Справжній господар партії "Свобода"

Архівні документи: права рука Тягнибока — бригадир банди громил і кидал * Фатальна помилка Пупса, "касира" партії "Свобода" * Керівник фракції Тягнибока — екс-зек, що приховав від виборців свою судимість * Чому Тягнибок так наполегливо переконував Майдан у тому, що треба негайно розійтися? Даємо відповідь, пише газета "Експрес".

Під впливом певних фактів ця людина за останні декілька місяців у вузьких колах набула гучної слави "господаря партії" "Свобода".

Господар — це людина, яка тримає партію у кишені. Господар — це, іншими словами, власник політичного капіталу, впливовості партії. Себто людина, котра може продати зацікавленим голосування у парламенті, забезпечити потрібні кадрові призначення у міністерствах, відомствах, органах місцевого самоврядування і т.д. Господар партії використовує її для захисту своїх інтересів чи нападу на позиції конкурентів у бізнесі та політиці. Господар — це бос найвищого рівня. Це, якщо хочете, в українських реаліях Дон Корлеоне, зверхник групи мафіозного типу, що використовує політичний вплив для примноження своїх капіталів у будь-який спосіб.

І якщо, до прикладу, Тягнибок є лише номінальним керівником партії, її фасадом у вишиванці, то господар партії — не він. Господарем "Свободи" з певного часу, зокрема, під впливом фактів, оприлюднених у нашому попередньому розслідуванні, усі почали вважати кримінального авторитета Пупса, що завжди сидить у парламенті за спиною Тягнибока. У неофіційній розмові з журналістами генеральний прокурор Віталій Ярема якось визнав, що кримінальний авторитет Пупс і народний депутат партії "Свобода" Ігор Кривецький — одна й та сама особа. Він підтвердив, що Пупс перебував свого часу на оперативному обліку спецслужб.

У те, що саме Пупс — господар партії Тягнибока, повірити досить легко. Пупс уміло грає у гру, яка повинна переконати, що він і є головним у "Свободі". Він живе у багатстві й розкоші, яка вразила б кожного, хто думає, що депутат, член партії, яка роками перебувала в опозиції, мусить бути гнаним і бідним. Це — не про Пупса. Найдорожчі авто преміум-класу, елітна нерухомість, літаки, десятки мільйонів доходу — усе це мало би справляти враження. Якби не одне "але"... Пупс ще ніде й нікому не зміг пояснити походження контрольованих ним капіталів. У нього немає офіційного бізнесу, який міг би генерувати прибуток у такому масштабі, і йому неймовірно важко чи, скажемо відверто, неможливо пояснити походження свого багатства. І коли Пупса пошепки називають хранителем "каси" вже покійних кримінальних авторитетів 1990-х, йому, мабуть, дуже складно заперечити, що це не так.

Можливо, саме цей факт найкраще пояснює, чому навіть у парламенті за ним ходить охорона з навушниками. Навіть тут, в установі, яку оберігають десятки працівників міліції, депутат Кривецький чомусь не почувається у безпеці.

— А за рахунок чого ви кошти акумулювали? — намагався дізнатись у нього відомий журналіст Сергій Лещенко.

— Ви побачите, коли буде оприлюднена [декларація] на слідуючий рік. Я багато чого продавав.

— Ми ж зараз говоримо, навіщо чекати декларації?

— Чесно вам скажу, згадувати і розказувати, коли я загружений питаннями то¬го, що відбувається в країні, — оці питання коштів зараз на задньому плані.

— Завдяки чому ви отримали свої гроші? Це ж таке просте питання.

— У мене відкритий бізнес.

— Який?

— Готелі, ресторани, нерухомість. Я багато задекларував.

Ми відкрили декларацію депутата. Звісно, там — жодних деталей. Ні готелів, ні ресторанів, навіть дорогі авто та літак перед виборами щезли. З усіх деталей — лише те, що депутат-мільйонер не погребував узяти з кишені платників податків "матеріальну допомогу" — 35 тисяч гривень.

