https://www.youtube.com/watch?v=fEC0vKYEIf0

Прощання з Блаженнішим Любомиром

Здравствуйте, я волонтер, хочу передать Вам прошение болящей семьи о благотворительных молитвах на 1 год о здравии, если у Вас имеется такая возможность упоминайте пожалуйста о здравии их в течении года, у них денег заказать молитвы нет, а помощь очень сильно нужна молитвенная, так как им врачи расписали лечение на год, хотим помочь им выздороветь-очень хорошие люди. А девочка-ребёнок с мамой которые долго болели - скончались - девочка от рака, мама - от аутоимунного системного заболевания, если есть возможность запишите пожалуйста их дополнительно за упокоение душ тоже на год, что бы Господь спас их души по милости своей и человеколюбию. Если конечно такое возможно, большое Вам спасибо за внимание. 
Их имена (болящие): 
Евгений (мужчина) 
Александр (мужчина) 
Алла 
Надежда 
Роман 
Наталья 
Анатолий 
Девочка за упокой с её мамой: 
Надежда (девочка-отроковица) 
Александра (женщина) 
Большое спасибо заранее, извините за подобную просьбу заранее.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya , 
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/ , 
https://www.youtube.com/embed/k7cOCTNzikM

Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення. 
З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, — відповідав хворий, — але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). 
Перше, що заслуговує нашої уваги, — це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, — віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", — і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас. 
Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний — тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23). 
Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, — цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного. 
І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи — це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід — це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху. 
А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, — ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню. 
Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, — услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи. 
Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала — вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення — і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті. 
Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші,бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє. І що б не трапилося в житті — частіше молимось: Уповання моє — Отець, Пристановищек моє — Син, Покрив мій — Дух Святий, Тройце Свята, слава Тобі! 
Вчення святих отців про користь хвороб 
«Хто створив душу, Той створив і тіло, і Хто зціляє безсмертну душу, Той може зцілити і тіло від тимчасових страждань і хвороб. (Преп. Макарій Єгипетський) 
«Вражається плоть, щоб зцілилася душа, вбивається гріх, щоб жила правда». 
«Як не потрібно зовсім бігати лікарського мистецтва, так невідповідно вважати в нім всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так ведучи до себе лікаря, коли дозволяє це розум, не відступаємося від покладання надії на Бога». (Свт. Василій Великий) 
«Коли не можу зробити, щоб не страждати, набуваю стражданням те, що переношу його і дякую як в радощах, так і в скорботі, будучи впевнений, що все трапилося з нами у Слова не без розумної причини, хоча нам і здається, що немає причини. Хвороби і для духовної моєї частини служать деяким очищенням, а в очищенні всякий має потребу, як би не був він міцний». (Свт. Григорій Богослов) 
«Зіпсованість душі є причина хвороб тілесних. 
«Трапляються хвороби і для випробування нас в добрі». 
«Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, щоб Він залишив тебе, але з тим, щоб більше прославити тебе. Отже, будь терплячий». (Свт. Іоан Золотоуст) 
«Якщо схопить тебе хвороба, не сумуй і не падай духом, але подякуй Богові, що Він промишляє доставити тобі хворобою благо. Коли людина хвора, тоді і душа його починає шукати Господа. Тому напоумлення добре, якщо тільки напоумлений дякує». (Преп. Єфрем Сирін) 
«Хвороби посилаються для очищення тих, що згрішили, а іноді для того, щоб смирити піднесення». (Преп. Іоан Ліствічник) 
«Тіло твоє, виснажене недугою, може бути спасительним лікуванням для душі твоєї. Якщо ти подібний до заліза, то вогонь страждання очистить тебе від іржі; якщо ж ти золото, то цей вогонь додасть більше блиску твоїм чеснотам». (Квітник Духовний)

ОФІЦІЙНА ЗАЯВА 
і прес-конференція 
з приводу "об`явлень" с. Марії Баран, 
які поширює єрм. Григорій (Антоній) Планчак

Мр. 15,43 – 16,8 
Йосиф, купивши полотно, зняв Його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. 

У неділю мироносиць Церква вшановує тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць. Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Ариматеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов. 

Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18). 

Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з усієї любові, Божа ласка виходить йому назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Ариматеї зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у власному новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові. В нагороду за це імена Йосифа з Никодимом записано на сторінках Євангелія і згадуються в молитвах страсного тижня. 

Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Між ними була навернена грішниця Марія Магдалина, була мати апостолів Якова та Івана Соломія та й інші праведні жінки, які повірили в Христа, полюбили Його всім серцем, відчували щастя в Його присутності і віддавали Йому Божу честь. 

Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім святого Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голготу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27). 

Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими любого Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Вони купили дорогоцінні пахощі та миро, щоб наступного дня після Пасхи перед сходом сонця зайти до гробу і віддати Христові ще останню прислугу, останній вияв любові – намастити його тіло пахучим миром. Каже євангелист Лука: „Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24, 1). Цим жестом безкорисливої любові жінки-мироносиці досконало здійснили слова Христа, який так окреслив свою земну місію: „Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб послужити і віддати своє життя, як викуп за багатьох” (Мк. 10,45). 

