Святий мученик Арета і ті, що з ним

  • 06.11.13, 22:20

Святий мученик Арета і ті, що з ним

Жив у кінці V ст. в місті Неграні в Палестині, де більшість жителів були християнами. Дунаан, мабуть, араб, що прийняв юдейську віру, за допомогою своїх одновірців підступно зайняв це місто і хотів насильно змусити людей перейти на єврейську віру. Він наказав убивати кожного християнина, який не захоче відступити від своєї віри.

Арета, провідник оборонців міста, і 340 його вірних побратимів рішуче відмовилися відректися Христа, за що їх було жорстоко вбито. З ними разом загинули мученицькою смертю усі місцеві священики, диякони і ченці, яких спалили живцем. Загинули тоді також Аретова дружина з двома доньками й чотири тисячі християн. Діялося це 523 року.

Преподобний Арета, затворник Печерський

Преподобний Арета був родом з Полоцька. Проживаючи в монастирі, він зберігав у своїй келії багато багатства. Одного разу злодії обікрали його. Шкодуючи про втрачене майно, преподобний Арета став нарікати на Господа, за що був покараний тяжкою хворобою. Будучи при смерті, він бачив, як прийшли до нього Ангели і демони і почали сперечатися між собою. Біси заявляли, що за скупість і нарікання на Бога він повинен бути відданий їм, Ангели ж, повернувшись до нього, мовили: “Нещасна людино, якщо б ти дякував Богові за вкрадене майно, це б тобі було зараховано як милостиню”. Після видіння преподобний Арета повернувся до життя. Останні свої дні він провів у затворі та каятті за гріхи, відрікшись від усього світського.

Помер святий Арета не пізніше 1190 року.

http://vk.com/zarvanycia

Апостол Яків

  • 05.11.13, 20:52

Апостол Яків

Апостол Яків, брат Господній – син праведного Йосифа Обручника. З дитинства Яків був назореєм, тобто чоловіком особливо посвяченим Богові. Назореї давали обітницю дотримання дівства, утримання від вина, не споживали м’ясної їжі, не стригли волосся.. Обітниця назорейства означала життя чисте і святе, заповідане колись Господом для всього Ізраїля. Коли Спаситель почав навчати народ про Царство Боже, святий Яків увірував у Христа і став Його апостолом, За богоугодне життя він був обраний першим єпископом Єрусалимської Церкви. Святий Яків головував на Апостольському Соборі, в Єрусалимі слово його було вирішальним ( Діян.15). За тридцять років єпископства апостол багатьох іудеїв навернув до Христа. Незадоволені цим книжники і фарисеї замислили вбити святого Якова. Вивівши святителя на покрівлю храму, вони наказали, щоб він відрікся від Христа, Спасителя світу. Але святий апостол почав голосно свідчити, що Христос є Істинний Месія. Тоді іудейські вчителі скинули праведника вниз. Святий помер не відразу, але зібравши останні сили, молився до Господа за своїх ворогів, які в цей час добивали його камінням. Мученицька смерть святителя Якова стала в 63 році.

Святий апостол Яків склав Божественну літургію, яка лягла в основу літургій, складених святителями Василієм Великим та Іоанном Золотоустом. Церква зберегла послання апостола, яке під його іменем входить до книг Священного Писання Нового Завіту.

4 листопада - святого Аверкія, єпископа Єрапольського

  • 04.11.13, 20:30

4 листопада - святого Аверкія, єпископа Єрапольського

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого Аверкія - єпископа Єрапольського.

Цей святий Аверкій за царювання Марка Аврелія, сина Антонійового, єпископом був у Єраполі, де мало було християн, а ідолопоклонників незчисленна кількість. Настав якось у місті тому великий бісівський празник, і всі невірні, зібравшись із жертвами, раділи у храмі тому, поклоняючись ідолам богів своїх бездушних. Побачив це святий Аверкій, зітхнув і просльозився, що безум'ям осліплені люди, залишивши Бога, поклоняються бісам і, не дбаючи про Творця, пошановують діло рук людських. Зачинився отож у кліті своїй і молився, кажучи: "Боже віків і Господи милості, що сотворив усесвіт і втримуєш його, що послав Сина Свого Єдинородного на землю воплотитися заради людини, Ти тепер із небес доглянь на всю піднебесну, не зневаж і цього міста, в якому поставив мене пастирем словесних овець, але побач у ньому поморочених людей, котрі честь, яка Тобі належить, не тобі, а поганим бісам і ділу рук своїх воздали, і збав цих заблуканих од їхньої погибелі і від тьми приведи їх до свого світла й причисли до вибраного Тобою стада". Так старанно молився святий, заснув, була-бо ніч, і побачив у видінні юнака, що був красніший красою більше синів людських. Подав йому палицю до рук і говорить: "Аверкію, від імені мого тепер ходи і тією палицею побий начальників облуди".

Прокинувся зі сну Аверкій, пізнав, що бачив у видінні самого Господа, відчув-бо у серці своєму невимовну радість і наповнився ревності, встав, схопив якусь палицю велику, що трапилася, і, хоча тьма нічна стояла, була-бо десь дев'ята година ночі, подався до Аполло-нового храму, в якому вчора був великий празник та жертовні приноси; той-бо храм мав у собі велику кількість великих ідолів багатоцінних і красних. Прийшов отож до храму і знайшов двері замкнені, і застукав у двері, аби йому відчинили. Зайшов-бо у храм, спершу начального ідола Аполлонового почав бити, тоді й інших усіх побив і роздробив на малі частки. Вони ж, бувши німі та глухі, безголосі, та бездушні, та немічні, не змогли захиститися від святого, ані волали, коли їх побивано, тільки чутно було голос і стук, які відходили від биття й падіння ідолів та побиття їхнього. Збуди-лися-бо жерці ідольські, котрі жили поблизу храму, почули у храмі стукіт великий, подивувалися, що воно є, та й побігли швидко, і знайшли ідолів богів своїх, що лежали на землі побиті, і побачили святого Аверкія, який рештки часток ідольських ногами тусав і деревом, що мав у руках, побивав, і злякалися. Святий же Аверкій, звернувшись до них, рече із гнівом: "Ідіть до міських начальників і до всього народу і звістіть їм, що боги ваші на вчорашньому празнику, що його ви їм творили, вельми упившись, цієї ночі побилися і, впавши на землю, порозсипалися". Це сказавши, святий пішов до свого дому, як міцний муж, що переміг ворогів, які воістину були начальниками погибелі численних людських душ.

Ідольські жерці подалися тоді до всіх міських начальників і все, що учинив Аверкій, звістили їм. Коли настав день, пішла чутка водночас по всьому місту про Аверкієве діло, і всі зібралися до храму, малі й великі, весь люд із начальниками своїми, і побачили ідолів богів своїх побитими і роздробленими на малі частки, які лежали по землі розметені, і здивувалися. І наповнилися ярості великої, волали усяко, одні казали: "Хай убитий буде Аверкій!" — інші кричали: "До царя його пошлемо, хай там прийме достойні за ділами своїми муки". Багато хто горлав: "Ходімо запалімо дім Аверкієвий, нехай з усіма домашніми своїми згорить!" Начальники ж говорили народові: "Не смійте запалювати дому Аверкієво-го, бо коли дім його запалите, боїмося, щоб все місто не загорілося. Але, самого Аверкія схопивши, або самі судімо за законом, або відішлемо його до вищого суду". Так сум'ятився люд, і вже на Аверкієвий дім напасти хотіли. Хтось із сусідів Аверкієвих, почувши те, побіг до Аверкія у дім його і знайшов його, як навчав зібраних до нього вірних, і звістив йому все, як від людей чув, що уже хочуть найти на нього і схопити його, мов злодій-ця. Почули те всі вірні, побоялися і з молінням радили пастиреві своєму, щоб пішов із дому і десь заховався, доки утишиться народ. Святий же, нітрохи не боячись, рече: "Господь повелів апостолам своїм, щоб проповідували слово спасіння всім народам дерзновенно, нічого не боячись, тож чи маю я боятися посталих на мене, котрі шукають душі моєї за ревність мою до Бога мого? Коли ж заховаюся, уникаючи рук людських, то де від руки Божої затаюся і яке місце сховає мене від нього? Воістину, братіє, не годиться нам боятися й критися тим, які мають помічника Господа й охоронника життя нашого. За нього-бо злостраждати є добро, а померти солодше й більше всякого щасливого життя". Це вирікши, вийшов із дому свого і пішов у середину міста з вірними, які за ним рушили вслід. А прибувши на місце, де звичайно люди збиралися, там сів високо й навчав народ, який нагодився, як пізнати істинного Бога і збагнути звабу бісівську й марноту богів їхніх і відкинути її, а вірно служити єдиному, що живе у вишніх, Творцеві всього. Хтось із невірних побіг до міських начальників і до всього народу, що зібрався при Аполлоновому храмі і який сум'ятився через побиття ідолів, і звістив, що Аверкій всередині міста навчає людей християнській вірі. Всі, це почувши, ще більше роз'ятрилися, бо не тільки ідолів їхніх побив, але й віру свою християнську дерзнув явно проповідувати. І кинулися, побігли завзято до нього, скрегочучи на нього зубами своїми, і хотіли його на тому ж місці убити.

Було серед людей троє юнаків, біснуватих оддавна, і коли наблизилися люди до святого, раптово ті біснуваті юнаки запаморочені стали від бісів і вельми страшними голосами заволали, жахнувши всіх. Роздерли-бо на собі ризи свої і почали зубами терзати на собі плоть власну і руки собі поїдали. Тоді впали на землю, валялися й піною стікали, часто жахливий крик випускаючи, волали: "Аверкію, заклинаємо тебе єдиним істинним Богом, що Його ти проповідуєш, не муч нас дочасно! Від такого страшного жаху позадкували люди і печалилися, дивлячись на таке люте мучення юнаків тих і чуючи страшний їхній зойк та крик. Напав-бо на всіх жах і, упокорившись, дивилися, що буде і що має з тими юнаками чинити Аверкій, адже молять його біси, аби їх не мучено. Святий же звернувся до молитви, кажучи: "Отче улюбленого Сина Твого Ісуса, що відпускаєш нам гріхи, хоч і без ліку грішимо тобі, і що подаєш усе, в тебе прошене, на користь, прошу тебе зараз і молю: віджени бісівський напад од юнаків оцих, хай і вони з іншими підуть шляхом заповідей твоїх, слідуючи за святою Твоєю волею, і хай тим чудом, яке в них здійсниш, численні пізнають Тебе, єдиного всесильного Бога, і пристануть до Тебе, й дізнаються, що немає іншого, окрім Тебе". Так помолився святий до Бога, повернувся до мучених від бісів юнаків і, вдаряючи їх помалу палицею, яку мав у руці, рече: "Во ім'я Христа мого вам, бісам, повеліваю: вийдіть із юнаків, не пошкодивши їм і трохи!" Біси ж, великим криком заволавши, вийшли, й лежали юнаки на землі, наче мертві. Святий же Аверкій, узявши кожного за руку, підняв од землі, і стали здорові й розумні, і припали до святого, цілуючи чесні його ноги.

Весь люд, це бачачи, змінив ярість свою і заволав: "Один Бог є істинний, якого Аверкій проповідує!" А до святого мовили: "Чоловіче Божий, скажи нам, чи прийме нас Бог твій, коли до Нього приступимо? Чи простить безчисленні гріхи наші, коли до Нього навернемося? І навчи нас, як маємо вірувати в Нього?" Святий Аверкій розтулив вуста свої й почав учити їх пізнанню Бога, і вів мову аж до дев'ятої години дня. Тоді повелів принести до себе всіх недужих, і зцілив їх, закликаючи ім'я Ісуса Христа й покладаючи руки свої на них. Всі ж люди, які вчення його чули й чудеса бачили, повірили в Господа нашого Ісуса Христа і просили хрещення від святого Аверкія. Він-бо, оскільки вечір уже був, відклав хрещення їхнє назавтра і повелів усім бути готовими до святого хрещення. Назавтра знову зібралися до нього всі люди, повів їх до церкви і знову навчив їх достатньо, також учинив звичайні молитви і хрестив того дня п'ятсот мужів. Невдовзі не тільки все місто те, але й довколишні міста й села до віри привів і хрещенням до Бога приєднав. І пройшла про нього слава повсюди, і приходили до нього численні болящі з різних і далеких країв, і приймали подвійну цільбу — тілесну й духовну.

Одна славетна жінка, на ймення Фріелла, мати Євксеніяна Попліона, антипата східного, бувши сліпа, прочула про святого Аверкія, що численні та різні зціляє хвороби, повеліла вести себе до Аверкія і знайшла його, коли навчав людей, припала до ніг його, просячи, щоб відкрив осліплі очі її. Святий же спершу потурбувався про просвічення душевних її очей і запитав її, чи повірить в Ісуса Христа, що відкрив очі сліпонародженому, і коли жінка та увірувати пообіцяла й омочила слізьми ноги його, святий помолився до Бога, торкнувся очей її і рече: "Світло істинне, Ісусе Христе, прийди й відчини очі раби Твоєї!" І тоді Фріелла прозріла і хрещена була від нього. Після хрещення дала пів маєтку свого до рук святому, щоб роздав убогим, і, велике прийнявши від нього навчання, повернулася додому. Син же її Євксеніян Попліон, антипат, бачачи матір свою прозрілу й довідавшись, що святий Аверкій молитвами своїми очі їй просвітив, захотів побачити його, віддав йому подяку за зцілення матері своєї. Святий же Євксеніяна повчив достатньо і придбав його для Христа. По тому інші три чесні жінки, котрі мали осліплені очі свої, приступили до святого і, поклонившись йому, сказали: "І ми віримо в Ісуса Христа, якого ти проповідуєш. Молимо ж бо тебе: відкрий і наші сліпі очі, як відкрив ти їх Фріеллі". Святий же рече до них: "Коли істинно віруєте в істинного Бога, як кажете, побачите світло Його". Це сказавши, звів очі свої горі й почав молитися. Коли молився святий, впав із небес промінь невимовного світла, який пересилював сонячне сяяння, й освітив те місце, на якому святий Аверкій стояв, молячись. І всі, що були там, упали на землю, не можучи зріти того невимовного світла, самі тільки троє тих жінок стояли прямо[2]; торкнулося ж відтак те світло сліпих очей тих жінок, і тоді прозріли, і блискіт небесного світла відійшов. Святий же запитав прозрілих „Що узріли, найперше, коли відкрилися вам очі?" Перша повіла: "Бачила, — мовила, — Ветхого деньми, що торкнувся очей моїх". Друга ж сказала: "Я бачила Юнака вельми красного, Який доторкнувся очей моїх". А третя рекла: "Я побачила мале і пресвітле Дитя, що торкнулося очей моїх". Це почувши, святий і всі, що з ним були, прославили Бога в Тройці єдиного, що дивні й преславні творить чудеса.

По тому почув святий Аверкій, що і в довколишніх містах та селах багато хворіє всілякими недугами, пішов із учнями своїми і, наслідуючи Господу своєму, проходячи міста і села, навчав про Царство Боже і зціляв недужих[3]. Прийшов-бо на одне місце, назване Селище, при ріці, уклякнув і помолився, кажучи: "Господи щедрий, послухай мене, раба свого, й подай благість місцю цьому, хай потече джерело теплих вод і хай усі, що митимуться в ньому, приймуть зцілення від усякої недуги та виразки"[4]. І коли закінчив молитву, вдарив раптово грім із ясного неба, аж усі, що там стояли, жахнулися; після ж грому витекло джерело теплих вод на місці, де коліна святого Аверкія уклякали. І повелів святий тим, що були при ньому, копати глибокі рови на зібрання теплих вод і всім болящим у тих водах митися, й кожен, хто мився, діставав здоров'я молитвами преподобного.

Якось захотів його спокусити диявол, перетворивсь у жінку і приступив до нього, бажаючи благословення від нього. Подивився святий на лице біса і, бажаючи відвернутися, ударився своєю правою ногою об камінь і пошкодив її, аж виразка утворилася на литці. І потерпів біль, стоячи мовчки й тримаючись рукою за те місце, де була виразка. Диявол же розсміявся, знову в свій образ

перейшов і рече до святого: "Не гадай, що я є із тих простих і малих бісів, яких ти по-різному відганяв од себе. Я ж бо є там старійшина, і це виразку від мене ти прийняв, і, зціляючи інших од хвороб, сам тепер хворієш". Сказавши це, диявол увійшов в одного із наближених до святого юнаків і почав мучити його. Святий же Аверкій помолився Богу, поклав заборону на біса й вигнав його із юнака. Біс же вийшов і заволав: "Багато зла чиниш мені, Аверкію, і не даєш мені тут жити мирно, поспішу відомстити тобі і при старості твоїй примушу тебе рушити до Римського міста". Святий же повернувсь у дім, сім день не їв і не пив, але в пості й у все-ношних молитвах пробував, молячи Бога, щоб не надав ворогові такої над ним влади; щоб ішов туди, куди ворог його повести захотів. На сьому ніч явився йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, за моїм промислом у Римі будеш, щоб пізнано було там ім'я моє, не бійся-бо, благодать моя із тобою буде" Святий же видінням отим укріпився й повідав братії, що почув од явленого йому Господа. Невдовзі біс, що хвалився по-трудити святого Аверкія у Рим, почав те хитро впроваджувати в діло.

У той час царював у Римі Марко Аврелій і вчинив спільником царства свого Лукія Вера, і заручив йому дочку свою в жінки Лукіллю, і ще не одружилися вони. Ввійшов біс у дівицю оту й мучив її. И були обидва царі: і батько, й спільник у великій через те печалі. І зібрали з усієї землі премудрих лікарів, і волхвів, і жерців, дбаючи про зцілення її, але нічого не досягли, але день від дня гірше їй ставало. Тоді почав біс із неї говорити, мовлячи: "Ніхто мене звідсіля вигнати не зможе, хіба Аверкій, єпископ єрапольський". Почув те цар Аврелій, батько цієї дівиці, відтак послав до свого антипата Євк-сеніяна Попліона, що був на Сході, таке писання:

"Відомо учинилося володарству нашому про такого собі Аверкія, єпископа єрапольського, що є в тій області, він у християнській вірі такий є муж, що може й бісів виганяти й інші хвороби цілити. Ми його потребуємо і двох наших сановників посилаємо, Валерія і Васіяна, — хай його з усілякою честю приведуть. Повеліваю-бо твоїй чесності, щоб щиро переконав його прийти до нас, за що у нас немалу похвалу матимеш".

Таке від царя послання антипат прийняв, пішов до Аверкія і вмолив його піти в Рим до царя із царськими посланцями. Аверкій святий згадав, що біс хвалився потрудити старість його такою довгою дорогою до Риму, і мовив подумки: "Хоч і подбав ти, враже, виконати те, що, з гордині хвалячись, обіцяв, одначе не повеселишся: маю-бо надію на Господа, що немарно утрудже-на буде моя старість, бо й там зітру твою шию силою Христа мого, котрий мені у видінні обіцяв благодать свою". І приготував усе потрібне в дорогу, піднявся та й пішов, закликаючи у поміч великого Бога. А приготування його було таке: узяв трохи хліба, а в одного шкіряного міха влив вина й єлею, оцту й води, і учинив так, що вони не змішалися поміж себе[5]. Коли ж бо в дорозі потрібно було йому вино, то з міху саме воно й текло, коли ж потребував єлею, то тільки єлей виходив, коли ж оцет, то сам оцет брав, також і сама вода виливалася йому в потребу — кожна-бо рідина осібно витікала, хоча і всі вкупі були в спільному міху. Якось учень його захотів без благословення налити з міха чашу вина, і тоді вкупі всі речі потекли змішано: і вино, і єлей, і оцет, і вода, що не зміг їх випити; він-бо жахнувся і визнав свій гріх святому, й прощення в нього попросив, і знову, за благословенням святого, кожна річ осібно почала витікати.

Коли ж прийшов до Риму, прийняв його цар чесно із жоною своєю Фаустиною і повів до дочки, що була мучена від біса. Побачив біс святого Аверкія, що прийшов, засміявся й рече: "Чи не казав я тобі, Аверкію, що відомщу тобі образу мою і при старості твоїй змушу тебе піти до Римського міста?" Святий же відповів: "Так воно є воістину, але ніяк із цього не втішишся, проклятий дияволе!" І повелів вивести дівицю із палат геть. Біс же, що провадив нею, опирався, не бажаючи йти, одначе примусом ведена була дівиця. Почав нею біс кидати й бити, а святий Аверкій, очі свої звівши горі, старатливо творив молитву до Бога про зцілення юнки, яка страждала. Біс же почав волати: "Заклинаю тебе самим Христом твоїм, щоб не послав мене у безодню, ані в яке інше місце, але піду туди, де був до цього часу!" Святий же відповідає: "Враже, до батька свого сатани підеш, і то через те, що потурбував старість мою отак, будеш і ти не без труду і не просто повертатися звідси. Ось лежить камінь, — був же камінь великий вельми, лежав перед палатами, що й безліч людей ледве з місця могла здвигнути його, на нього ж рукою вказав святий, кажучи до біса: — Повеліваю-бо тобі, дияволе, іменем Господа мого Христа, щоб поніс каменя цього аж до батьківщини моєї, у місто Єраполь, і при південних воротах аби поклав його!" Диявол же, ніби раб і полоняник, клятвою зв'язаний, вийшовши із царської дочки, узяв каменя того і, тяжко стогнучи, поніс його через іподром[6] в повітрі. Всі ж люди дивилися на того каменя із великим зачудуванням, як був несений у повітрі, і чули голос великого стогону диявола, самого ж бачити не могли. Диявол же приніс каменя у Єраполь, кинув його на тому місці, де йому було повелено від святого Аверкія. Люди ж єрапольські, побачивши каменя, який раптово із повітря впав, дивувалися вельми, не знаючи тієї таємниці, аж доки святий до них повернувся.

Царева дочка, звільнившись од злого мучителя, лежала безголоса при Аверкієвих ногах. Фаустина ж, цариця, гадаючи, що померла її дочка, почала голосити, святий же простяг руку й підняв дівчину живу й здорову, і змисленну. Тоді пораділи вельми батьки її, і весь дім царський звеселився від зцілення царівни. По тому батьки послали радісних вісників до свого зятя Лукія Вера, який був тоді на війні супроти партянів, звіщаючи про здоров'я його нареченої. Також дали святому великі дари і запитали, чого вимагає, обіцяючи дати йому все, що забажає. Він же не взяв золота ані срібла, ні маєтку якого, кажучи: "Не потрібно багатство тому, котрий хліб і воду має як царський обід чи як бенкет великий і пригощення численне. Попросив же двох таких речей: перше, щоб в Єраполі убогим християнам давалося від зібраної царської данини на кожен рік три тисячі мір пшениці, а тоді весь Єраполь вірив у Христа; друга річ, про яку попросив святий у царів: хай повелять збудувати царським своїм коштом лазні при теплих водах, які він вивів молитвою на зцілення хворих. І тоді царі з радістю обидві ці речі йому дарували і писання на те своє дали.

Пробув він у Римі якийсь час, утверджуючи у вірі Церкву Христову, і явився йому Христос у видінні, кажучи: "Належить тобі, Аверкію, у Сирії бути і там Моє ім'я проповідувати, і Церкви Мої утвердити, і велике число болящих зцілити". Аверкій же після того видіння попросив царів, щоб відпустили його. Вони-бо не хотіли, боячись, що знову без нього повернеться ворог у дочку їхню. Він-бо переконав їх не боятися і звістив, що не має біс повернутися, — і ледве відпущений був святий. Сів у корабля і відплив у краї Сирійські. Спершу прибув до Антіохії, тоді пішов у Апамію і в довколишні тамтешні міста, творячи мир Церквам, що їх бентежили єритики маркіоніти. Пройшов Євфрат, відвідав церкви в Низиві і в усій Месопотамії; відтіля пішов до Киликії та Писидії, також прийшов у Синад, Фригійську митрополію. По всіх отих краях та містах численну користь церквам учинив, багатьох невірних до віри навернув, заблукалих на путь поставив, духів лукавих од людей відігнав і велику кількість усіляких недуг болящим зцілив, через що від усіх рівноапостольним був найменований; ніхто-бо так, як він, багатьох країн та міст не обійшов, окрім апостолів. Так славу Христа Бога святитель той поширив і людському спасінню послужив, тоді повернувся до свого престола. Почули люди єраполь-ські, що пастир їхній повернувся до них і вже поблизу міста, рушили всі на зустріч йому, малі й великі, жінки й діти, і з радістю невимовною до нього припадали, як діти до батька, сподобляючись благословення від нього, якого давно прагли. Увійшов Аверкій святий у місто і в церкву і, сівши на престолі своєму, мир подав їм усім, і повчив їх достатньо, і прибуттям своїм так учинив людям велику радість, а найбільше вбогим, бо на живлення їхнє приніс царське писання, що повелівало три тисячі мір пшениці брати їм від царських вибраних данин. І брали ту пшеницю в усі літа аж до Юліяна-відступника, котрий той царський устав знищив, а писання відібрав. Побудовані були й лазні при теплих водах за царським повелінням і за дбанням святого Аверкія, котрий всі інші літа життя свого прожив у преподоб'ї та правді і, паству свою добре управивши, наблизився до кончини своєї, про яку дочасно довідався. Явився-бо йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, наблизився уже час твій почити по трудах твоїх!" Аверкій же скликав стадо своє і звістив, що вже кінчається життя його і, вимовивши звичайне своє учительне слово, наказував усім, щоб у вірі нерушні, у надії несумнівні і в любові нелицемірні пробували. По тому приготував собі гріб і, віддавши всім мир та благословення, передав святу свою душу в руки Господа свого.

Так святий рівноапостольний Аверкій помер, маючи сімдесят і два роки. Плакали над ним достатньо всі люди єрапольські, чесне його тіло поховали славно, і каменя того, що за повелінням його був перенесений із Риму, з великим трудом поклали на гробі преподобного. Його ж молитвами численні подавалися Божі зцілення від гробу й теплих вод, котрі сам вивів молитвою, за нею і нам нехай Господь щедро виливає свою милість навіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)

Преподобный Иларион Великий

  • 03.11.13, 14:33

Преподобный Иларион Великий

Преподобный Иларион Великий родился в 291 году в палестинском селении Тавафа. Его послали для изучения наук в Александрию, где он познакомился с христианами и принял святое Крещение. Услышав об ангельской жизни преподобного Антония Великого (память 17 января), Иларион отправился к нему, чтобы научиться угождать Богу. Вскоре Иларион возвратился на родину. Родители его уже умерли. Раздав имущество родственникам и нищим, Иларион поселился в пустыне около города Маиума. Преподобный усиленно боролся с нечистыми помыслами, смущавшими ум и распалявшими плоть, побеждая их тяжелым трудом, постом и прилежной молитвой. Дьявол устрашал святого призраками и привидениями. Во время молитвы святой Иларион слышал плач детей, рыдание женщин, рев львов и других зверей. Преподобный понимал, что эти ужасы наводят бесы, чтобы прогнать его из пустыни, поэтому пересиливал страх с помощью усердной молитвы.

Однажды на преподобного Илариона напали разбойники, и он силой своего слова убедил их оставить преступную жизнь. Скоро о святом подвижнике узнала вся Палестина. Господь даровал преподобному Илариону власть изгонять нечистых духов. Этим благодатным даром он освободил от уз много недужных. Больные приходили для исцеления, и преподобный врачевал болезни бесплатно, говоря, что благодать Божия не продается. Через обоняние святой узнавал, какой страстью одержим тот или иной человек. Приходили к преподобному Илариону и желающие спасать свою душу под его руководством. С благословения преподобного по всей Палестине начали возникать монастыри. Переходя из одной обители в другую, он утверждал в них строгий подвижнический образ жизни. За семь лет до кончины († 371-372) преподобный Иларион поселился на Кипре, где подвизался в пустынном месте, пока Господь не призвал его к Себе.

Заупокійна субота – папа Венедикт про надію нашу і наших померли

  • 02.11.13, 13:11

Заупокійна субота – папа Венедикт про надію нашу і наших померлих

ЗАУПОКІЙНА СУБОТА – ПАПА ВЕНЕДИКТ ПРО НАДІЮ НАШУ І НАШИХ ПОМЕРЛИХ Папа Венедикт ХVІ, у своїй енцикліці про надію (SPE SALVI) звертає увагу на те, що людина після смерті проходить очищення. Наводить, при тому, думку сучасних богословів, які вчать, що вогонь, який палить, а водночас спасає – це сам Ісус Христос. Зустріч з Ним, це вирішальний момент суду. Від Його погляду в людині топиться всякий фальш, яким вона просякнула в житті. Те, що збудоване в житті людини, може тоді показатись сухою соломою, зарозумілістю, тай в одну мить завалитись. Це біль очищення – це біль спасенний. Хоча це болючий досвід, то, однак, це також предмет нашої надії, бо ж бруд, якого набралася людина у житті виявляється не чимось вічним, але очищується в Ісусі Христі.

Роздумуючи над тайною очищення людини та стражданнями, які з тим зв’язані, Папа пригадує нам і потребу допомоги померлим у тому очищаючому досвіді. Він звертає нашу увагу на те, що вже в юдаїзмі була думка, що ті, які живуть на землі, можуть допомогти померлим. Також християни, від самого початку, як на Заході, так на Сході, мали подібну думку і молитовну практику. Померлим можна допомогти, дати «покріплення і прохолоду» через Євхаристію, молитву та милостиню. У всіх часах християни були глибоко переконані, що любов може дійти на потойбічний світ, і, що можливим є взаємне обдаровування, в якому ми з’єднані почуттями, що перевищують грань смерті. Таке переконання лишається живим і сьогодні. Споглядаючи цю тайну Папа запитує: «Хто ж не бажав би, щоб до його близьких, які відійшли у потойбіччя, дійшов знак доброти, вдячності, а може прохання про прощення?».
Венедикт XVІ, пояснює також, яким чином хтось на землі може впливати на те, що діється з душею, яка переходить посмертне очищення. Говорячи про це, він звертає увагу на те, що ніяка людина не живе одинцем, у закритті в самій собі. Між нами існує глибока спільнота: «Ніхто не живе сам. Ніхто не грішить сам. Ніхто не буде сам спесенний». У моє життя завжди увіходить життя інших: в те, що думаю, говорю, роблю, дію. І, навпаки, моє життя увіходить в життя інших: як в злому, так в доброму смислі. Так, отже, моє заступництво за інших, також по смерті, не є для них чимось чужим, зовнішнім. У цілій мережі взаємовідношень, наша подяка, молитва за іншого, можуть бути кроком до їхнього очищення і удосконалення. Тому не годиться нашого земного часу прирівнювати до Божого часу, бо у взаємному спілкуванні з померлими, виходиться понад звичайний земний час. Це означає, що молитва за померлих завжди є «на часі», навіть, коли минуло вже дуже багато років.
При тому, Папа вказує, якщо ми молимось за померлих, в їхньому наміренні даємо милостиню, або постимо, таким чином надолужуємо те, чого вони з різних причин не змогли вчинити під час свого життя. Покійні стають перед Господом багатішими, а їхнє посмертне очищення стає легшим. Роблячи це, ми не допомагаємо лише померлим, але і самим собі. Тому Папа свою думку закінчує пастирською вказівкою: «Як християни ми не повинні запитувати лише: як я можу спасти самого себе? Нам треба ставити собі також запитання: що можу зробити, щоб інші були спасенні, і, щоб для інших зійшла зірка надії? Таким чином, я учиню більше також для свого власного спасіння».

Великомученик Артемий

  • 02.11.13, 08:59

Великомученик Артемий

Святой великомученик Артемий был одним из выдающихся военачальников в правление равноапостольного царя Константина ВеликогоЖитие.. Святой равноапостольный царь КонстантинИкона. Император Константин ВеликийМолитвыХрамы (306 - 337, память 21 мая), а затем - его сына и преемника, Констанция (337 - 361). Артемий, имел много наград за отличную службу и отвагу, был поставлен наместником Египта. В этой должности он много сделал для распространения и укрепления христианства в Египте. Императора Констанция на престоле сменил Юлиан (361 - 363). Император-отступник, желая возвратить язычество, вел непримиримую борьбу с христианством, отправляя на смерть сотни христиан. В Антиохии он приказал истязать двух епископов, не желавших отречься от Христовой веры. В это время в город пришел святой Артемий и всенародно обличил Юлиана в нечестии. Разгневанный Отступник подверг святого жестоким пыткам. После этого великомученика бросили в темницу. Во время молитвы, которую святой возносил ко Господу, ему явился Сам Христос в окружении Ангелов и сказал: "Мужайся, Артемий! Я с тобой и избавлю тебя от всякой боли, какую причинили тебе мучители, и уже готовлю тебе венец славы. Ибо как ты исповедал Меня пред людьми, на земле, так и Я исповедую тебя пред Отцем Моим Небесным. Итак, будь мужествен и радуйся - ты будешь со Мною в Моем Царстве". Услышав это от Самого Господа, великомученик обрадовался и стал горячо благодарить и славословить Его.

На следующий день Юлиан потребовал, чтобы великомученик Артемий признал языческих богов. Встретив решительный отказ, император прибег к пыткам. Подвижник переносил всё без единого стона. Святой предрек Юлиану, что скоро тот получит справедливое возмездие за зло, причиненное им христианам. Отступник разъярился и прибег к еще более лютым пыткам, но они не сломили волю великомученика, и тогда святой Артемий был обезглавлен (+ 362).

После кончины святого великомученика Артемия сбылось его пророчество о скорой гибели Юлиана Отступника.

Юлиан со своим войском вышел из Антиохии для сражения с персами. Около персидского города Ктезифона ему встретился старый перс. Он обещал предать соотечественников и быть проводником войску Юлиана. Старик обманул Отступника и завел его войско в Карманитскую пустыню, в непроходимые места, где не было ни воды, ни пищи. Истомленное голодом и жаждой греко-римское войско Юлиана было вынуждено вступить в бой со свежими силами персов.

Божественное возмездие настигло здесь и самого Отступника. Во время битвы он был смертельно ранен невидимою рукою, незримым оружием. Юлиан тяжело застонал и, умирая, произнес: "Ты победил, Галилеянин!". После гибели императора-отступника мощи святого великомученика Артемия были с почестями перенесены из Антиохии в Константинополь.

Дев’ятниця за душі померлих

  • 01.11.13, 21:41

ДЕВ’ЯТНИЦЯ  ЗА ДУШІ ПОМЕРЛИХ

Дев'ятницю за душі померлих можна відмовляти будь-коли, особливо тоді, коли хочемо за посередництвом померлих ближніх отримати від Бога якусь особливу ласку. Однак найкраще її відмовляти після смерті та в річницю переходу до вічності, а також за дев'ять днів до 2 листопада (дня Задушних).

    Вступна молитва

Приготуй мене, Господи, і зміцни моє серце багатством Твоїх ласк, аби я в дусі віри, любові та співчуття, проникаючи в страшну темницю Чистилища, міг (ла) принести там терплячим вірним особливу допомогу на Твою хвалу: на користь душі моєї та випрошення особливої ласки (назвати її), про яку Тебе нині прошу через цю дев'ятницю і заступництво усіх улюблених Твоїх душ.
Амінь
День перший

Муки, які терплять душі в Чистилищі, особисті та болючі; проте найболючішою є думка, що самі на себе стягнули тортури через гріхи, сповнені в житті. Могли б уникнути те пожираюче полум'я, коли б зберігали вірність ласці Божій.
О, Ісусе! Спасителю мій, я стільки раз заслужив (ла) собі на пекло, то ж якою була б нинішня мука душі моєї, коли б заглянув (ла) у пекельні безодні, думаючи, що сам (а) став (ла) причиною свого прокляття навічно.
Дякую Тобі за терпеливість до мене, мій Боже. Люблю Тебе понад усе, бо Ти -нескінченна Доброта. Жалію з цілого серця, що Тебе образив (ла). Волію тисячу раз померти, ніж коли-небудь перестати Тобі подобатися.
Уділи мені ласки витривання і змилуйся наді мною. Змилосердися також над душами дорогих мені осіб, які ще перебувають в Чистилищі. Вислухай мої молитви за них і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру нині за їхнім посередництвом вимолюю в Тебе, о Боже!

    Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."

З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй мій голос.
Нехай будуть Твої вуха уважні до голосу благання мого.
Коли Ти, Господи, зважатимеш на беззаконня, то хто встоїться, Господи. Та в Тебе є прощення.
Задля Імені Твого надіюсь на Тебе, Господи, надіється душа моя на слово Твоє; надіється душа моя на Господа.
Від ранньої сторожі до ночі, від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Господа.
Бо в Господа милість і відкуплення велике в Нього; Він визволить Ізраїля від усього беззаконня його.
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло вічне нехай їм світить, нехай спочивають у спокої. Амінь (5 р.)
Або:
Зі Святими упокой, Христе, душу рабів Твоїх, де немає болізні ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне. (5 р.)
День другий

Мука, яка завдає багато страждань тим душам, є спомином про те, що не користали з часу в період свого перебування на землі, тому не назбирали для себе багато заслуг для Неба. Тим більше докоряє сумління, що втрата є непоправною, бо з життям завершується час заслуги.
О Господи, який (а) я нікчемний (а), бо, проживши так довго на цій долині сліз, набув (ла) лише те, що провадить на вічну згубу. Дякую Тобі, що дав мені ще часу на виправлення зла, котре вчинив (ла). О мій Боже, такий добрий і милосердний! Жалію, що вже давно перебував (ла) у Твоїй неласці. Допоможи мені, щоб останок життя використав (ла) на те, щоб Тебе любити і служити. Зжалься наді мною і над тими дорогими душами, котрі терплять у чистилищному вогні. Вислухай мої молитви за них, уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру Тебе нині через їхнє заступництво прошу.
А Ти, Пресвята Маріє, Мати чистилищних душ і моя найдорожча Мати, підтримуй нас Твоїм всесильним заступництвом.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

День третій

Великою мукою, яка терзає ту душу, є страхітливий вигляд гріхів, які поповнив(ла) колись, і з них повинна буде очиститися до останньої плямки. Живучи тут, на землі, душа не знала всієї значущості огиди гріха. Ох, лише тепер розуміє, проте вже запізно! Власне, це одна з найбільших нестерпних темниць, місце, де душі відбувають покарання.
О, мій Боже! Люблю Тебе понад усе задля Твоєї нескінченної доброти і жалію з цілого серця, що безліч раз образив (ла) Тебе, моє найвище Добро. Обіцяю Тобі, що волію тисячу раз померти, ніж вчинити мої давні гріхи. Уділи мені ласку святого витривання; змилуйся наді мною і над душами, які перебувають в чистилищному вогні, бо вони вчаться любити Тебе в усій Твоїй повноті.
Вислухай мої благання за них і уділи мені ласку (назвати її), про котру нині благаю за їх посередництвом.
О Маріє, Мати душ терплячих в Чистилищі і моя наймиліша Мати! Підтримуй нас усіх ніжним материнським співчуттям Твого Непорочного Серця.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День четвертий

Вже знаємо, скільки-то грішників, які покутують, померли з жалю від самої думки, що образили Бога, доброго і достойного любові. Душі в Чистилищі знають краще, ніж ми, яким добрим є Бог, нескінченно милим і справедливим. І з запалом прагнення підносяться до Нього, а думка про те, що так часто ображали Його, проймає їх болем понад усякі болі.
О мій Боже, задля Твоєї нескінченної доброти, жалію з цілого серця, що Тебе образив (ла). Постановляю, краще померти, ніж бути Тобі невдячним (ою).
Уділи мені ласки витривання. Змилуйся наді мною і над терплячими душами в Чистилищі, які Тебе люблять безмежно.
Прийми мої просьби за них і уділи мені ласку (назвати її), про котру нині благаю у Тебе через їхнє посередництво.
О Маріє, Мати в'язнів Чистилища і моя Мати, підтримай нас усіх Твоїм материнським милосердям.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
 День п'ятий

Бідні душі в Чистилищі терплять ще й через те, що не знають, коли закінчаться їхні муки. Мають надію на день свого звільнення, проте, коли він надійде, не відають. Саме ця невідомість кінця терпінь мучить їх невимовно.
О мій Боже! Яке велике і незрозуміле Твоє милосердя, що мене не вкинув у пекельну пропасть, на котру стільки раз заслужив (ла). Звідти уже ніколи не зумів(ла) би вийти, а сама певність цього занурювала би мене у вічний розпач. О нескінченна Доброто! Люблю Тебе понад усе і жалію з цілого серця, що Тебе, найвищу красу, образив (ла). Краще вмерти, аніж Тебе ще один раз добровільно образити.
Вчини, щоб витривав (ла) у Твоїй ласці, і змилуйся наді мною і над тими дорогими душами, що сумують за Тобою в чистилищному вогні. Вислухай мої благання за них і уділи мені те (назвати), про що нині прошу через їхнє посередництво.
О Маріє Непорочна, Мати терплячих душ в Чистилищі та моя наймиліша Мати! Захисти усіх нас Своєю міцною обороною.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День шостий

Пам'ять про Муку Господа Ісуса і Любов Його в Найсвятіших Тайнах є для в'язнів Чистилища джерелом невимовної потіхи. Внаслідок терпінь Спасителя душі осягають своє спасіння, а за посередництвом неоціненної Жертви Служби Божої та Св. Причастя отримують і будуть отримувати багато ласк. Однак, одночасно з тих самих джерел черпають смуток і тугу, бо ці два докази незмірної Ісусової любові до людей нагадують їм про їхню байдужість і невдячність щодо того Божественного Доброчинця.
О мій Боже, Ти і за мене поніс смерть і стільки раз давав Себе у Св. Причасті. Проте я Тобі завжди відплачував (ла) невдячністю! Вчини, о найвище моє добро, аби відтепер Тебе любив (ла) понад усе! Жалію з цілого серця за мої гріхи! Краще померти, ніж будь-коли Тебе зрадити.
Уділи мені ласки витривання, змилуйся наді мною і над душами в чистилищному вогні. Вислухай мої молитви за них і дай мені особливу ласку (назвати її), про котру нині за їхнім посередництвом випрошую.
О Пресвята Маріє, Мати душ з Чистилища і наша улюблена Мати, збережи усіх нас у Своєму Непорочному Серці!
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День сьомий

