Зброя буде, справа за новим головнокомандуючим!

  • 06.11.14, 10:29
РЕСПУБЛИКАНЦЫ ПООБЕЩАЛИ ЗАВАЛИТЬ УКРАИНУ ОРУЖИЕМ

В Конгресс США будет повторно внесено предложение о предоставлении Украине современного оружия и военной техники, а также оборудования для связи и разведки. Об этом заявил представитель Республиканской партии Джон Маккейн. По его словам, поскольку республиканцы получили большинство в обеих палатах Конгресса, вопрос о предоставлении расширенной военной помощи Украине можно будет решить положительно уже в ближайшее время.

республиканцы получили контроль над обеими палатами конгресса впервые за 8 лет. В предыдущем составе сената у них было 45 мест из 100. Согласно прогнозам продолжающегося подсчета голосов, республиканская партия может получить до 55 мест из 100 в сенате конгресса США.

До зустрічі в Донецьку

  • 02.11.14, 19:02
Промова донецької професорки, яка сколихнула світ інтелектуалів 02.11.2014 13:59 Про тих 20% жителів Донеччини, які проти чогось Виступ донецької викладачки та письменниці Олени Стяжкіної під час конференції TEDx Kyiv 2014 змусив сотні слухачів підвестися. Видання Сода наводить повний текст цієї доповіді про Донбас, його богів і слова, що нічого не означають. "Я коли виходила на сцену, мене відеорежисер запитав: «Вам тiльки цю фотографiю лишити, з Майдану?» Я відповіла:«Ні, фотографію ту, але це не Майдан, це Донецьк, Україна». Кілька базових позицій, які я хочу позначити, перш ніж поговорити сьогодні про голоси з території війни. Ось це - Донецьк (прим. - Показує на фото) і це - Україна. І Донбас - це теж Україна. І це не просто моє бажання. Це соціологія, яка і в березні, і в квітні, і в травні показувала завжди один і той же результат - 65-67% визнавали своє бажання жити в Україні. Третинм, трохи більше, хотіла в Радянський Союз, в Росію, в ДНР. Другий момент, на якому я хочу закцентувати увагу. Донецька, Луганська область - це українське село і так було завжди. Україномовне, українське село. І навіть Голодомор не знищив того села. Це європейські міста. Принаймні були. Зараз Донецьк схожий більше на згвалтовану жінку, ніж на європейське місто, де сором, сором, жертовність і небажання про це думати. Я ж хочу поговорити про голоси, які ми начебто не чули і які начебто зараз стали чутні так активно. Ми не можемо зрозуміти, що це за голос, що це за люди. Хто так сильно кричить? Хто ці 20% учасників збройних формувань Російської Федерації? Там немає громадянської війни, ми розуміємо це. Це війна Росії проти України. Але 20% учасників з місцевого населення, звичайно, є. Що це за люди? Франц Боас, американський соціолог, антрополог середини ХХ століття висунув дуже цікаву гіпотезу, яка загалом підтверджується: в один і той же час одне і те ж суспільство може жити в різних хронологічних порядках. Це означає, що одні люди, умовно, живуть в суспільстві пост-модерну, а інші - наприклад, у традиційній системі цінностей. Так от, той голос, який ми чуємо зараз і не можемо зрозуміти, що там за сенси, це голос господарства, яке присвоює. Це голос, в термінах Енгельса, господарства, яке нічого не виробляє, сприймає навколишній світ як ворожу природу, яка може давати, а може не давати. Тут каналізаційний люк - така ж їжа, як банан. Цвинтарна огорожа, металеві конструкції заводів - все це можна спиляти і продати. Тут немає і не може бути питання власності і розуміння власності. Природа дає, ми беремо, ми - не крадемо. Хто може обмежити, якщо немає права власності? Той, хто сильніший. Вождь. Він же - міліціонер. Якщо з вождем поділитися, принести йому жертву - полювання буде вдалим. Тут немає завтра, як такого, тут немає рефлексії майбутнього. День прожитий - і добре, проживемо ще. А може помремо - рефлексії смерті немає теж. Є ворожий світ - природа, є вороги якісь інші, але зовсім немає самобачення себе. Тут немає питання «хто я?» І відповіді на нього теж немає. Тут є боги, що вибилися з вождів, міліціонерів, - прокурори, судді, деякі боги досягають навіть рівня президента. Вони всі - система господарства, що тільки присвоює. До них не можна підходити з питанням совісті, моралі - це інший спосіб освоєння простору. Боги бувають різними, але точно не добрими. Точно так само, як в античній Греції. Зевса язик не повернеться назвати добрим богом. Так і тут: підлі, хитрі, питущі, огидні, але боги. І треба жертвувати, треба голосувати за них, і тоді вони посміхаються з плакатів, і тоді, напевно, буде умиротворення і завтра буде дуже успішне полювання. А може бути і не буде - ну, тоді вони розгнівалися і потрібно жертвувати ще і ще. У цього світу є власний «золотий вік». Як у кожного суспільства, що присвоює. В тому «золотому віці» були шахтарі і металурги. І верховний вождь, Кецалькоатль [бог-творець світу в індіанців] сидів у Кремлі, він був суворий, жахливо суворий. Але тоді було добре, і в'язниця - це теж хороше місце. Тому що там годують, там можна жити, там тепло в кінці кінців. Той «золотий вік» пам'ятають вже не всі, він вже в легендах. В ту «золоту добу» була Велика Перемога, сакральна, абсолютно вихолощена в смисловому плані. Це така собі Титаномахія [битва богів-олімпійців з титанами], де ніхто не переживає, була чи не була права Фетіда, ставши на сторону Зевса і як постраждали гекатонхейри [велетні, що принесли перемогу богам]. Шкода їх взагалі. Титаномахія - це коли «наші» перемогли «не