Страждання святої мучениці Харитини

  • 18.10.13, 21:56

Страждання святої мучениці Харитини

Один доброродний і багатий чоловік, на ймення Клавдій, добрий і норовом, і милостивий до вбогих, побачив одну дівчину вельми малу, їй було ймення Харитина[1], яка ще в дитинстві по батьках своїх осиротіла, змилосердився над нею і, взявши її у дім свій, виховав собі замість дочки й полюбив її, як рідне собі дитя. Було-бо воістину через що любити її, бо, коли виросла, не тільки в ній краса лиця, але й принада звичаїв добрих виявилася: покірлива, смиренна, мовчазна, цнотлива й розумна була, а ще більше: вірна Христова раба й наречена; віруючи-бо в Нього, розпалилася дбайливою до нього любов'ю і Йому заручилася, дівство своє бережучи й живучи на осібнім місці в усамітненні; не клав-бо заборон той, що виховав, її пан щодо такого доброго наміру, але радів із цнотливого і святого життя її і осібну їй на безмов'я хоромину збудував; у ній живучи, навчалась у законі Господнім день і ніч, а вірних, що відвідували її, корисними словами навчала, до спасіння наставляючи і невірних приводячи до віри та життя боговгодного.

У той час Диоклитіян, нечестивий цар, підняв гоніння велике на християн, і шукали на мучення повсюди вірних, а найбільше тих, про чеснотливе життя й розум яких слава проходила. І вказана була свята Харитина перед комитом Домитіяном, що християнка є і багатьох еллінів навертає до християнської віри. Комит же те почув, відтак написав до пана її, повеліваючи, щоб прислав до нього Харитину. Пан же, прочитавши писання, уразився вельми і вдягся у веретище, плакав за нею, бачучи, що неможливо противитися комитовій силі. Одначе, скільки міг, противився присланим за нею воїнам, плачучи й тримаючи її руками своїми, не даючи тим, що хотіли забрати її: воїни-бо до себе тягли, а Клавдій, що був їй замість батька, з рук своїх не пускав, противлячись воїнам. Свята, зобабіч бувши тримана, каже до пана свойого: "Пусти мене, пане мій, і не печалься, але більше радій; буду приємна жертва Богові за свої і твої гріхи". Воїни ж розгнівалися вельми, силою з рук його, як вовки вівцю, вихопили і до комита повели[2]. Проводжав її Клавдій, з плачем кажучи: "Пом'яни мене у Небесного Царя, коли постанеш перед Ним у лиці святих мучениць". І так свята Харитина приведена була до комита і стала перед ним, закликаючи серцем своїм Бога, помічника свого. Комит же запитав її, говорячи: "Чи правда те, що чув про тебе, дівице, що християнка ти є і зваблюєш багатьох, приводячи їх до тієї ж нечестивої віри?" Свята ж Харитина дерзновенно відповіла, кажучи: "То правда, що християнка я є, те ж брехня, що мала б зваблювати людей. Не зваблюю, а від зваби їх відвертаю і заблудлих на шлях істинний наставляю, приводячи до Христа мого, Його ж віра не є нечестива, як ти кривословиш, але свята і праведна, а ваша віра всілякої нечистоти наповнена, бо всепоганим та лукавим бісам віруєте і волю їхню чините". Почувши це, комит розгнівався вельми і повелів бити її нещадно, також, наклавши їй на шию залізне узо, відіслав її на суд до Консулара, судді неправедного. Суддя ж показав їй усе катівське приладдя, тоді почав до неї говорити: "Помилуй себе саму, перш ніж будеш лютими погублена муками. Прийми добру раду і безсмертним богам принеси жертву, відтак превеликі собі корисні віднайдеш речі й богів умилостивиш, і в царя благодать дістанеш, і квітнучу юності своєї красу збережеш цілу і від жорстоких мук неув'ядну". Це почувши, мучениця звела до небес очі свої, звідтіля помочі шукаючи, також хресне знамення на себе наклала й почала до судді говорити: "Хитрий ти, о судде, лукавий і неправдивий, але нічого не досягне та хитрість твоя, не уловиш-бо мене, лукавлячи, і не застрашиш, грозячи муками, і не зможеш, радячи, привести мене до вашого нечестя, і не зміниш міцного в мені установлення, щоб за Христа страждати. Подумай ти, що тобі є корисне, і не поклоняйся бездушним ідолам, щоб не загинув із бісами, що їх, ніби богів, шануєш". Суддя ж, ці слова почувши, почав насміхатися з неї і повелів остригти волосся її. Вона ж мовчала, як вівця безголоса, перед