Дрогобицькі міліціянти забрали життя двох дітей із одної сім'ї.

Десятого жовтня йому виповнилося 19 років. Малесеньке, худесеньке, зріст 160-162 сантиметри, не більше, вага 47 кілограмів. Знаю це точно, бо за тиждень до убивства він зважувався у нас вдома. Вадік навчався у 15-ому училищі. Ця дитина знала горе. Батько від них відмовився. Мама самотужки виховувала чотирьох дітей. Там страшенна бідося у сім’ї. Дитина сама заробляла гроші - і на одяг, і на взуття. У тій сім’ї так було поставлено. Якщо позичали у мами гроші, то віддавали їй. Біля труни мама говорила з любов’ю і болем: “Ти мені ще десять гривень винен”...
- Я вам скажу чесно: цього взагалі не можу зрозуміти. Є свідки, з якими я безпосередньо розмовляла, вони тут на базарі працюють. Вони їхали у мікроавтобусі, побачили швидку допомогу на тому місці, де Вадима убили. У їхнього сина був такий самий светр. Уявляєте їхній стан? Вони вискочили з машини і підбігли до швидкої. Побачили, що це інший хлопець. Вадік захрипів і замовк. Ніхто більше не лежав на снігу, міліціонери стояли. Міліціонерів у швидку не посадили, ніхто для них іншої швидкої не викликав. Якщо у когось із них була черепно-мозкова травма, то він би так просто не стояв, а принаймні прихилився би до чогось. І той батько каже до міліціонера: “Що ж ти наробив? Якби це була моя дитина, я б тебе убив”. А міліціонер відповідає: “А що, краще, якби нашого вбили?”. То що, виходить, усіх підряд убивати треба?
Повністю на http://courier.pr.vc/statti/milicija.html