наших", фашистів. Які ми тоді були молодці і як ми всім тоді врізали! Але ось цей «золотий вік» скінчився. Вигнання з раю. І діти працюють в копанках - це дірка в землі, з якої дістають вугілля. Без будь-якої техніки безпеки. Вугілля потім продають. Це та ж сама природа, освоєння якої сутнісно належить господарству, що привласнює. Індустріальне язичництво, копанки, діти в землі... Денис Казанський, один із чудових донецьких журналістів, сказав, що якщо дивитися на пейзаж Донеччини і Луганщини з літака, він схожий на місячні кратери - це копанки. Так не можна жити, здається. Але так живуть. І далі трапляється, що друге пришестя Кецалькоатля послало своїх богів з новими прекрасними засобами їжі. Війни теж, але в першу чергу, їжі. Тому що коли танк закінчить свою роботу, його здадуть на металобрухт. Ви скажете мені: ну що ви, танк не виготовляють з такого металу, який можна здати на металобрухт. Але це ви знаєте. А вони теж дізнаються про це, але шляхом досвіду, не відразу, не швидко. У танку виявляться і ті частини, які можна здати на металобрухт. Коли збивали літаки, то люди несли теж літаки на металобрухт. Це їжа. Це бог приніс їжі і це здорово. Можна їсти. Чи можна тут перемогти, чи можна чужому богу стати своїм? Милосердному -- ні. Бо добра тут ніхто не бачив. У добро тут ніхто не вірить (я все ще кажу про 20%). Його ніхто не знатиме в обличчя, це добро. Є історія, будемо вважати її легендою цієї війни. У червні одне з невеликих шахтних селищ, яка не захопила Російська Федерація, був захищений блокпостом української армії. Щоночі з різних будинків цей блокпост обстрелювався: то з автоматів, то з мінометів. Один з українських вояків був місцевим і сказав: «Я вирішу цю проблему». Він зробив шибеницю, поставив її біля блокпосту на площі. Вранці місцеві жителі принесли блокпосту кашу, вареники, ковбасу і сказали: «Ну хлопці, шо ж ви не сказали, шо ви - влада?». Той, хто був з місцевих, запитав: «Хлопці, прибирати будемо?». Вони порадилися і сказали: «Ні, нехай постоїть, а то забалуємо». Так от, спочатку шибениця, а потім школа. Ось так сюди може прийти чужий бог. Весь час є питання, є теза, що заморожені, голодні ці люди зрозуміють, що їм з Україною було добре, і вони повернуться. Ні. Їм не було добре. Вони жили дуже погано. І так, як вони живуть зараз, їм - добре. Так, як вони живуть зараз, вони можуть жити як завгодно довго. Танки - їжа, чому ні? І більш того, тоді виникає питання: чи потрібно допомагати тим, хто не хоче врятуватися, кому добре? Танки відрізняються трошки, і каналізаційні люки відрізняються від бананів - вони не самовідтворюються. Тому буде експансія - зброя є... досвід є, щоб відібрати десь у сусідній області і точно так само використовувати, привласнити і продати. Але цей світ вб'є українське село. Цей світ вже вбиває патріотів. І цей світ вбиває і буде вбивати своїх власних дітей, які будуть виростати, як Мауглі. Що з цим робити і чи можна з цим щось робити? Думаю, що так. Є дві важливі речі: слова і люди. Перше - слова. Давайте подумаємо, що з нашого активного словника повинні піти слова, які нічого не визначають. Слово «Донбас» не визначає нічого. Коли ми вимовляємо «Донбас», вважайте, що ми читаємо вірш Юза Олешківського: «Живіть тисячу років, товариш Сталін, хай в тайзі доведеться здохнути мені, але буде більше чавуну і сталі на душу населення в країні». Якщо ми досі міряємо те, що ми робимо, чавуном і сталлю, то тоді Донбас - так, тоді вугілля і все інше. Але ні, ми ж не цим міряємо наш сьогоднішнє рух і наше сьогоднішнє життя. І друге, що потрібно вилучити з мови - це «діди воювали», це «Велика Перемога». Ось цього бути не має ніколи знову. Війна - це смерть, смерть, смерть і ще раз смерть. Це не футбольний матч. Це не "наші" проти "них". Це завжди спочатку, потім і в кінці смерть. Хоча б ці два прибрати з мови, перестати ними користуватися. Друге, теж дуже важливе, на мій погляд. Я ніколи не думала, що вимовлю ці слова, але таки вимовлю: цій землі потрібна позитивна колонізація, мирна колонізація. Ці землі саме так і освоювалися. Спочатку, в кінці ХVIII століття тут був Чарлз Гасконі, потім Джон Юз, Лепле, Лаче. Це були люди, які приїхали освоювати вугілля, метал і привезли сюди квадратно-гніздовий метод будівництва міст. Дегтярьов, один із секретарів обкому партії в Донецькій області у 60-х роках зрозумів, що так не вийде, і потрібна інтелігенція, і тоді заманювали професорів, акторів, вчених, і зробили той світ, який робив Донецьк плюс-мінус європейським містом. Закінчуючи, хочу сказати ось про що. В єврейських молитвах є таке закінчення «До зустрічі в Єрусалимі». І багато тисяч років євреї так закінчували свою молитву. Я хочу сказати присутнім тут донеччанам і луганчанам, і тим українцям, які хочуть не тільки любити Україну, а й робити для неї щось. До зустрічі в Донецьку. Донбас не повернеться в Україну, бо Донбасу не існує. Тут буде або Україна, або нічого. До зустрічі в Донецьку. Довідка Олена Стяжкіна – українська російськомовна письменниця, професорка Донецького національного університету. Досліджувала культурні процеси на Донбасі. У виступі під час вручення їй літературної «Російської премії» наголосила, що російська мова в Україні не потребує воєнного захисту.
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2014/11/02/118139-promova-doneckoyi-profesorky-skolyhnula-svit-intelektualiv

