Оксани КУЗІВ

Я чітко знаю, що минеться все:
Розорються і радості, й тривоги,
Відколоситься житечко-життя
І Бог збере насіння до комори.

Лишень полова, наче пустоцвіт,
В огні на мить засвітиться зорею
І згасне… і забуде всенький світ,
Що та була пелюсткою чиєюсь...

Бо статус, гроші, слава – суєта,
Котру не покладуть у домовину.
Лиш чисте серце, помисли, діла
Підвладні сотворити з нас Людину.

Я чітко знаю, що минеться все:
Поїсть іржа метал, міль — одежину...
А ти свої скарби в душі збирай
І світ цей грішний полюби дитинно!

Ні, то не біль, не відраза, —
Опустошіння душі...
Залатую дірку в серці,
В котрім проливні дощі.

Лишився незримий рубчик
Між вчора, між тут і там...
Чого ж так болить нестерпно?..
Не смію сказати вам.

Та тільки повім, що рубчик —
То стержень, то сплав життя,
Котре у вогонь і в воду
Штовхало мене щодня.

Отак і загартувалась,
І сильна, здається вам...
Та тільки, зізнаюсь чесно,
Що гнеться й потужний сплав...

Горнятко міцного чаю
І очі твої навпроти...
А більшого ніц й не треба,
А більшого ніц й не хочу.

От тільки б дивитись й пити
З озЕрець твоїх принаду,
Бо спрага така, що леле,
Що хочу всього й одразу...

Мовчання на мозок тисне,
Слова загатили груди,
Пахучий любові трунок
Вогнем обпікає губи...

Ті очі твої — мов зорі —
І вдень і вночі іскряться,
І сяють для мене, сяють,
І кутають в тихе щастя...

"Горнятко міцного чаю..."

tvo n