у пані є і як ми розуміємо дістались у «спадок» від мами…

А тепер подумайте, якщо ще є мозок, а не корупційні схеми. До якої руйнації та до якого безглуздя, «плінтуса» доведе головний музей держави ця особа маючи такий досвід.

«Тичинознавці» з Комітету порятунку музею