Не дійти нам до мети, Разом із катами!

  • 02.11.14, 18:06
"Люди,люди.." - чи ви люди?
Чи тупі барани?
Нова влада - нові юди,
Та старі кайдани.
Ті, хто вчора в нас стріляв,
Всі живі, здорові.
Не відкрито жодних справ,
Певно мало крові?
Певно смерть простих людей -
Незначні витрати.
І нема таких статей,
Що б ментів саджати.
Не дійти нам до мети,
Разом із катами!
Справедливість не знайти,
Поряд з мусорами!
(С) Сергій Скальд

Хай кожний син повернеться додому

  • 30.10.14, 14:48

Хай кожен син повернеться додому.
Хай кожен батько обійме родину.
Дай Боже не дізнатися нікому ,
як на війні утратити дитину!!!



Идет война власти с собственным народом, который воюет с Россией

  • 30.10.14, 07:12
Идет война власти с собственным народом, который воюет с Россией

АТОВолонтерыДобровольческие батальоны

Источник

Пора понять, что шутки кончились. Ситуация становится все более опасной. В то же время мы до сих пор не видим легального оружия у граждан, и делаем только один вывод: власть боится собственных граждан больше, чем террористов и оккупантов.

Погибают и становятся калеками люди, причем в первую очередь патриоты, те, кто готов действовать.

Мы все можем тысячами закупать бронежилеты, каски, тепловизоры, ночные прицелы и сигареты для нашей армии. Можем объявлять сборы средств, метать икру в СМИ и блогах, в соцсетях и ЖЖ, можем сами поехать, если позволит здоровье...

