Не знаю, звідки взялося в українській ментальності це наполегливе бажання будь-що не тільки напитися самому а і напоїти іншого...Я не скажу що я ярий поборник тверезості, якщо людина вміє пити і знає свою межу - на здоров"я, я сама не проти випити трохи коньяку чи пів-бокала гарного вина. От тільки навіщо настирно змушувати людину пити більше ніж вона хоче і вимірювати кількістю випитого повагу, здоров"я, силу? А потім ми плачемся що нація спивається...

Чого мені це наболіло - я з вересня працюю в лабораторії при університеті, співробітників там небагато, колектив дружній і я без проблем в нього більш-менш влилася. От тільки кожне застілля на роботі перетворюється на суцільні муки - мене вперто намагаються напоїти...ледь не силоміць... пробувала з"їжджати на жарти - не помагає, пояснюю що у мене на алкоголь можуть бути непередбачувані реакції, до втрати свідомості - не доходить (відповідь мене убила "Тре організм тренувати, от ми чистий спирт п"єм і нічого"). Хоч бери кульочок за пазуху...

І як з цим можна боротись? Найпростіше звичайно не ходити взагалі на сабантуї, але то не вихід, мені з цими людьми щонайменше два роки ще працювати, а якщо поталанить, то і більше...Як пояснити людям що мені не можна пити більше ніж я п"ю? Ну я можу звичайно дати себе раз напоїти до виклику швидкої, тоді точно дійде, але мені якось не хочеться на собі такі експерименти повторювати...

Як завжди, по закону Мерфі щойно я оплатила інтернет як він пропав...

Свого часу я підключилася до локалної мережі iHome  саме тому що це не Воля-кабель і проблем з інтернетом має бути набагато менше. Перші півтора роки саме так і було - пропажа інтернету на пів-дня вважалася за надзвичайну подію, технічна підтримка працювала неймовірно оперативно - майстер приходив максимум за годину після подання заявки...

Приколи почалися після злиття чи то продажу з більш потужним провайдером Freenet - ну, переоформлення договору то півбіди - тариф у мене лишився той самий навіть трохи дешевший, з"явилась можливість поповнювати рахунок напряму через платіжні термінали...

А от технічне обслуговування м"яко кажучи погіршилось...Служба підтримки - одна, на весь лівий берег, телефон - також один, на ньому сидить аж два оператори...додзвонитись - практично нереально, до того ж там є прикол, коли ти додзвонюєшся - гудки не йдуть, тре просто чекати доки візьмуть трубку - не знаю чи то спеціально чи ні, але якщо не знати то не чуючи гудків просто кладеш слухавку думаючи що щось не з"єднує...Тому не додзвонившись і не маючи інтернета другий день попросила куму зайти лишити заявку - територіально центральний офіс на Позняках, в тому що біля мене на Троєщині тебе просто посилають, причому відкритим текстом - "Ми займаємся тіки оформленням договорів". Заявку вона лишила, її запевнили що протягом дня все виправлять. Чекаю день, чекаю другий...терпець закінчується - сама їду на Позняки, як раз тре було з малим хресником посидіти, приходим в офіс - якби не малий не знаю скіки я чекала, бо інженерів викликали трийчі, доки дитина не підняла крик, вони і не ворушились...Виявилось що першу заявку вони взагалі не зареєстрували - "ми за першим раз реєструєм тільки серйозні заявки" ("Сетевой кабель не подключен" це тіпа несерйозно). Цей раз вже реєструють і запевняють що "через два дні все виправим". Два дні, три дні - знов приїжджаю, виявляється мою заявку ще не розглядали "У нас проходить модернізація мережі і заявки абонентів обслуговуються в останню чергу", я нависнію і починаю вже скандалити і вимагати розмови з керівництвом. Мене заспокоюють, обіцяють на наступний день направити майстра. Звичайно майстра нема, проте в телефонному режимі прориваюсь до керівництва, знов обіцянки - "Завтра, з самого ранку".Зранку - тиша, знов дзвоню "Ой, так-так, зараз направим"

Нарешті (з моменту зникнення інтернету пройшло 10 днів) до мене прийшов майстер - подивився і сказав що кабель перерізали (неофіційно додав що скорше за все вони самі ж, протягуючи іншу квартиру) і тре лишати заявку на монтажників для перепротяжки кабеля "У нас зараз багато роботи, тому може до кінця наступного тижня..." Отут то мені і придалися обачно залишені на моєму мобільному номери телефонів начальства...(що я їм казала цензурою вирізано )) ). Обіцяють після вихідних все виправити "Ваша заявка помічена як першочергова".

Перший раз за весь час не схибили - в понеділок зрану прийшли монтажники і за годину я і ще одна квартира яка висіла на цьому ж кабелі отримали інтернет (все думаю чи не піти з сусідів могорич збити ;) ) І заради цієї години роботи двох працівників я мусила двійчи з"їздити з Троєщини на Позняки, неміряно раз подзвонити і поскандалити, інакше ще тижні зо два сиділа б без інтернету.

