ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

  • 05.04.13, 20:28


               АПЕЛЬСИНИ ДЛЯ ОЛЕНИ
...третій... четвертий...
Вона жбурляла в мене кульо¬ві блискавки апельсинів, а я стояв біля дверей кімнати, ухиляючись і рахуючи. Усього апельси¬нів у неї п'ять. Один кілограм. Дя¬кувати Жанні, я не купив два, як хотів. Відрадила. Та й приніс я їх зовсім не для цього. Знав би... Все одно б приніс.
Останнім вона таки поцілила. Верхня губа стрімко набрякла й я відчув присмак крові.
— А тепер забирайся геть! — Олена сатаніла, але від вікна не від'їжджала. — Забирайся! Ти остогид мені за ці три роки. Навіть важко передати, як ти мені остогид! Кому ти взагалі потрібний?! Ін¬шого пришлють. Забирайся...
Глухо грюкнули двері. Так, на¬решті...
Я не чекав ліфта й східцями, пе¬рестрибуючи через дві сходинки, вибіг на подвір'я. Там, поскрипу¬ючи дитячою гойдалкою, на мене чекала Жанна.
— Щось довго тебе не було... — єхидно почала вона, але осіклася. — Що це? Що в тебе з губою? Це кров?
— Дурниці, — моя посмішка поповзла вниз, — апельсином по¬цілила. Ходімо.
Ми попрямували до підворіття. Потилицею, кожною волосиною на голові, шкірою своєї куртки я відчував її погляд. З вікна за ледь спущеною фіранкою на четверто¬му поверсі.
Уперше я з'явився в неї три ро¬ки тому. День у день. Я стояв пе¬ред дверима й з відразою розглядав кнопку дзвінка. Що на мене чекало за цими дверима? Нікчемна стара в колясці. Запах сечі, що ним про¬сякла вся домівка, навіть балки пе¬рекриттів. Повні пилюки доріжки. Білизна, що почорніла від бруду. її доведеться прати, прати й прати. На мене чекали три роки альтерна¬тивної служби,
Я втомився пояснювати, що найбільше хотів потрапити до ар¬мії. Але в мене була мама. Вірніше, навпаки, — я був у неї. А мама сказала: «Ніякої тобі армії. Ти в мене одна дитина. Я вже стара, а що я без тебе... Підеш на альтерна¬тивну службу. Будеш за хворими доглядати. Хочу я подивитися, хто скаже, що буде не так», А якщо моя мама щось каже... Військком стояв «струнко» й честь віддавав.
Коли Олена відчинила двері, я був приголомшений. Всім і одразу. У квартирі було чисто й сонячно. Навіть у коридорі. З кімнати лину¬ла музика. Чайковський. Щоправ¬да, тоді я цього не знав. Олена була дуже вродливою. Годин зо три я не помічав, що бачу її лише у про¬філь. І лише праворуч. Вона май¬стерно керувала кріслом. Ліву по¬ловину обличчя, понівечену опі¬ком, Олена намагалася не показу¬вати. Колись вона займалася фігур¬ним катанням. Кілька років тому, в спортивному таборі, де вона влітку тренувалася, сталася пожежа. Коли почав падати дах, Олену причавило балкою. Її тоді дивом урятували. Але відтоді вона вже не могла хо¬дити й ховала ліву половину облич¬чя.
Обов'язки мої були простими й зрозумілими. Купувати в крамниці продукти й двічі на день вивозити її на прогулянку. Решту вона роби¬ла сама. Мені здавалося, що Олена отримує задоволення від того, що без моєї допомоги може помити посуд чи підмести. Хоча мені б це було зробити простіше. Й значно простіше, ніж спілкуватися з нею.
Жанна реготала. Голос у неї ви¬явився низьким, але чистим. Смі¬ялася вона голосно й оглушливо. Без причини. Просто так. «Як доб¬ре, — тихо радів я, — як усе прос¬то, яка вона безпосередня. Її хит¬рощі, ось вони, невигадливі та ку¬медні. Як її дешева помада. Як за¬пах парфумів нудотний і густий. І не треба нітитися, чекаючи наступ¬ної репліки, не розгадавши прихо¬ваного змісту попередньої».
В Олени виявився дуже важкий характер. Посилений гострим розу¬мом і неабиякою освіченістю — а чим ще займатися, проводячи в кріслі роки — він перетворився на небезпечну зброю, що її вона застосовувала за будь-якої нагоди. У ці хвилини мені здавалося, що сама вона наливається холодною, смер¬тельною люттю. Заморожуючи весь простір довкола себе. Паралізуючи того, хто необережно опинявся по¬руч із нею. Так вона жартувала.
Олена знущалася з мене щодня й щогодини. І їй не потрібен був привід, аби розпочати черговий се¬анс. Не мало значення, з чого на¬сміхатися: з мого літературного чи музичного невігластва, моєї нової сорочки, напередодні купленої на базарі, чи з моєї альтернативної служби. Навіть ночами, уві сні, во¬на не відпускала мене. Продовжу¬вала говорити, поставивши крісло в закутку своєї кімнати, біля вікна з ледь спущеною фіранкою. Щоб ліворуч її ніхто не бачив, а право¬руч бачив тільки я.
Кілька разів я залишав її посе¬ред цих монологів саму. Та варто було мені приїхати додому, як мене зустрічала мама й відправляла до неї. «Дзвонила Оленка. їй терміно¬во потрібна твоя допомога. Ти ж не хочеш, щоб вона скаржилася. Як¬що тебе відправлять до армії, я не переживу...» І я повертався до її жартів. Жорстоких і безжалісних.
За три роки я навчився шпигати словами не гірше від неї. До того ж я на слух почав відрізняти Верлена від Бодлера й уже не плутав Шпенглера із Шопенгауером. Я вже не бачив різниці між правою та лівою половинами її обличчя, коли сталися дві події. По-друге, моя альтернативна служба закінчи¬лася, а по-перше, я зустрів Жанну. З нею, як із символом свого нового життя, я востаннє з'явився у зна¬йомому кожною тріщиною на ас¬фальтовому майданчику подвір'ї. Через три роки після того, як прийшов сюди. День у день. Олена бачила нас у вікно.
— Вродлива дівчина, — схвали¬ла вона мій вибір, і я відчув пер¬ший подих арктичного антицикло¬ну, що насувається.
— Це моя справа, — обірвав я Олену. Можливо, в мене вийшло трохи грубо, але її дійсно це не стосувалося.
— Врода — нічия справа, — пій¬мала вона мене на слові. Апельси¬ни спочивали в неї на колінах. — Я дивлюся у вікно й бачу її. А ти тут ні до чого.
— Добре, — вирішив погодитися я. — Я тільки попрощатися зай¬шов. Тому ти маєш рацію. Я дійсно тут ні до чого.
— Тоді якого дідька ти припер мені оце?! — закричала зненацька Олена. Вона схопила один з апель¬синів і здійняла його над головою.
Вона кричала на мене вперше за три роки. Слово честі, було чому дивуватися. А потім вона розбила мені губу.
О шостій вечора Жанна сказала: «На П'ятаку сьогодні дискотека. Йдемо?». Ми стояли на східцях бі¬ля набережної. А перед цим ми увесь день гуляли.
До обіду я був детально обізна¬ний з усіма тонкощами взаємин її подруг із хлопцями, з батьками й між собою. Ще кілька годин пішло на те, аби довідатися, на якому ринку секондхенд коштує найде¬шевше й коли краще купувати осіннє взуття.
За три наступні години я з'ясу¬вав, що пісні слухати вона любить, але розмови про вірші й книжки її сердять.
— То як? — вона чекала від ме¬не відповіді.
— Гаразд, — погодився я й по¬мацав розбиту губу. — Але спочат¬ку мені треба вивезти Олену на прогулянку. Вона сьогодні не гуля¬ла. Я не можу залишити її... поки не надіслали когось замість мене.
Ще я хотів запитати в Олени, — коли вона навчилася так влучно вціляти апельсинами й чому вона на мене кричала? Але вголос я цьо¬го не сказав.
Жанна навіть не попрощалася зі мною. Вона крокувала сходинками, впевнено й твердо. Знизу вгору ди¬вився я на її стрункі, можливо — ледь повнуваті ноги в блискучих італійських колготках і на коро¬теньку спідницю. Вродлива дівчи¬на.
                                                                              Олексій НІКТІН.


