www.zarvanycia.cc.ua Святитель Миколай Чудотворець

  • 18.12.16, 16:54

www.zarvanycia.cc.ua Святитель Миколай Чудотворець

Святий Миколай ЧудотворецьЗ поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов`ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть магометани. 
Усе життя св. Миколая - це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, вгамівника спраглих, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов`ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершаються повсякчас. 
Народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у мірлікійському місті Патарі, у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн. 
Від самого народження св. Миколай був навчений з неба постництва, яке зберігав до смерті. Досягши юнацького віку, він береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Маючи природні здібності, він, сповнений благодаттю Святого Духу, вивчив Святе Письмо, як і потрібно було доброму пастиреві Христового стада. Юнак був стриманим, схильним до самотнього життя, не віддавався марнотам, любив відвідувати храми Божі. 
Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ татарський Микола посвятив свого племінника в сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях за дорученням єпископа-дядька св. Миколай дбайливо управляє єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, він віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів. 
Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мірського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх. 
У час гоніння на християн св. Миколай сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, за що разом з іншими християнами був кинутий до в`язниці, де за віру терпів голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті. Та Миколай словом і власним прикладом підбадьорював і зміцнював віру тих, хто був поруч із ним. 
Св. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в травні 325 року. На запрошення імператора Костянтина у віфінському місті Нікеї зібралися 318 єпископів, аби полагодити церковні справи. 
У роботі собору св. Миколай показав себе полум`яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі - аріанства. 
У подвигах любові до Бога і ближніх проходило усе життя,архієпископа мірлікійського, який перейшов у вічність 6 грудня 342 року. Його святе тіло з честю поховали в соборній мірлікійській церкві, від нього йшли пахощі й цілюще мирр. 
Свята Церква згадує у дев`ятий день травня перенесення мощей святителя з Мір Лікійських у місто Барі (Італія). Спочатку чесні мощі св. Миколая були покладені в церкві св. Іоана Предтечі. Відчувши чудодійну цілющу силу святих мощей, вдячні жителі міста Барі спорудили в ім`я святителя Миколая розкішний мурований храм, в якому поставили срібну, позолочену раку. 
На третій рік після перенесення мощей до Барі собором архієреїв і священиків їх урочисто поклали під престолом у вівтарі новозбудованого храму, де вони почивають і досі. 
Уклав В`ячеслав Михайлишин

www.zarvanycia.cc.ua 18 грудня – преподобного Сави Освященного

  • 17.12.16, 15:25

www.zarvanycia.cc.ua 18 грудня – преподобного Сави Освященного 

Преподобний Сава Освященний народився в V столітті, в Каппадокії у благочестивій християнській сім’ї Іоанна і Софії. Його батько був воєначальником. Обставини склалися так, що Іоанн був змушений виїхати у службових справах в Олександрію. З собою він узяв тільки дружину, а п’ятирічного сина залишив на піклування дядька. Коли хлопчикові йшов восьмий рік, він вступив до школи при монастирі святої Флавіани, що знаходився поблизу. Обдарована дитина, він скоро навчився читати і добре вивчив Святе Письмо. Даремно батьки вмовляли святого Саву повернутися до мирського життя і одружитися. 
У 17 років він прийняв чернечий постриг і досягнув таких висот у пості та молитвах, що був удостоєний від Господа дару чудотворіння. Святий провів десять років у обителі, а тоді вирушив до Єрусалиму, а звідти — в монастир преподобного Євфимія Великого. Та преподобний Євфимій відправив святого Саву до авви Феоктиста, настоятеля сусіднього монастиря з суворим чернецьким статутом. У цій обителі преподобний Сава пробув послушником до 30-річного віку. 
Після смерті старця Феоктиста його наступник благословив преподобного Саву піти в затвор у печері: лише в суботу святий покидав місце усамітнення, приходив в обитель, брав участь у Богослужінні і обідав. Через деякий час преподобному дозволили зовсім не залишати затвору, і святий Сава молитовно подвизався в печері упродовж 5 років. 
Преподобний Євфимій уважно стежив за життям молодого ченця і, помітивши неабияке духовне зростання, став брати його з собою в пустелю Рув (біля Мертвого моря). Вони виходили 14 січня і перебували в ній до Вербного Тижня. Преподобний Євфимій називав святого Саву отроком-старцем і дбайливо виховував його у кращих традиціях чернечого життя. 
Коли преподобний Євфимій відійшов до Господа, святий Сава пішов із Лаври і оселився в печері поблизу обителі преподобного Герасима Йорданського. Через кілька років навколо нього почала гуртуватися невелика община учнів, які прагнули до чернечого життя. Так виникла Велика Лавра. За небесною вказівкою іноки облаштували в печері церкву. 
Преподобний Сава заснував ще кілька обителей. Багато чудес були явлені за його молитвами: серед Лаври забило джерело, під час посухи пролився рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих. Преподобний Сава написав перший статут церковних служб, так званий “Єрусалимський”, прийнятий всіма Палестинськими монастирями. 
Святий мирно преставився до Бога в 532 році. Його нетлінні мощі зараз знаходяться у Благовіщенському храмі Лаври. Спочатку гробниця була розміщена у невеликій купольній усипальниці на центральній площі монастиря. У 1256 році мощі святого Сави були вивезені на Аппенінський півострів хрестоносцями і поміщені в церкві Сан-Антоніо. 12 листопада 1965 року їх повернули у Лавру як жест доброї волі папи Павла VI. Досі у Венеції знаходиться монашеський хрест преподобного Сави, виготовлений, за переданням, із Древа Животворящого Хреста Господнього. 
Підготовано за матеріалами сайту “Азбука віри”, переклад — ігумен Герман (Кулакевич)

www.zarvanycia.cc.ua 13 грудня святого апостола Андрія Первозван

  • 14.12.16, 00:05

www.zarvanycia.cc.ua 13 грудня святого апостола Андрія Первозванного 

Святий апостол Андрій Первозванний 
andrei_pervozvaniiСвятий апостол Андрій Первозванний був з роду єврейського, з Віфсаїди Галілейської, рибалка, брат Апостола Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив поблизу, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він тому і названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 18 - 19) 