Чому народний депутат Кривецький такий розгублений, коли мова заходить про деталі? Адже він — начебто "господар" партії, хоч і неофіційний, мав би бути впевненим у собі і конкретним. Але річ у тім, що Пупсу дуже важко грати роль "господаря" партії. Хоча б тому, що він ним не є. Нові факти нашого розслідування про тіньові аспекти функціонування українських партій це підтверджують.

Пупс — не господар партії "Свобода". Він, якщо хочете, — Гетсбі. Людина-підставка, людина-кур’єр когось дуже впливового, людина-іграшка в чужих руках, якій, утім, дають можливість бавитися у "господаря". Людина, котра живе в розкоші, що їй здебільшого не належить. Людина, котра має частку у справі, але дуже незначну.

Отже, Пупс — насправді не господар партії "Свобода"? Так, не господар. Він, назвемо речі своїми іменами та близькою йому мовою, — лише "смотрящий" партії. Людина, яка повинна стежити за тим, щоб у потрібні моменти партія, наче слухняний собака на повідку, йшла задля інтересів справжнього господаря у правильному напрямку.

Так, для багатьох таке може бути приголомшливою новиною, але це правда: Пупс — не господар партії "Свобода". Або, якщо точніше, підставний господар, віце-господар. Він може керувати кухарем Кошулинським чи екс-комуністкою Фаріон, але він, хлопець із невеликого гірського села Мохнатого, у силу багатьох обставин не може бути гравцем, він здатен бути лише пішаком у руках більш серйозних людей.

Хто ж тоді справжній господар партії "Свобода"? Хто її бос? Може, правда у тому, що це мільярдер Коломойський, як про те багато сказано і написано? А от і ні, це не Коломойський, до його честі, він досить перебірливий у стосунках і не дозволяє собі мати справу зі шпанюками.

Хто ж тоді? Хто та людина, котра змогла змусити навіть начебто націоналістичну і начебто ще донедавна опозиційну партію частіше за інших, навіть за комуністів, голосувати в парламенті в унісон, в єдиному пориві з партією Януковича, з Партією регіонів?

Хто і що могло змусити цю партію дуже часто несподівано чітко лягати у фарватері інтересів Путіна в Україні — як у питанні сланцевого газу чи дискредитації опозиційного руху, відомих громадських активістів, журналістів? Досить згадати тут, наприклад, марш людей у білих балахонах із нацистськими гаслами у перші дні Євромайдану у Львові.
Хто змушував Тягнибока у дні Майдану тричі запопадливо тиснути руку Януковичу на закритих зустрічах, а потім із піною біля рота переконувати людей розійтися з Майдану? Хто ця людина, що домоглася призначення генпрокурором Махніцького, членів "Свободи" із числа колишніх працівників КГБ і членів КПРС — на посади у важливі інституції? Хто та впли¬вова людина, якщо це не Пупс і не Тягнибок?

Відкриємо таємницю: прізвище цієї людини — Фірташ. Так, саме він, Дмитро Фірташ, опора режиму Януковича, партнер режиму Путіна в Україні, і є справжнім господарем партії "Свобода". Партії, як уже сьогодні можна точно сказати, псевдонаціоналістичної і псевдопатріотичної. Партії, що стала лише інструментом російських спецслужб в українській політиці, що використана для боротьби з опозицією в часи режиму Януковича і яка сьогодні нарешті має усі шанси опинитися там, де заслуговує, — на смітнику політичної історії.

Але це емоції. А для кращого розуміння ситуації нам неминуче слід заглибитися у площину юридичних фактів. Отже, ми тепер розуміємо вже краще, що у Пупса є дві великі проблеми: пояснити деякі факти зі свого минулого та походження капіталів, які він декларує. З одного боку, начебто безнадійно загублене в часі минуле — це його плюс. Пупс повірив, що ніхто й ніколи нічого не зможе знайти в його минулому. Роки, гроші та люди, які зачищали спецархіви, мали б вселити у Пупса впевненість, що сторінку з його кримінальним минулим можна сміливо забути. І справді, спочатку здавалося, що фактів, які б свідчили про його кримінальну діяльність, уже не лишилося.

