інколи...

ти смієшся над будь-яким словом, що з*являється у думках, просто через те, що нарешті звертаеш увагу саме на нього

скажеш якійсь людині прізвище когось зі своїх знайомих, і вона починає несамовито реготати. а ти сидиш і не розуміє, з якого це дива.

і раптом починаєш розуміти, що ти просто звик до всіх цих слів, тому й не бачиш в них нічого особливого

і так само певне з людьми...

ми звикаємо до когось і вже не бачимо їхньої особливості, а бачимо лише сіре скупчення багатьох

а потім просто не звертаємо на них увагу, як і на конкретне слово в сукупності викинутих в навколишній світ