Но всё это бесполезно пока есть некомпетентность, наплевательство, вопиющий предательский дилетантизм, галопирующая коррупция во всех(!) эшелонах власти.

Пока каждый придворный мент может воображать, что он почти Багратион или Роммель.

Пока в войсках не появятся ГРАМОТНЫЕ ОФИЦЕРЫ, а не полупокеры с погонами, но с высоким патриотическим эго.

Пока пацанам на Печерских холмах не станет ясно, что на Востоке идет ВОЙНА, а не «ОХОТА НА ТЕРРОРИСТОВ» и славное движение наших, под восторженные крики "освобожденных" донбассян.

Пока не начнут управлять ПРОФЕССИОНАЛЫ управленцы, вне зависимости от того, паспорт какой страны у них лежит в кармане.

Пока бурным цветом не будет цвесть угодливость и политическая проститутская осторожность.

Пока будут продаваться должности в милиции и прокуратуре.

Пока не возобладает точка зрения, что дальше нельзя терпеть всех этих "информационных выблядков" с обеих сторон, но сидящих здесь.

Пока не закончится весь этот победно-реляционный вой «парадпобедывсевастополе», «1000убитыхсепаратистов», «личноминистробороны».

Пока не будут публично освещены быстрые (!), но справдливые суды над виновниками гибели ИЛ-76, расстрела целой бригады Градами два дня назад, прорывов и проходов через границу.

Пока эти люди, а не стрелочники, не будут жестко и жестоко наказаны.

Пока не будет казнен генерал-взяточник, мент-предатель, разведчик-дебил.

Пока полностью не сменится руководство разведывательных структур, как обосравшееся по уши.

Пока будут существовать замминистры с «бронежилетами, выдерживающими противотанковое оружие» (этот мудак еще на месте!).

Пока мы будем наблюдать существующий Майдан, в угоду политкорректности и терпеть вражеские СМИ издающиеся у нас и российские патриотические сериалы в угоду прибылям от рекламы...

До тех пор все наши «покупки и подарки» — это выброшенные деньги! К сожалению, при всем вышеперечисленном люди погибнут, у них не будет другого пути. И бронежилеты их не спасут! Они не спасают от Града и артиллерии, от ракет и ПТУРСов, они не спасают от предательства!

Да, научите солдат стрелять, в конце концов!

Да, сделайте, наконец, в городах вооруженное ополчение!

Прекратите бздеть, «можновладцi»! Вас и так грохнут те, кто вернется с фронта. Так, что пистолет или автомат в руках городского ополченца не самая большая страшилка!

Успокойтесь, вас не расстреляют, а повесят батальоны!

Чиновники, перестаньте все время кивать на Закон, он для нормальных людей в нормальной стране.

Поймите, страна-враг — РОССИЯ, а не горстка отечественных дебилов с автоматами!

Страна - поставившая на карту ВСЁ, чтобы нас задавить, имеющая хорошо обученную, хорошо вооруженную армию, великолепную разведку и информационно-пропагандистскую машину, управляемая жестоким и психопатичным диктатором!

Идет ВОЙНА! Жизнь УЖЕ другая и дальше будет тяжелее и тяжелее!

Впереди зима и дооолгая страшная дорога к ПОБЕДЕ!

А пока идет война не только с Россией. Идет война власти с собственным народом, который воюет с Россией! 


Розіпни її...

  • 29.10.14, 07:37

Денис Маканов

"Вы хотели чудес, она делала то, что не делал никто, но вы не поверили. Вы народ, и я сделаю, как вы просите, но потом не жалуйтесь, если у вас не будет страны 1913 лет".

