Вербна неділя





Вербна неділя« Верба б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень…»
Вже сотні років на Вкраїні лунає…
Лозою вербовою б’ються й по нині,
Від болю такого ніхто не страждає.
Раненько узявши вербову лозину,
Ми йдемо до церкви її освятити.
Вона цілий рік береже Україну,
Це наш оберіг, без якого не жити.
Радіймо весні, тим брунькам, що напухли.
Зустрінемо Паску – почнемо радіти.
На Вербну неділю гілки ще не всохли,
І їх необхідно у церкві святити.






Проповідь на Вербну Неділю





Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі браття і сестри!
Сьогодні Свята Праославна Церква нагадує нам святе Євангеліє від Іоана, яке розповідає про подію Входу Господнього в Єрусалим.
Сталося це напередодні хресних терпінь Спасителя. Проте народ і апостоли все ще сподівалися, що їхній Учитель – це Той Месія, який відновить земне царство єврейському народові. Надія ця стала ще більш напруженою після того, як господь воскресив із мертвих Лазаря, хоча сама ця надія не відповідала ні духу Старозавітних пророків, ні науці Самого Спасителя, Який навчав, що Царство Його “не від світу цього” (Ів. 18,36), що воно “в середині вас є” (Лк. 17,21), і заключається те царство в “праведності і мирі і радості у Святому Дусі” (Рим. 14,17). І в Царство те може увійти не кожен, а лише той, хто покається у гріхах (Мф. 4,17) і народиться з гори (Ів. 3,3), бо воно потребує боротьби з гріхом (1Кор. 6,9-10), а в цій боротьбі неодмінно будуть терпіння і “багато скорбот” (Дії 14,22). А заснувати це царство ціною власних терпінь за наші гріхи повинен Сам Господь Ісус Христос (Мк. 8,31).
Вся подія свята Входу Господнього в Єрусалим сповнена невимовною радістю з одного боку і туманним передчуттям скорих терпінь Христових з іншого. В описах всіх євангелістів ми бачимо, що радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була величезною і до нестриманості великою. Вони віддавали Сину Людському велику честь і хвалу, яка виходила з їх доброї волі і не була вимушеною обставинами. Люди вітали в Особі Ісуса Назарянина Учителя слова Божого, вони бачили в Ньому хто великого Пророка, хто Чудотворця, хто царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Перед Спасителем йшла звістка поміж людей, що напередодні Він воскресив Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі – і всі розуміли, що це чудо велике, бо такого раніше ніколи ніхто із людей не чинив.
Проте Христос не поділяв радості людської, Він не радів і не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Бо Він знав, що вони непостійні у своїх почуттях, що не мають вони справжньої віри в Нього і в Його майбутнє Царство Слави. І Він, як Всевидющий Бог і Господь, знав Духом Своїм, що скоро їхнє захоплення зійде на ніщо і вони не те, що не віддадуть Йому належної слави, а ще й будуть винуватити Його перед римським правителем Пилатом, щоб той заподіяв Ісусові хресну смерть.
І ось прийшов вже той час, якого чекали з часу гріхопадіння праотці і про який звіщали пророки, - прийшов час викуплення людського роду від влади гріха і смерті. Все було приготоване для страждань Спасителя: у Віфанії Марія намастила тіло Ісусове миром, готуючи до поховання; Юда проявив свою жадібність і злобу, готуючись зрадити Учителя; синедріон (вища священича рада юдеїв) постановив убити Христа Божого, а разом з ним і Лазаря, через якого багато Юдеїв увірували в Ісуса.
Народ, що в величезній кількості зібрався на свято Пасхи в Єрусалимі, вийшов на зустріч до Христа, як до царя Ізраїлевого, з пальмовим віттям в руках, і вигукував: “Осанна! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!” Це вигукування означало захват від науки і чуд, які творив Христос, а разом із тим і надію на Його допомогу в скорботах і негодах життєвих, сподівання могутності і слави Його земного царства.
Але коли Господь наблизився до міста і побачив його, то заплакав за ним і промовив: “О, як би й ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Бо тепер від очей твоїх сховано це. Бо прийдуть на тебе ті дні і твої вороги тебе валом оточать і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусіль. І зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не зоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх” (Лк. 19,41-44) – про це оповідає нам Євангеліст Лука.
Чому ж заплакали очі Христові, чому Він не радів, адже люди вітали і возвеличували Його?