тим, що стриже її, у нутрі лише з улюбленим Женихом своїм бесідуючи і молячи Його, щоб подав їй добре звершити подвига мучення. Коли ж острижена була, то на очах в усіх нове волосся почало рости на голові її, більше й ліпше першого. Побачивши це, суддя наповнився гніву й повелів принести розжареного вугілля, ним-бо посипав святу її голову, вельми опаливши її. Тоді оцет полив на опалене тіло, що примножував її люті болісті. Терпіла те свята, молячись до Господа й говорячи: "Господи Ісусе Христе, помічниче кріпкий тим, що уповають на Тебе, святих своїх юнаків посеред полум'я палючого неопаленими учинив, то поспіши допомогти мені і в муках, які приймаю Тебе ради, укріпи мене, щоб не сказали про мене вороги мої: "Де є Бог її?" Після молитви відчула полегшу болістям і подякувала Богові. Однак мучитель не перестав більші на неї віднаходити муки і розпалив рожна залізні та й провертів сочки її, тоді запаленими свічками ребра їй опалив. Вона ж бо, природного вогню ніби не відчуваючи, більше духовним полум'ям божественної любові розпалювалася і не переставала серцем та вустами сповідувати ім'я Ісуса Христа. По тому осудив її мучитель, щоб у морі була потоплена; і схопили її слуги й повели до моря. Свята ж, ідучи, взивала до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи Боже мій, що заради імені Твого після вогненного опалення пройду крізь морську воду; ти доброзволь явити мене чисту у день воскресіння, але й тепер, як і завжди, покажи в мені чудеса свої, щоб ними більше було прославлене превелике ім'я Твоє вовіки". Привели її до моря, прив'язали великого каменя до шиї її і вкинули у глибину морську. Коли ж це сталося, то відвалився камінь і потопивсь у морі, свята ж, правицею Вишнього невидимо покріплена, стала поверх моря міцними ногами й пішла по воді, як по твердому каменю. Вийшовши ж на берег, прийшла перед суддю й рече йому: "Бачиш силу Христа мого, тож віруй у Нього!" Суддя ж, побачивши її живу, що з моря вийшла, здивувався і, ніби знетямившись, мовчав. Тоді, ледве до тями прийшовши, каже, що вона чарівниця є і через волхвування вийшла жива із моря. І повелів підлеглим схопити її і голу до колеса прив'язати, під колом же понатикали гострого залізного знаряддя, ножі та мечі, ще й багато вугілля розжареного насипали й повеліли слугам обертати коло з прив'язаною до нього святою, щоб від гострого прилаштованого під колом знаряддя плоть її роздроблювалася, а від вугілля розжареного була опалена, подвійну болість приймаючи. Коли слуги почали так мучити святу, тоді коло стало нерухомо, й руки катів ослабли, і розжарене вугілля погасло, і свята виявилася неушкоджена, ангел-бо Господній беріг і хоронив Христову наречену. Суддя ж більшої наповнився ярості, повелів вирвати їй нігті на руках та ногах, тоді й зуби їй усі вибити — вона все це перетерпіла мужньо. По тому намислив беззаконний дівство її розтлити і повелів покликати багато безсоромних чоловіків, щоб віддати її на осквернення. Вона ж, почувши про такий замисел безбожний неправедного судді, рече: "Зі мною є Христос мій, котрий усю лукаву раду вашу розорить і тепер пойме до себе непорочну мою душу!" Це сказавши, звела очі горі й молилася старанно Богові, щоб збавив її від рук нечестивих. Коли ж було скликано безсоромників, вже вони й узяти її хотіли, то вона віддала чисту й непорочну свою душу в руки Господа свого і залишилося мертве її дівоче тіло посеред мерзенних, наповнених нечистої похоті, стидомирників. Побачив же суддя святу мертву, повелів тіло її вкласти у міх і, насипавши повний піску, вкинути в море, і так у глибині морській потоплена була свята мертвою, та, що поверх води ходила, бувши жива. По трьох днях хвилі морські піднялися і на беріг її винесли — не мала ніякого від води зітління. Згаданий же Клавдій, що замість дочки своєї виховав святу, забрав чесне й багатостраждальне її тіло, із плачем та радістю віддав належному похованню, славлячи Христа Спаса, що народився від Пречистої Діви, Йому ж бо і від нас хай буде честь і слава вовіки. Амінь.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://www.twitter.com/Zarvanycia