"Распни ее" - кричали они
"Но ведь она вернула деньги в электроэнергетику, прекратила веерные отключения света, а ему Запад перестал давать кредиты"
"Она воровка, распни ее"
"Но ведь это он увеличил свое состояние во времена Януковича, а она сидела в тюрьме без доказанной вины"
"Она популистка, распни ее!"
"Но ведь это он обещал закончить АТО в часы, а она увеличивала ваши доходы во временя кризиса 2009-го"
"Она предательница, распни ее!"
"Но ведь это при нем произошел Иловайск, за который никто не ответил, а она в 2004-м стояла между вами и Беркутом"
"Она служит Коломойскому, распни ее!"
"Но ведь это он олигарх, а она забрала Криворожсталь в пользу государства"
"Она воровала газ, распни ее!"
"Но ведь это она вернула шельф и деньги из оффшоров, а его банк обогатился за время войны на 50%"
"Ее интересуют только личная выгода, а не государство, распни ее!"
"Но ведь это его заводы продолжают работать в России и Крыму, а ее сила содержит 2 батальона и тратит миллионы для бойцов АТО"
"Все равно распни ее!"
"Но ведь это ее сила взяла власть после Майдана, удержала ее, одолела бандитизм, Русскую весну, наемников Донбасса, а он объявляет очередной кровавый "мир"!
"Она сдала Крым, распни ее!"
"Но ведь без этого у нас не было бы санкций ЕС, которые остановили Россию, а при нем исчезли даже озабоченности!"
"Она цинично пиарится на Савченко, распни ее!"
"Но ведь кто, если не она, столько раз сделавшая то, что никто не сделал, может освободить Надежду? Он за 4 месяца ничего не добился"
"Мы народ, мы так чувствуем, распни ее!"
"Вы хотели чудес, она делала то, что не делал никто, но вы не поверили. Вы народ, и я сделаю, как вы просите, но потом не жалуйтесь, если у вас не будет страны 1913 лет".

Скільки можна....

  • 28.10.14, 17:42

Дороги моі співвідчизникі, шановні соратникі! Моі нерви вже не витримивають розмаха зради шоколадного педрили. Знову гинуть наши сині, знову сто сорок КАМАЗів з параши, під прикриттям перемирря, будуть грабувати Украіну, вивозити вугілля. станки прилади і оснастку заводів, а завезуть в Украіну топливо для танків, зброю, мини та снаряди, і знову будуть вбивати наших кращіх людей. І все це за договорняками педрили шоколадного. В мене серце кроввю обливається. Скажить будь ласка, невже його заводи в ліпецьку і в Севастополі коштують смертей синів, здачи территорій, пограбунку заводів, шахт, наукових центрів, тощо. В нас, із-за цього баригі, стала не державіа, а прохідний двор, хто хоче заєзджає на чому хоче, що хоче завозить і грабує все що бачить. Украінці невже в вас нема національноі свідомісті, невже і далі ви будете терпіти цього баригу, цього покидька і брехуна. Невже ваш шлях в найміти за шматок хліба, невже ви і далі будете пробачать роздачу нашоі, Богом даноі землі, по клаптикам. Я розумію, що після виборів яки пройшли зараз, в нас в державі десь 50 -54% людей що не люблять Украіну, але 46 - 50 % іі люблять. Так давайте об'єднаємось всі разом і дамо відсіч всім вальцманам, недобитим риговонялам, коммунякам. І досі вже цих зрадницьких перемірій, метою яких є тільки сбереження заводиків рошен в параші і в Севастополі

Краще не скажеш.

  • 27.10.14, 10:49

Gabriel Batistuta
Юля, хватит. Хватит жертв. Довольно жертвовать собой ради них. Они не оценят и никогда не ценили. Это парад моральных уродов и безмозглых зомбарей, вечный атракцион глупости и зависти. Грубо? Но разве неправда? Когда тебя арестовали, они отмечали застольем. Когда тебя избили, они сказали, синяки не так уж и велики. Когда ты не могла ходить, они рассматривали каблуки. Когда ты молишься за их разум, они проклинают твой. 
Когда-то они распяли Христа, они бы сделали это и сейчас. Часть из них тебя просто ненавидит, ведь на твоем фоне они осознают своё ничтожество. Из-за самолюбия они готовы жертвовать будущим своих детей, из-за зависти они готовы жить рабами.

— Вы умирали?
— Три раза. И каждый раз меня пытались убить именно те, кого я спасал. (с)

Справжній господар партії "Свобода"

  • 25.10.14, 14:40

Архівні документи: права рука Тягнибока — бригадир банди громил і кидал * Фатальна помилка Пупса, "касира" партії "Свобода" * Керівник фракції Тягнибока — екс-зек, що приховав від виборців свою судимість * Чому Тягнибок так наполегливо переконував Майдан у тому, що треба негайно розійтися? Даємо відповідь, пише газета "Експрес".

Під впливом певних фактів ця людина за останні декілька місяців у вузьких колах набула гучної слави "господаря партії" "Свобода".