Пупс помилився. Майже два роки ми витратили на те, щоб ретельно проаналізувати 20 останніх років життя Пупса. Підсумок простий: Пупсе, архіви не горять. Настав час дати прості відповіді на складні запитання. Отже, коли Пупс потрапив на гачок спецслужб або, як каже генпрокурор Ярема, "в оперативний облік"? У 1993-му. У той час його бригада потрапила в халепу.

Переді мною — матеріали кримінальної справи 1-214/94, що у 1994-му слухали у Дніпровському районному суді. Зокрема, вирок, у якому фігурують Гутник Андріан, Ткачук Сергій, "невстановлена особа". Вирок у цій справі детально описує, якими справами займалася бригада Пупса. Якщо коротко — грабунком людей у Київській області (деталі ми опублікуємо згодом).

Аж три адвокати в цій справі не зуміли нічим допомогти членам бригади. Вони отримали майже по три роки і шість місяців суворого режиму у виправно-трудовій колонії, з конфіскацією майна. Але дечого вони таки домоглися — врятували від тюрми Пупса. Пупс залишився "невстановленою особою". Але став людиною "із папок спецслужб", "з оперативного обліку".

З формального боку, врятувати Пупса від тюрми допомогли свідчення на суді Гутника Андріана, члена його бригади, особи вже нам відомої із попередньої частини розслідування. Саме його керівництво партії "Свобода" довший час публічно називало "головним спонсором партії". Ми вже довели, що Гутник — дрібний крадій із підробленим дипломом, пройдисвіт, який має стосунок суто до підприємств-банкрутів. Пупс послуги не забув. Сьогодні Гутник — права рука Пупса на Львівщині, він один із керівників фракції "Свободи" на Львівщині. А ще він — людина, що приховала свою судимість від виборців.

Врятувавшись від баланди за гратами, Пупс набирає ваги у кримінальному світі. Один за одним відходять кримінальні "бригадири". Перед Пупсом, який має підтримку спецслужб, територія розчищається. Його апетити зростають. Пупс і кримінальне оточення почали шукати виходів у політику. Саме тоді, коли стало зрозуміло, що політика Україні перетворюється на один із найбільш прибуткових тіньових бізнесів — із дохідністю вищою, аніж наркотор¬гівля, викрадання ав¬то, контрабанда чи проституція, таких ключових сфер криміналу.

Пупса з Тягнибоком звів такий собі Василь Павлюк. Свого часу він позичив у криміналітету гроші на підприємницьку діяльність, та у період кризи 1998-го прогорів, певний час навіть був "у бігах". А розрахувався, коли увів Пупса в партійне оточення.

Пупс у партії стає личинкою, що чекає свого часу.

Ніхто і ніколи, мабуть, не встановив би юридичного зв’язку між Пупсом та ще кимось більш впливовим, якби не одна його фатальна помилка. 20 листопада 2010 ро¬ку він записує свою маму, стареньку фельдшерку з Богом забутого карпатського села Мохнате, співвласником ТзОВ "Кан", у власності якого елітна нерухомість у самісінькому центрі Києва. Це підприємство у ланцюжку інших випливло на поверх¬ню у справі хабара у розмірі 450 мільйонів доларів, який запро-понували заплатити американцям за право видобувати сланцевий газ у Західній Україні.

Так-от, щоб знайти іншого справжнього співвласника ТзОВ "Кан", нам довелося докласти певних зусиль, бо його ім’я ретельно було сховане за громіздкими юридичними схемами. Бо, за паперами, другий співвласник — ТзОВ "Передові технології плюс". А їх власник — ще одна компанія, цього разу із сонячного Кіпру з назвою "Bovalon invesments limited". Така собі "російська матрьошка": що далі копаєш, то більше дізнаєшся. І ось сюрприз на фініші: співвласники "Бовалона" — дві компанії Дмитра Фірташа, зареєстровані на Британських Віргінських островах, одна з них ключова компанія олігарха — "DF Group".