Апостол Андрій займає почесне місце серед 12 Апостолів. Христос дав апостолам владу над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, щоб оздоровлювали всяку недугу та неміч всяку (Мф. 10, 1). Поміж чотирьох Учнів Господа, Андрій удостоєний Його довіри слухати пророцтво про майбутню долю Церкви і світу (Мк. 13, 3 - 5). 

Зіславши на апостолів Духа Святого, Ісус Христос разом з іншими апостолами дав Андрію владу прощати гріхи (Ін. 20, 23). Слово Боже Андрій проповідував у багатьох країнах Азії та Європи. Для проповіді Євангелія він здійснив три подорожі. Перша подорож була в Антіохію Сирійську, в Тіану,в Синоп. З Синопа Первозванний прибув у Амасію, що на березі Понта; відвідав також Трапезонт, звідти попрямував до Іверії, а далі в землю Парфян і повернувся до Єрусалима на свято Пасхи. 

Після свята П'ятдесятниці Апостол Андрій вирушив у свою другу подорож для проповіді Євангелія і розбудови церков. З Єрусалима він знову прибув у Антіохію Сирійську, далі у Ефес, Лаодикію, Нікею, де Апостол Андрій пробув два роки і багатьох язичників навернув до віри Христової. Потім попрямував до Нікомідії, звідти відплив морем у віфанське місто Халкидон, відвідав Іраклію і Амстриду, в якій залишався тривалий час, просвіщаючи багатьох світлом Євангелія. 

Із Амастриди прибув у місто Харакон. Далі поплив до Синопа. З великим успіхом проповідував віру Христову в Неокесарії, дістався міста Самосата у Вірменії, звідти повернувся в Єрусалим на Пасху. Із Єрусалима Андрій Первозванний вирушив у третю і останню свою подорож для навернення в Христову віру язичників та іудеїв. Прибув в Едес, відвідав Сванетію, дійшов до Осетії, звідки рушив до Абхазії і зупинився в місті Севасті (Сухумі), потім морем дістався землі Джієстов. Далі відвідав приморське місто Воспор (Керч). Прямуючи вздовж південного берега Тавриди, відвідав Феодосію, а далі рушив до Херсонеса. 

Припускають, що Апостол Андрій поплив по Дніпру в Скіфію. З описів письменників III ст. Іполита і Оригена відомо, що Первозванний Апостол відвідав місця, де згодом виник Київ. Преподобний Нестор Літописець оповідає: «Бачите гори ці, - сказав Апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа і буде велике місто і багато церков буде споруджено Господом». Від гір київських Апостол Андрій дійшов до озера Ільменя. 

Повернувшись у Херсонес, святий Андрій знову відвідав Воспор, звідти переплив Понт і втретє побував у Синопі, де вже утвердилось християнство. Далі він відвідав Візантію. Там він рукоположив єпископа Стахія, одного з 70 учнів Христових. З Візантії Первозванний прибув у фракійське місто Іраклію і там багато язичників навернув до віри Христової. Потім Апостол Андрій утвердив віру християнську в Пелопоівесі і в місті Патрах. Тут начальник області злий язичник Егей, побачивши, що багато язичників стали вірити в Христа, в тому числі і його дружина, кинув Апостола Андрія до в'язниці. Та в'язниця для нього стала храмом, куди сходились християни послухати рятівне слово Андрія. Тоді Егей засудив Андрія Первозванного до страти розп'яттям на хресті. 

Оскільки хрест, на якому він був розп'ятий, мав форму літери X, він називається хрестом Апостола Андрія. Два дні тривали страждання Андрія, він же до самої смерті продовжував навчати людей, що стояли біля хреста. 30 листопада 70 р. після Р. X. Апостол Андрій відійшов до Господа. Пресвітери і диякони ахайські поховали святе тіло Первозванного й описали історію його мук в невеликому посланні, яке збереглось до наших часів. Цар Константій, довідавшись від одного священика про мощі Апостолів Андрія і Луки, організував їх перенесення в храм святих Апостолів. 

У 355 р. мощі Андрія Первозванного були перенесені в храм святих Апостолів і покладені між гробницями святого Євангеліста Луки і святого Тимофія - учня Апостола Петра. Від часу перенесення мощей святого Апостола Андрія Первозванного пам'ять про нього почали святкувати 30 листопада ще урочистіше. В IV ст. святі отці Григорій Богослов, Іоанн Золотоустий, Прокл та інші прославляли Первозванного в своїх проповідях. У V ст. свт. Анатолій Константинопольський, у VII – св. Андрій Єрусалимський, у VIII ст. прп. Іоанн Дамаскін, свт. Герман Константинопольський та інші написали багато хвалебних пісень на честь ап. Андрія Первозванного, які і нині співають в Православній Церкві. 

13 грудня в Константинополі патріарх з 12 архієреями служить урочисту літургію, яка буває чотири рази на рік: на Пасху, Різдво Христове, на П'ятидесятницю і - на Андрія. 

Пам’ять святого апостола Андрія Первозванного урочисто вшановується і в Україні, оскільки цей учень Христів вважається апостолом українським і Церква Православна вірить в те, що його святі ноги стояли на Київських горах і що він благословив нашу рідну землю. На місці де стояли стопи святого Апостола нині височіє прекрасна Андріївська церква окраса Золотоверхого Києва.

www.zarvanycia.cc.ua Святий Стефан - взірець мучеників

  • 11.12.16, 15:17

www.zarvanycia.cc.ua Святий Стефан - взірець мучеників 

Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо, камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха. (Тропар свята) 
У Христовому Різдві ми бачимо безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Різдва Христового свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи". 

Святий Степан - це первомученик і взірець для всіх мучеників, тож і культ його найдавніший з усіх мучеників. Про день його смерти не знають. Свята Церква пов'язує пам'ять про нього з празником Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Христа. Спочатку і Східна, і Західна Церкви святкували празник святого Степана другого дня після Різдва. Та коли у Східній Церкві з'явився звичай, за яким наступного дня після Різдва празнували Собор Пресвятої Богородиці, то десь у VII столітті пам'ять святого Степана перенесли на третій день різдвяних свят. Західна Церква і до сьогодні святкує празник святого Степана 26 грудня. 

Його празник скрізь знали уже у IV ст. і святкували на рівні з апостолами. В апостольських постановах з IV сторіччя сказано: "Хай празнують у день первомученика Степана". Святі Отці IV століття, як святий Григорій Богослов, святий Григорій Ниський, святий Йоан Золотоустий і святий Августин виголошували проповіді в честь святого Степана. У IV і V ст. на Сході й на Заході на його честь будують храми. У самому Царгороді було аж три церкви, які мали ім'я святого Степана. 

Новим поштовхом до ще більшого вшанування святого Степана стало віднайдення його мощей 415 року. Згідно з традицією єрусалимському священикові Лукіянові тричі явився учитель апостола Павла, який помер у Христовій вірі. Він сказав Лукіянові, що це він після каменування поховав святого Степана у своєму гробі, де той тепер спочиває і він, і його син Авіва, а близько них Нікодим, тайний Христовий учень. Знайдені мощі святого Степана перенесено до храму на Сіоні в Єрусалимі. Через якийсь час їх знову перенесли до храму на північ від Єрусалима. Жінка цісаря Теодосія Молодшого, Євдокія, 460 року на місці первісного храму каменування збудувала гарну базиліку, яку потім було зруйновано. Руїни цієї базиліки віднайдено 1812 року і на старих фундаментах побудовано теперішню церкву святого Степана. Пізніша традиція – місцем мученицької смерти святого Степана вважати долину Кедрону на схід від Єрусалима. Тому і східна брама старого міста зветься тепер брамою святого Степана. У 560 році частину мощей святого Степана перенесено до Царгорода і зложено їх спочатку у храмі святого Лаврентія, а пізніше в новозбудованому храмі святого Степана. Грецька Церква святкує перенесення мощей до Царгорода 2 серпня. Як при знайденні, так і при перенесенні мощей діялися різні чуда. Про них говорить святий Августин, великий почитатель святого. 

Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж апостолів. "Скажи мені, - каже він, - чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.). 

Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном - фальшивими свідками, - він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це сталося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше - апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, - каже він, - то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у богослуженнях празника святого Степана. 

Святий Йоан Золотоустий свою проповідь на празник святого первомученика Степана починає словами: "Усі мученики прославляються і подвиги праведників усюди є предметом подиву, але на згадку про найславніший подвиг первомученика Степана навіть німий язик починає його хвалити. Кого не спонукає до похвали блаженний Степан? Він уже ім'ям (грецькою «стефанос» означає «вінець») вказує на свої заслуги. Ім'я свідчить, що він уже одержав честь перемоги! Ім'я мученика говорить про боротьбу, перемогу і честь!". А в іншій науці про святого Степана він каже: "Увінчаємо квітами похвал Степана й засиплемо його рожами похвальних пісень. Він уже сам увінчав себе переможними нагородами віри... Хто зі смертних віддасть достойні похвали борцеві? Хто з людей сплете вінок, рівноцінний його подвигу? Який язик зможе з'ясувати славу переможця? Які уста створяться на похвалу подвигів Степана? Які уста зможуть сказати про мужність первомученика?". 

Східна Церква у богослуженнях на празник святого Степана різними похвальними титулами звеличує мучеництво святого. Його прославляють такими словами: "Начало мучеників і похвала", "страдалець верховний", "перший між мучениками", "первомученик", "апостол", "Христовий воїн", "славний верховода мучеників", "похвала апостолів і мучеників слава", "первострадалець", "двері мучеників", "первомученик мудрий", "начальник мученицького собору". На стиховні вечірні славимо його: "Ти став перший між мучениками й дияконами, Степане апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних. Для тих, які твою пам'ять празнують - тому, що стоїш перед престолом Христа Царя - проси очищення від провин та бути гідними небесного царства". У кондаці свята Церква взиває до святого: "Владика вчора до нас у тілі приходив – а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився – днесь раба камінням побивають. Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан". 

Усі ми маємо обов'язок не тільки називатися християнами, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. І якраз святий первомученик Степан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Йоан Золотоустий, наводячи святого Степана як приклад для наслідування, каже: "Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Степані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Степана. Степан - начальник борців за Христа, Степан - основа тих, які вмирають за Нього".

www.zarvanycia.cc.ua Звід повчань святих Отців

  • 09.12.16, 21:48

www.zarvanycia.cc.ua  Звід повчань святих Отців

Пропонуємо короткий підсумок повчань святих Отців, викладених у цій книжці. 

Ось як навчають нас святі Отці творити молитву, щоб поступати в дусі: 

Часто проказувати Ісусову молитву. 

Бути уважним під час молитви, постійно зосереджуючи свій ум на Ісусові Христові, відганяючи всі інші помисли. 

Проказувати Ісусову молитву деколи повністю, іноді ж - скорочено. 

Поперемінно то молитися, то читати псалми, сидіти чи стояти з простягненими руками до Господа, то знову творити Ісусову молитву й читати твори святих Отців. 

Повсякчасно відчувати всюдиприсутність Божу і завжди непохитно пам'ятати про Бога. 

Зректися світу, пам'ятати про смерть і молитовну насолоду. 

Безперервно призивати Ім'я Ісуса Христа - всюди і завжди; якщо на самоті - то голосно, а при людях - тільки умом. 

Засинати - завжди з Ісусовою молитвою на устах. 

Просити в Господа помочі, щоб віднайти в серці внутрішню молитву. 

Отож, душе, що бажаєш здобути внутрішню молитву і назавжди злучитися і бесідувати з найсолодшим Ісусом Христом, - сповняй такі настанови святих Отців: 

1. Сядь або, ліпше, стань в неосвітленому й затишному куточку в молитовному положенні. 

2. Перед початком зроби декілька поклонів і не розслаблюйся тілом. 

3. Відшукай в уяві місце серця в лівому боці й зосередься на ньому. 

4. Впровадь ум з голови до серця і промовляй тихо: Господи Ісусе Христе, помилуй мене - устами або тільки умом, як тобі зручніше; говори не поспішаючи, з благоговійним страхом. 

5. Водночас старайся, наскільки це можливо, бути дуже уважним і не тримати в умі ніяких думок - ні поганих, ні добрих. 

6. Зберігай спокійне тверезіння, постановивши стояти довго і забути притім усе. 

7. Дотримуйся поміркованої стриманости і схиляй коліна (клякай) відповідно до твоєї сили та витривалости. 

8. Дотримуйся мовчазности. 

9. Після обіду читай Євангеліє і твори тих святих Отців, які міркують про внутрішнє діяння та молитву. 

10. Спи п'ять або шість годин на добу. 

11. Деколи зовнішньою молитвою випрошуй у Господа діяння внутрішньої. 

12. Не берися до такої ручної праці, яка розсіює твою увагу. 

13. Частіше звіряй свої дії з настановами святих Отців. 

Господи, дай слузі Твоєму Твою силу (Пс. 86:16), - молився колись святий пророк Давид. Вигукни й ти, душе моя: «Господи, дай мені уважність! Від Тебе бо є і хотіти, і творити, тож, очистивши ум і серце з поміччю Твоєю, я приготую їх в обитель для Тебе Триєдиного!» 

Від старчества про келійне Правило та молитву, яку Ангел Господній заповів великому Пахомієві 

Брат запитав старця: 

- Прошу тебе, отче, скажи, що робити мені в келії своїй? І старець відповів: 

- Я сповняю ось таке правило: чотири години сплю вночі, чотири години молюся й чотири години працюю; вдень працюю до шостого часу; від шостого до дев'ятого - читаю; від дев'ятого приготовляю їжу й займаюсь рукоділлям. 

І знову брат: 

- Скільки ж мені творити молитов? 

Старець повів: 

- Я дотримуюсь заповіту Ангела святому Пахомієві, ти ж - скільки можеш. 

Брат запитав: 

- Який же це заповіт Ангела, отче? Старець відповів: 

- В Ангеловому заповіті написано, щоб ченці під проводом Пахомія творили 32 молитов вдень і 12 вночі; в дев'ятий час проказували 3 молитви і Псалом перед кожною з них. Це, зрештою, дуже мало - щоб і початківці досягали поступу в Правилі і не уболівали; досконалим же законоположення не потрібне, для них є заповідь: Моліться без перерви (І Сол. 5:17).

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Александрійська

  • 07.12.16, 22:33

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Александрійська, діва і мучениця 

Це ще одна свята, чиє життя відоме більше на рівні легенд, аніж історичних даних. Щодо нас, то заради справедливості варто відзначити, що св.Катерина жила в Александрії, на той час – столиці Єгипту. А місто Олександрія – це райцентр Кіровоградської області, і святих звідти родом досі не зареєстровано. 

Отже, приблизно в 305 або 313 році, тобто в будь-якому разі на початку IV ст.н.е., в Александрії загинула християнська мучениця на ім’я Катерина. Легенди про неї складено у VI ст., але згадують про Катерину також і св.Руфін (нар. близько 345 р.) і Євсевій Кесарійський (263-340). 

Отже, про св.Катерину оповідають, що вона була донькою єгипетського правителя, і відзначалася як красою, так і розумом та побожністю. Крім того, що як донька правителя вона ще й була вельми заможна. 

Як до багатої нареченої, до неї сваталися чимало охочих, але Катерина була побожною християнською юнкою, яка з ранніх літ склала Богові обітницю чистоти. 

Дату смерті св.Катерини Великомучениці пов’язують із першою можливою – 305 роком – через те, що саме до цього року імператором у Римі був Діоклетіан (284-305), чиє ім’я пов’язане з одним із найкривавіших гонінь в історії християнства. Однак не він сам видав розпорядження про закатування александрійської мучениці. 

Діоклетіан установив тетрархію (правління чотирьох) для вельми розлогої Римської імперії. Східною частиною керував Максиміан, особливо запеклий ворог християнства. Навряд чи цього воїна, залученого імператором до правління, хвилювала теологія. Зате використання християнами слова «Господь» – Dominus, яке для нас є поняттям, цілковито відірваним від земних інституцій правління, було проблемним за часів Діоклетіана. Саме цей імператор став першим підписувати свої листи як «правитель» (Dominus), через що його правління ще називають домінатом. Відповідно, в імперії не могло бути двох правителів – двох «богів», відповідно до паралельних значень цього слова. 

Розпочаті Діоклетіаном «чистки» в Александрії провадив Максиміан особисто. Він прибув до єгипетської столиці, аби упевнитися у виконанні імператорських едиктів. Донька правителя відмовилася скласти жертву богам, засвідчивши свою віру в Єдиного Бога. Тоді було скликано великий міський диспут, на якому 50 тодішніх мудреців і філософів викладали свої погляди щодо помилковості християнської доктрини, а Катерина відповідала їм, пояснюючи суть християнства. Згідно з легендою, їй на той час було 18 років, і мудреці її не відвели від істини – навпаки, вона сама багатьох переконала в істинності християнської віри. Заодно навернулася й дружина тетрарха Максиміана, присутня на диспуті. 

Розгніваний тетрарх наказав жорстоко катувати християнку: спершу її бичували, перетворивши тіло на суцільну рану, потім морили голодом, потім вирішили колесувати. За легендою, у відповідь на молитву св.Катерини зійшов ангел, який поламав колесо катування. Бачачи, які страждання зносить ця юна християнка, чимало римських солдатів прийняли віру в Христа, Бога таких відважних духом людей. 

Тіло св.Катерини було перенесене на гору Синай, швидше за все заради врятування високошанованих реліквій від арабів, а потім турків, які захопили Єгипет. До сьогодні воно знаходиться у монастирі, який носить її ім’я і є місцем численних паломництв. 

Друга можлива дата її смерті є граничною, після якої вже важко було би говорити про мучеництво, оскільки 313 рік – час виходу Міланського едикту. 

Зображається в царському одязі або з короною на голові, в руці – пальма мучеництва. Її атрибути: ангел, який надягає їй на палець обручку – символ містичних заручин; філософи, з якими вона провадила диспут; колесо як знаряддя мучеництва, хрест, меч, блискавка. 

http://www.zarvanycia.cc.ua/

www.zarvanycia.cc.ua 4 грудна Введення у храм Пресвятої Богороди

  • 02.12.16, 21:21

www.zarvanycia.cc.ua 4 грудна Введення у храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.

Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Цей празник, як і празник Різдва й Успіння Божої Матері, заснований на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдо-Євангелії Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". З цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії св. Яким і Анна будучи бездітними, дали обіцянку, якщо в них народиться дитина, то віддадуть Її на службу Богу у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом. 

Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні післяпразденства. Про нього маємо згадки від V-го ст., але треба було аж кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715-730) і Тарасія (784-806), виходить, що празник Введення був установлений у VIII ст.. Синайська Євангелія з VIII ст., котру подарував до синайського монастиря цісар Теодосій ІІІ (715-717), між 12-ма празниками згадує і празник Введення. Цей празник мають і грецькі Богослужбові книги з ІХ-го століття. із ІХ ст. його починає святкувати вся Східна церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX-X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелії на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з-перед і післяпразденством. Службу на цей празник склали Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець. 

На Захід празник Введення прийшов досить пізно – аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна церква святкує празник Введення 21 листопада.

www.zarvanycia.cc.ua 28 листопада розпочинається Різдвяний піст

  • 27.11.16, 21:21

www.zarvanycia.cc.ua 28 листопада розпочинається Різдвяний піст, або ж Пилипівка. 

РІДВЯНИЙ ПІСТ (ПИЛИПІВКА) 

Тривалість: від 28 листопада до 6 січня включно – тобто 40 днів. 

Що можна їсти: будь-яка рослинна їжа, олія, риба, морепродукти. 

Важливі дати: свято Введення (4грудня), Святителя Миколая (19 грудня), Святвечір (6 січня). 

Рождественский пост 

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ 

Різдвяний піст розпочинається 28 листопада, після дня пам’яті апостола від 12-ти Филипа. А тому в народі так і зветься – Пилипівкою. 

Відразу зауважу: Різдвяний піст прив’язаний саме до Різдва, а не до постаті Филипа. Проте, як ми знаємо, в церковному календарі немає просто збігів обставин. Отже, варто пошукати духовний зміст — спробувати віднайти значення постаті апостола Филипа для Різдвяного постування. 

Для цього зануримося в Євангельський текст. Точніше – пригадаймо Таємну Вечерю та розмову апостолів зі Спасителем. Саме Филип тоді наважився поставити запитання, як то кажуть, «руба», та промовити: «Господи, покажи нам Отця, і достатньо для нас…», на що почув від Спасителя такі слова: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Той, хто бачив Мене, бачив Отця; …Вірте Мені, що Я в Отці, і Отець – в Мені». 

