Знову трохи про село і не тільки

Нарешті скінчилася школа. Першим ділом я звичайно рванула в село. В селі я спихнула Степана на бабу з дідом, а сама в город. Не знаю, як в інших місцях, а у нас кінець травня це весілля мошок з комарами. А на святковий стіл у них ті, хто затримався на грядках. Що я тільки не купувала і чим себе не мастила, щоб спортити їм апетит, але фігвам. Наквецяла на себе спирту з ваніліном - кусають, облилася одеколоном "Гвоздіка" - кусають. Підказали про дегтярне мило. ОК, труся милом. Чую за спиною підлетіла зграя і дзеготять між собою:
- Чуєш, а що це так смердить?
- Це нова приправа до нашої їжі
- Ммммм, треба спробувати.
Налетіли, обкусали і чую знову:
- Приправа канєшно на любітєля, але їсти можна.
Щовечора я приймала вигляд жаби ропухи, бо всі оті пупиришки мастила йодом. Звичайно!!! Вигляд ропухи приймав і Степан, його ніхто не кусав, бо баба відганяла гіллям з бузини від дитятка кожну мушечку. Але якщо маститься йодом мама, то треба маститись і Степану, бо інакше вереск на все село.
Як пішла полуниця, то щоранку першим ділом малий командир брав бабу за руку і вів до ягід. Він з діловим виглядом ходив між рядків і шукав червоні, перше тикав пальцем на бабу, а потім на полуницю і казав: "Ииии!"
Це означало "рви".
Квіти в селі це гордість кожної хазяйки. А іриси взагалі це окрема тема. Коли цвітуть іриси, то село приймає вигляд ботанічного сада, бо під кожним парканом буяє різноманіття цих квітів.