Думала про що би вам написати. І вирішила зробити інвентаризацію котів, що колись жили зі мною.
Про кішку Малишку, кішку Сніжинку, кота Шурика, малого засранця, що дуже швидко помер від срачки і кота Чорниша, що всі жили у мене, коли я ще жила з батьками, я писати не буду.
Одразу почну з котів, що жили зі мною, коли я вже була у сімейному стані.
Першою була Ліза. Спочатку її назвали Жаба, бо ну дууууже вже вона була страшна й миршава. Але бабуля мого чоловіка, царство їй небесне, завжди м'яка і толерантна жінка, поклала нам умову, або кішку назвати нормально, або вона сама її переназве Лізою. Ми не сперечалися...
Ліза прожила у нас майже 14 років і пішла на радугу від наслідків інсульту, залишивши наостанок мені кицю Кнопу.
Паралельно з Лізою у нас жив кіт Проша. Він прожив всього 6 років і зійшов з хати, бо захворів хворобою, що не лікується. У котів таке буває.
На цій фотці Проша якраз після березневого загулу, коли пару днів швендявся по котобабам і прийшов знесилений і брудний додому.
Отже залишилася Кнопа. Кнопа, хоч була і нагуляна Лізою від десятка сусідських котів одразу, мала чисто-білу шубу і округлу морду. Старший синок любив її безмежно. Та й ми всі її полюбили.
І от одного разу у кумів народились кошенята сіамського окрасу. Котика подарували нам. Назвали Фєня.
Фєня і Кнопа жили душа в душу, пісяли в один лоток і спали разом бубличком...
... Як хтось прибрав Фєню в "гарні" руки. Боже, що тоді було з Кнопою!!! Вона бігала по хаті, шукала по кутках, відмовлялася одна їсти і сумувала, поклавши голівку на лапки і дивлячись у вікно.
Тільки Кнопа відійшла від втрати друга, як вже до моєї мами в селі прибився сусідський кіт. Мама вже мала свого кота і сказала нового завезти десь на дачі. Ну ми і завезли...додому. Ну а як живого кота, що довірив своє життя вам, взяти і кудись завезти?!
Кота назвали Гітлер за характерні вуса під носом, ну і, як виявилося пізніше, наш Гітлер мав схильність до насилля над невинними, як і той. За літо він зловив не менше 90 пташок, по одній на день. Хоч ми його і годували вчасно і в достатній кількості, але я зробила висновок, що йому просто подобається вбивати. В усьому іншому котик виявився дуже розумним.
Коту ми навіть зробили модняву стрижку під лева
Отже. На початок літа 2019 року я мала кішку Кнопу і кота Гітлера. Весь час з самого народження Кнопа жила типу на дві хати. Сусіди постійно підгодовували її смаколиками зі столу, бо їхній кіт відійшов на веселку, а звичка годувати котів у них залишилася. Від шестиразового годування Кнопа прийняла вигляд волохатого м'яча і втратила здатність скакати через паркан. Одного ранку я вийшла годувати котів. Гітлер прибіг, а Кнопа ні. Так було три дні підряд. Не те, щоб я почала сивіти і битися в істериці, але я несу відповідальність за поголів'я у своєму периметрі. Пішла я шукати до сусідів. Прихожу, а вона лежить у них в дворі і додому не збирається. Сусідка каже:"Така файна киця, нехай живе у нас." Я Кнопу питаю:"Ти згідна?" Вона мовчить. "Ну добре. Як захочеш додому, то ми тебе чекаємо",- знову кажу я. Думаю, що вона просто приревнувала до Гітлера і пішла від нас. Та я спокійна, бо живе вона у гарних людей і має такий самий вигляд м'яча і тепер. Іноді ми з нею розмовляємо через паркан, але вертатися вона явно не збирається. Може хтось припустить, що її образили, але ні. Кнопу ми всі любили, а особливо старший. Ми навіть шуткували, що він одружиться на Кнопі, так вона його вилизувала, а він її чухав.
І от я вже змирилася з тим, що у нас тепер живе один кіт, як...
Одні люди зібралися їхати з України і намагалися пристроїти свого улюбленця. Я побачила це чудо і вирішила, що чудо має жити з нами.
Чудо звати Добі, він канадський сфінкс 5,5 років. Котик дуже розумний і незалежний. Він звикає до нас, ми до нього. Думаю, що все буде добре. Не знаю, хто як, але я не розумію, як люди живуть без котів. Я погоджуюся з теорією, що ми є господарями собак і рабами котів.
Ну і все.
Всіх люблю.
P.S. Пишіть, людоньки, у блогах, бо щось тут так сумно, аж хочеться сказати коронне "сайт вже не той..."