Ця відповідь Христа Филипові лягла в основу богословського обґрунтування єдиносущності Сина та Отця. Отже, для нас апостол Филип – святий, який допомагає в процесі Богопізнання. 

Колись, коли Филипа з сумнівом запитали про Христа, в Якого він увірував усім серцем, апостол відповів: «Прийдіть і подивіться!» Зробити саме це – уважніше вчитатись в Євангеліє, долучитись до Таїнств Християнства та пізнати на особистому досвіді, Хто є Христос, і закликає нас Пилипівка. 

Рождественский пост 

Тобто, відряджаючись у 40-денну духовну подорож до Віфлеємських ясел, завдяки апостолові Филипу ми розуміємо: це – не просто підготовка до Свята з усіма його веселощами. Це – наша дорога Богопізнання, пройшовши якою та схиливши коліна серця перед Дівою і Богонемовлям, ми зможемо усвідомити величезне та незбагненне Таїнство Втілення Невмістимого Бога в наш матеріальний світ. 

ІСТОРІЯ 

Перші згадки про Різдвяний піст зустрічаємо у IV столітті. Проте тоді він був набагато коротший – тривав лише тиждень перед Різдвом. Саме таким він залишився у Дохалкідонських Церков, зокрема – у Вірменській Апостольській Церкві. 

Тим часом у Візантії, в 1166 році, за часів імператора Мануїла та Константинопольського патріарха Луки Хрисоверга відбулося «переформатування» Пилипівки на багатоденний – точніше – на 40-денний піст. 

Вслід за греками вже невдовзі почали багатоденне Різдвяне постування і наші благочестиві предки, впроваджуючи цю традицію насамперед у монастирях Київської Русі, звідки вона розповсюдилася і на мирян. 

ЇСТИ ЧИ НЕ ЇСТИ 

Харчовий регламент цього посту не є суворим – протягом майже всього часу, за винятком кількох днів перед Різдвом, можна вживати рибу та рослинну олію. При цьому в жодному разі не можна зловживати алкоголем. 

Звісно, харчові обмеження не стосуються тих, хто має певні потреби через стан здоров’я – вагітних, тих, хто годує немовля, літніх, хворих, тих, хто важко працює, та малих дітей. В усіх цих випадках варто вмикати здоровий глузд, і якщо немає можливості тримати фізичний піст, обмежувати себе в іншому – в розвагах та задоволеннях. 

Рождественский пост 

При цьому варто пам’ятати слова Іоанна Златоуста: «І молитва, і піст даремні для тебе, коли ти не прикрашений вірою, надією та любов’ю». 

Зараз у багатьох джерелах можна знайти такий термін, як «сухоядіння». А також регламент постування, згідно з яким, нібито, сухоїдіння встановлене як обов’язкове у понеділок, вівторок та п’ятницю під час Пилипівки. Це варто пояснити окремо: справа в тому, що завжди в практичному житті православних вірян застосовувалися дві традиції: загальноприйнята для мирян та традиція східних пустельних монастирів. І ось термін «сухоядіння» стосується передусім саме чернечих обителей на Сході (Єгипет, Палестина). 

При цьому сухоядіння зовсім не передбачає утримання від води або іншої рідини. Пити можна і треба. Просто під цим терміном мається на увазі меню, зі складу якого вилучені вино та олія. Натомість будь-який суп, каша та овочі – в тому числі й оброблені – вживати дозволяється. Але найголовніше те, що так зване «сухоїдіння» — як це вже зазначалося – режим харчування в монастирі. Так само, як і традиція постувати в понеділок – освячуючи постом Ангельський день (понеділок в православному тижні присвячено ангелам). Отже, так вчиняють досвідчені аскети – монахи. І цього не вимагається від мирян. Чому? Тому що в справжній православній традиції повинні бути здоровий глузд і помірність. Згадаймо либонь таку твердиню Православ’я, як знаменитий Соловецький монастир, в якому ченці під час Великого – тобто набагато суворішого – Посту вживали рибу, головне джерело енергії на холодній Півночі, де, на відміну від фруктово-овочевого розмаїття Сходу, раціон був завжди обмежений, а природні умови – набагато жорсткішими. 

Висновок – робити все по розуму. Це не означає, що мирянину не можна застосовувати єгипетську чернечу практику постового харчування: багато наших благочестивих предків робили це з успіхом. Просто в цьому випадку варто взяти на це благословення в духівника (так само, як і у протилежному випадку – послаблення посту з якихось причин). 

Та водночас не витрачати на це надто багато часу та уваги, пам’ятаючи: завдання посту полягає не в сортуванні харчів за ознакою «православної кошерності», а в здобутті незалежності від їжі з одночасним збереженням дарованого Богом тілесного храму нашої душі, пошкоджувати який ревністю не по розуму – гріх. Отже, з’їдена тарілка гречки з олією в п’ятницю або шматок риби в понеділок не будуть порушенням для мирянина. І навпаки, якщо до болю в животі об’їстися вареної картоплі навіть без олії – це буде, безумовно, порушенням посту. 

