Отже. Вранці 6 березня мені на сторінку Фейсбуку прилетіла реклама, що в нашому славному місті Бровари дає грандіозний концерт артист N1, по версії газети "Порадниця", сам Олег Винник. Дивлюся я на картинку і кажу своїм:

- Якщо я почну добровільно слухати колись при вас пісні Винника, тихо придушіть мене подушкою.

- Добре, - погодились всі,- Ми так і зробимо.

День пройшов в звичних справах, хтось був на роботі, хтось не був. Ввечері всі зібралися за столом і почали обговорювати якісь важливі і не дуже теми. І тут "ДЗИНЬ". Прийшло повідомлення від куми на Телеграм. Я відкрила картинку, там був електронний білет на ТОГО САМОГО! Потім  знову "ДЗИНЬ". В новому повідомленні було написано: "Це твій квиток. Фарбуй нігті, брий ноги. На завтра щоб була готова". Я одразу набрала її номер і почула п'яненьке гигикання і малорозбірливу пісню про Вовчицю, потім її телефон вимкнувся. Тільки на ранок я знову додзвонилася і зрозуміла, що квитки дісталися в подарунок від нашого спільного однокласника, який хотів зробити сюрприз  тещі, але та до Києва не приїхала і він вирішив зробити нам приємно, бо, по-перше, ми гарні дівчата і, по-друге, ми живемо в Броварах і нам сам бог велів туди піти. Квитки коштували 1000 гривень і наша з Женькою совість не дозволила, щоб гроші Русліка отак взяли і пропали. 

Чоловік мій чесно пропонував відвезти нас, але я знала чим би це закінчилося. Він би сидів в машині і чекав нас, а мене бісить, коли мене хтось чекає і тому було вирішено їхати маршруткою. 

Коли я зайшла до автобусу, то він весь був заповнений Ніно і Вовчицями. Всі були вдягнені в саме файне, що знайшлося в шафі, у більшості в руках були букети і м'які іграшки. Від запаху парфумів поздихала вся міль в норкових шубах вовчиць і у мене аж запаморочилося  в голові. Коли я подивилася в дзеркало водія і наші погляди зустрілися, водій підморгнув мені. Він наче відчув, що ми з ним чужі на цьому святі і вирішив підтримати. На зупинці фанатки повипливали з маршрутки і та пуста поїхала далі.

Моя кума жіночка передбачлива і тому зрозуміла, що на тверезу ми там не досидимо і тому налила коньяку в бутильок з під перекису водню. Ми зайшли в темний куток, булькнули для настрою і пішли до зали. Ну що вам сказати... Уявіть ту саму маршрутку, що я описала, тільки тепер в ній було 2000 пасажирів.

Коньяк почав діяти ще на вході, тому найпалкішими і найсміливішими на нашому ряду були саме ми. Ми підбурювали сором'язливих 50-ти річних жіночок вставати з крісел і гнати хвилю. В суцільному екстазі навіть захотілося крикнути "Цой жив!", що я і зробила. Кума підтримала: "Да, бл.ть!" Ніщо в нас не виказувало раніше інтелігентних жіночок, одна з яких, до речі, ще й була вчителькою історії. Ми дочекалися тих двох пісень, що ми знали і покинули зал під прицільні погляди фанаток... та й коньяк перестав діяти.

З концертної зали ми тихо попленталися в супермаркет, бо свято-святом, а ковбаси на ранок треба було прикупити.

Отак в черговий раз підтвердилися приказки про "ніколи" і про "уксус". Ну і що, зате вийшли в люди.

Пи. Си. Фанаткою я так і не стала

Привіт, мої лисі друзі... не всі з вас звісно лисі, але в нашій з вами породі допускається деяка наявність шерсті. Почну з того, що напишу, як мене занесло до цієї святої, гарної жінки з янгольским характером і надзвичайно зручною для спання статурою.

Мої старі господарі захотіли виїхати за кордон і мене вирішили віддати, хоча всі свої 5 років я дарував їм прекраснх кошенят, яких вони продавали різним людям. Не те щоб я був ображений на них, але отак в п'ять котячих років кардинально міняти життя... За мною приїхало ціле стадо людоподібних істот різного віку. Стадо складалося з одних самців, але ватажком у них була самка. Для котів це не притаманне, але у людей іноді зустрічається. Саме самка дала наказ грузити мене в переноску. Що таке переноска я добре знав і тому не дуже злякався, але коли в переноску поклали мій старий светрик я почав підозрювати неладне. Потім у мене з'явиться багато гарних светриків, але про це я ще не знав.

