Життя поставлене на паузу
Залипла міцно кнопка "Плей",
І мрій нема, крім мрії мріяти,
Вигадуєш свій суперклей.

І все навколо, наче лакмусом...
Хтось має колір, а хтось "грей",
І віри ледь стає в щось вірити,
Собі ти сам тепер сенсей.

Що буде потім, якщо виживеш?
Що скажеш тим, хто зараз там?
Твоє життя всього на паузі,
А їхнє рване по шматкам.

Колись я набудую планів
За тих, хто спить під прапорами.

Дощ не змиває біль і образи,
Дощ замаскує тільки сльозу.
Дощ не відмінить сказані фрази,
Пам'ять не дасть це зробити дощу.
Все, що отримав словами і вчинками,
Буде навіки вже тільки твоє.
Кожний обман виринає картинками,
Ріже по ранах і в ранах живе.
Раз поза разом, систематично
Вперто збираєш в собі ти себе,
Віриш в найкраще маразматично,
Знаєш, що буде і що не мине.
І недосказаність давить зсередини,
І пересказаність менш не болить.
Всередині тебе космічні події,
В космосі ти всього-навсього мить.

Кава холодна, голодні коти
Кухня пуста... така сама і ти.

КАЦАПАМ

Орда катів
Звіряче стадо
Колонія скотів
Юрба мерців
Стовковище чортів
Збіговисько шакалів
Ви виплодків юрмище
Натовп виродків
Табун потвор
Антихристові діти
Дегенератів скупчення
Диявола загін
Галайстра вирожденців
В пеклі вам горіти
Не знати вам прощення
НАВІКИ!
Проклять людських не буде вам замало
Ще вистачить на сотні поколінь
Геєни вічної
А при житті зневаги
І кожному із вас цього незлічено разів.
АМІНЬ!

Прокльони голосів жіночих
Лунали над твоїм солдатом,
Росія, ти колись назвала
Себе моїм найстаршим братом?
Чому мене хотіла вчити?
І що довести намагалась?
Як танком, градом, смерчем, буком
Дітей невинних убивати?
Не завжди старший брат мудріший,
Не завжди здатен научити.
Хоча і сильним ти здаєшся
Та на слабкіших ти роз'ївся.
Тобою править чорт плюгавий,
А ти покірно йому служиш.
Себе зробив найгіршим катом.
Раба ж в собі ти не заглушиш.
В ганьбі помруть твої онуки,
І всі наступні покоління,
Вкраїна вистоїть, я знаю!
І буде вічно вона вільна!
Прокльони голосів жіночих
Лунали над твоїм солдатом,
Хотів він взять землі моєї
А стане добривом і смрадом.

Святая Злість, не полишай мене,
НенАвисть, не впадай у втому,
Тримай мій нерв допоки все мине
І потім, як мине, не віддавай нікому.
І, Пам'ять, як почну я забувать,
Гортай в мені жахлИвіші картинки,
Щоб я не мала права міцно спать,
Не побажавши Кари їм без міри.
Плекай себе в мені, прекрасна Лють,
Рости, міцній і накопичуй градус.
Родись в мені, Прокляття. Не боюсь
Нести Вас у собі і впасти в хаос.
Тепер супутники ми з Вами на роки,
Союз наш скріплений довіки і віднині
Клянусь Вам в вірності. І довгіє віки
Нехай лунає Слава Україні!

P.S. Всіх люблю, крім нелюдей.

Створила свій ТГ канал, бо тут майже неможливо створити замітку, через грьобані перевірки.
Любила вас тут, буду любити ще більше там
Канал свіженький, щойностворений, ще аж гарячий.
Посилання в коментарі.

Ідея "народити" бетонну скульптуру муляла мене давно, але знаючи, що це брудна і важка робота, я весь час відкладала свою задумку. І от цієї весни все склалося. Я сиділа вимушено в селі біля мами, яка була після інсульту. Біля мене сидів мій старший синок, бо ставив їй крапельниці. І це був час, коли вже було покопано, але садити ще рано.
Ідея, що саме буде, з'явилася сама собою в одну хвилину. Чоловік перед цим привіз старі шини і вони якось самі склалися в змію. Ліпити змію я не хотіла, бо пам'ятник собі при житті це не скромно. А от задумка з драконом дуже навіть сподобалася, бо завжди любила все східне.
Отже, що було на початку...
1. Бажання творити.
2. Робоча сила (не здря ж я їх нарожала).
3. Шини
4. Старі махрові рушники, светри і шарфи
5. Металева сітка (каркас)
6. Швабра і пластиковий бутиль (шия і голова)
7. Штукатурна сітка (додаткове підсилення)
8. Цемент М 500
9. Пісок
10. Клей ПВА
11. Фарба біла для зовнішніх робіт
12. Колор

