апокаліптичний звіт 31.03.10

я вкотре переконалась, що гарячіє фінскіє хлопчаки – то моє кохання на все життя, особливо якщо вони грають на барабанах, особливо коли їх звуть Мікко, ще й прізвище вони мають Сірен
закохалась ще на першому концерті Апокаліптики в Кийові, хоча тоді бачила його вперше. love at first sight...


ну... так, на хлопчика-цьомчика /як Пертту наприклад/ він не дуже схожий, але ж як він...
отже, якщо мій любий Івгєній не навчить мене грати на барабанах, посиплю голову попелом та вперед у гори замолювати гріхи
то був намбер раз, бо без сумніву Мікко Сірен намбер раз! /і навіть не намагайтесь мене переконати в іншому/
намбер ту /ше один пазітів/. дуже звеселив Пааво. навіть якби окрім нього в Апокаліптиці нікого не було, все одно варто було б піти на концерт. бо бачити як крєпкій мужчінко з пузікам, добрячою дупкою і в майже обтягуючих джінсіках бігає, пригає по сцені з віолончеллю та ще й виробляє різні чудернацькі заворожуючі па, то просто пацталом, афтаржжот та пєшиісчьо =) в ньом явна умір балірун. дякувати богу, шо всеж народився афігєнний віолончеліст
тєпєрь о плахом. перша думка, що промайнула, коли я увійшла до зали „Люді, ау! Гдє ви?” (с) бо якось їх дійсно майже не було. стало навіть якось соромно і шкода хлопців. особливо коли згадалось, що в них таких концертів буде три
трохє розчарував запропонований сракатий вокаліст. навіть довге волосся не врятувало його від мого ФЄ. бо не люблю я такий вокал, як в Кіпєлова, особливо коли ним виконується пісня, яку взагалі співає Адама Гонтьє (I don’t care). то дійсно повний П.  і ващє його було занадто багато. хлопчаків за його сракою взагалі не було видно /навіть Пааво не поривався танцювати/. хоча б одне потішило, що Bittersweet обійшлася без його втручання гг
ще раз переконалась, що мікрофон має бути лише в Ейкки. бо коли в нього починає бубоніти Пертту, хрін шо зрозумієш. дійсно хочеться сказати „памєдлєннєє, пжалста, я запісиваю” (с)
ну, гадаю, описувати які вони чудові, неповторно-незрівнянні, найкращі і ващє-ващє-ващє сенсу немає, бо то і так всім зрозуміло. вощєм, великий респект за краплю симфонічної музики та неймовірне закінчення концерту композицією „Hall Of The Mountain King” Едварда Гріга. хлопці, я вас лове і буду чекати! якось так))