Три брати

  • 05.04.13, 20:15
Катерина Перелісна    
(Катерина Федорівна Глянько-Попова)
Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) - поетеса і письменниця, народилася в Україні, але довгий час жила в діаспорі, де не перестала радувати дітлахів українськими віршами, оповіданнями і казками.Вона є авторкою книжечок: «Для малят про звірят», «Ой, хто там?», «Котикова пригода», «Моїй матусі» та багатьох інших.
 
Казка
                                   ТРИ БРАТИ       

Було це дуже-дуже давно, ще за тих часів, коли на нашу Україну злі татари нападали, міста й села грабували, а людей нещасних у полон забирали, на тяжкі муки, у злую неволю.
Жив тоді в одному місті розумний та хоробрий князь і мав він двох синів. Дуже любив старий князь своїх дітей, та ще більше любив свою країну, свій народ. Ночей не досипляв старий князь та все про добро своїх людей дбав.
І люди його поважали, ніколи на нього не нарікали, а як треба було, то й до війська йшли. І було те військо велике й могутнє, таке, що всі вороги його боялися і обминали князівську столицю, бо знали, що несила її зруйнувати-пограбувати.
Отак і жив той князь у війнах та в походах, а вдома в праці та в клопотах.
Та не такі були його сини. Виросли вони у батьковому палаці, в розкошах та спокою, лиха не знали, то й ні про що не думали, не гадали, лише себе розважали. Любили по лісах та степах за диким звірем полювати, гарно вдягатися, смачно попоїсти та солодко поспати. Любили частенько до сусідніх князів їздити в гостину, подарунки їм дорогі возити. Ті князі радо княженків приймали, своїх звичаїв і мови навчали.