Господар — це людина, яка тримає партію у кишені. Господар — це, іншими словами, власник політичного капіталу, впливовості партії. Себто людина, котра може продати зацікавленим голосування у парламенті, забезпечити потрібні кадрові призначення у міністерствах, відомствах, органах місцевого самоврядування і т.д. Господар партії використовує її для захисту своїх інтересів чи нападу на позиції конкурентів у бізнесі та політиці. Господар — це бос найвищого рівня. Це, якщо хочете, в українських реаліях Дон Корлеоне, зверхник групи мафіозного типу, що використовує політичний вплив для примноження своїх капіталів у будь-який спосіб.

І якщо, до прикладу, Тягнибок є лише номінальним керівником партії, її фасадом у вишиванці, то господар партії — не він. Господарем "Свободи" з певного часу, зокрема, під впливом фактів, оприлюднених у нашому попередньому розслідуванні, усі почали вважати кримінального авторитета Пупса, що завжди сидить у парламенті за спиною Тягнибока. У неофіційній розмові з журналістами генеральний прокурор Віталій Ярема якось визнав, що кримінальний авторитет Пупс і народний депутат партії "Свобода" Ігор Кривецький — одна й та сама особа. Він підтвердив, що Пупс перебував свого часу на оперативному обліку спецслужб.

У те, що саме Пупс — господар партії Тягнибока, повірити досить легко. Пупс уміло грає у гру, яка повинна переконати, що він і є головним у "Свободі". Він живе у багатстві й розкоші, яка вразила б кожного, хто думає, що депутат, член партії, яка роками перебувала в опозиції, мусить бути гнаним і бідним. Це — не про Пупса. Найдорожчі авто преміум-класу, елітна нерухомість, літаки, десятки мільйонів доходу — усе це мало би справляти враження. Якби не одне "але"... Пупс ще ніде й нікому не зміг пояснити походження контрольованих ним капіталів. У нього немає офіційного бізнесу, який міг би генерувати прибуток у такому масштабі, і йому неймовірно важко чи, скажемо відверто, неможливо пояснити походження свого багатства. І коли Пупса пошепки називають хранителем "каси" вже покійних кримінальних авторитетів 1990-х, йому, мабуть, дуже складно заперечити, що це не так.

Можливо, саме цей факт найкраще пояснює, чому навіть у парламенті за ним ходить охорона з навушниками. Навіть тут, в установі, яку оберігають десятки працівників міліції, депутат Кривецький чомусь не почувається у безпеці.

— А за рахунок чого ви кошти акумулювали? — намагався дізнатись у нього відомий журналіст Сергій Лещенко.

— Ви побачите, коли буде оприлюднена [декларація] на слідуючий рік. Я багато чого продавав.

— Ми ж зараз говоримо, навіщо чекати декларації?

— Чесно вам скажу, згадувати і розказувати, коли я загружений питаннями то¬го, що відбувається в країні, — оці питання коштів зараз на задньому плані.

— Завдяки чому ви отримали свої гроші? Це ж таке просте питання.

— У мене відкритий бізнес.

— Який?

— Готелі, ресторани, нерухомість. Я багато задекларував.

Ми відкрили декларацію депутата. Звісно, там — жодних деталей. Ні готелів, ні ресторанів, навіть дорогі авто та літак перед виборами щезли. З усіх деталей — лише те, що депутат-мільйонер не погребував узяти з кишені платників податків "матеріальну допомогу" — 35 тисяч гривень.

Чому народний депутат Кривецький такий розгублений, коли мова заходить про деталі? Адже він — начебто "господар" партії, хоч і неофіційний, мав би бути впевненим у собі і конкретним. Але річ у тім, що Пупсу дуже важко грати роль "господаря" партії. Хоча б тому, що він ним не є. Нові факти нашого розслідування про тіньові аспекти функціонування українських партій це підтверджують.

Пупс — не господар партії "Свобода". Він, якщо хочете, — Гетсбі. Людина-підставка, людина-кур’єр когось дуже впливового, людина-іграшка в чужих руках, якій, утім, дають можливість бавитися у "господаря". Людина, котра живе в розкоші, що їй здебільшого не належить. Людина, котра має частку у справі, але дуже незначну.

Отже, Пупс — насправді не господар партії "Свобода"? Так, не господар. Він, назвемо речі своїми іменами та близькою йому мовою, — лише "смотрящий" партії. Людина, яка повинна стежити за тим, щоб у потрібні моменти партія, наче слухняний собака на повідку, йшла задля інтересів справжнього господаря у правильному напрямку.

Так, для багатьох таке може бути приголомшливою новиною, але це правда: Пупс — не господар партії "Свобода". Або, якщо точніше, підставний господар, віце-господар. Він може керувати кухарем Кошулинським чи екс-комуністкою Фаріон, але він, хлопець із невеликого гірського села Мохнатого, у силу багатьох обставин не може бути гравцем, він здатен бути лише пішаком у руках більш серйозних людей.