Моє перше кохання, як і мало би бути, сталося років в 14 саме в селі. Я на той час, як і більшість підлітків, не вважала себе гарною. Якщо подивитись на себе тодішню теперішніми очима, то я була досить мила дівчинка, трохи дикувата і дивакувата, але мила.
Найкращою моєю подругою в селі була моя двоюрідна сестра. Сестра зустрічалася з крутим хлопцем, який мав Яву... всі інші якості після цього не мали значення. Я хоч і ходила на танці, але з танців йшла одна, а це в 14 років, між іншим, позорисько ще те. Ну я не буквально йшла одна, ми йшли нашою великою компанією, але саме через мене нас було непарне число. Але літо тільки починалось...
В один день на танцях з'явився Він. Він приїхав до своєї баби з Кишиньова, весь такий модний і красівий. Мене і до того приглашали на медляки, але додому ніхто не проводив. Цей танець був особливим. Я досі пам'ятаю, що то був Скорпионс Still loving you, а мій кавалер пахнув одеколоном Тет-а-Тет. В той вечір нас йшло вже всіх по парам. І наступні вечори теж. Звичайно я закохалася. Ну а як було не закохатися?... Поки вся наша компанія сиділи парами один на одному і гріли під футболками руки, то він лазив на черешню, набивав ними повну пазуху і сідав біля мене, а я їла ті черешні, які пахли одеколоном і була горда від того, що ті черешні рвалися тільки для мене. Іноді сестра підгобувала мене:"Олька, дай і мені тих черешень!" А я відповідала:"Най твій ухажор сам лізе і сам рве!" Але її ухажор лазити не збирався, бо лазити через дівчину по деревах то принизливо, тим паче, що у тебе і так Ява.
Якось вдень ми сиділи на лавці. Поприходили сестрині подруги. Брат з дядьком висіли на мурі і обговорювали, які всі були взимку ще зелені, а на літо різко обросли цицьками і стали сракаті. І в цей момент підійшов Він. В руках він тримав рози. Я вся зашарілася і взяла букет. Хтось з дівчат прошепотів:"Це він напи$див біля школи, це там такі ростуть". Мій кавалер нічого не сказавши, мовчки пішов далі. А я стояла з тими розами, як я тоді думала, як придурошна і навіть було якось встидно, бо ніякого дня народження у мене не було.
Німу сцену перервав дядько:
- Шо, дівки, завидно? Вам не дарять, а Ольці подарили.
- Ой, прямо... він їх не купив, а вкрав біля школи.
- Твій тобі чогось не краде, - сміявся далі дядько.
До кінця літа мені ті рози дядько згадував щодня під будь-яким приводом..
- Давай, дівки, прибирайте швидше від свиней... Ну то й шо смердить... ясно, що це не Олькіні рози пахнуть.
Або...
- Шо, Олька, рози більше не приніс? Мабуть біля школи сторожа поклали.
Або...
- Знаєте чого ухажор Ольці рози подарував? Хотів за цицку потриматись. А знаєте чого більше не несе? Бо Олька не дає.
Гумор в селі штука специфічна, а у мого дядька взагалі...
Так ми проходили з місяці два. Аж поки одного дня я не побачила його на річці з іншою.

Просто щоб підтримати якось вас, під час того, як з рашки летять блєдіни, напишу вам сороміцьких історій з мого зеленого життя.

ПРО ТЕ, ЩО В СЕЛІ ВСІ ВИХОВАНІ
Мені 13-ти минало...
Літо. Село. Я на літо в селі. В селі туалет. А туалет поставлений так, що він в городі біля межі, але за хатами і з двору не видно. Городи в селі довжелезні і широчезні, аж до горизонту. Сіла я. Сидю. І думаю, чого закриватися, як всі дорослі по роботах, а в дворі одна бабця. І тут чую, що хтось шльопає калошами з того боку, звідки ніяк не готувалось нападєніє, якраз збоку городу. А дотягнутися до дверей не можу, бо тримаю штани і ноги затерпли. Виявилось, що сусід вирішив зрізати через наш город і пре повз наш туалет. Іде він біля мене. І у мене мимоволі виривається:"Добрий день!" Бо я ж дівчинка вихована, а не якась дика )). Сусіда аж заціпило від переляку перед кабінетом, бо з відкритого туалету він "добрий день" не чекав. А сусід теж був вихований. І він мені теж:"Добрий день, Оля!" Досі, як згадаю, то він у мене перед очима, як живий в тих калошах.

ПРО МОГОРИЧІ

Випити в селі на вечерю стакан вина то діло святе. А в нашому селі, що на кордоні з Молдовою, то це було за правило. При цьому алкоголізмом мало хто страждав. Вино було у всіх! У нас в старій касої стояли 200-літрові діжки і ніхто їх не сторожив.
Якось сестрі, що була на рік старша, був привід винести могорич на танці. Але в цей день була її черга пасти худобу. Мені було дано завдання націдити вина в трилітрову банку, але так, щоб баба не бачила і взагалі ніхто, бо випити стограмовий стаканчик з усіма то одне, а пити десь за клубом, то інше.
Сестра пасе корови. Дядько з тіткою на роботі. Бабка в городі. Я іду на діло.
Беру трилітрову банку і літрову кварту. Тягну зі шланга в кварту і потім несу до банки. Бо тримати банку невдобно. Націжую останню кварту, несу до банки, виливаю... і в кварті лишається майже половина. Куди? Вилити? В діжку не вийде. На двір не можна, бо вино пахне так, що баба зразу учує. Беру гріх на душу і випиваю все в себе.
Провал.
Просинаюся від того, що сестра штурхає моє п'яне тіло і випитує де банка. Банка є! Банка з вином! Завдання виконано!
До танців ще є 3-4 години. Сестра збирає мене без мене, крутить плойкою кучері, малює зелені тєні і я вже гарна і майже твереза іду з нею виставляти могорич.
Але за клубом сестра всіх попереджає, що Ольці сьогодні вже не наливати, бо ще обригає її джинсову спідницю.

ПРО СТАНДАРТИ ГІГІЄНИ

Була в нас в селі річка... ну як була, є і тепер, але вже не та. Річка приймала до себе всіх: і спітнілих доярок, і дурних нас, і качок... і мертвих свиней. В спекотний день ми з сестрою брали камери і бігли на річку. Там в обід збиралася ціла тусовка, як тепер кажуть. Було нам років 13 і 14, коли цицьки вже виросли, але купатися з качками в річці ще було не встидно. Ми радісно скакали у воду між качками, пірнали з головою і міцно тримали писок затуленим, бо сцяли у воду всі, а напитися чужого сцяння, то некультурно і образливо. Інше діло - мертве порося, яке прибивало десь до берега в корчах! Хлопці турляли його до нас дівчат патиками, а ми збивалися в купу і голосно кричали, як кокєтки.
Одного разу ми з сестрою почали чухати голови. Тітка Тамара садила нас по черзі перед собою, міцно фіксувала голову між колінами і проводила огляд. Ладно у сестри було два куцих фостика, а у мене позаду виросло дві товстих коси аж до сраки. Воші на той час це була проблема досить часта.
Віддати таке позорисько до школи навіть не було і думки. А мене взагалі ще треба було передавати батькам таку, яку було взято. А як в селі тоді виводили тоді воші? Тільки гасом.
Намастила нам тітка Тамара обом голови, замотала в кульки і сказала так сидіти годину. А в селі тоді, не те шо тепер, постійно в двір хтось ломився. То сусідка за молоком, то до дядька принесе когось щось приварити... Коротше, просиділи ми з сестрою в кукурудзі, щоб не засмердювати хату, невідомо скільки часу. Той гас попалив нам вуха і лоба та в'ївся так, що ми потім ще тиждень не ходили на танці. А просрати тиждень танців, то, я вам скажу, не шутки.
Приїхала я в місто все одно разом з вошами і нарешті був привід обрізати ті кляті коси. Але я все одно плакала, як їх відрізали, бо плакав папка, якому було їх шкода. А мені було шкода папку.

Я думала, що це тільки у мене така хрінь...
Гей, чувак, що придумав тут ці кончені перевірки на людяність, ти взагалі в курсі, що вистрелив собі в ногу і одночасно добив мою нервову систему?
Я вже третій раз намагаюся написати чергову геніальну замітку з гарними фоточками і тупо не можу навіть зберегти її.
- Докажіть, що ви людина.
- Так, я людина.
- Знайдіть зображення коня.
- Ось. Знайшла три.
- Перевірте себе.
- Добре. Ще три коня.
- Ви бажаєте зберегти зміни?
- Шо? Які в сраку зміни? Так. Бажаю
- Ви людина?
- Так, курво, я людина.
- Знайдіть зображення лева.
- Знайшла.
- Перевірте.
- Перевірила.
- Ви бажаєте зберегти зміни?
- Сссссука! Тааааак!
- Ви людина?
- А ти? Ти, кончена тварюко? Хто ти?
- Знайдіть зображення човна.
- ОСЬОООООО!
- Перевірте себе.
- ПЕРЕВІРИЛА!
- Ви бажаєте зберегти зміни?
- Я БА ЖА Ю ЗБЕ РЕГ ТИ КУРРРР ВА ЗМІ НИ!!!!
- Ви людина?
- Нє... я не людина! Я, КОНЧЕНЕ ЧОРТІШО, НЕ ЛЮДИНА, Я ЗВІРРРРРРР!!!! Я НЕ БАЖАЮ НІЧОГО ЗБЕРІГАТИ! Я НЕ ХОЧУ НІЧОГО ПУБЛІКУВАТИ! ГОРИ В ПЕКЛІ! Я ПІШЛА НА КОНЧЕНИЙ ФЕЙСБУК!