Як ми збирали гриби.

Всім привіт. Давненько мене тут не було. Зайшла, пробігла по блогам. Пристрасті вирують! І це добре. Що би вам написати...
Ну, наприклад, як я тиждень тому вивозила маму на гриби. Мамі 83 якщо шо...
Мама моя на все має свою думку і на рахунок грибів теж. За її теорією всі гарні тугенькі гриби не можуть бути отруйними. Всі оранжеві теж їстівні. Всі, що ростуть рядами це рядовки. І збирати треба все, а там викинеться. Зрозуміли да?! Моя мама ламає всі стереотипи в грибозбиранні. Враховуючи, що вона постійно так робила, то, як вона не отруїла мене в дитинстві, це нині для мене загадка.
Поки я повільно біля машини різала поляків, мама взяла за руку мого Степана (мій синок 3.5 рочків) і умчала різати свинух в темні чернігівські ліси. Спочатку я їх ще тримала на контролі, але знаючи, що у війну в цих лісах дуже вдало ховалися партизани, то сховатися моїй мамі проблемою не стало і вже через хвилин 20 я почала активні пошуки.
Телефоную:
- Ви де?
- Ми вийшли до поля.
Біжу в сторону поля.
- Ви де?
- Водонапірну башту бачиш?
- Бачу.
- Іди на неї.
Мчуся до водонапірки по полю метрів 300.
- Ви де?
- Ми в лісі, але бачимо башту.
Галопірую по високій траві знову до лісу.
- Ви де?
- Ми знайшли твою машину і стоїмо біля неї.
Дивуюся, що мама так швидко телепортується, але добре знаю свою маму і перестаю дивуватися. Рисачу до машини.... нікого там нема.
- Ви де?
- Та ж біля машини!!!!
- Стій. Ні метра в сторону.
- Стою.
Я майже впадаю у відчай, але швидко беру себе в руки. За 43 роки життя з мамою, я вже навчилася брати себе в руки. Розумію, що через пів годинки почне сутеніти. Моя дитина легко вдягнута, а у мами зір в 83 трохи тойво...хреновий. На моє щастя в лісі були ще люди. Я починаю питати де стоять їхні машини. Нарешті бачу білу чужу машину і іду до неї. Фух!!!! Є. Стоїть моя мама, стоїть мій Степан, стоїть відро отруйних свинух. Подумаєш Форд Фієста і Опель Вектра. Машина ж біла. Мовчки беру свинухи, Степана, маму і веду до нашої машини. Вдома тихо викидаємо мамині "піддубники" і все різко забуваємо.
Що день наступний нам готує?