Хто ж тоді справжній господар партії "Свобода"? Хто її бос? Може, правда у тому, що це мільярдер Коломойський, як про те багато сказано і написано? А от і ні, це не Коломойський, до його честі, він досить перебірливий у стосунках і не дозволяє собі мати справу зі шпанюками.

Хто ж тоді? Хто та людина, котра змогла змусити навіть начебто націоналістичну і начебто ще донедавна опозиційну партію частіше за інших, навіть за комуністів, голосувати в парламенті в унісон, в єдиному пориві з партією Януковича, з Партією регіонів?

Хто і що могло змусити цю партію дуже часто несподівано чітко лягати у фарватері інтересів Путіна в Україні — як у питанні сланцевого газу чи дискредитації опозиційного руху, відомих громадських активістів, журналістів? Досить згадати тут, наприклад, марш людей у білих балахонах із нацистськими гаслами у перші дні Євромайдану у Львові.
Хто змушував Тягнибока у дні Майдану тричі запопадливо тиснути руку Януковичу на закритих зустрічах, а потім із піною біля рота переконувати людей розійтися з Майдану? Хто ця людина, що домоглася призначення генпрокурором Махніцького, членів "Свободи" із числа колишніх працівників КГБ і членів КПРС — на посади у важливі інституції? Хто та впли¬вова людина, якщо це не Пупс і не Тягнибок?

Відкриємо таємницю: прізвище цієї людини — Фірташ. Так, саме він, Дмитро Фірташ, опора режиму Януковича, партнер режиму Путіна в Україні, і є справжнім господарем партії "Свобода". Партії, як уже сьогодні можна точно сказати, псевдонаціоналістичної і псевдопатріотичної. Партії, що стала лише інструментом російських спецслужб в українській політиці, що використана для боротьби з опозицією в часи режиму Януковича і яка сьогодні нарешті має усі шанси опинитися там, де заслуговує, — на смітнику політичної історії.

Але це емоції. А для кращого розуміння ситуації нам неминуче слід заглибитися у площину юридичних фактів. Отже, ми тепер розуміємо вже краще, що у Пупса є дві великі проблеми: пояснити деякі факти зі свого минулого та походження капіталів, які він декларує. З одного боку, начебто безнадійно загублене в часі минуле — це його плюс. Пупс повірив, що ніхто й ніколи нічого не зможе знайти в його минулому. Роки, гроші та люди, які зачищали спецархіви, мали б вселити у Пупса впевненість, що сторінку з його кримінальним минулим можна сміливо забути. І справді, спочатку здавалося, що фактів, які б свідчили про його кримінальну діяльність, уже не лишилося.

Пупс помилився. Майже два роки ми витратили на те, щоб ретельно проаналізувати 20 останніх років життя Пупса. Підсумок простий: Пупсе, архіви не горять. Настав час дати прості відповіді на складні запитання. Отже, коли Пупс потрапив на гачок спецслужб або, як каже генпрокурор Ярема, "в оперативний облік"? У 1993-му. У той час його бригада потрапила в халепу.

Переді мною — матеріали кримінальної справи 1-214/94, що у 1994-му слухали у Дніпровському районному суді. Зокрема, вирок, у якому фігурують Гутник Андріан, Ткачук Сергій, "невстановлена особа". Вирок у цій справі детально описує, якими справами займалася бригада Пупса. Якщо коротко — грабунком людей у Київській області (деталі ми опублікуємо згодом).

Аж три адвокати в цій справі не зуміли нічим допомогти членам бригади. Вони отримали майже по три роки і шість місяців суворого режиму у виправно-трудовій колонії, з конфіскацією майна. Але дечого вони таки домоглися — врятували від тюрми Пупса. Пупс залишився "невстановленою особою". Але став людиною "із папок спецслужб", "з оперативного обліку".

З формального боку, врятувати Пупса від тюрми допомогли свідчення на суді Гутника Андріана, члена його бригади, особи вже нам відомої із попередньої частини розслідування. Саме його керівництво партії "Свобода" довший час публічно називало "головним спонсором партії". Ми вже довели, що Гутник — дрібний крадій із підробленим дипломом, пройдисвіт, який має стосунок суто до підприємств-банкрутів. Пупс послуги не забув. Сьогодні Гутник — права рука Пупса на Львівщині, він один із керівників фракції "Свободи" на Львівщині. А ще він — людина, що приховала свою судимість від виборців.