Сестра Маргарита Марія Алякок і набоженство до Пресвятого Ісусов

  • 17.10.13, 21:37
Сестра Маргарита Марія Алякок і набоженство до Пресвятого Ісусового Серця



"Набоженство до Серця Христового не нове. Воно зародилося ще у період становлення християнської релігії. Відколи Бог через воплочення Своє подарував нам Свою любов, відтоді розпочинається історія Його любові, а отже, і Його Серця", – так написав у підручнику для священиків великомученик за Українську Греко-Католицьку Церкву Кир Григорій Хомишин.

Проте це набоженство, що було офіційно затверджене Апостольською Столицею у 1856 році, відтак поширене по всій Католицькій Церкві, виникло лише у XVII столітті.

Апостолкою цього набоженства Ісус Христос обрав с. Маргариту Марію Алякок (1647- 1690), Чину Посіщення Пречистої Діви Марії (або як їх називають Візитки), в монастирі Паре лє Моньяль у Франції.

Христос, об’являючись с. Маргариті Марії Алякок з 1673 року по 1675 рік, мав на меті проголосити та поширити через неї на цілий світ це нове набоженство. Перш ніж об’явитися с. Маргариті Марії Алякок і відкрити їй Своє Серце, наш Спаситель підготував її душу до такого великого діла. Це приготування полягало насамперед у тому, що Маргарита особливо дбала про чистоту серця і мала велику боязнь перед найменшим гріхом. Плодом цієї чистоти серця с. Маргарити став надзвичайний дар молитви і постійне єднання з Богом. Окрім того, вона повністю зреклася себе і всього земного, її душа звільнилася від усякого самолюбства та марнославства. Монахиня дійшла до такого ступеня самозречення, що все приємне і невинне для інших, стало для неї гірким та прикрим. Маргарита пройшла школу Хреста і полюбила терпіння та упокорення. Якось їй з’явився Спаситель у кривавому виді Своїх Мук і пророче вказав їй на Хрест, що сяяв красою найкращих квітів. Ісус почав зривати з нього квітку за квіткою, аж поки не залишилося жодної, натомість виднілося тільки повно терня і гострих кілець. Цей Хрест мав стати її дарунком, до того Хреста вона мала бути прибита, щоб згоріти в полум’ї любові. Це видіння наповнило душу Маргарити такою жадобою терпіння, що кожну годину вважала втраченою, якщо вона не принесла їй страждань. І тільки після цього Христос відкрив с. Маргариті Марії Алякок таїнства Свого Божого Серця. З-поміж них найголовнішими є три. Перше об’явлення відбулося у 1673 році на свято Євангелиста Йоана. Спаситель показав Маргариті Своє Серце і сказав, що більше не в змозі ховати в грудях полум’я Своєї любові до людей і хоче відкрити їм скарби Свого Серця, щоб врятувати їх від вічної загибелі. Саме безмірна любов Христа до людей стала джерелом мук і упокорень, котрі Він задля нас перетерпів.