Ми прихали в дивний будинок. В приміщенні пахло людською їжею і трішки іншим котом.

- Гітлер! Іди бігом знайомитись з новим членом родини.

"Гітлер?" подумав я. Я добре знав, хто такий Гітлер, бо годинами дивився телек і іноді почитував залишені на тумбочці газети. Я уявив, що зараз в кімнату зайде невеликого зросту нервовий мужик з вусами і буде пхати мене в духовку. Та в кімнату тихо заплив жирний пухнастий кіт і почав мене обнюхувати під хвостом. Від такого нахабства я зашипів, за що отримав від фашиста першого і останнього ляща. Було боляче, та людська самка обробила рани і довго носила у себе за пазухою та чухала за вушком. А за пазухою, я вам скажу, є на чому полежати. 

Мені видали велику корзину з подушкою, де я проспав перші дві доби. Потім мій страх трохи відступив і я відчув голод. Мені поклали окрему миску, але волохатий примудрявся зжерти спочатку своє, а потім пхав свою наглу пику до мене. Шипіти я вже не став, бо я вища істота і проаналізував, що це примітивне створіння знову проявить агресію. Десь через тиждень ми нарешті порозумілися і поділили їжу і підвіконя.

Раніше, коли я дивився з вікна, все було дуже далеке і маленьке, а тепер мене наче посадили перед великим телевізором. За вікном часто бігало ще одне створіння. Зовні це був гибрид корови і собаки. Але я його не боявся, бо жив він в окремому будинку і наші шляхи не перетиналися.

Тепер трохи про людську зграю, в яку я попав. Про лідера я вже писав. Тепер про інших... 

Після ватажка в родині головним є мужик з борідкою і лисиною. Про лисину він ще не здогадується, бо всі шанують його ніжну нервову систему. Мужик мені звичайно заважає, бо спить з моєю жінкою, але ми мусимо його терпіти, бо він заробляє нам гроші. Після мужика йде мала скажена дитина, яка весь час намагається витягнути мене з-під кроваті за задні лапи. Ще в зграї є хлопчик 11 років, він у них самий спокійний і адекватний... мабуть вчасно зробили щеплення від сказу. Ну і головне. Спеціально для мене в родині є ветеринар. Через пару днів після переїзду, мене віднесли в лікарню і там почистили зуби і зробили УЗІ. Зуби чистили під наркозом. Позбувшись зубного каменю, я став набагато спокійнишим. Єдине чого я не зрозумів, чому разом з каменем зникли мої шикарні бубенці. Та зараз мені пофіг... з Гітлера все одно хренова коханка.

А тепер що я вмію:

- Я відкриваю двері, плигаючи на ручку.

- Я вмію рівно в 5 ранку будити лапкою.

- Я добре гуляю на повідку.

- Я пісяю і какаю в різні лотки.

- Я люблю сидіти на плечі.

- Я сплю під одіялком і грію спинку.

- Ну і головне! Я какаю трояндочкою. Бо я творча натура. 

Тут ми з малим дивимось в віконце

Тут ми з мужиком думаємо, як жити далі

Тут нам зловили мишу 

А тут я сплю на цициках

Тут я підклав під дупу Гітлера, бо щось зимно

А це ми з волохатим дивимось на собакокорову

Це і є собакокорова

А це якщо би я жила років сто тому, то носила би так... Або буду носити так, коли стану бабою Олею.

Цьоця Оля всіх любить і баба Оля всіх любитиме. Алюмінь.

Юашники, а до вас вночі приходять ці чувачки?

Якшо шо, то буду традиційно худнути після свят. А там побачу, після новорічних, або після зелених.

Не кидайте капцями, бо набрала штири кг, трясця...

повна тарілочка наповнювача для котячого туалету.

Про кішку Малишку, кішку Сніжинку, кота Шурика, малого засранця, що дуже швидко помер від срачки і кота Чорниша, що всі жили у мене, коли я ще жила з батьками, я писати не буду.

Одразу почну з котів, що жили зі мною, коли  я вже була у сімейному стані.

