Крізь серце мчаться дні минулі...


Крізь серце мчаться дні минулі,
Летять, мов коні без вудил,
Які безжалісні підкови
На щастя все мені одній...
І серце - намертво з підковою
Прибив, як жаль
Ти, щастям іншій на поріг.




Троянди даровані тобою...



Троянди навколо... І в душі моїй квіти святкового натхнення... Днів золотих любий спогад... Навколо квіти... Троянд багато. Троянди говорять без слів, і мова їхня проста, коротка. Радіють. Дякують Богові за дар роси та сонця.
  Говорять ніжними пелюстками, всміхаються блідими відтінками, посилають у дарунку солодкі, мрійливі пахощі своїх келихів. Вони промовляють до душі людини і знаходять у ній щасливий, гомінкий відгук.
  Троянди всі гарні... У кожного з них своя окрема мова. Всі вони живуть окремим, тихим і мовчазним своїм життям. Мовчки вчать людей любити життя, шанувати любов... даровані квіти тобою... Дивним і зайвим тут уже здається жаль... І споминаю щось... щось згадую, що в серці бурею колись пронеслось...

Світлій пам`яті Світлани Макогін



Еще вчера с тобою мы болтали,
Еще вчера смеялись, веселясь,
Вчера еще мы что-то обсуждали,
Но жизни нить твоей оборвалась...

Не виден мир мне из-за слез обильных,
Не понимаю - как же это так?
От дружбы чувств возвышенных и сильных
Остался вдруг один холодный мрак...

Какое горе всех нас вдруг накрыло,
Свалившись тяжестью гранитною скалы,
Остановилось в жизни все, застыло,
И рамки мира стали враз малы...

Как пережить все это - непонятно,
Как дальше жить без взгляда твоих глаз?
Немеют руки, тело - будто ватно,
Так неожиданно огонь свечи твоей погас...

Ведь ты была, подруга, словно солнце -
Тепла волну всегда дарила мне,
И лучик нежностью светил в мое оконце,
Играя отблеском красивым на стекле...

Как дальше жить? Ведь не найти замены...
Весь стал пустым огромный белый свет,
Я ведала о том, что все мы бренны,
Но режет знаньем боль, что рядом тебя нет...

Прощай навеки, милая подруга,
Услышь, прошу, ты мой прощальный стих,
Тоскливо без тебя и очень туго -
Сердечка дорогого стук затих...

Все в этом мире очень эфемерно,
Прощай, родное сердце, навсегда,
Прощай, я так люблю тебя безмерно,
Но посильней Любви моей Судьба...



Стою в вікні



Стою в вікні
Забута тишею й тобою.
І чую, як минають дні,
І скупо посміхається
їм пам`ять -
на дні чекання
на дні мовчання
на дні любові
пролітає сніг.

Писанка



     Як добре, що люди не забули прекрасного звичаю.
"Як не стане писанок та й на Юрія не будуть класти ватри - ізгибне світ їм", - казала мені моя бабуся. Сиділа вона в чистій хаті, вбрана у вишиту сорочку, з писачком у руках, з молитвою на вустах. Мама мені наказували, що писанку треба писати з побожними думками, відганяючи від себе злість і нечисть". Слухала Галинка маминого слова - ради, слухався Галинку писачок. Є що тепер показати і чим втішити людей на Великдень.



Дзвонять дзвони Великодні




                                          Дзвонять дзвони Великодні
                                          І небо з ранку  вітає.
                                          Прокинулись пташки-
                                          Летять на полянку.
                                            
                                          Зоря світанкова
                                          На сході палає,
                                          І сонце червоно
                                          На обрій спливає
                                          Христос Воскресає!



Осінь... Дощі ...





Осінь...
Дощі...
І навтопи листків
Вже позлипалися тілами убогими.
І стало жаль
Гілочку, осінню і намоклу,
Без парасолі, без любові,
Без лагідного слова,
Без надійного того світла,
Яке гойдалося у твоєму вікні...

Я в цьому світі вжилася...




Я в цьому світі вжилася,
Втрачала і находила,
Моя любов, як свято
не збувалася,
Та я усе простила.
Приходили, інші
Приходили і казали:
"Це - я!"
І, вірила, бо мала
в серці віру,
Тепер, коли приходиш ти,
Я розумію, що серед них
нікого не було,
щоб в моїм небі
так виношував дощі.

ВСЕ ТАК, ЯК І РАНІШЕ...




Все так, як і раніше:
Кава, картини і книги,
Дім на повороті
Жовте осіннє листя за вікном,
яке співало нам пісню,
Лише немає кота Мірка
Отут знайшли свою
Любов ми пізню.
Отут...
Не сподіваючись на більше
Іду,
Сюди через роки.