Жінки-мироносиці, що зранку спішили до гробу з пахощами, застали камінь, відвалений від гробу і почули вістку від ангела, що Христос воскрес, яка заспокоїла їх, принесла душевний мир – знак Божої присутності і любові. Слова ангела „не бійтеся” – це перша нагорода за їхню любов до Ісуса Христа. За свою жертовну любов до Христа, вони удостоїлися від Нього особливої ласки – першими побачили воскреслого Христа. Їм Ісус довірив почесну місію повідомити апостолів, що Він воскрес із мертвих і чекає їх у Галилеї. 

Каже євангелист , що жінки „в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів. А ж ось Ісус зустрів їх і каже: „Радуйтеся!” Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10). 

Родина проводила відпустку на узбережжі моря. Батьки загоряли, а діти купалися в морі та будували замки з піску. Раптом неподалік з’явилась якась бабуся. Вона була дуже бідно і неохайно одягнута, її сиве волосся розвівав вітер. Вона щось постійно шепотіла про себе і раз по раз нахилялась, щось підіймала з піску і клала у сумку. Батьки покликали дітей до себе і сказали їм триматись подалі від неї. Бабуся проходила мимо, збираючи щось на піску, кивнула головою і усміхнулась, але чоловік у відповідь грубо відказав: „Ідіть своєю дорогою. Не підходьте до нас”. Того ж вечора їх син глибоко поранив ногу шматочком розбитого скла на пляжі. В лікарні вони дізналися, що ця бабуся вже багато років збирає на пляжі залишки розбитого скла, щоб діти, які там граються, не порізали собі ноги. 

Ми часто робимо подібно: ображаємо і проганяємо тих, хто робить нам милосердя, бо безкорисливе милосердя видається нам чимсь дивним і безглуздим. Між тим, саме милосердя надає нашому життю правдивого і глибокого змісту. 

Воскреслий Ісус Христос є всюдиприсутній. Він присутній не лише в християнських храмах під видом хліба, але також скривається в наших ближніх, як сам говорив: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Саме милосердя допомагає нам бачити Христа в наших ближніх, потребуючих, відчувати його присутність. Хай приклад Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць додає нам відваги виявляти любов і милосердя людям, зустрічати в них Воскреслого Христа – джерело миру і радості для наших душ.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya , 
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/ , 
https://www.youtube.com/embed/vfqUDGy6gBE

Ів. 20, 19-31. 
Простягни твою руку і вклади її у бік мій 

Незвичною є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як він з любов’ю допомагає Томі віднайти віру. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, Ісус перший вийшов на зустріч Томі, щоб порятувати його душу, кажучи до нього: „Подай сюди твій палець і глянь на мої руки” (Ів. 20, 27). А це свідчить про те, що Ісус настільки любить нас, що готовий піти на любу жертву, щоб спасти душу людини. 

Тома, доторкнувшись особисто Ісуса через його рани, негайно утвердився у вірі і любові, залишився вірним Христові до кінця свого життя. 

Історія навернення Томи навчає, що тільки особиста зустріч з Христом зміцнює віру людини, єднає тісно дві особи. Людині потрібно мати лише щире бажання навернутися і відкрите серце на Божу любов. Якщо духовне життя християнина обмежується лише до рівня дотримання релігійних традицій і звичаїв, а не переростає у особистий зв’язок віри і любові, тому не дивно, що в таких осіб часто виникають сумніви у вірі, зневіра, знеохота, розчарування, недбалість у виконанні християнський обов’язків. 

У наступні неділі після Пасхи ми побачимо, як особиста зустріч з воскреслим Христом утвердила віру жінок мироносиць, оздоровила хворих. 

За прикладом Христа ми також маємо бути готові жертвувати всім земним, задля Христа, для добра своєї душі, якщо любимо Бога. Бо справжня любов є жертовна, спільне добро ставить вище особистого задоволення. 

Один священик, що був місіонером у Китаї, розповів про одного чоловіка, який був особливо недовірливим до нього. Він увесь час усе в нього випитував, задавав неприємні питання, перевіряв чи отець дійсно живе за тими правилами, що проповідує. Та отець все це покірно сприймав і терпеливо зносив. Крок за кроком, день за днем скресала крига недовіри між ними. В один день отець побачив, що цей чоловік почав йому довіряти, почав вірити в його слова. 

За деякий час в тій місцевості почалися переслідування християн імператором і цей чоловік переховував отця у своєму домі, наражаючи на небезпеку усю свою родину. Він до останніх днів свого життя залишився вірним Христові і тій добрій Новині, що проповідував отець-місіонер. 

Бувають такі люди, що вимагають переконливих доказів, щоб повірити будь-чому. Але коли вже повірять, коли вже довіряють, то будуть вірними за будь-яких, навіть найгірших обставин. 

За прикладом апостола Тома хай наша віра і любов зажди провадить нас до з’єднання з Христом, довір’я його любові і милосердю, вірності в різних обставинах життя, щоб саме в Ньому ми зажди бачили джерело свого справжнього щастя.https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya , 
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/ , 
https://www.youtube.com/embed/vfqUDGy6gBE