...але й не про те....

Сьогодні вранці, поки збиралася на роботу і щоб не заснути  (бо прокидаюся щодня о п'ятій годині ранку!), включила телевізор, а там йшла передача "Провокатор ". Тема даної передачі була "суїцид". 

                  Поміж кавою та make-up  я слухала "провокатора", і мене вразив той момент, що в порівнянні з іншими європейськими країнами, в Україні самогубці наймолодші - від 18 до 35 років!!! а в Європі цей вік коливається від 60 до 70 років!

                  Та суть в тому, що за кордоном і в Україні люди (в більшості своїй) кінчають з життям саме через невдачі на роботі, через відчуття власної нереалізованості та депресії, яка присутня в суспільстві. Тобто, коли людина не справляється з робочими обов'язками, її постійно за це "клює" начальство та колектив ще+ до всього скорочують/ звільняють... Це стає тією самою "петлею", "останньою краплею"... І людина йде з життя....

До речі, китайці, як нація трудоголиків, найбільш схильна до суїциду. Там навіть при підписанні трудового договору є пункт: "не кінчати життя самогубством" + страховка на цей випадок.

                 Тепер моя думка з цього приводу:
Хто б мені зараз не писатиме про "духовні цінності" і "головне в житті не гроші" і т.д.т.п . моя думка залишатиметься незмінною: як не крути, а світом правлять гроші, і всі ми (в міру своїх потреб та сил) тягнемося до матеріального блага, бо воно є одним із найпоширеніших "радостей", які ми маємо за все своє життя...на жаль.

                 А для того, щоб мати ці блага ( гарне житло, якісна їжа, модний одяг, трендові гаджети, омріяний відпочинок/відпустку, та хоббі) потрібно ПРАЦЮВАТИ. Так. І не тільки працювати, а й рухатися в перед (кар'єрний рост, відкриття власної справи...), ставити перед собою ціль і намагатися її реалізувати... Тоді ті самі омріяні "блага" будуть множитися і приносити ще більше радість (людЯм все мало й мало ), як кінцевий результат наших "трудових потуг"!
                

                 Та дехто настільки захоплюється цією грою у "самореалізацію", що коли трапляється форс-мажор, щось йде не по задуму, втрачається робота, або ж довго немає підвищення.... Все... Людина губиться, звинувачує себе у невдачах, опускає руки або накладає їх ....

                 Не вистачає сили волі витримати всі негаразди, адже дійсно легше просто піти з життя, зробити таке собі "геймовер", але без перезагрузки... 

                 І в деякій мірі я погоджусь з цим висновком, але відразу постає питання: а чому всі обов'язково мають бути сильними, успішними, розумними та цілеспрямованими? 

                 Я на хвильку спробувала уявити, яким би був світ, якби всі були "самореалізованими"... і в мене не вийшло це зробити. Фантазії не вистачило 

Такого не може бути в апріорі!!! 

Так закладено природою. Навіть у тваринному світі є вожак, і є інші члени прайду, стада, стаї, групи і т.д.т.п., яких він веде за собою. І це нормально. 

P.S. - Тому вважаю, що потрібно завжди прагнути "кар'єрних висот", але не фанатично, до божевілля, і пам'ятати: самогубство це не вихід, адже "тупиків" в житті не існує:

1. Якщо ти впав, то піднімися, обтрусися і знову гай-да! 

2. Якщо ти втомився, то зупинися, відпочинь, зміни врешті-решт роботу! 

3. Якщо "не можеш" більше гнатися до гори, то прийми це і зроби висновок, що можливо воно просто тобі насправді не потрібно. 

                    Я ніколи не сиджу на одному місці. Весь час рухаюсь вперед, ні на мить не сумніваючись у правильності своїх рішень (це я пишу про роботу та кар"єру! ) 

                   Не буду кривити душею - мені з роботою щастить. Не завжди, звичайно, але кожна нова посада була для мене "новою сходинкою вгору", а попередня - дуже гарним досвідом, що розширював мої професійні знання та навички. 