Муку померлих душ збільшує вигляд усіх добродійств і особливих ласк, якими Бог обдарував у Своєму милосерді їх. З них найголовнішими є: Святий Хрест, через котрий ми стали дітьми Божими; народження в католицькому краї та в християнських родинах; терпеливе очікування їхньої покути і так часто отримані прощення за свої гріхи. Безпомилкова пам'ять стількох ласк, з яких не вміли користати, опечалює їх і невимовно мучить, даючи їм ясно зрозуміти, наскільки були невдячними щодо такого доброго Бога.
Скажи, мій Господи, повний милосердя, хто ж був (ла) невдячнішим (ою) від мене? Ти мені простив усе з такою любов'ю, а я після безлічі обітниць вірності не переставав (ла) Тебе ображати. Не поступай зі мною згідно того, що заслужив(ла). Не віддавай мене на прокляття, лише змилуйся наді мною у Своєму великому милосерді, бо прагну Тебе любити, а в пеклі ніхто Тебе не любить!
О нескінченна Доброто, жалію, що Тебе образив (ла). Краще померти, ніж будь-коли Тобі не подобатися! Дай мені витривання у доброму і змилуйся наді мною і над терплячими душами в Чистилищі. Вислухай мої благання за них і дай мені ласку (назвати її), о мій дорогий Ісусе, про котру за їх посередництвом нині прошу Тебе!
О Непорочна Маріє, Мати душ з Чистилища і наша улюблена Мати, не випускай нас ніколи з-під Своєї опіки.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День восьмий

Однією з дуже докучливих мук для душ в Чистилищі є переконання, що Господь Бог у земному житті давав їм виняткові ласки, а вони, замість користати з них, змусили доброго Бога засудити їх на покарання. Однак, незважаючи ні на що, Бог їм простив і вічне прокляття замінив терпіннями в Чистилищі.
І я, о мій Ісусе, є одним (ією) з тих невдячних, хто після безлічі ласк, отриманих від Тебе, погордив (ла) любов'ю Твоєю і змушував (ла) Тебе, аби мене вкинув до пекла!
О нескінченна Доброто! Люблю Тебе понад усе і жалію, що Тебе, найкращого Отця, як марнотратний син образив (ла). Волію вмерти, ніж коли-небудь ще раз згрішити. Дозволь аби витривав (ла) у своїй постанові.
Змилуйся наді мною, Боже, і над душами, які перебувають у чистилищному полум'ї. Вислухай за них мої просьби і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру Тебе за їх посередництвом благаю.
О Наймилостивіша Маріє, Мати душ з Чистилища і Мати наша, укрий нас у Своєму Непорочному Серці.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

День дев'ятий
Задумавшись добре над попередніми розважаннями, хто ж міг би сумніватися у важких муках, які терплять душі в чистилищному полум'ї?
Вогонь, темрява, смуток, невідомість від того, як довго душа триватиме в цій жахливій в'язниці; пізнання своєї невдячності відносно доброго Бога - усі ті терпіння, разом з'єднані, є для них невимовною мукою, суворість котрої лише одному Богові відома. Однак, найбільшим і найістотнішим терпінням, з котрим усяке інше не може порівнятися, - це неможливість оглядати Бога. Ці душі перебувають у такому смутку, що жодна людська мова не в змозі це висловити.
О мій Боже, як я міг (ла) жити так далеко від Тебе, позбавленим (ою) Твоєї ласки. Люблю Тебе понад усе, Доброто нескінченна! Жалію з цілого серця, що тебе образив (ла). Нехай краще помру, ніж мав(ла) би коли-небудь Тобі не подобатися. Зміцни мене в моєму намірі та не допусти, щоби я загубив (ла) дорогий скарб Твоєї ласки. Змилуйся наді мною і над душами в Чистилищі; прости їм їхні провини та скороти їхні терпіння. Запровадь їх якнайшвидше на місце відпочинку, світла і спокою через заслуги Господа нашого Ісуса Христа, котрий живе і царює в єдності Духа Святого, Бог навіки вічні. Амінь.
Вислухай, о мій Боже, молитви, які заношу за них і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру нині, за їх посередництвом прошу.
О Пресвята Маріє, Мати душ з Чистилища і Мати наша, заступайся за нами перед Сином Своїм через любов і болі Твого Непорочного Серця.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

Тео́дор Ю́рій Ро́мж

  • 01.11.13, 21:31

Теодор Юрій Ромжа (*14 квітня 1911, с. Великий Бичків Закарпатської області — †1 листопада 1947, Мукачево) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, блаженний Католицької Церкви.

Біографія

Народився дев'ятою дитиною в багатодітній сім'ї залізничного службовця: батько — Пал (Павло) Ромжа, залізничний службовець; мати — Марія, в дівоцтві Семак. Після чотирикласової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив 1930 з відмінним атестатом. Того ж року з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Ґерманікум-Гунґарікум. Не закінчивши там курсу навчання, восени 1934 переводиться у Папську Руську Колегію (Русікум). Закінчив філософський і богословський факультети Папського Григоріанського університету в Римі (1937, з результатом magna cum laude).

Священик

1935 приймає дияконські свячення, 1936 — священичі. Разом з тим продовжує навчання і 1937 здає ліценціат з богослов'я у Папському Григоріанському університеті. За спогадами сучасника, він

    у всьому дуже послідовно дотримувався статуту східного літургійного обряду, як у зовнішніх проявах, так і в духовному настрої ... у всьому був вірний православним літургійним приписами, які прекрасно і до найменших деталей пізнав у Русікумі.

Того ж року повертається на батьківщину для проходження обов'язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі.

Від березня до вересня 1938 — був призначений адміністратором гірських сіл Березово і Нижній Бистрий Хустського району, що знаходилися поблизу його рідного села. Далі — кілька місяців служба в чеській армії по загальній мобілізації і повернення до душпастирства в попередні парафії. Мав намір виїхати до Риму для завершення богословської освіти (отримання докторського ступеня), але не зміг цього зробити через поділ Чехословаччини.

Від вересня 1939 до 1944 — професор філософії та спіритуал (духівник) Ужгородської духовної семінарії. Ужгород увійшов тоді до складу Угорщини і отримав назву Унґвар.

Єпископ

8 вересня 1944 Папа Римський Пій XII призначив Теодора Ромжу титулярним єпископом Апійським і помічником єпископа Мукачівського. 24 вересня 1944 хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ. Хіротонія здійснена в Ужгороді. В умовах, коли ужгородська кафедра була вакантною (правлячий єпископ помер ще в травні 1944), а адміністратор єпархії перебував в Угорщини, єпископ Ромжа фактично керував єпархією після того, як у жовтні 1944 радянські війська зайняли Ужгород. Після зайняття Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945, суттєво ускладнилося становище греко-католицької єпархії (в цей же час йшла підготовка до ліквідації уніатської церкви в Галичині, після чого така ж доля чекала і греко-католиків Закарпаття). З лютого 1946 офіційно був керівником Мукачівської єпархії.

В умовах посилення тиску і наступу на ГКЦ, молодий єпископ виявив значну енергію. Владика Ромжа всіляко підтримує духовенство та своїх вірних. Він, з одного боку, намагався врегулювати взаємовідносини церкви з новими органами управління, а, з іншого, здійснює ряд великих архієрейських подорожей по єпархії. Налагоджував виготовлення і розповсюдження літератури релігійного змісту, виступав з проповідями. Рішуче виступаючи проти приєднання єпархії до православної церкви, говорив про неприпустимість зради, відзначаючи, зокрема: «Зрадник марно чекає нагороди за зраду, після нього і сама влада їм гребує, і навіть відштовхує його». Протестував проти закриття в березні 1947 василіанського монастиря на Чернечій Горі. В цих архипастирських поїздках він вбачав дієвий спосіб урівноваження пропаганди проти Церкви, щоб укріпити своїх священиків і паству в вірі, щоб витримали в вірності. Він також здійснює короткочасні поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 на нього було вчинено заздалегідь спланований НКВС замах, а 1 листопада отруєно в Мукачівській лікарні[1].