Першою була Ліза. Спочатку її назвали Жаба, бо ну дууууже вже вона була страшна й миршава. Але бабуля мого чоловіка, царство їй небесне, завжди м'яка і толерантна жінка, поклала нам умову, або кішку назвати нормально, або вона сама її переназве Лізою. Ми не сперечалися... 

Ліза прожила у нас майже 14 років і пішла на радугу від наслідків інсульту, залишивши наостанок мені кицю Кнопу. 

Паралельно з Лізою у нас жив кіт Проша. Він прожив всього 6 років і зійшов з хати, бо захворів хворобою, що не лікується. У котів таке буває.

На цій фотці Проша якраз після березневого загулу, коли пару днів швендявся по котобабам і прийшов знесилений і брудний додому.

Отже залишилася Кнопа. Кнопа, хоч була і нагуляна Лізою від десятка сусідських котів одразу, мала чисто-білу шубу і округлу морду. Старший синок любив її безмежно. Та й ми всі її полюбили. 

І от одного разу у кумів народились кошенята сіамського окрасу. Котика подарували нам. Назвали Фєня.

Фєня і Кнопа жили душа в душу, пісяли в один лоток і спали разом бубличком...

...  Як хтось прибрав Фєню в "гарні" руки. Боже, що тоді було з Кнопою!!! Вона бігала по хаті, шукала по кутках, відмовлялася одна їсти і сумувала, поклавши голівку на лапки і дивлячись у вікно.

Тільки Кнопа відійшла від втрати друга, як вже до моєї мами в селі прибився сусідський кіт. Мама вже мала свого кота і сказала нового завезти десь на дачі. Ну ми і завезли...додому. Ну а як живого кота, що довірив своє життя вам, взяти і кудись завезти?!

Кота назвали Гітлер за характерні вуса під носом, ну і, як виявилося пізніше, наш Гітлер мав схильність до насилля над невинними, як і той. За літо він зловив не менше 90 пташок, по одній на день. Хоч ми його і годували вчасно і в достатній кількості, але я зробила висновок, що йому просто подобається вбивати. В усьому іншому котик виявився дуже розумним.

Коту ми навіть зробили модняву стрижку під лева

Отже. На початок літа 2019 року я мала кішку Кнопу і кота Гітлера. Весь час з самого народження Кнопа жила типу на дві хати. Сусіди постійно підгодовували її смаколиками зі столу, бо їхній кіт відійшов на веселку, а звичка годувати котів  у них залишилася. Від шестиразового годування Кнопа прийняла вигляд волохатого м'яча і втратила здатність скакати через паркан. Одного ранку я вийшла годувати котів. Гітлер прибіг, а Кнопа ні. Так було три дні підряд. Не те, щоб я почала сивіти і битися в істериці, але я несу відповідальність за поголів'я у своєму периметрі. Пішла я шукати до сусідів. Прихожу, а вона лежить у них в дворі і додому не збирається. Сусідка каже:"Така файна киця, нехай живе у нас." Я Кнопу питаю:"Ти згідна?" Вона мовчить. "Ну добре. Як захочеш додому, то ми тебе чекаємо",- знову кажу я. Думаю, що вона просто приревнувала до Гітлера і пішла від нас. Та я спокійна, бо живе вона у гарних людей і має такий самий вигляд м'яча і тепер. Іноді ми з нею розмовляємо через паркан, але вертатися вона явно не збирається. Може хтось припустить, що її образили, але ні. Кнопу ми всі любили, а особливо старший. Ми навіть шуткували, що він одружиться на Кнопі, так вона його вилизувала, а він її чухав.

І от я вже змирилася з тим, що у нас тепер живе один кіт, як...

Одні люди зібралися їхати з України і намагалися пристроїти свого улюбленця. Я побачила це чудо і вирішила, що чудо має жити з нами.

Чудо звати Добі, він канадський сфінкс 5,5 років. Котик дуже розумний і незалежний. Він звикає до нас, ми до нього. Думаю, що все буде добре. Не знаю, хто як, але я не розумію, як люди живуть без котів. Я погоджуюся з теорією, що ми є господарями собак і рабами котів.

Ну і все.

Всіх люблю.

P.S. Пишіть, людоньки, у блогах, бо щось тут так сумно, аж хочеться сказати коронне "сайт вже не той..."