                  Так я нарешті, за 5 років "поневірянь", знайшла те що шукала !!! Все!!! Точка!!! Я пройшла всі співбесіди та комп'ютерне тестування, пару тижнів "сивіла від очікування вердикту".... і вуаля! Я на своєму місці!!! 

 Алілуя....  

                 Та от зараз відчуваю те, що не відчувала ні разу на жодній з попередніх робіт - Я БОЮСЯ!!! Хвилююся, не хочу облажатися, чогось не знати, виявитися не професіоналом чи (недайбоже!) піддати під сумнів правильність вибору моєї кандидатури на дану посаду!!! 

Хоч все йде нормально, третій тиждень пішов, як я працюю на цій роботі, колектив чудовий, керівництво мене хвалять, але страх й досі лишився.

Чи не одна я така панікерка? 

                  

                  Якось заговорилися на тему щастя, тобто чи відчуваємо ми себе щасливими саме зараз, на дану хвилину? 

                  Думки розділилися і ми вмить поділилися на два табори: 

                  Дві мої знайомі кажуть, що вони щасливі. Так, їхнє життя не ідеальне, але претензій вони не мають. А ще дві дуже жалілися.... 

Дівчина живе разом зі своїм цивільним чоловіком в батьківській хаті без ремонту, працює на посаді лаборантки майже за копійки (за нинішніми цінами), дітей немає, бо через стан здоров"я, народити вона не може.... Її чоловік працює електриком, їздить на халтурки, заробляє посереднє. Відверто кажучи, живуть на грані бідності, але вони молоді, активні, полюбляють подорожувати по країні... і люблять один одного вже більше 12 років!

Дівчина наймає квартиру, працює на хорошій роботі, займає керівну посаду (яка для її ще досить молодого віку дуже й дуже висока!). Має добрий дохід, що дозволяє їй ні в чому собі не відмовляти.... Але вона самотня: немає ні хлопця, ні дітей, ні навіть хоббі (вона це усвідомлює)! Все через самовідданість роботі. Проте в неї багато друзів, та життєвих цілей, до яких вона стрімко наближається з кожним днем.   

Дівчина працює на заводі, а саме на печах (виготовляє деталі), її хлопець працює там же сварщиком. Живуть вони в неї вдома в двокімнатній квартирі з її батьками (тато, мама), з братом та його дівчиною, а ще з її донечкою, яку вона народила від першого кохання. Заробляють на двох непогано, так як хлопець її підробляє ще поза роботою, бо має власний сварочний апарат. Він дуже любить її донечку, а мала відповідає йому взаємністю.

Дівчина заміжня, чоловік її любить, а вона безтями закохана у нього, мають дитину. Живуть у неї з її мамою. Мають роботу з невеликим достатком (працюють в офісах). Мріють про власне житло та подорожі за кордон, але розуміють, що з нинішньою ситуацією в країні, їхні мрії не скоро здійсняться. Бувають періоди колосальної нестачі коштів, вона хворіє (виразка на шлунку), але піти до лікаря не хоче - немає коштів, все відкладає "на потім", бо на першому місці потреби дитини.

Апрель_ка

                      Вирішила я вчора після своєї роботи заїхати  до чоловіка на роботу. Думаю заберу його, да разом поїдемо додому.

                     Вийшла я на ст.м.Арсенальна. Там я рідко виходжу, тому забула про її специфічну побудову, тобто довгий перон, пару арочних переходів на протилежну платформу, і аж в самому кінці вихід до ескалатору..., на відміну від інших станцій, де посередині між платформами є велика "площа".

                      Я ж вся у вайбері сижу, строжу подрузі смс , і так цікаво було, що вийшовши з вагону, я навіть не відволікалась від екрану свого смарта, щоб зорієнтуватися. (А зря!) 

                      Мандрую, знач вперед, (не дивлячись і не кваплячись) і в перший же прольот завертаю, думаючи, що там ескалатор... а там...

....а там мене окутав такий собі інтим-полумрак, чую чийсь стогін.... піднімаю голову.... а там....  матьмояженщіна...

                                  ...а там, що я бачу!!!!.... 

                     ....йде до мене спиною якийсь старий дід, у якого до колін спущені штани, труси та в принципі гола жопа його також вже осунулась як і одяг - до низу!!!  