Рождественский пост 

Коли йдеться про вагітних, тих, хто вигодовує немовля, дітей, літніх та хворих – тут традиційний піст взагалі варто перевести в іншу площину, а саме – в утримування від зайвих розваг та більш зосереджену духовну працю: молитву за ближніх, щоденне читання Слова Божого, ретельний аналіз відповідності Євангельській Правді власних слів та вчинків. 

І найголовніше – для всіх – обов’язково утримуватися від будь-якого прояву зла – чи то у думках, чи в словах, чи у вчинках! 

Христос посеред нас! І є, і буде!

www.zarvanycia.cc.ua 24 жовтня - пам'ять святого апостола Филипа

  • 27.11.16, 20:33

www.zarvanycia.cc.ua 24 жовтня - пам'ять святого апостола Филипа 

Святий апостол Филип, з числа сімдесяти, народився в Кесарії Палестинській, був одружений і мав дітей. Після Зішестя Святого Духа апостоли поставили його на дияконське служіння в Єрусалимській Церкві і доручили, як і іншим шести дияконам, завідувати приношеннями віруючих і піклуватися про вдів, сиріт, убогих. Старшим серед них був святий архідиякон Стефан. Коли почалися гоніння, і первомученика Стефана юдеї побили камінням, апостол Филип залишив Єрусалим. Він переселився в Самарію, і там успішно проповідував християнство. У числі звернених апостолом був знаменитий Симон волхв, який після хрещення не відходив від Филипа. За вказівкою ангела Господнього апостол вирушив на дорогу, що сполучала Єрусалим з Газою, і там зустрів сановника цариці Ефіопської, якого теж звернув в християнство. Святий апостол Филип невтомно проповідував Слово Боже в багатьох країнах Близького Сходу, розташованих поруч з Палестиною. В Єрусалимі апостоли висвятили його в сан єпископа і послали в Лідію, де він хрестив багатьох. Помер святий Филип в глибокій старості. 

Тропар 

Апостоле святый Филиппе, моли Милостиваго Бога, да прегрешений оставление подаст душам нашим.

http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/WERzEFCb4FQ

www.zarvanycia.cc.ua Чудотворців Косми і Дам'яна.

  • 14.11.16, 11:27

www.zarvanycia.cc.ua Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам'яна. 

Ті святі, Косьма та Дам'ян, брати були плоттю, родом із Азії, батька мали елліна, матір же християнку на ймення Теодотія. Коли після смерті свого чоловіка вдовувала, маючи вільний і сприятливий час до стараннішої Христової служби, все своє життя на те обернула, аби добровгодити Богові, і була як та вдовиця, яку похваляє апостол: "А вдовиця правдива і самотня надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах", а оскільки сама боговгодно жила, так навчала й улюблених своїх дітей Косьму та Даміяна, виховала їх у добрій науці, у вірі християнській і у повчанні Божественних писань, і навчила їх усілякої чесноти. Вони ж, у дорослий вік прийшовши і звикши до непорочного в законі Господнього життя, були як два світильники на землі, котрі сяють добрими ділами. Прийняли-бо від Бога дар зцілення і подавали здоров'я душам і тілам, лікуючи всілякі хвороби і зціляючи всяку недугу й кожну виразку на людях, і лукавих духів проганяючи. Не лише людям допомагали, але й худобі, і чогось за те ні від кого не приймали, чинили-бо те не задля маєтків, аби золотом та сріблом збагатитися, але Бога ради, щоб явити до Нього любов любов'ю до ближнього. Також і слави собі тим лікарюванням не шукали від людей, а слави Божої, і зцілювали недуги заради слави імені Господа свого, який дарував їм таку силу в лікуванні. Не так і зіллям, як іменням Господнім од хвороб збавляли, без мзди та воздаяння, дармо, виконуючи заповідь Того, що сказав: "Ви дармо дістали, дармо й давайте". Через це і безоплатними лікарями й безсрібленниками од вірних були названі і, так добре життя своє пройшовши, благочестиво в мирі померли. 

Не тільки за життя свого, але й після смерті прославилися вони багатьма Божими чудесами, через що річною пам'яттю в Церкві пошановуються як старанні сприятливі й добрі лікарі хвороб наших душевних та тілесних. Про їхнє нестяжальне життя й безоплатне лікування є така повість. 