Загибель єпископа

Вплив єпископа Ромжі на віруючих викликав різке невдоволення тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Микити Хрущова. За спогадами генерала Павла Судоплатова, Хрущов і тодішній міністр держбезпеки України Савченко в 1947 звернулися до Сталіна і міністра держбезпеки СРСР Абакумова з проханням дати санкцію на вбивство єпископа, звинувативши його в співпраці з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану». У листі також стверджувалося, що Ромжа і його група становлять серйозну загрозу для політичної стабільності в регіоні, який нещодавно увійшов до складу Радянського Союзу.

Далі Судоплатов писав, що Сталін дав санкцію на вбивство, але замах, вчинений 27 жовтня 1947 під час однієї з поїздок єпископа по єпархії, не вдався. У результаті організованою Савченком і його співробітниками автомобільної аварії (зіштовхнення автомобіля з кінним екіпажем єпископа) Ромжа залишився живий: отримав важкі поранення, військові побили його до непритомності, і по цьому він був доставлений до Мукачівської лікарні. За спогадами одного із священиків єпархії о. Петра Васька, перебуваючи в лікарні, єпископ сказав йому: «перетерпіти і пролити кров за Господа, за віру, за святу католицьку церкву — велика милість, велика честь». Після чого він сповідався і причастився.

Незабаром єпископ помер — за офіційною версією, від наслідків аварії. Однак Судоплатов, що знаходився під час замаху на єпископа в Ужгороді стверджував, що Ромжа був отруєний. Він згадував:

    У цей час мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень в Ужгород приїжджають Савченко і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідувати Ромжу. Савченко і Майрановський розповіли мені, що в Києві на вокзалі, у своєму залізничному вагоні, їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Саме вона й зробила смертельний укол.

Можливо, у спогадах Судоплатова, написаних через багато років після цих подій, існують неточності — так, дзвінок Абакумова міг відбутися ще до першого замаху на Ромжу, тому що між двома замахами пройшло менше тижня. Крім того, в мемуарах Судоплатова неясною виглядає його власна роль у вбивстві єпископа — він стверджує, що прибув на Закарпаття лише для виявлення зв'язків Ромжі з українським підпіллям. У той же час існує джерело, що вказує на активну участь Судоплатова у цьому вбивстві: «був знищений Ромжа — глава греко-католицької церкви, який активно чинить опір приєднанню греко-католиків до православ'я.» [1].

Поховано єпископа в Ужгороді.

Беатифікація

У червні 2001 Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних. У Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі.

Йоіл, пророк

  • 01.11.13, 20:55

Йоіл, пророк

Йоіл (івр. , Йоель, означає «Ягве є Бог»), син Вафуїла - біблійний пророк.Народився і жив у V столітті до Р.Х. . (за іншими оцінками між IX і II ст до Р.Х.) в Юдеї.

Йоіл - біблійний пророк, який залишив після себе запис своїх проповідей (книга Йоіла). За обсягом книги його відносять до так званих «малих пророків». Загальноприйнятий поділ "Книги пророка Йоіла" на три глави сходить до видання Вульгати 1205 р. «Книга пророка Йоіла» складається тематично з двох основних частин. Перша частина містить пророцтва, пов'язані з ситуацією Юдеї, друга частина містить пророцтва про Страшний Суд.

Також пророк Йоіл передбачив зішестя Святого Духа на апостолів: «... Я виллю Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки ... також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого» ( Йоіл.2,28-29). Ці слова цитує апостол Петро у День П'ятидесятниці: «Це пророк Йоіл передрік: І буде в останні дні, говорить Господь: Я виллю Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, і старцям вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів виллю Духа Мого, і будуть пророкувати» (Дії.2,16-18).

Апостол и евангелист Лука

  • 31.10.13, 21:39

Апостол и евангелист Лука

Святой апостол и евангелист Лука, уроженец Антиохии Сирийской, апостол из 70-ти, сподвижник святого апостола ПавлаЖитие.. Апостол ПавелИкона. Апостол ПавелМолитвыХрамы (Фил. 1, 24; 2 Тим. 4, 10), врач из просвещенной греческой среды. Услышав о Христе, Лука прибыл в Палестину и здесь горячо воспринял спасительное учение от Самого Господа. В числе 70-ти учеников святой Лука был послан Господом на первую проповедь о Царствии Небесном еще при жизни Спасителя на земле (Лк. 10, 1 - 3). После ВоскресенияО празднике.. Пасха ХристоваИкона. Сошествие в адМолитвыХрамы Господь Иисус Христос явился святым Луке и Клеопе, шедшим в Еммаус.

Апостол Лука принял участие во втором миссионерском путешествии апостола Павла, и с тех пор они были неразлучны. Когда святого Павла оставили все сотрудники, апостол Лука продолжал делить с ним все трудности благовестнического подвига (2 Тим. 4, 10). После мученической кончины первоверховных апостолов святой Лука покинул Рим и с проповедью прошел Ахайю, Ливию, Египет и Фиваиду. В городе Фивы он мученически окончил земной путь.

Предание усваивает ему написание первых икон Божией Матери. "Благодать Рождшегося от Меня и Моя милость с сими иконами да будет", - сказала Пречистая Дева, увидев иконы. Святой Лука написал также иконы святых первоверховных апостолов ПетраЖитие.. Апостол ПетрИкона. Апостол ПетрМолитвыХрамы и ПавлаЖитие.. Апостол ПавелИкона. Апостол ПавелМолитвыХрамы. Евангелие написано им в 62 - 63 годах в Риме, под руководством апостола Павла. Святой Лука в первых стихах (Лк. 1,3) четко выразил цель своего труда: наиболее полно и в хронологической последовательности описал по порядку всё, что известно христианам об Иисусе Христе и Его учении, и тем самым дал твердое историческое обоснование христианского упования (Лк. 1, 4). Он тщательно исследовал факты, широко использовал устное предание Церкви и рассказы Самой Пречистой Девы Марии (Лк.2,19;Лк.2,51).

В богословском содержании Евангелие от Луки отличается прежде всего учением о всеобщности спасения, совершенного Господом Иисусом Христом, о вселенском значении евангельской проповеди. Святой апостол написал также книгу Деяний святых апостолов в 62 - 63 годах в Риме. Книга Деяний, являясь продолжением Четвероевангелия, повествует о трудах и подвигах святых апостолов после Вознесения СпасителяО празднике.. Вознесение ГосподнеИкона. Вознесение ГосподнеМолитвыХрамы. В центре повествования - Апостольский Собор (51 год по Рождестве Христовом), как основополагающее церковное событие, послужившее догматическим основанием для отмежевания христианства от иудейства и самостоятельного распространения его в мире (Деян. 15, 6 - 29). Богословским предметом книги Деяний является преимущественно Домостроительство Святого Духа, осуществляемое в основанной Господом Иисусом Христом Церкви от Вознесения и ПятидесятницыО празднике.. День Святой ТроицыИкона. Сошествие Святого Духа на апостоловМолитвыХрамы до Второго пришествия Христова.