Навчились княженки чужими мовами говорити так добре, що й самі з того пишались, а свою рідну мову занедбали.
Хоч як любив старий князь своїх синів, та не довподоби йому було, що його діти свій народ не поважають, лише бавляться-гуляють, своїм примхам догоджають. Кликав він їх до себе, навчав, дорікав, але незабаром побачив, що нічого не вдіє.
Зажурився тоді князь, що не будуть сини після його смерти добре князювати, що не буде кому рідний край від ворогів захищати.
Довго думав князь, як лихові запобігти, а тоді покликав синів та й каже:
— Любі мої діти! Я вже старий став, скоро помру. Та не хочу я. ділити свій край між вами, бо тоді вороги легко вас подужають, а хочу передати князівство тому з вас, хто мудрішим буде і скаже мені три правди.
— Добре! — кажуть княженки. — Хай буде так. Той, хто скаже, хай князює, а другий у нього в славі й почестях живе.
— Ще одна умова, — каже тоді старий князь. — Якщо ні один з вас не вгадає ті три правди, мусите ще нині з мого палацу геть піти й доти додому не вертатись, аж поки не дізнаєтесь у чужих людей про ті три правди.
Погодились княженки й на це. Тоді старий князь промовив:
— От ви багато їздили, гуляли, у сусідніх князів бували, скажіть же мені: чия хата найкраща?
Посміхнувся старший княженко та й каже:
— Ми ще не досить світу бачили, щоб сказати тобі, чия хата найкраща. Наш палац дуже гарний, але в сусідніх князів ще кращі. А може у якогось царя за морем є ще кращі палаци.
— Гаразд, — сказав князь, — то ви ще не знаєте, чия хата найкраща. Може тоді знаєте, кому правди не можна казати.
— Батеньку мій, — озвався молодший син, — ти нас завжди вчив лише правду казати, як же ми будемо правду перед кимсь затаювати?
— Ну, хай і це буде так, — відмовив князь, — хай князівство належить тому, хто хоч третю правду скаже: хто господар моєї крови?
— Ото чудне питання! — засміялись разом обидва брати. — Адже кров твоя, то вона тобі й належиться, і ти сам її господар.
— Ні, діти, хоч і смієтеся ви з тих питань, та не відаєте того, що треба князеві знати. Отже, пам'ятаєте ви нашу умову: якщо не вгадали, то мусите йти собі геть і доти не вертатись, аж доки не знайдете ті три правди.
Нічого робити. Попрощались княженки з батьком своїм, взяли торбинки на плечі й пішли шляхом широким у чужі краї.
Спочатку йшли, сміялись, піснями розважались, людей по дорозі зачіпали, правди питали. Та не довго так було. Ось шлях битий скінчився, пішли стежки вузькі та плутані, не знають княженки, котру з них вибирати, щоб швидше правду відшукати. А тут ще й не завжди люди привітають, не завжди й до хати спочити пускають.
Так вони не день і не два по чужих краях блукали, міста й села минали, багато горя й лиха зазнали, та ніде їм не сказали, чия хата найкраща.
От зайшли вони одного разу до великого та густого лісу. Ішли, йшли: стежок немає, людей не чути, лише дикі звірі з хащів визирають, на здобич чигають.
Ще як удень ішли, то хоч сонечко крізь гілля заглядало, серце звеселяло, а як надійшла ніч, то вже не знали брати, куди й голову прихилити. А тут ще буря зашуміла: гуде-реве, столітні дуби з корінням вивертає. Грім загримів, блискавка заграла, а далі й дощ полив, як з цебра. Як уже княженки не хоронилися під деревами, та промокли до кісток і не знали, як від лиха такого сховатися.
Побачили вони під дубом яму. Полізли туди, аж там ведмідь, як не ревне їм назустріч! Та так страшно, що брати кинулись чимдуж утікати.
— Добре тому ведмедеві, що свою хату має, — каже молодший брат. — Я б уже й найкращої хати не шукав, якби він мені свою віддав.
Аж тут блискавка ліс освітила, і побачили брати перед собою палац, та такий пишний, що вони такого ще зроду не бачили.
— Оце ж доля над нами змилосердилася, — каже тоді старший. Оце, мабуть, і є найкраща в світі хата. Ходімо до брами, попросимо, щоб пустили переночувати, та оглянемо палац гарненько, а вранці вернемося до батька та й скажемо, що в лісі стоїть найкраща в світі хата.
Підбігли до широкої брами, стукають та благають, щоб хоч у двір пустили.
— Гей, хто ви й чого прийшли? — гукнув хтось у них над головами, та так страшно, що брати аж присіли.
Коли дивляться — на брамі якась потвора сидить, вогненними очима блимає, пазурі розправляє, наче гострить-натирає.
Полякалися княженки, та ніде дітись, вклонилися чемненько й розказують, хто вони й чому по світу блукають.
— Га-га! — зареготала потвора. — Ото добре, що до мене зайшли. Я вам першу правду скажу, а за це ви мусите в моєму палаці жити, мені вірно служити. А як не схочете, тоді я вас з'їм. Схопила потвора братів у пазурі, понесла за браму й кинула серед двору. Як глянули брати навколо, ще дужче полякались: скрізь у дворі кістки валяються і стовпи стоять з прикованими до них людьми. Стали брати тих людей питати, чий то палац такий страшний. А люди їм кажуть:
— Бідні ви, бідні, що сюди попалися. Цей палац належить злому чарівникові. Багато людей сюди попадає, та виходу звідси ні для кого немає.
— Треба його вбити! — закричали брати.
— Еге, — каже потвора, — то ви ось які. Так знайте, що я смерти не боюся, бо я тоді лише згину, коли ви першої правди дізнаєтесь. Тож я вас
через те до палацу і взяв, щоб ніхто вам тієї правди не сказав. Закину вас до льоху, там ви сидітимете, аж поки не вмрете з голоду.
Кинулися слуги злого чарівника, схопили братів, руки й ноги їм ланцюгами скували, і кинули до глибокого, темного льоху.
Сидять там брати, принишкли, зажурились. От старший і каже:
— Не жаль мені, що ми гинемо, а жаль тих людей, що їх ми визволили б, якби знали, чия хата найкраща. Нерозумні ми, гадали, що цей палац і є найкраща в світі хата, аж нас тут таке лихо спіткало.
— Братіку, — відповів молодший, — мабуть, немає в світі хати кращої за нашу. Там так гарно та затишно, там так люблять нас.
Тільки він те вимовив, як загриміло щось, загуркотіло. Але то не грім був, то злий чарівник загукав, заревів на ввесь ліс:
— Хто смів княженкам правду сказати? Дайте мені його, я його пазурями своїми роздеру!
Та нічого вже не міг вдіяти чарівник, прийшла на нього смерть. Сконав він серед свого палацу, а люди тоді ланцюги розірвали й кинулися з палацу на волю.
Вибігли за браму й княженки, та так зраділи, що лиха того позбулись, а ще більше, що першої правди дізнались.
Ідуть брати, поспішають, коли бачать на узліссі хатка маленька стоїть, а у віконці вогник блимає. Вийшла з тої хатки бабуся старенька, привітала їх, у хату впустила, нагодувала та й каже:
— Чи хотіли б ви зараз, діти, у себе вдома бути?
— Авжеж, хотіли б, — кажуть княженки разом, — там так добре та затишно.
— Отож, — каже їм на це бабуся, — ви вже першої правди дізнались: своя хата найкраща. Та не можна вам ще додому вертатись. Ще мусите по світу поблукати, аж поки дізнаєтесь другої та третьої правди. Лягайте тепер спати, а завтра я вас виведу на шлях, підете ви до царя гірського, він вам другу правду скаже.
Подякували княженки бабусі за ласку та за науку і полягали спати. Прокинулись вранці — аж вони біля чужого міста стоять. Навколо гори високі, провалля глибокі, з гір річки біжать, у долину поспішають.
Стоять брати, дивуються, на всі боки оглядаються. Аж ось із міста військо виступило, у похід кудись зібралося. Побачили тут старшини княженків, стали їх питати, хто вони, звідки і чого в гори прийшли.
Розказали брати, що вони по світу блукають, три правди шукають. Повели їх тоді старшини до свого царя у високий замок, аж на самий вер¬шечок гори.
Вислухав їх цар гірський, посміхнувся і каже:
— Це добре, що ви до мене прийшли, я вам другу правду скажу, а за це ви мені розкажіть, чи велике військо у вашого батька та де воно стоїть і яку зброю має.
— Братіку мій любий! — шепче тоді молодший брат до старшого. — Не кажімо цьому цареві правди, бо він щось погане проти нашого краю задумав.
— Добре, — відповідає старший, — не казатимемо правди, бо й мені здається, що він хоче наш край поневолити.
А цар, як почув, що брати не хочуть йому правди казати, звелів своїм слугам за стіл їх посадовити, медом-вином почав частувати, у кишені срібла-золота насипати, а на пальці перстені з дорогим камінням насадити. А тоді, як брати попили, поїли, трохи від меду-вина сп'яніли, він і каже:
— Оце маєте від мене і честь і дарунки, а як скажете все про військо свого батька, то матимете ще більше, і будете в мене любими радниками, житимете в добрі та славі. Я вас так полюбив, що допоможу вам на престолі вашого батька сісти.
Старший уже хотів був щось цареві сказати, та молодший гукнув йому:
— Не кажи, братіку, ні слова! Хіба не бачиш, що він ворог наш лютий, хоче батьківську країну звоювати.
Розлютувався тоді цар гірський і звелів обох братів до в'язниці замкнути.
Не день і не два вони там сиділи, їсти й пити їм не давали і щогодини приходили слуги царські, питали, чи не надумались вони цареві правду про військо сказати. Та брати мовчали, нічого слугам не сказали.
Як побачив цар, що нічого від них не доб'ється, звелів їх на палі взяти, мучити, катувати, доки всього не скажуть.
Тяжко було молодшому братові муки терпіти, став він стогнати, у царя милосердя прохати. Та глянув тут старший брат на молодшого й каже:
— Братіку любий! Будь мужній, хоч які муки терпи, а ворогові правди не кажи!