Одна жінка, на ймення Паладія, лежала на ложі хвороби багато років і не мала жодної помочі від усіляких лікарів. Почула про цих святих, котрі Божою силою і благодаттю всі хвороби зцілюють, і послала до них із проханням, щоб відвідали її, була-бо вже близько смерті. Святі ж послухалися прохання її, пішли в її дім, відтак жінка ця, за вірою своєю, коли прийшли до неї святі лікарі, встала здорова, славлячи Бога, який дарував рабам своїм таку благодать зцілення. Бувши вдячна своїм лікарям за ту милість, хотіла її дарунком віддати, але ті ніколи ні від кого нічого не взяли, бо не продавали благодаті, яку мали від Бога. Намислила жінка отож хоч одного із них переконати молінням, щоб прийняв од неї вельми малий дар, і, взявши три яйця, прийшла потай до святого Даміяна і, заклинаючи його Богом, просила, щоб узяв од неї ті три яйця в ім'я святої Тройці. Даміян же, почувши ім'я Боже в Тройці єдиного, взяв од жінки малий той дар заради великого її заклинання, яким закляла його. Довідався про те святий Косьма і запечалився з того вельми. Коли ж настав час святому Косьмі вмерти, заповів при відході своєму від тіла, щоб не клали поблизу нього Даміяна, коли помре, бо той знищив Господню заповідь і прийняв мзду від жінки за зцілення. Як помер у Господі святий Косьма, згодом прийшов час відійти й Даміяну, і перейшов від дочасного до вічного життя. Люди ж гадали, де поховати його, знали-бо заповіта святого Косьми і не посміли покласти при ньому брата його, святого Даміяна. І тоді, коли не відали, що чинити, прийшов раптом верблюд, котрий раніше збішений був, але вилікуваний од святих, — той проказав людським голосом, щоб без сумніву поклали Даміяна поблизу Косьми, оскільки не заради мзди взяв од жінки три яйця, а заради Божого ймення. І так укупі покладені були чесні їхні мощі на місці, що звалося Фереман. Якось один чоловік із тих місць вийшов під час жнив жати ниву свою; від сонячної спеки знеміг і пішов під дуба, бажаючи спочити. І ліг, і заснув міцно. До розтулених вуст його приповз змій, увійшов у вуста й поселивсь у череві його. Він же, прокинувшись, не розумів, що сталося, й пішов до ниви та й жав до вечора. Коли ж настав вечір, ліг на ложі. Як спочивав він, почав змій терзати його всередині — він же кричав із болю. Пробудилися всі й прибігли до нього, мацали й не могли пізнати, що то за хвороба така. Він же великим голосом закричав, кажучи: "Святі лікарі, Косьмо та Даміяне, допоможіте мені!" І тоді приспіли святі із поміччю своєю і приспали його вельми, щоб тим-таки шляхом вийшов змій, яким зайшов, і чоловік, спавши, мав розтулені вуста. Божа ж сила молитвами святих Косьми та Даміяна вигнала змія із чоловіка. І виповз змій із вуст його — це бачили всі, котрі нагодилися, і жахалися від того страшного чуда. Коли ж вийшов змій, прокинувся той муж і здоровий став цілковито за допомогою святих безсрібленників. 

Був інший чоловік на тому місці, на ймення Малх, жив поблизу церкви святих лікарів Косьми та Даміяна у Феремані. Той, бажаючи відійти кудись у далеку дорогу, повів жінку свою до церкви та й каже їй: "Це я відхожу в далеку дорогу, тебе ж віддаю святим Косьмі та Даміяну в захист; сиди-бо вдома, доки не пришлю тобі знаку від себе — його пізнаєш, що від мене. І коли захоче Бог, пришлю тобі знака і до себе тебе заберу". Так доручив святим Малх жінку свою й відійшов у дорогу. Минуло декілька днів, диявол перетворився в одного знайомого чоловіка і прийшов до Малхової жінки, показав їй такого знака, якого чоловік їй визначив, і сказав: "Пришлю тобі знака і заберу тебе до себе". Його ж бо показав диявол і повелів їй, аби йшла за ним до свого чоловіка. "Мене, — каже, — прислав чоловік твій по тебе, щоб відвів до нього". Жінка ж сказала: "Знака цього знаю, але не хочу йти, доручена-бо святим безсрібленникам Косьмі та Даміяну, а коли хочеш, щоб пішла з тобою до чоловіка, то іди зі мною до церкви святих і візьмися за край олтаря і поклянися, що не вчиниш мені в дорозі ніякого зла". Диявол пообіцяв те й пішов із нею до церкви, взявся за край олтаря і поклявся, кажучи: "Свідчуся силами Косьми й Даміяна: не вчиню тобі зла в дорозі, але відведу тебе до чоловіка твого". Почувши клятву, жінка пойняла віру брехливому бісу, котрий був ув образі знайомого чоловіка, і пішла з ним у дорогу. Звабник же, взявши її, завів у порожнє й непрохідне місце і хотів там зло їй учинити і вбити її. Вона ж, бачачи себе у крайній біді, звела очі до неба і закричала від серця до Бога, мовлячи: "Боже, допоможи мені молитвами Косьми та Даміяна і поспіши збавити мене з рук цього вбивці!" І тоді з'явилися швидкі помічники, святі безсрібленники Косьма та Даміян, кричачи на диявола. Він-бо, побачивши їх, покинув жінку й побіг. Вискочив-бо на високого берега, упав у прірву і зник, а святі, узявши жінку, повели її в дім. І сказала жінка, кланяючись їм: "Дякую вам, панове мої, що збавили мене від гіркої пагуби; молю-бо вас: скажіте мені, хто ви є, щоб знала, кому буду до кінця життя свого подяку віддавати?" Вони ж мовили: "Ми є раби Христові Косьма та Даміян, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу, через це подбали приспішити на поміч тобі і від диявола збавили тебе Божою благодаттю". Жінка-бо, почувши те, впала на землю зі страху та радості; вони ж бо невидимі стали. І закричала жінка, хвалу посилаючи і дякуючи Богові і святим рабам його Косьмі та Даміяну; побігла до церкви, припала зі слізьми до ікони святих і всім повідала, що сталося, як учинив Господь милість із нею молитвами угодників своїх. Казала-бо в молитві такі слова: "Боже отців наших, Авраама, та Ісаака, та Якова, і сімені їхнього праведного, котрий погасив піч вогненну трьом юнакам і допоміг рабі своїй Теклі на арені, дякую Тобі, що й мене, грішну, з диявольської сіті Ти вибавив догідним тобі Косьмою та Даміяном! Поклоняюся Тобі, Котрий творить дивні й преславні чудеса, і славлю Тебе, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки! Амінь". 

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).