У 1674 році під час другого об’явлення Маргарита почула від Спасителя сумні та гіркі нарікання на те, що люди невдячні Богові. Христос домагався винагородження від людей, тобто, щоб вони кожної першої п’ятниці упродовж дев’яти місяців приступали до св. Сповіді та св. Причастя, а кожного тижня з четверга на п’ятницю вночі цілу годину молилися на честь Його Серця, опущеного і страждаючого в Оливному Городі. Третє об’явлення Спасителя с. Маргариті відбулося у 1675 році, коли вона під час восьмиденного попразденства торжества Пресвятої Євхаристії молилася перед Найсвятішими Тайнами. Саме тоді Христос визначив предмет набоженства – Серце, запалене любов’ю до людей, і встановив першу п’ятницю для винагородження за гріхи. Під час цієї з’яви Ісус показав Своє Серце с. Маргариті та сказав: "Ось те Серце, що так сильно полюбило людей. Воно не пошкодувало нічого. Воно вичерпало та знищило Себе, щоб довести, як сильно любить їх! Однак як відплату від більшості не отримую нічого, крім невдячності, зневаги, святокрадств, байдужості та погорди, які Мені в цій Тайні любові виявляють. Ще болючіше ранить Мене те, що змушений зносити образи від тих, які Мені посвятилися. Проте вимагаю від тебе, щоб п’ятниця після восьмиденного торжества Мого Тіла була присвячена почитанню Мого Серця. Вірні зобов’язані в цей день приступити до святої Трапези. Кривди, яких завдають Моєму Серцю в Найсвятіших Тайнах, коли Я привселюдно виставлений для почитання, необхідно надолужувати через винагородження. А Я обіцяю, що всіх, які віддаватимуть шану Моєму Серцю та інших до цього будуть заохочувати, обдарую після щедрот самого Божого Серця багатьма небесними ласками." Ці три об’явлення поступово, крок за кроком, відкривають щораз з більшою ясністю усю суть, предмет, мотив та спосіб виконання набоженства. У 1689 році, за рік до смерті с. Маргарити, Ісус Христос дав їй Велику Обітницю, в якій запевнив, що найбільше добро, яке людина може осягнути в житті, — це спасіння душі.

У цій обітниці Спаситель прирік, що правдиві почитателі Його Серця не помруть у стані смертельного гріха, а вийдуть з цього світу обдаровані освячувальною ласкою, яка дає людям право на небесне щастя: "Обіцяю тобі, ради превеликого милосердя Мого Серця, що Його всемогутня любов подасть ласку остаточної витривалості тим, хто прийме без перерви святе Причастя в першу п’ятницю упродовж дев’яти місяців. Вони не помруть у Моїй неласці або без Святих Тайн."

Від самого початку існування це набоженство наштовхувалося на великий опір, нерозуміння, люту ненависть як з боку духовних осіб, так і звичайних віруючих. Але незважаючи на всі несприятливі умови, любов почитателів до Найсвятішого Серця Ісуса долала ці перешкоди. Ще у XIII ст. св. Гертруді під час візії з’явився св. Євангелист Йоан. Свята запитала у нього, чому він, одержавши ласку покласти свою голову на Серце Ісуса, нічого не написав про це? Апостол відповів їй, що йому було довірено проповідувати правду про несотвореного Бога-Слово, а щодо Серця Ісуса, то це набоженство Господь залишив Собі на останні часи, коли світ буде в найбільшому упадку, щоб остиглий жар любові людського серця знову розігріти. Що ще можна додати до цих пророчих слів апостола? Тільки той зможе по-справжньому оцінити вартість цього набоженства, хто сам почне його практикувати, бо воно має єдину мету: прожити життя з любов’ю Ісуса. Яким же чудесним є життя, коли кожна мить буде віддана служінню любові та Царству Ісуса. Це – вища культура людини, бо ніщо більше не в змозі подолати беззмістовність та неповноту буття без Спасителя. Уже сьогодні Україна була б квітучим садом, коли б ми, українці, відкрили в Ісусові джерело своєї свободи, добра і сили. Яке ж це щастя відчути, що Спаситель живе в нас, що це Він любить у нашому серці, молиться в нашій душі, говорить нашими вустами. Знати, що кожен порух у нас добра, краси, святості, покори, лагідності, послуху, радості — це Він Сам: Бог всемогутній, безмежний, єдиний Господь, єдина Любов.

Св. Маргарита Марія стверджувала: "Не знаю, чи є в духовному житті інше набоженство, котре зуміло би так скоро потягнути душу до високої досконалості й дати їй пізнати істинну радість, яку приносить служіння Христові. О, як солодко вмирати в тім переконанні, що ми постійно плекали набоженство до Серця Того, хто буде нас судити". І, накінець, великою спонукою до почитання Найсв. Серця є те, що воно відповідає потребам наших часів. Хіба не видно, як багато людей байдуже, холодно, а навіть з легковажістю і погордою ставляться до Божих законів і до св. Церкви? Щоб заново оживити віру, розпалити в серцях людей пригаслу любов, притягнути остиглі душі до високих прагнень, духовних цінностей, Спаситель об’явив людям скарби Свого Божого Серця. Це, справді, останній могутній засіб відновити все в Ісусі Христі.

