Початок:
http://blog.i.ua/user/6314888/2285797/Ранокк почався не з кави.
Прокинулися ми від того, що дощ з неймовірною силою лупашить у вікна. Але що робити, треба збирати лахи і їхати в Лавру. Наостанок годуємо господарського кота Васілія залишками наших котлет і ковбаси, перевіряємо речі, рахуємо поголів'я і направляємося до святих місць.
Одразу попереджаю, що я наче й віруюча, але отой весь церковний бізнес не приймаю. В храмі буваю рідко, до сповіді ходила один раз.
Почаївську лавру видно здалека і видовище це неймовірно грандіозне. Масштаби споруди збуджують конкретно.
Дощ майже затихає, ми починаємо оглядати все навкруги роззявивши роти. В храмі іде служба. Я купую всім свічки і даю настанови: "Ходити тихо, не розмовляти, хто буде тикати пальцем, тому його зламаю". Ходимо, як миші, розглядаємо ікони і розпис. Бачимо якусь чергу. Встаємо в чергу. Виявилось, що всі цілують ікону і причащаються. Вилазити з черги наче й неловко, тому ми всі гуртом цілуємо ікону і причащаємось. Потім з'ясувалося, що нам дуже повезло, бо не всім це вдається і цілували ми відбиток Богородиці на іконі, а це, як виявилося, дуже круто.
При вході в храм треба хреститись. Всі автоматом хрестимось при вході в буфет, що при Лаврі. Готують там смачно. Малий Степан ще й заробляє смаколика від тьоті.
Наприкінці заходимо в лавку, купуємо свічки додому, іконку і 8 літрів святої почаївської води.
Всі просили привезти їм воду, тому так багато.
Після Почаївської лаври відчуття суперечливі. Сама Лавра вражає величчю і красою, але грошей люди туди несуть торбами і кількість крамниць з іконами і іншим тому підтвердження. В усіх стоять довжелезні черги з бажаючих віддати свої кровні в кишеню Гундяєва. Ще мене шкрябнуло по серцю, що в церковній лавці є окремий куточок з підписом "література на українській мові", ніби українці там меншість. Всі попи і монахи балакають на російській, на стоянці багато машин з російськими номерами. Коротше, тема окрема і думки по ній різняться. Але те, що церква зомбує гірше телевізора це уж точно, якого б патриархату вона не була. На цьому крапка, їдем далі. Дощу більше ніде не було. Погодка нарешті була відмінна, сонечко гріло, пташки цвірінькали.
Потім була коротка зупинка в Бродах. Я вимушена була сидіти в машині зі сплячим Степаном. Замок я не подивилася, але хлопці наробили фоток.
Фотки дивіться в інтернеті, бо мої на фотоапараті, а ці гружу з телефона.
Олесько.
Це якась пані лягли і просять
.
Підгірці.
Олесько і Підгірці розташовані зовсім поруч. Замки зовсім різні за стилем. В Олесько замок, можна сказати, доглянутий, а в Підгірцях хочеться плакати від того, що таке чудо архітектури знаходиться в жахливому недоглянутому стані. В Підгрці ми попали в 16.30, саме в цю годину вхід зачиняється, але охоронник за 50 грн охоче впустив всередину. Потім пустив ще одних, і ще одних ... Охоронник в Підгірцях на свої чайові міг би вже почати вставляти вікна в палаці.
Останнім найдальшим пунктом нашої подорожі став Золочів. Екскурсію ми запланували на ранок, а ввечері, після заселення в готель, вимушені були гуляти по місту, бо у нашого тата почалася ломка без кави. Ці кавові наркомани гірші за курців.
Золочів дуже миле затишне містечко. Центральна вулиця перекрита для транспорту і там все дуже чистенько і файненько. Ще мене здивувало, що в місті ну дуууууже багато аптек. Проходячи повз місцевих батярів, мій екстремал хотів пошуткувати, типу "болєєте да?!", але подумки порахував цілі зуби і передумав.
Це ранком вже в замку
Про каміння з замку шукайте інфу в інтернеті, вона цікава, але багато писати.
В оту дюрку всі пхають пальця і замовляють бажання. Ми звісно теж всі попхали туди пальці.
В замку, як і в усіх замках, є підземелля. А ще в замках бродить багато поляків. От ми доходимо до сходів, що ведуть вниз і поляк поруч мене питає:"До льоху?!!!". Я йому на чистій польській: "Так, пан, до льоху!"
Далі буде...
Фотки змазані сорі
