Дорожні знаки, номери, табло і банери, кольорові вітрини, підбори і джинси, спущені нижче лінії пристойності, заклично зволожені багрянцем губи – все кричить, волає чи хоча б шепоче - кому скільки стане сили – «ЗВЕРНИ УВАГУ!»Уваги ж тої у стократ менше лишилось, ніж було від народження. Роз’їдено її знаками оклику, ядучо-яскравими маркерами та стрілками ще в дитинстві. Не вмієш ти більше читати знаки долі - згубились у множині інших, нікому непотрібних знаків. Погляд просить тиші...

Читати далі...

Світ не перестає мене дивувати О_оВідкрила для себе страшну річ. Виявляється, у сучасному світі існує жіноче обрізання. Пардон, не була в курсі, що існувало воно у людей первісних. То ж чоловіки все носяться із своїми причандалами...То, про що ж я? Всупереч Конвенції про права дитини, яку Індонезія ритифікувала більше 10 років тому, жінки тут досі, наслідуючи звичаї, таємно калічать своїх дочок - вискоблюють клітор та вирізають малі статеві губи.АААААААААААААААААА! Боже, дай їм розуму! Можна...

Читати далі...

Ой, тримайтеся, хто стане мені на дорозі! Залоскочу! [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

Повітря загусло (так дивно бачити те, чим дихаєш…) З глухим свистом воно заповнювало легені, залишаючи по собі приємний присмак свіжості. Туман кришився і падав на розпашіле обличчя гострими скалками. Вечір завивав сиренами! Жити хо-ті-ло-ся!  

Я сиділа, притулившись до неї, і слухала, як вона розповідала новини, жалілася на впертюха-тата, черговий раз іронізувала над моєю надкороткою стрижкою та новим кольором волосся. Вона гладила мене по голові, а я почувалась маленькою і нарешті вдома. ...я думала про _Буську_, і про те, що не уявляю, як би могла жити без Неї. Ще: Востаннє в лікарні вона була тоді, коли 23 роки тому народила мене. Рекомендують операцію. Тепер їй страшно, хоча намагається не подавати виду...і мені теж.  

Виявляється, усе очевидно просто: щоби позбавити себе участі наступати на одні й ті ж граблі, що лежать під дверима, можна заклеїти двері скотчем, а назовні виходти через вікно.

Виявляється кілька шальних крапель води можуть вбити здорову клавіатуру! Ех...Земля їй пухом…

20 хвилин шоколадної перерви на вулиці - і маса щастя! Над Києвом веселка! А ви бачили?

прагну хоча б штучно повернути собі втрачене відчуття дому... хочу, щоби не треба було закутуватися у теплу ковдру, заварювати зелений чай, вмикати музику-спогад, аби відчути себе у безпеці, так, як колись поруч із тобою… давно з вуст не злітало: "мій дім там, де ти", бо де ти є зараз, сама не знаю… сподіваюсь, у безпеці. сподіваюсь, твоє нове відчуття дому зараз із тобою… [Приєднана картинка]