О, Найсвятіше Серце Ісуса, нехай прийде Царство Твоє!

Єротей Афінський, св.

  • 17.10.13, 21:18

Єротей Афінський, св.

Священномученик Єротей, єпископ Афінський, був членом афінського ареопагу і навернений до Христа апостолом Павлом разом з Діонісієм Ареопагітом. Святий був висвячений апостолом Павлом у сан єпископа.

Помер святитель Єротей в 1 столітті мученицькою смертю

Священномученики Дионисий Ареопагит

  • 16.10.13, 20:47

Священномученики Дионисий Ареопагит

Священномученики Дионисий Ареопагит, епископ Афинский, пресвитер Рустик и диакон Елевферий убиты в Галлийской Лютеции (древнее название Парижа) в 96 году (по другим данным - в 110 году), во время гонения при императоре Домициане (81 - 96). Святой Дионисий жил в городе Афины. Там же воспитывался и получил классическое эллинское образование. Затем отправился в Египет, где в городе Илиополе изучал астрономию. Вместе с другом Аполлофоном он был свидетелем солнечного затмения в момент распятия на Кресте Господа Иисуса Христа. "Это или Бог, Создатель всего мира, страждет, или этот мир видимый кончается", - сказал тогда Дионисий. В Афинах, куда он возвратился из Египта, его избрали членом ареопага (верховного афинского суда).

Когда святой апостол Павел проповедовал в афинском ареопаге (Деян. 17, 16 - 34), Дионисий принял это спасительное благовестие и стал христианином. В течение трех лет Дионисий был сподвижником святого апостола Павла в проповеди Слова Божия. Впоследствии апостол Павел поставил его епископом города Афин. В 57 году святой Дионисий присутствовал при погребении Пресвятой Богородицы.

Еще при жизни Матери Божией Дионисий Ареопагит, специально приезжавший в Иерусалим из Афин, чтобы увидеть Богоматерь, писал своему учителю апостолу Павлу: "Свидетельствуюсь Богом, что, кроме Самого Бога, нет ничего во вселенной, в такой мере исполненного Божественной силы и благодати. Никто из людей не может постигнуть своим умом то, что я видел. Исповедую пред Богом: когда я Иоанном, сияющим среди апостолов, как солнце на небе, был приведен пред лицо Пресвятой Девы, я пережил невыразимое чувство. Предо мною заблистало какое-то Божественное сияние. Оно озарило мой дух. Я чувствовал благоухание неописуемых ароматов и был полон такого восторга, что ни тело мое немощное, ни дух не могли перенести этих знамений и начатков вечного блаженства и Небесной славы. От Ее благодати изнемогло мое сердце, изнемог мой дух. Если бы у меня не были в памяти твои наставления, я бы счел Ее истинным Богом. Нельзя себе и представить большего блаженства, чем то, которое я тогда ощутил".

После кончины апостола Павла, желая продолжить его дело, святитель Дионисий отправился с проповедью в западные страны, сопровождаемый пресвитером Рустиком и диаконом Елевферием. Многих он обратил ко Христу в Риме, а затем в Германии, Испании. В Галлии, во время преследования христиан языческими властями, все три исповедника были схвачены и ввергнуты в темницу. Ночью святой Дионисий совершил Божественную литургию в сослужении Ангелов Божиих. Наутро мученики были обезглавлены. Святой Дионисий взял свою главу, прошествовал с ней до храма и только там пал мертвый. Благочестивая женщина Катулла погребла останки мученика.

Большое значение для Православной Церкви имеют творения святого Дионисия Ареопагита. До нашего времени из них сохранились четыре книги: "О Небесной иерархии", "О церковной иерархии", "О Именах Божиих", "О мистическом богословии", а также десять посланий к разным лицам.

Книга "О небесной иерархии" написана, вероятно, в одной из стран Западной Европы, где проповедовал святой Дионисий. В ней излагается христианское учение о мире ангельском. Ангельская (или небесная) иерархия состоит из девяти ангельских чинов: Серафимы, Херувимы, Престолы, Господства, Силы, Власти, Начала, Архангелы, Ангелы. (Собор Небесных Сил бесплотных - 8 ноября.)