Звичайно ж, тому, що Христос знав і бачив, що люд Єрусалиму, вибраний Богом народ, знову повторює свою фатальну помилку: він бачить у Христі лише земного царя, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу. Ці люди, що стояли з пальмовим віттям навколо свого Учителя, вигукуючи “Осанна!”, навіть не задумувалися над тим, що безупинно повторював Христос: “Милості хочу, а не жертви!” (Мф. 12,7). Всі ті, хто радісно зустрічав Ісуса, сподівалися на земні блага: що буде відновлено Юдейське царство, що Юдея запанує знову над іншими народами. І ніхто не дивився в свою душу, не питав себе: “Чи достойний я того царства, щоб Бог і Господь подарував мені таку славу?” Всі хотіли панувати, всі хотіли земних благ і земного царства і ніхто, окрім апостолів, не думав про Царство Боже.
Тому і лилися сльози із святих очей Спасителя. Бо він знав, що мине лише якихось шість днів – і багато хто із цих людей будуть кричати перед домом Пилата “Розпни Його, розпни!” (Мк. 15,13-14). І вже не згадають вони, скільки їхніх дітей уздоровив Ісус, скількох людей звільнив Він від пут хвороб і злих духів, скільки мудрості і добра навчив творити, скільки гріхів простив невірним чадам Своїм. А ті невдячні все рівно будуть кричати в злобі і нестямі: “Розпни Його, розпни!” (Мк. 15,13-14). І перед лицем Пилата скажуть “На нас Його кров і на наших дітей!” (Мт. 27,25).
І станеться так. В день 10 серпня 70 року по Різдві Христовім, (майже сорок років по тому), місто Єрусалим буде після тривалої облоги взяте і зруйноване римським полководцем Титом, а Храм єрусалимський буде спалений. Під час облоги загине більше мільйона Юдеїв – на той час величезна кількість людей. А ще близько за 65 років, десь у 135 році, імператор Адріан плугом переоре Єрусалим на знак остаточної перемоги і на цьому місці буде заснована римська колонія “Елія Капітоліна” та під страхом смерті буде заборонено юдеям наближатися до руїн Єрусалиму. Ось таке страшне прокляття накличуть на себе юдеї в часі розп’яття Спасителя.
А що ж Ісус? Як бачимо з розповідей євангелістів, Він смиренно буде зносити образи і глузування, застерігаючи юдеїв: “Не ридайте за Мною – за собою ридайте та за дітьми своїми” (Лк. 23,28). Христос буде просити Бога Отця “Отче, відпусти їм – бо не знають, що чинять вони!” (Лк. 23,33). І Він стерпить усе від невдячних Своїх творінь, щоб здійснити Обітницю Спасіння, яку Дав ще Адамові і патріархам у Старозавітні часи: Своєю Святою Кров’ю омити тягар наших незліченних гріхів.
Тож заглибившись в таємницю свята Входу Господнього в Єрусалим, не допустимо, щоб ця подія пройшла повз наші православні серця і душі. Згадаймо всі, що за цією неділею Великого посту йде Страсний тиждень – седмиця особливої підготовки до Пасхи Господньої. Не забудемо всі приступити до Таїнства Сповіді і Причастя, хто ще не приступив. Пам’ятаймо всі, що ми, християни, вірні Святої Православної Церкви, яку заснував Сам Спаситель і Господь наш Ісус Христос, повинні гідно вступити в радість Христового Воскресіння з чистими думками, серцями і душами.
Тому не будемо злими, не бажаймо ближньому зла, не думаймо і не чинімо лихого один проти одного, а в пості, православній молитві і стриманості заглянемо у свої душі і викинемо геть ті паростки зла, які посіяв у наші серця лукавий супротивник Бога – диявол.
І будемо щирими і чесними один до одного, як вчить нас наша любляча мати - Свята Православна Церква, щоб нам не бути сьогодні серед тих, хто викликує Христові “Осанна!”, а незабаром – серед тих, хто буде вигукувати “Розпни Його!” (Мк. 15,13-14).
Не забудьмо, що страсну седмицю, як і все життя, що залишилось нам від Богом призначеного часу, всім православним християнам потрібно прожити в молитві, пості, каятті за свої незчисленні гріхи і в праці на користь людям. А інакше в День Воскресіння скаже до нас Господь, як до нерозумного гостя весільного: “Як ти, друже, увійшов сюди, не мавши одежі весільної?” (Мф. 22,12). І вижене нас геть поза господу, де буде “плач і скрегіт зубів”.
Тож відгукнемося на заклик святого Єпифанія Кіпрського, який закликає до православних з любов’ю: “Люди, виходьте на зустріч Господу… Вся земля, всякий чин, всякий вік – всі достойно зустрінемо Господа: виправимо дороги життя, відкриємо Царю входи нашої душі, винесемо гілки перемоги Переможцю смерті, вигукнемо разом з народом: Осанна в вишніх, благословен Грядий во ім’я Господнє! Бог Господь і явися нам.”
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа – Амінь!
Слава Ісусу Христу.