                          Однією рукою він тримає ті штани, щоб вони не спали з нього остаточно, а в другій - кульок, і потихеньку човгає ногами вперед, навіть не намагаючись прикритися, тобто повернути штани на те місце, з якого вони чомусь спали! 

                         Спершу в мене округлились очі , потім стало тошно (це долі секунди!!!), і я тут же розвернулася на 180 градусів, забувши про вайбер та подругу... і чухнула назад до платформи, щоб якомога швидше утекти від того жахіття!!! Спотикаюсь (сама не знаю об шо і чого!), сумка випадає з рук, я присідаю за сумкою, щоб її підняти і в це момент....

                         В цей самий момент, під'їжджає метро, виходять люди... і в цей же самий тунель завертає молодий хлопець. Він дивиться на діда, потім на мене (з великими очима), тут же оцінює ситуацію... і судячи з його усмішки я можу тільки догадуватися, про що він подумав ... гівнюк

                         Коли вже я підіймалася по другому ескалатору мене розібрав сміх! 

Розповідаю чоловікові, - він сміється. Каже, що лише зі мною така може трапитись, тому що зі мною завжди щось трапляється!

І я задумалась... А він-таки правий.

 Апрель_ка 

                Дуже рідко ходжу до церкви і в основі своїй - це лише по святам або коли "ну дуже припече".

                Сьогодні, на жаль, я не змогла піти до церкви у зв'язку з тим, що робочий (напружений ) день, але моя донечка з моєю мамою пішли!

                Вчора ввечері я з донечкою прикрашали кошика для яблучок, грушок та смачного липового медку. Малій дуже подобаються такі свята як Різдво, Пасха, Спас, тому вона охоче йде зі мною до церкви. Цього разу мене замінила бабуся, але на настрій дитини то не вплинуло.)))) 

 

               

Апрель_ка

               Історія їх стандартно-страшна, тобто цих трьох кошенят якась сука викинула з електрички як непотріб! на платформу, з якої вони попадали вниз. Одному Богу відомо, як ці бідні створіння не покалічилися при падінні на колію, та не потрапили під колеса поїздів. Моя добра подруга та сусідка разом зі своїм чоловіком в цей час проїжджала мимо станції та побачила це жахіття. 

                По природі своїй, вона дуже любить тварин, та не змогла відвернутися від цих крихіток. Забрала до себе. 

                Але ситуація ось в чому, якщо вона залишить цих кошенят в себе, то в неї вже буде 8 котів!!! та дві собаки!!!, яких вона також підібрала свого часу. А це дуже багато, навіть для приватного сектору.

Кошенята віком до двох місяців. Здорові, активні, красиві.... Два хлопчика (рудий та сірий) і одна дівчинка (сіренька)

   

Апрель_ка

 

Дякую тобі disu за чудовий рецепт!

Апрель_ка

              

 Якщо спитати мене, що найпрекрасніше я пережила за останній рік - це "майовка-2015", ці незабутні чотири дні в родинному колі та в компанії друзів!  

Ось така краса росте та квітне в мене вдома! 

писи - чомусь лише цього року я почала радіти з того, що не живу в квартирі

Апрель_ка

             Вчора зайшла на блог, провірила почту і побачила що мені "вісить" повідомлення в чаті. Відкрила, прочитала і ..... ахуєла!!!

Якийсь невідомий мені суб"єкт пише мені ось це:

____________________________________________________________

Не зрозуміла ні слова, а особливо причини такого воніізвєрженія, так як я ніколи з ним не спілкувалася і тим більше не жалілася на нього! Я його не знаю!!!!  

Перейшла по ссильці на його профіль і не побачила нічого хорошого: http://narod.i.ua/user/6098163/profile/

Все в голові стало на свої місця, але ж.... трохи моторошно!

Такі психічно хворі, неврівноважені люди, схильні до насильства СОЦІОПАТИ ЖИВУТЬ СЕРЕД НАС! Їдуть з нами в метро, автобусі, ліфті, ходять по вулиці, живуть по сусідству... 

Це жах! Це кошмар! 

Апрель_ка