Гроші за дні без інтернету сьогодні повернули, хоча звісно для цього тре було їм ще раз дзвонити...парадокс - тер на мої дзвінки служба підтримки відповідає практично з першого гудка )))

Тепер думаю що його робити

Бабушки, бабушки, бабушки-старушки

Бабушки, бабушки - ушки на макушке

Бабушки, бабушки мы вас уважаем

Только как вас понять мы увы не знаем

  - Ты сегодня с утра свободна?

 - Не совсем, мне в 13 надо на пару выезжать

 - Тогда я приеду - я оладей напекла

 - Ба, лучше не надо, уже 11, ты не успеешь, а мне ровно в час выходить

 - Я уже одета и выезжаю, до встречи

Пів на першу, перша - звісно нікого нема, я починаю потроху нервуватись - я і так постійно спізнююсь через пробки, а мені вже по статусу спізнюватись не личить...В 13.20, коли мені вже на першу півпару сенсу нема їхати по суті - дзвінок в двері

 - Почему у тебя такое лицо недовольное, ты не рада меня видеть?

 - Рада, но я просила тебя не приезжать сегодня, я уже опоздала и у меня нету времени даже поговорить

 - Как всегда! Я стараюсь для тебя, а ты меня упрекаешь! Все, ноги моей больше у тебя не будет!

.....

І от така ситуація з різними варіаціями повторюється кожні 2-3 місяці...Я страшенно люблю бабусю, тим більше що вона в мене лишилась одна, і я з задоволенням випила би чаю і посиділа з нею в будь-який інший день, тіки їй тре було приїхати саме сьогодні, не зважаючі на моє прохання. У результаті - спорчений настрій у обох....ми за тиждень десь помиримся звісно, от тіки нашо було сваритися? Я би чудово обійшлася без оладків отриманих такою ціною і у бабусі нерви були б ціліші...

Не влазить в комменти до http://blog.i.ua/user/494539/159440/

Не скажу щоб я засуджувала емігрантів - це їх життя і їх вибір...Проте я не поважаю людей які тікають від проблем думаючи що десь там їх не буде. І проблеми там точнісінько ті самі - дороге житло і продукти, складнощі з працевлаштуванням...так там краща медицина, але вона і коштує відповідно, хоча в Україні також вже достатньо сучасних клінік які не поступаються за рівнем європейським, і пересічна людина в стані оплатити 300-400 грн на місяць медичної страховки і отримувати послуги на відповідному рівні...так, там кращі дорогі, але і податок на транспорт чималий...за всі задоволення тре платити...І заробляти добре в Україні також реально - було б бажання шукати і працювати, зара вже не ті часи коли все стояло і зарплату видавали продукцією...

То чомуж люди їдуть? А просто тому що вони не в змозі вирішити свої фінансові і особистісні проблеми тут і просто від них тікають....бо досі для наших людей є стійкий стереотип що "там" добре і тойхто виїхав - щасливчик, а тому всеодно що він там миє унітази чи збирає апельсини, а тут був вчителем чи лікарем - головне що "там"...І я дуже жалкую людей які виграють Грін карту - ця лоторея вже поламала стільки доль, що стає страшно. Серед моїх знайомих є чудовий лікар, що називається "від Бога", багатообіцяючий науковець, у якої вже практично була готова до захисту докторська, чимало просто гарних фахівців які поїхали, бо чоловік/дружина/батьки виграли, і під тиском сім"ї вони не могли лишитися....І тепер там вони - ніхто, лікар стала нянечкою для тяжкохворих, науковець - домробітницею...І коли вони висловлюють бажання повернутися на них дивляться як на прокаженних - "Ти що здуріла?"

Так, є певна категорія спеціалістів які працюють закордоном по спеціальності, але вони завжди спочатку добилися чогось тут, а вже потім їм запропонували і вмовили приїхати попрацювати, з відповідним додатковим пакетом - надане житло, транспорт, соцпакет. І вони їдуть не назавжди, а на рік-два-три-п"ять, а тоді з новими знанннями і досвідом повертаються в Свою країну...

Пояснюю зразу - я досить довгий час жила у Франції, працювала там, мені купу разів пропонували виїхати як спеціалісту, і деякі пропозиції дотепер дійсні...Але мені там сонце не так світить і трава не так росте - бо то не моя країна, там чужа земля і чужі люди, хоча я не маю язикового бар"єру і навколо повно справжніх давніх друзів...І я не хочу як емігранти кидатися до людей що говорять російською/українською "Ой поговоріть, я рік вже рідної мови не чула"...І не хочу жити ніби маючи все але з глибоко захованим сумом в очах....Я всього того що є там можу добитися і в Україні і доб"юся, а до друзів в гості я завше люблю їздити )

Прям напасть якась, зранку до вечора (

Для початку забула що друга пара - на 10, а не на 12...і це при тому що 6 років в інституті провчилась...добре що розклад на очі попався, але на першу півпару таки не встигла

Потім забула зарядити мобільний, а тому на час пари його вимкнула...після пари вмикаю і розумію що я забула пін-код, який у мене не мінявся з часу появи цього номера - починаю перелякано згадувати - три спроби, телефон заблоковано...якимось чудом в сумці виявився секретний лайфовський номер, але ті хто мав мені дзвонити, зокрема доставка інтернет-магазину мені не додзвонились....