Свята. Вербна неділя





ТРАДИЦІЇ, ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ, ВІРУВАННЯ, СВЯТА СТАРОДАВНІХ УКРАЇНЦІВ, УКРАЇНСЬКА МІФОЛОГІЯ, КУЛЬТУРА, ЦІКАВІ ФАКТИ, ПРИКМЕТИ ТА ПОВІРЯ

За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.
За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.
Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязні люди обов'язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б'ють свяченими гілками:
Це не я б'ю, а верба б'є, За тиждень — Великдень!
Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька «котиків». За народними переконаннями, ці свячені «котики» вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих
настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.
Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов'язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.
Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.
Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти такі слова:
Будь великий, як верба!
Будь багатий, як земля!
Будь сильний, як вода
!
Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.


Спали мої тривоги









Спали мої тривоги,
Приспи проблеми
Хоч на мить
І попроси, коханий, Бога
Гріхи усі мої простить…
Сховай мене від пересудів,
Спали всі болі і жалі,
Хай каяття повік не буде
У тім, що я Тебе люблю…
Спали мої тривоги…
В свої обійми знов візьми
Хай серце стомлене з розлуки,
Запрагне ласки й неба висоти.





Емігрантська




               
Опаде жовтий лист. Наче віхола, здійметься відчай
та підхопить його, понесе у далекі краї,
і шалені вітри перепудять літа потойбіччям,
з диким реготом в злості ламаючи долі плоти.
Чи подумав тоді, що останні безсніжнії зими,
обезбарвлені весни, від спеки потріскані дні
будуть, наче листок, гнати долю шляхами чужбини,
а зв"язковими стануть журливі лелечі ключі.
З їхнім клекотом я зустрічаю безросі світанки.
Тут десь сонце стає, але радість від того мала -
наче лист той сухий, у раю почуваюся бранцем,
бо нерідною є ця плодюча чужа сторона.
Так хотілось б злетіть і полинути в далі далекі,
де, як хліб, чорнозем і калина, і буйні гаї,
в край, де я народивсь, де гніздяться ці білі лелеки,
де листок цей сухий цілували колись солов"ї.
Чом же доля гірка так підвладна вітрам-ураганам?
Чом у рідних краях від розрухи не втримать гнізда?
Знов лелеки летять, знову клекіт блука океаном,
і летить жовтий лист, наче жовта осіння журба.
                                                             Борода.