Варто знати

  • 05.04.13, 19:55
1. Слухайте, не перебиваючи. (Книга Притчів Соломонових 18).
          
2. Говоріть, не звинувачуючи.  (Послання  Іакова 1:19).
3. Віддавайте, не шкодуючи.   (Книга Притчів Соломонових 21:26).
4. Моліться, не переставаючи. (Послання до Колосян 1:9).
5. Відповідайте, не сперечаючись. (Книга Притчів Соломонових 17:1).
6. Діліться, не лицемірячи. (Послання до Ефесян 4:15).
7. Насолоджуйтесь, не нарікаючи. (Послання до Филипян 2:14).
8. Вірте, не вагаючись. (Перше Послання до Коритян 13:7).
9. Прощайте, не караючи. ( Послання до Колосян 3:13).
10. Обіцяйте, не забуваючи. (Книга Притчів Соломонових 13:12).

Однокласникам

  • 05.04.13, 14:55
Десять років ми сиділи поруч
І писали за рядком рядок,
Поки дзвоник зі шкільного двору
Не скінчив останній наш урок.

Прщавай, шкільна привітна парто -
На тобі пливли в країну знань.
Нам учитель показав на карті,
Де лягли маршрути сподівань.

Гей, літа, не поспішайте дуже.
Дайте догукатися до всіх:
"Однокласники, на голос дружби
Знов з`єднаємо лінії доріг".

За що насправді нагородили михайла вишиванюка

            За досягнення в розвитку культури і мистецтва» голову Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайла Вишиванюка нагороджено відзнакою Міністерства культури України.

Літературна сторінка газети"Червоні Маки"



В ній об`єднюються всі, хто любить поетичне слово,                          пробує свої сили в літературі.
До вашої уваги вірші
калуського поета Миколи Турлая.


