Майдан. Революція. Плакати.

Майдан дав якийсь неймовірний поштовх для розвитку українського плакату. Слів бракувало. Було достатньо картинок з короткими закликами.

Вийшло так, що в епіцентрі тієї стихійної народної творчості опинився Музей плакату України при часописі “Музеї України”.

Наша скромна сторінка у Фейсбуці била всі мислимі рекорди відвідуваності. Ми координували активістів української діаспори в десятках країн. На головних площах багатьох світових столиць відбувалися мітинги-плакатні виставки. Люди роздруковували плакати і тримали їх в руках…

Це було щось!

А потім були оті масові демонстраційні розстріли. Не розслідувані і досі.

Винні не знайдені і не покарані.

До влади прийшли досить специфічні люди, діяльність яких ми добре відчуваємо. І розуміємо…

Чомусь згадується масова зрада і тваринний переляк багатьох, хто боявся засвітитися у всіх тих подіях. Нині вони знову при грошах і владі. Політичні повії вічні…

А ми відкрито увійшли у майданний вир і відкрито весь його пройшли.Без грошей, нагород, посад. І якоїсь своєї “видатної заслуги”, як те підкреслюють “відомі активісти”, ми не відчуваємо. Включились, зробили те, що змогли. Рядові солдати. Все. Далі почалися інші події. І ми теж там були… І є…

За великим рахунком ми виграли лише якісь моральні позиції. Україна стала іншою. Народ змінився. Жити стало гірше. При владі – ще більш цинічні бариги. Боротьба триває, бо вона вічна.

Ідеального суспільства не буде ніколи. То – утопія.

Радійте тому, що є. Особливо у порівнянні із зомбі-апокаліпсисом в Рашкі та інших “країнах СНД”…

Більшість авторів плакатів Майдану, які залишилися у колекції Музею плакату, так і залишаться невідомими. Та і їх художня цінність має якусь ціну лише для нас. Світ те все давно забув.

Нам знову залишилися лише фотографії…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату України