У когось залишились кореша ще зі школи? У мене так. В моєму житті є такі друзяки, які не загубилися на життєвому шляху, всі роки вони поруч, пам'ятають мене ще з підлітковими прищами на лобі і, сподіваюся, побачать, як я старію, а я побачу, як старіють вони.
     Почну... В десятому класі до нас прийшли двоє з іншої школи. Вона - стильна штучка з білосніжним довгим волоссям. Він - стильна штучка... і теж з довгим волоссям, правда з русявим. Йшов 1992 - 1993 рік. Якраз в цьому році, на нас молодих і гарячих, тяжкою ношею впала свобода. В школі відмінили форму, дозволили дівчатам носити юбки-йолочки під турецькі светри, а хлопцям штани піраміди під ті самі матьйогозаногу турецькі светри. Взуті майже всі були у високі румунські кросівки з дермантіну. З прикрас на дівчатах колечка змійки і пластмасові яскраві сережки. На голові сумашедший начос і вибілена таблетками гідропериту чолка.
     Я, до речі, тоді, як мені пам'ятається,  не дуже мріяла і про турецький светр, і про юбку-йолочку, мої батьки не возили товари на Польщу і не привозили звідти цих скарбів. З речей "от кутюр" у мене були лише джинси і джинсова куртка. А!!!! трохи не забула про чорні замшеві ботфорти! Якщо подивитись на ту мене в 15-16 теперішніми очима, то вдягалась я досить непогано. Я завжди вміла прикрашати речі, дякувати богу і батькам, руки вже тоді у мене були не з сраки. Я щось шила, щось перешивала, десь щось дошивала або вишивала, десь відрізала зайве. Але я трохи відійшла від теми...
     З того часу, як двоє новачків прийшли до нашого класу, життя моє змінилося на 180*. Ми майже одразу відчули, що ми банда і у всіх нас попереду багато цікавого. Пишу зараз і на душі розливається тепло від гарних спогадів, від наших з ними пригод і від того, що ми троє не могли не зустрітися, без них в моєму житті було би не так весело і гарно, знаю це на 100%. 

На облаке, свесив ноги вниз, сидел уставший, немолодой мужчина со странной бородкой. Рядом с ним аккуратно стояли кеды, любовно обмотанные синей изолентой.
За мучения при жизни и честно и по совести проведённое время на земле, небесная администрация выделила новому постояльцу просторное кучевое облако, практически без осадков и с прямой видимостью на Украину.
- Просрали... все просрали. Но мне по фигу. Я уже не с вами дураками, - бурчал себе под нос мужчина.
- Ой ,Саша, ты все ноешь?
- Опять ты подкрался незаметно, без стука. Нигде нет уважения к личному пространству, даже тут.
- Саша, а во что стучать-то? Кругом всё мягкое.
- Я вам не Саша.
- Да знаю я, что ты этого не любишь. Хотел тебя позлить немного. Можно я рядом присяду?
- Садись, раз приперся. Мне по фигу.
- Да знаю я, знаю. Чем больше ты это повторяешь, тем меньше тебе хочется верить.
На какое-то время на туче воцарилось молчание. Два, свободных от проблем и болезней, человека с грустью смотрели вниз на когда-то свою родину.
- Думаешь, нас там кто-то помнит?
- Помнят, Допа, помнят. Кто любил, тот помнит.
- А-а-а-а по фигу...
- Ага. В курсе. Было бы тебе по фигу, ты бы не сидел тут и не смотрел за ними.
- А я разве виноват, что на входе сюда тело забирают, а душу нет. А она сука болит.
- Да ладно... тебе даже кеды оставили и разрешили помидоры сажать. Вон все соседние облака засадил томатами, а сам их не собираешь.
- Не интересно.
- Что именно?
- Не интересно так выращивать, помидоры тут растут крупные и не болеют. Я их даже не поливаю, а они растут окаянные.
- Ех... привык ты трудности преодолевать.
Оба вдруг разошлись диким неуёмным хохотом, переходящим в настоящую истерику. Что у одного, что у другого возникло давно забытое чувство боли в мышцах живота. Ни живота, ни мышц, в принятом на земле смысле, у обоих не было, но фантомные боли никто не отменял.
Вдруг снизу послышалось женское шипение.
- Ш-ш-шшшш. Тихо там. В ад оба захотели? Вон давеча двоих сослали за анекдоты о Боге.
- Дааавеееча,- ехидно пропел Допа.
На нижнем слое облаков обитала интелигенция, расстреляная большевиками и Doppler часто срывался в споры о том, что именно они профукали тот момент, когда власть захватили красные.
Мужчины замолчали. Но не потому, что попросила дама снизу, а просто от того, что на обоих снова нахлынули воспоминания.
- Саш, а помнишь юашку?
- Помню.
- А они нас помнят?
- Не знаю, Al Kazloff, не знаю. Мне по фигу.
- Ну да... ну да... по фигу. Я тебе верю. 

Не знаю, як у кого, а у мене перед Новим Роком завжди чешеться фен-шуй... ну в смислі, що треба пересунути трохи меблі, або той ковйор, що у спальні, перетягти у дитячу, а з дитячої на кухню, або повикидати половину з шафи, щоб потім через пів року зійти з розуму, шукаючи любиму футболку. 

Чи хтось не любить зиму більше за мене?
Зима мене починає бісити ще з вересня місяця, коли приходять перші холодні ночі і мій організм якось одразу скукоджується, починає кутатись в одіялко і все тяжче його з того одіялка виколупати без серйозної мотивації. 
В зимі мене вкурвлює абсолютно все. Головне, це, звичайно, холод. За гороскопом я Змія, мабуть причина в цьому. Друге - це короткий світовий день. Без сонця мені одразу хочеться скружопитись в калачик. Це, скоріш за все, теж зміїне. Третє - взимку все сіре. Я ненавиджу, коли сіро. Четверте - коли біло, то треба відкидати сніг. Так, я маю в хаті чотирьох хлопців, але як падає сніг, то всі десь, крім мене. Я, курво, завжди на місці. П'яте - я терпіти не можу колготки, светри, шарфи, шапки і іншу в'язану хрінь, яка наче м'яка і ніжна, але, насправді, роз'їдає моє тіло до нервових бісиків.
Ну і головне, взимку я не можу колупатись на городі. Не така я вже селянка, як каже про мене Сало, але заземлятись це моя життєва необхідність.
Єдине, що спасає цю грьобану пору року, це мандарини і хурма. Я дуже люблю всі фрукти, а хурму просто обожнюю. Недавно купила ящик, я вам писала... наморозила з неї хурмового морозива, то може протримаюся якось, щоб когось не вбити.
Коротше, всіх люблю, крім зими.
Ну і фоточки...

Щоб ви були мені здорові! Цьом.

Відвела дитину до садочка, їду назад в автобусі...
Поряд зі мною сидить жіночка років 50, в руках тіліфон, як табло на Ж/Д вокзалі. Хочеш не хочеш, але трохи й піддивляєшся, хоча страх як цього не люблю. Так от... тітка з щасливим обличчям читає інстаграм Регіни Тодоренко і щось ще й коментує. Що за бажання слідкувати за життям чужої тобі людини? Вийшла я з автобуса, зайшла в м'ясний купити курячого фаршу, прийшла додому... а сама досі думаю про ту 50-ти річну тітку. Це вона така щаслива, що крім цієї херні її ніщо не турбує? Чи вона така нещасна, що живе чужими життями?
А що ви сьогодні дивились, коли їхали на роботу чи ще кудись? Я паралельно з нею гуглила "який нормальний ток утєчки з аккумулятора на Форд фієсті"))).