Цель Богоучрежденной ангельской иерархии - восхождение к Богоподобию чрез очищение, просвещение и совершенствование. Высшие лики становятся носителями и источниками Божественного Света и Божественной жизни для ликов подчиненных. Не только умные, бесплотные силы включены в светоносные духовные иерархии, но и род человеческий, воссоздаваемый и освящаемый в Церкви Христовой.

Книга святителя Дионисия "О церковной иерархии" является продолжением его книги "О небесной иерархии". Церковь Христова в ее всемирном служении зиждется, как и ангельские лики, на Богоучрежденном священноначалии.

В мир земной, к чадам церковным, Божественная благодать нисходит прикровенно - в святых церковных таинствах, духовных по существу, но чувственных по образу. Лишь немногие святые подвижники прозревали земными очами огнеобразную природу Святых Тайн Божиих. Но вне церковных таинств, вне Крещения и Евхаристии, нет для человека светоносной спасающей благодати Божией, нет Богопознания, нет обожения.

Книга "О именах Божиих" излагает пути Богопознания чрез Лествицу Божественных имен.

Книга святителя Дионисия "О мистическом Богословии" также излагает учение о Богопознании. Богословие Православной Церкви все основано на опытном Богопознании. Чтобы познать Бога - нужно к Нему приблизиться, достичь состояния Богообщения и обожения. Это более всего достигается молитвой. Не потому, что молитвой мы приближаем к себе Непостижимого Бога, но потому, что чистая сердечная молитва нас приближает к Богу.

Творения святого Дионисия Ареопагита (их называют "Ареопагитики") имеют исключительное значение в Богословии Православной Церкви. На протяжении почти четырех веков, до начала VI столетия, творения святого отца сохранялись лишь в тайном предании, преимущественно богословами Александрийской Церкви. Они были известны Клименту Александрийскому, Оригену, Дионисию Великому, преемственно возглавлявшим огласительное училище в Александрии, и святому Григорию Богослову. Святой Дионисий Александрийский писал святителю Григорию Богослову толкования на "Ареопагитики". Общецерковное признание творения святого Дионисия Ареопагита получили в VI - VII вв. Особую известность имеют комментарии к ним, написанные преподобным Максимом Исповедником (+ 662).

В Русской Православной Церкви учение святого Дионисия о духовных священноначалиях и обожении человеческой природы было известно сначала по "Богословию" преподобного Иоанна Дамаскина. Первый славянский перевод самих "Ареопагитик" был сделан на Афоне ок. 1371 года монахом Исаией. Списки его были широко распространены в России. Многие из них доныне сберегаются в отечественных книгохранилищах - в том числе пергаментная рукопись "Творения святого Дионисия Ареопагита", принадлежавшая святителю Киприану, митрополиту Киевскому и всея Руси (+ 1406) и писанная его рукой.

Святий Кіпріан - від дияволопоклонника до екзорциста

  • 15.10.13, 21:13

Святий Кіпріан - від дияволопоклонника до екзорциста

15 жовтня день вшанування святих Кіпріана , Юстини та Феоктиста.......особливо цікавим є серед них Кіпріан...справа в тім , що до того як стати священником , а потім і святим , він був жрецом сатани....в прямому розумінні цього слова....
в 7 років батьки віддали його на відповідне навчання.....він був не просто язичницьким жерцем....таких , як не дивно , було багато серед ранніх християн.....люди , що шукали метафізичну істину нерідко приходили до християнства.....загалом відношення до дохристиянської традиції було і є не настільки однозначно негативним в межах християнства....щоб не заглиблюватись в це питання занадто раджу ознайомитись зі статтею по темі.....

випадок з Кіпріаном був зовсім іншим....його навчили саме на чорного мага.....він був некромантом , керував стихіями , спілкувався з бісами і , в тому числі , з самим князем темряви...кажучи мовою філософії традиціоналізму він був посвяченим високого ( чи радше низького ) рівня в контр-ініціатичному ланцюгу...як сказав би Рене Генон він наблизився до рівня " святих сатани "...тих хто пройшов інфернальний шлях до кінця....але ...все змінилось...