Врятувавшись від баланди за гратами, Пупс набирає ваги у кримінальному світі. Один за одним відходять кримінальні "бригадири". Перед Пупсом, який має підтримку спецслужб, територія розчищається. Його апетити зростають. Пупс і кримінальне оточення почали шукати виходів у політику. Саме тоді, коли стало зрозуміло, що політика Україні перетворюється на один із найбільш прибуткових тіньових бізнесів — із дохідністю вищою, аніж наркотор¬гівля, викрадання ав¬то, контрабанда чи проституція, таких ключових сфер криміналу.

Пупса з Тягнибоком звів такий собі Василь Павлюк. Свого часу він позичив у криміналітету гроші на підприємницьку діяльність, та у період кризи 1998-го прогорів, певний час навіть був "у бігах". А розрахувався, коли увів Пупса в партійне оточення.

Пупс у партії стає личинкою, що чекає свого часу.

Ніхто і ніколи, мабуть, не встановив би юридичного зв’язку між Пупсом та ще кимось більш впливовим, якби не одна його фатальна помилка. 20 листопада 2010 ро¬ку він записує свою маму, стареньку фельдшерку з Богом забутого карпатського села Мохнате, співвласником ТзОВ "Кан", у власності якого елітна нерухомість у самісінькому центрі Києва. Це підприємство у ланцюжку інших випливло на поверх¬ню у справі хабара у розмірі 450 мільйонів доларів, який запро-понували заплатити американцям за право видобувати сланцевий газ у Західній Україні.

Так-от, щоб знайти іншого справжнього співвласника ТзОВ "Кан", нам довелося докласти певних зусиль, бо його ім’я ретельно було сховане за громіздкими юридичними схемами. Бо, за паперами, другий співвласник — ТзОВ "Передові технології плюс". А їх власник — ще одна компанія, цього разу із сонячного Кіпру з назвою "Bovalon invesments limited". Така собі "російська матрьошка": що далі копаєш, то більше дізнаєшся. І ось сюрприз на фініші: співвласники "Бовалона" — дві компанії Дмитра Фірташа, зареєстровані на Британських Віргінських островах, одна з них ключова компанія олігарха — "DF Group".


Як заселяли виморену голодом Україну

  • 24.10.14, 17:20
Как заселяли выморенную голодом Украину

Постоянный адрес статьи: 

Share

Голодоморnpubop.livejournal.com

Статистика за 1933 год (только то что удалось установить):

Одесская область. Из Горьковской переселены в Одесскую — 141 эшелон. Из Белорусской СССР — 68 эшелонов.

Днепропетровская область. Из западных областей РСФСР в Днепропетровскую — 125 эшелонов.

Харьковская область, Из центрально-черноземного региона России в Харьковскую область — 188 эшелонов.

Донецкая область. Из Ивановской в Донецкую — 147 эшелонов

Переселяли колхозами. Переселяли с лошадьми, коровами, овцами, сельскохозяйственным инвентарем. Переселяли российских учителей. Переселяли семьями, со стариками и детьми. Переселяли в пустые, вымершие от голода украинские села.

Читать также: Так кто же воевал на стороне нацистов во второй мировой войне

А теперь вспомните какие истерики закатывали кацапы, по поводу признания Голодомора. И как мы пытались их не обидеть: «вы же тоже пострадали, это трагичная страница, чего вы беситесь??».

Как они глумясь рассказывали, что украинцы гибли от спорыньи, а не от голода, что голодомор был полезен и необходим для промышленного рывка, что голода не было (а голод был в это время в США — это особенно упоротые дебилы излагали), что украинцы назло советской власти умирали с голода, что «только хохлы массово друг друга жрали, ибо недолюди» и прочую мразотную мерзость.

Читать также: Для тех, кто продолжает верить, что Степана Бандеру и ОУН осудили в Нюрнберге

И особенно их трусило, что мы называли голодомор геноцидом украинцев. Безусловно, это так и было. Теперь дети и внуки этой НКВД-ной и люмпенизированной мрази, заселенной в выморенные голодом земли украинцев убивают наших сограждан. Снова пытаясь устроить очередной геноцид.

Это и есть нацизм. Россияне превратились в нацистскую нерусь. Может и имеет смысл воспользоваться оаытом американцев второй мировой в отношении своих граждан японского происхождения. Хотя бы на время войны.