- Це що за чупакабра?
- Божечку, яке гидотисько!
- Матірбожа! Воно що хворе?
- Понавиводять мутантів, а вони потім страждають.
- Що нормального не могла взяти?
- Кіт має бути волохатим і з блохами!
Отаке я іноді чую, коли хтось вперше бачить мого лисого кота.
Ну якщо так, то хочу сказати, що Добі потроху йде до нормальності )))
Чим ближче до зими, тим більше він обростає шерстю. Волохатими вже стали вуха, п'яти і хвіст. А сьогодні вранці я помітила аж цілу блоху!

Щось я відчуваю, що писати буду багато... Замахало це все середньовіччя в головах людей.
Перше: "А ви вакцинуєте свого собаку?" Ну я розумію, що це питання більше до власників стафордширів, бульдогів, спаніелів і отих лупоглазих чіхуахуашек (останніх я взагалі за собак не вважаю, але най буде). В селах віддати три рази по 300 грн за вакцину це вважається збоченням. Подумаєш, пес здох! Є, звісно, виключення, але рідко. А от ті, хто віддав за собаку дурні гроші і спить з ним морда до морди? Ви вакцинуєте?!
Більшість скаже: "Канєєєшно вакциную. Моя собачка дуже ніжна і у неї відсутній імунітет". А ти? Ти не така сама собачка? Від природнього відбору, у тебе, повір, залишилося нуль!!! Навіть якщо ти народився синій і 1 кг ваги, тебе все одно випустили в цей світ. Навіть якщо твої гени дали збій, то ти можеш ніколи про це не дізнатися і плодити таких самих дітей. Твої батьки і ти, з самого народження, лікуються антибіотиками. Ну і т.д.
А тепер, мої перелякані хомосапієнси, я напишу свої хлопські роздуми на питання антивакцинаторів:
1. ДЛЯ ЧОГО ЩЕПЛЕННЯ?
Що таке імунітет? Це захисна реакція організму на конкретну заразу. Він виробляється тільки тоді, коли організм зустрівся з заразою і виробив антитіла. Є два шляхи зустрічі: випадкова і спланована. До випадкової твій організм підготовлений хреново. Доза зарази може бути настільки великою, що він просто не витримає і загнеться. Єдиний логічний шлях - це ввести необхідну дозу гадості, щоб організм постраждав мінімально, а захистився максимально.
2. НАС ВАКЦИНУЮТЬ ЯКОЮСЬ ХЕРНЬОЮ!!!
Любі мої, а чи знаєте ви (тут я повернуся до собачок), що тваринки дуже давно хворіють на коронавірус? Для ветеринара зробити тест на корону для котика - це звична справа вже багато років. Знаєте, як запобігають захворюванню у чотирилапих? Правильно, щеплюють. А знаєте чим? Пфайзером! Так-так, здивовані мої. Вже купу рочків вакцина цієї фірми працює на котиках і песиках. І процент виживаємості після вакцинки максимальний, що не скажеш про непривитих. Коронавірус у тварин такий самий нещадний, симптоми інші, але різновид вірусу той самий. Боротьба з ним іде вже багато років - і це своєчасне щеплення. Але не спішіть викидати свого непривитого пса на вулицю. Вірус від котів і собак не передається... ну хіба ви спочатку переспите зі своїм псом, а потім ще й з'їсте. Буееее... Уявила цю картину.
3. НАС ПРИМУШУЮТЬ КОЛОТИСЬ! Я МАЮ ПРАВА!!!
Милі мої борці за свободи, наше суспільство таке сіре і малограмотне, то нас треба не тільки примушувати, а ще й бити по горбу патиками. Хочете мати права? Лец гоу в ліси Чернігівської області і започатковуйте там кібуц.
4. НАМ БАТЮШКА В ЦЕРКВІ КАЗАВ, ЩО ТО ВІД ДИЯВОЛА!!!
Святі ви мої, батюшка вам таке саме казав про ідентифікаційні коди. Ви так само пручалися і ходили на мітинги. А тепер сам батюшка має той код, бо інакше б не мав банківської картки і не купив собі Лендкрузер.
5. ПІСЛЯ ЩЕПЛЕННЯ ЛЮДИ МРУТЬ ПРЯМО У ЦЕНТРАХ ВАКЦИНАЦІЇ!
Перелякані мої квіточки, ви бачили хоч один відосик, як хтось помер одразу після щеплення? А відосики, як люли задихаються, а потім лежать в мішечках, ви 100% бачили. Процент смертності після вакцинації є, я цього не заперечую, але він в тисячі й тисячі менший за смертність від хвороби. І ці пару випадків смертей будуть мусолити й мусолити, щоб ви панікували і створювали чудове підгрунтя для тих, кому паніка необхідна.
6. НАМ ВВОДЯТЬ ЧІПИ!
Темні ви мої, ви уявляєте, як чіпують собаку? Ви той чіп бачили взагалі? А голочку...голку...голкіще для чіпування тварини ви бачили? Навіть якщо ви вірите у той мікро-міні чіп для людей, то яка має бути сильна віра у наших медсестер, які з першого разу можуть злови той чіп у бутилочці з вакциною.
7. ЧОМУ ВАКЦИНА БЕЗКОШТОВНА?
Ну тут, я думаю, все сухо і банально. Просто хтось розумний порахував, що колоти нас безкоштовно для держави буде дешевшим, ніж помре вся робоча сила. Ну і це велика помилка думати, що доза робиться задурно. Ми заплатили за неї з налогів і може навіть переплатили. І заплатили всі: і вакциновані, і невакциновані.
8. САМАЛЬОТАМИ НА НАС РОЗПИЛЮЮТЬ ЗАРАЗУ!!!
Тут, вибачте, але пояснень вашій дурості я вже не знаходжу. Якщо ваші сумніви дійшли до восьмого запитання, то ні я, ні Боженька вже безсилі.
І ще. Не треба також йти на щеплення, якщо у вас є протипоказання. Ваш дільничний лікар дасть вам справочку і ніхто до вас не домахається, просто носіть масочку і мийте руці. Справочка діє. Перевірено на моїй кумі. Їй заборонили робити щеплення після хвороби і операції. Вона принесла її на роботу в школу і все.

Далі...
Якщо Бог є, то саме він послав мені цю жіночку, яка не проїхала повз чужу тітку зі скаженими очима.
- А шо Толік? - питає мене жіночка.
- А не бере трубку.
- А-а-а... він такий.
- А де він живе?
- А ніде. У себе не живе. У мамки не живе. Ото видурить отак гроші і до жінки на Київ. Прогуляють - і знову сюди.
- Ага. Ясно.
- А я вам зараз знайду номер телефона його жінки.
Поки я відкривала рота, щоб сказати: "А знайдіть, будь ласка", то жіночка вже умчала в туман на вєліку. Так само через 2 хвилини вона випірнула з нього, як замурзаний янгол. Жіночка, мабуть, перед зустріччю зі мною топила піч, бо все її обличчя було в сажі. В руці янгол тримав папірець з номером.
- Але ж ви не кажіть, що то я дала, бо Толік такий гамністий...
Телефоную:
- Вікторія, мене звати Ольга. Ви давно бачили свого Анатолія?
- Недавно, пару днів тому. А що таке?
- Вікторія, передайте Анатолію, що якщо через 5 хв. він не зателефонує, то я почну діяти.
- А що? А що він зробив?
- Він нажився не на тій людині. Ваш Анатолій впарив тачку хлопцю і зробив помилку. Я його мама, але я не хочу доводити до того моменту, щоб турбувати його батька. Для вас буде краще, якщо я почну з поліції, а не з нього.
- А хто? А хто батько?
Тут я видаю версію, яка наче і правда, але не зовсім. Справа у тому, що батько Максима - це мій перший чоловік. Розвелися ми, коли Максу було 3 роки. Він з тих, що за друга і за батьківщину помре, а жінка прєдмєт не обов'язковий. Зійшлися ми в студентскій общазі. Я була чиста і наївна, а він після армії і грав на гітарі.  В житті сина він участі не приймав ні морально, ні фізично, ні материально. Але я все одно йому вдячна за сина. В 2014 році він добровольцем пішов на війну, там він і досі. Заключив контракт і служить. Саме завдяки цьому, Максим вчився безкоштовно в універі. Так би я і не згадувала свого бувшого ще довго, якби не це. До правди я додала трохи страху і фантазії і видаю...
- Батько хлопця, якому він впарив Волгу без докуменентів, вже 8-й рік на війні... і додаю: в Правому Секторі!!! Повторюю ще раз, якщо протягом 5-ти хвилин він мене не набере, то я буду дзвонити хлопцям з ПС. А якщо вони приїдуть, то вашого Толіка змішають з його соплями.
Рівно через хвилину мене набрав Толян, якого жінка типу не бачила вже пару днів. Я повторила йому все слово в слово, хоча, впевнена, що ще перший раз він все чув, бо лежав біля цицьки своєї дружини.
- Анатолій, пропоную вам апгрейдитись до нульового рівня. Я можу вас запевнити, що ваші майбутні проблеми не варті тих грошей, які ви отримали від мого сина.
Не сказати, щоб джентельмен удачі не пручався і легко захотів віддати гроші, але мої залякування подіяли. Домовились зустрітись на заправці на трасі.
Стоїмо.
Годину стоїмо.
Півтори стоїмо.
Я згадала, що мені треба заправитись.
Заправилась.
Написала першу частину замітки...
Нарешті з'являється Анатолій.
ГРЬОБАНИЙ ТИ КИТАЙСЬКИЙ НІНДЗЯ з Алі Експрес!!!
Я всю ніч переживала, що ми з Максом приїдем на ту покинуту ферму і до нас вийде амбал 22 метра, надає нам обом звіздюлей і ми поїдем додому. Мій теперишній (сподіваюся, що і останній чоловік), який зараз саме у відрядженні, схуд, мабуть, на 5 кг. Бо весь цей час він був на зв'язку і коли я вирішила їхати на розборки, він теж неслабо пересрав за нас, трохи посивів і полисів.
І тут я бачу Толіка! 145 см понтів і ярості.
- Карочє. Я з вашим хлопцем все вчора парішав. Єво все устраівало.
- А мене ні.
- Так не робицця.
- Ви праві, Анатолій, так не робиться. Не треба намахувати людей.
І тут я вмикаю наступну брехню про кума, який працює в МРЕО і продовжую...
- Як тільки син привіз це (тикаю пальцев в бік Волги) додому, я одразу подзвонила куму. Він сказав, що власник вже, скоріш за все, мертвий і оформити на себе Максим ніколи не зможе. Ви вішали лапшу, що зведете з власником. Власник же мертвий?!
- Ну-у-уууу...
На цім і закінчили. Обміняли техпаспорт на гроші. Сіли в машину і видихнули...
Тут стук у вікно. Толік тихим голоском:
- А ви мене не довезете до Києва?
- НІ!
От мале курво.

P.S. Чого я згадала першого чоловіка? Мабуть, це якесь підсвідоме бажання, щоб і він якось приймав участь у житті свого сина.

P.Р.S.  Іноді, мені здається, що занадто багато на мене одну всякої прутні. Але подивлюся на інших, які у них бідові діти, які придурошні чоловіки і трохи видихаєш. Я дуже люблю своїх хлопців, вони у мене хороші і, якщо треба, то за кожного з них виверну тельбухами назовні будь-якого Толіка. Але це не через те, що мужики у мене слабкі. Ні, просто, з часом, я теж стала трохи хлопчиком. Бо ми банда!

СЛАВА УКРАЇНІ І ПРАВОМУ СЕКТОРУ!