ВЕЧІР
Небо безкрає усіяне зорями.
Боже, яка то краса!
Може десь там на одній з цих планет
Твоя душа?
Знав би куди тобі вістку надіслати
Я відіслав би її,
Щоби тобі розказати,
Як я живу на землі,
Сумно без тебе мені.
Знав би кому розказати
Я б розказав, як тебе не стає
Може би зглянувсь
На мої молитви
І, в світ земний повернув би тебе
Але вічного певно
Нічого немає -
Вічним є лиш усього Творець.
 
НОСТАЛЬГІЯ
І знов птахи у вирій полетіли,
І знов коротші стали дні,
І все частіше небо, спохмурніле,
І сумно робиться мені,
Що знову рік життя
Так скоро приминає...
Хоч він для мене марно не минув
Та все гостріше старість відчуваю,
Яку не обійшов, яку  не обминув.
Ще трохи і повіє холодами,
Ще трохи й розгуляється зима
Та час мине і знову забуяють трави
Лише до мене вже не повернеться весна.
Не пам`ятаю, хто сказав,
Яка найбільша старості біда -
Біда не в тім, що ми старіємо тілом,
А в тім, що молодою залишається душа.

Антикорупційна агенція "Нова Калущина"


ПИСЬМОВІ ЗАЯВИ( ЗВЕРНЕННЯ), ОПИТУВАННЯ

ПРАВОЗАХИСНОГО НЕЗАЛЕЖНОГО АГЕНСТВА  НЕЗАЛЕЖНИХ               РОЗСЛІДУВАНЬ, АКЦІЙ ТА ЕКСПЕРТИЗ            
     «Нова Калущина» (Корупція – Довкілля - Безпека)


Прізвище, імя та по- батькові---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------  
Дата народження, місце проживання----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Короткий виклад заяви ( звернення) щодо будь – яких фактів корупції,порушень охорони довкілля, самовільного будівництва, розбазарювання земель, порушень прав громадянина й особи, нищення українського села, тощо.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Хто з посадовців, на Вашу думку, порушує закон   ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

До кого з керівників органів влади чи правоохоронних органів Ви звертались і яка була їхня відповідь-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Чи вважаєте Ви цього посадовця таким. що відповідає посаді-----------------------
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Дайте розширену оцінку органам влади ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
міста, району

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------Правоохоронних органів----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
При необхідності додатково вказати конкретні факти зловживань чи аморальної поведінки посадовця-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Чи готові Ви вступити до:
1). Правозахисного агентства  "Нова Калущина"---------------------------------------------------------------------- Заповнений лист просимо надіслати за адресою:                                       galina.mariy@i.ua




Увага! конкурс!

  • 27.03.13, 08:26
             Редакція газети"Калуське віче" оголошує конкурс учнівських робіт
             ( для старших класів загальноосвітніх шкіл та професійно - технічних              закладів) на тему:" Мово моя рідна - українська!!!"
             Роботи на конкурс приймаються з 2 квітня по 13 травня 2013 року.
             Підбиття підсумків конкурсу та оголошення переможців відбудеться
             28 травня 2013 року.
             Роботи надсилати за адресою:galina.mariy@i.ua

Конкурс : "Моя дитина - найкраща"

    ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
     Редакція газети"Калуське Віче" оголошує конкурс:
                    "Моя дитина -    найкраща".
     Можете надсилати нам фотографії ваших дітей на                      адресу:galina@i.ua.
      Конкурс:"Моя дитина - найкраща."
     На сторінці блогу"Калуського Віче" ви зможете побачити      найцікавіші з фотографій.
     А щомісяця наше компетентне журі визначатиме найвдаліше
                                  фото.
     За підсумками року ми назвемо найкращих.
     Всі фіналісти конкурсу отримають  нагороди - дитячі іграшки
     

Поради від "калуського віче"

  • 26.03.13, 20:26
ПОРАДИ
ВІД
"КАЛУСЬКОГО ВІЧЕ"
ЯК БУТИ ЩАСЛИВИМ

12 порад для здобуття щастя. Виявляється, усе дуже просто!
1. Вір у дива.
2. Радій життю.
3.Допомагай іншим.

4.Роби те, що подобається.
5.Читай книги.
6.Менше дивись телевізор.
7.Люби свою роботу.
8.Займайся спортом.
9.Подивись страхам в очі.
10. Вір у себе.
11. Будь ближчим до сімї та друзів.
12. Слухай своє серце.