В Фокстроті так і не дочекалась консультанта щоб подивитись радіобудильник, нагавкала на дівчинку-стажера і грюкнула дверима...у взуттєвому не найшовся мій розмір приглянувшихся чобітків...

В Домашній кухні замість картоплі з грибами і м"яса беру картоплю з м"ясом і мясо - звичайно мені то не зашкодить, але можна і дешевше обідати...

Єдина радість - не забула форму на тренування...і ввечері таки найшла пак-код від свого номера...

Мені справді імпонує європейська система подання інформації в новинах - людям дають факти, а висновки робіть самі. То й же грузинський конфлік висвітлювався практично без коментарів, за репортажем з Тбілісі ішов зразу репортаж з Москви, тобто давалася думка обох сторін...

Коли повернулася додому одним з питань звичайно було "А що там говорять про Грузію?" Я розказую, що по суті просто повідомляють новини, без визначення правих і винних. На що мені бабуся видає геніальну фразу "А звідки тоді люди знають хто правий?" Я так і присіла...пояснюю що люди мають самі визначати для себе хто на їхню думку правий...вона каже - як так, людина сама не має визначати хто правий, а раптом вона не так визначить...я тихо сповзаю і шукаю розумні слова - як пояснити людині яка все життя звикла що їй вказують що правильно, а що ні, що такі речі - особисте сприйняття, що нема в світі чистого білого і чорного, що навіть історію розумні вчителі читають так щоб діти розуміли - нема правих і винних, є події і їх наслідки, а хто зробив добро, а хто - зло ніколи не відомо, що зло через роки може обернутись добром і навпаки...я якось раніше не стикалась напряму з таким аспектом психіки радянських людей, я слава Богу росла вже саме в ті часи, коли люди перестали вірити тому що говориться зверху...а виявляється що ще ціле покоління людей не наважується створити свою думку без одобрямсу зверху, мені то страшно, бо їми - дуже легко зманіпулювати (що ми власне і бачим на кожних виборах), і таку позицію не поламаєш, не навчиш дивитися на світ в напівтонах....

Повна апатія до будь-якої корисної діяльності ( А роботи - по самі зав"язки і до лабораторок тре готуватись, і статей на переклад неміряно. І в хаті вистачає роботи... А я валяюся з книжкою на дивані і кажу собі, що ось, опівдні встану і піду щось робити, нє, о першій..., нє, о другій...

Копніть мене хтось в дупу щоб я включилася...

Я повернулась додому і першим ділом відкрила двері у бабусину кімнату... і не стала їх закривати....

А сьогодні відчула Настрій. Така я людина, щоб щось зробити, мені тре настрій...і коли він приходить я гори звертаю ) Сьогодні горами були - двоспальне ліжко яке легким рухом руки перетворилося на односпальне ), шафа  з передпокою, яка стала стелажем в кімнаті і ще одна шафа яка частково перетворилась на купу дощечок ) Робила на одному диханні, не помічаючи часу і тепер маю робочу кімнату з койкомісцем для раптових гостей ;) і напіврозібраний передпокій )

І я дуже задоволена, бо мені стало легше, набагато...Чогось так завжди виходить що повертаючись з Франції, я знаходжу наснагу на якісь зміни, часто вкрай кардинальні, на які я не те що не наважувалась до того, скорше відкладала реалізацію...

Так вийшло що за останні три місяці мала змогу перепробувати на власній шкурі практично всі варіанти проблем з банківськими картками. Висновок маю поки такий - картка то все-таки добре, гроші в решті-решт нікуди не діваються, от тільки тре деколи почекати щоб вони повернулись, такі собі віртуальні кошти, ніби гроші є, а в руки не візьмеш....

Спершу у мене в магазині помилково зняли гривень на 50 більше. Оскільки маю звичку перш ніж підмахувати чек уважно його читати проблема вирішилась протягом 5 хвилин - гроші віддали готівкою з вибаченями і невеликим призентом )

Потім в іншому магазині через збій мережі у мене знялася але не зарахувалася сума - тут прийшлось зачекати, в залежності від банку від 3 до 21 дня, з моїм щастям в моїх Надрах повернення іде через 21 день....але повернули все до копійки

Потім у мене вкрали картки, урок - номери банків тре мати записаними окремо, бажано не тільки в мобільному. Проте протягом 20 хвилин після крадіжки всі картки були заблоковані, тож втратила я по суті тіки готівку - гривень 90. Єдина проблема що зняти гроші з заблокованої картки довше ніж звичайно - до трьох банківських днів, а нову роблять протягом 10 днів, тож якщо є можливість варто робити дві картки на один рахунок

Потім я примудрилась загубити пін-код, і як на зло від картки Маестро яка без нього не працює ніяк, на відміну від Візи, для якої у банку достатньо паспорта. Прикол - зняти гроші з такої картки можна або закривши її (що я і хтіла, бо вона мені вже не потрібна), тоді тре чекати 45 днів, чи відновивши - на це йде 2 робочих дні. Логіку я ніяк не второпаю....