Дорожні примітки, частина друга, край териконів

Вперше подорожуючи у глиб шахтерського краю я не будувала особливих ілюзій щодо того що саме я там побачу. Загальні враження неоднозначні - з одного боку я була приємно вражена тим що індустріальний пейзаж місцями розбавляється симпатичними і деколи навіть прямо пасторальними картинками природи, з другого боку було відчуття прогулянки по зоні відчуження - покинуті будинки, занедбані промислові майданчики, практично повна відсутність людей на вулицях...Ще здивувало що в селі пахне не коровами і свіжим хлібом, а вугільним димом...і практично всі вітрини магазинів або заварені металевими листами або гратами. Навіть будиночок залізничного доглядача і той схожий на клітку в зоопарку.

Місцева "культурна програма" зайняла у нас аж три години - злазити на терикон і з"їздити в сусідній Стаханів. Звісно терикон був вже давно не робочим, а те місце де колись була шахта скорше нагадувало полігон після військових навчань, її не просто зрівняли з землею, навіть з землі повикопували все що можна і при нас чолов"яги з ломами і лопатами ще там щось шукали...Якби не похмура погода то з терикону мусив би відкриватися гарний краєвид, але нам трохи не поталонили, проте як на мене навіть крізь димку краєвиди красиві...

Стаханів більш-менш схожий на будь-який інший український районний центр. Помітні залишки "минулої розкоші", дещо відреставровано, дещо закинуто і розвалюється. Дуже гарно і зі смаком вбрана ялинка (хоч і увінчана червоною зіркою), відновлений басейн і стадіон, дуже красивий нещодавно відреставрований парк, хоча знов таки не зважаючи на вихідний день ми були там чи не єдиними відвідувачами...Неприємно вражає те що попри те що більшість будинків приватні - вони виглядають розвалюхами. Якось мені все-таки ближче западенський підхід коли обличчя будинку то є обличччя господарів...