він отримав замовлення причарувати християнську дівчину Юстину....рівень навіть не мага , а примітивного чаклуна....але місію було провалено....довго розповідати всі обставини протистояння простої дівчини і темних сил....але в кінцевому підсумку вона перемогла....під час особистого контакта з князем темряви він запитав : " якщо боїшся навіть Його імені , що ж робитемеш коли сам Христос прийде по тебе ?!"....диявол розлютився і спробував його вбити але Кіпріан захистився хресним знаменням і імям Христовим...
після цього він негайно прийшов до місцевого єпископа Анфіма і прийняв хрещення....дуже швидко він став священником , а потім й єпископом.....його глибокі пізнання дозволили йому надзвичайно ефективно протистояти темним силам , а харизма та інтелект зробили його успішним проповідником......він був одним з найперших ( в усіх розуміннях ) екзорцистів та успішним єпископом...

при гоніннях імператора Діоклетиана його схопили і закатували ...разом з ним і Юстину , яка на той момент була ігуменьєю одного з перших жіночих монастирів ( точніше дівочих громад , що їм передували )...воїн Феоктист , присутній при страті , обурився знущаннями над праведним старцем та безвинною дівчиною і проголосив себе християнином...його закатували теж...оскільки він був до цієї миті язичником воїн Феоктист вважається " хрещеним власною кровю "

Священномучень Кіпріан вважається захисником від чорної магії та прямих бісовських впливів....так , що його служіння екзорциста , в деякому розумінні цього слова ще не завершено ...

Святой апостол Анания

  • 15.10.13, 21:03

Святой апостол Анания

Святой апостол Анания, епископ города Дамаска, был из числа семидесяти апостолов. По повелению Божию, он крестил обратившегося гонителя христиан Савла, будущего великого апостола и проповедника Павла (Деян. 9, 10-19). Святой Анания, несмотря на опасности, смело и открыто проповедовал христианство иудеям и язычникам. Из Дамаска он отправился с Благовестием в Елевферополь, где исцелил много недужных. Правитель города Лукиан пытался склонить святого апостола принести жертву идолам, но, видя его непреклонность и твердое исповедание Христа, повелел мучить святого. Страшные пытки не поколебали свидетеля Истины. Тогда мучители вывели его за город и побили камнями. В молитве за своих убийц святой отошел ко Господу († в I веке). Впоследствии его мощи перенесли в Константинополь.

Покрова Пресвятої Богородиці

  • 13.10.13, 22:33
Покрова Пресвятої Богородиці

http://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/lithurgy/holidays/pokrova/44689/

Покрова Пресвятої Богородиці

Покрова Пресвятої БогородиціПразник Покрова Пресвятої Богородиці (14/1 жовтня) має дивовижну історію виникнення і встановлене на честь з'явлення Божої Матері в одному із храмів Константинополя. За переказом, в час правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, Її омофор (покривало) та частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті. Саме в цей час Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з'явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів.

Покрова Пресвятої Богородиці

Святий Андрій бачив, як від царських дверей до храму ввійшла осяяна світлом Богородиця у супроводі Св. Івана Хрестителя і Св. Івана Богослова та при співі великого хору святих:

Покрова Пресвятої Богородиці

Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх християн, прикликуючих Його Пресвяте Ім‘я і прибігаючих до Її заступництва. Вона довго молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови омофор і широко розпростерла понад головами народу у храмі.

Покрова Пресвятої Богородиці

Це чудесне з‘явлення Богородиці було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їх боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів, а Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Покрова Пресвятої Богородиці

За іншим переказом довідуємося, що під стінами Константинополя стояло військо русичів-язичників. Коли грецькі священики на чолі з патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Налякані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їх провідники князі Аскольд і Дір, вражені таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення. Від часу чудесного з‘явлення Богородиці у Влахернському храмі, вістка про цю подію поширилась по всьому Константинополі, з тих пір було встановлено празник Покрова Пресвятої Богородиці 14 жовтня за новим стилем (1 жовтня за старим). Уславлення празника яскраво відображено у піснеспівах, в яких Богородиця звеличується як повновладна владарка, якій поклоняються і на небі і на землі:

Покрова Пресвятої Богородиці

Святі піснетворці, прославляючи Пресвяту Богородицю підкреслювали Її значимість у спасінні людства, як відкупительку за прадавній гріх: сею бо адамъ от тля избавыся (кондак). У празничних піснеспівах, особливо у жанрі канону, Богородиця звеличується у яскравих старозавітніх образах, що свідчило про прадавнє передчуття приходу у світ Святої Діви, що народить Спасителя:

Покрова Пресвятої Богородиці

Святі гимнографи для підтвердження майбутньої небесної прослави Богородиці використали також слова псалмопівця Давида (44 псалом):

Покрова Пресвятої Богородиці

Зазначимо, що у Візантії після падіння Константинополя у 1453 році празник Покрова Песвятої Богоматері перестав святкуватися, але в Україні-Русі став одним із найбільш шанованих. До Богородиці прибігали українські князі, козаки й гетьмани, славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрова Пресвятої Богородиці, а століттями пізніше Українська Повстантська Армія проголосила празник Покрова своїм офіційним святом. Тож християни завжди вважали Богородицю своєю вірною і невтомною заступницею і дотепер просять у ЦарицІ Небесної допомоги і захисту, водночас прославляючи Її велич та милосердя:

Покрова Пресвятої Богородиці

Ікона поч. ХІХ ст. з Богородчанського р-ну, Івано-Франківщина

14 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці

  • 13.10.13, 21:56

14 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці

Празник Покрова Пресвятої Богородиці має дивовижну історію виникнення і встановлений на честь з'явлення Божої Матері в одному із храмів Константинополя. За переказом, в час правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, Її омофор (покривало) та частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті. Саме в цей час Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з'явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Святий Андрій бачив, як від царських дверей до храму ввійшла осяяна світлом Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя і св. Івана Богослова. При співі великого хору святих Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх християн, що прикликали Його пресвяте ім‘я і прибігали до Її заступництва. Вона довго молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови омофор і широко розпростерла понад головами народу у храмі. Це чудесне з‘явлення Богородиці було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їх боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів, а Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Від того покрову-омофору празник дістав свою назву. Покров став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

13 жовтня 2013 року - Всесвітній день Винагороджаючого Св. Прича

  • 13.10.13, 11:02


13 жовтня 2013 року - Всесвітній день Винагороджаючого Св. Причастя

..."Четверте з'явлення Містичної Троянди у Фонтанелле, 6-го серпня 1966 року, в день свята Преображення Господа Ісуса Христа.

Піріна прийшла до джерела, де вже було чоловік 200. Це було о 14 годині 30 хвилин. О 15:00 годині вона попросила людей молитися Розарій. При четвертій Тайні вона вигукнула: "Дорога Матір Божа тут!" Зразу западає глибока тиша, і всі з благоговінням слідкують за небесним діалогом.

Пресвята Богородиця обернулася до Піріни і сказала: "Мій Божий Син Ісус знову післав Мене сюди, щоб поклопотати про введення ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ СПОКУТИ ПРИЧАСТЯ, котрий повинен бути 13-го числа жовтня місяця. Цей день СПОКУТИ ПРИЧАСТЯ повинен розповсюдитись на весь світ. Перший раз він повинен відбутися в цьому 1966 році і повторюватися щорічно. ВСІМ СВЯЩЕНИКАМ ТА ВІРУЮЧИМ, КОТРІ ПІДТРИМАЮТЬ ЦЮ ЄВХАРИСТІЙНУ ПРАКТИКУ, Я ОБІЦЯЮ ЧИСЛЕННИЙ ДОСТАТОК МОЇХ БЛАГОДАТЕЙ". ...

..."Після Мого вознесіння на небо Я завжди виступала, як Мати і Посередниця між моїм Божим Сином Ісусом та усім людством. Скільки Я роздала благодаті напротязі усіх цих віків..., скільки милостей!... Від скількох кар Я оберегла... Скільки діалогів у мене було з душами... Скільки разів Я відвідувала землю для передачі моїх звернень, але люди продовжують, не дивлячись ні на що, гнівити Господа! Ось пояснення Мого бажання про створення всесвітнього дня відкуплення Причастя. Це буде жест любові, жест вдячності Божих дітей по відношенню до Господа. Я вибрала це місце Монтіхіарі, тому що серед скромних та простих землеробів можна знайти смирення, яке існувало у бідному Вифлеємі. Це місто, де завжди будуть багато молитися, стане містом великого благословення"...