Над рідним Сяном

Над рідним Сяном
Теплий ранок, мов той панок
В рідний Улюч завітав.
Сів над Сяном. Сів над Сяном...
Слухав, про що той співав.
Улюч. Улюч. Рідний Улюч...
Чи ти чуєш, що я чую?...
Сян хоче нам всім сказати,
Про що шепчуть камінці.
Він не втратив, він не втратив!
Все спить в його пам’яті.
Він це знає. Я це знаю.
Тому, бачите, вертаю
В рідний Улюч, тут над Сян...
І хоч всюди, глянь, бур’ян,
І хащі, і сосни дикі...
Я вертаю, бо я хочу
Свої очі керувати
Тут, де наше улюцке.
Тут, де колись мої тато,
Моя мама, бабця, дідо...
Я іду. Завжди я піду,
Щоб почути мовчання.
Щоб почути їхнє я.
І хоч воно заніміле
Я почую. Чути буду
Як колись тут наші люди
Свою незабуту силу
Лили, лили, лили, лили...
Нині дивлюсь на могили.
Там хрести є трираменні.
Є церковця на горі.
Час відходить, тільки пам’ять
Вписує десь у житті
Те, що треба пам’ятати.
Тому я хочу сказати
Про історію, яку знаю
І весь час ще їй довчаю.
А тих всіх, ktrzy
to kami
Я питаю, хоч мовчать,
Чому цю брехню вливають
Нашім людям, яки сплять?
Ні, прокльонів їм не шлю.
Я, як Бог навчав, кохаю
Ворогів і їм несу
Добре слово. Чуйте браття!
Чуйте голос з Підкарпаття!
Чуйте голос з над Сяну!
Пишіть в пам’ять слова мами.
Не ставаймо ворогами.
Будьмо, як колись братами.
Хай кожний любить своє
І добром хай серце б’є.
Вас привабило чуже,
Тому стали чужинцями...
Не пора писати драму
Коли час нове несе.
День за днем собі іде.
Сян пливе, хащ росте
А здичілий сад говорить...
Говорять мовчазні гори,
Що ми є! Що ми є!!!
Хоч далеко на заході
Кричимо на скільки сили
Що в нас істина віджила.
Лиш нам годі, лиш нам годі
Знаходити справедливість.
Ми все таки віримо,
Що Бог є, й вона десь є!
Тому бачите мене
Душа й серце тут несе...
Тут минулим час іде
І я так любо вертаю
В рідне село,
Яке так щиро кохаю.
Воно було й є моє!


Молитва лемкині


Боже! Дай мені сили прожити день сьогодніший, допомогти вижити на цій іншій землі, куди привезли мене і моїх дітей!
Господи! Молю і благаю Тебе, не дай пропасти мені і моїй родині, моїм людям, що пізно посіяли зерна священні; в літі веснують, а коли і що збирати будуть – не знають.
Боже милостивий! Зроби так, щоб сонце сходило і заходило, щоб світило всім людям і мені так, як сходило там, у Бескидах, в моїх рідних горах і долинах; щоб жито і всяке зело вродило нам, і до зими всі ми були з хлібом і сіном, і всяким збіжжям, що дає живність і людині, і птиці, і худобині.
Всевишній Господе! Не дай забуття, ні днесь, ні завтра, ні потім; допоможи втримати в памяті всі красоти краю, Бескидів, наших багатих, цілющих, чистих вод у ріках: Бистрому, Попраді, Сяні; памятати всі красні і принадні краєвиди полонини, гір перелісків; не забути найбагатші грибовиська, найпахучіші ягідники і ожинники, яфирники і малинники, зруби й пасовиська!
Не дай Боже забути звичаї свої, говірку співучу, бійканки і співанки, забави і вечірки в дні свят і в дні робіт!
Господи! Дай мудрости моїм дітям тягнутися до рідної землі своїх дідів і прадідів, шанувати їх могили, церкву, віру.
Боже! Наділи моїх дітей, внуків і правнуків всіма дарами святого духа - як: мудрість, розум, рада, мужність, знання, побожність, а також найголовнішими чеснотами людини: як віра, надія, любов.
Господи! Дай мені і моїм дітям розуму відрізнити добро від зла, щастя, від нещастя, дай мені мудрости оцінити добро, бути вдячною за добро!
Дай мені вміння наудоумити ворога, дай мені щирости допомогти бідному, дай витримки переконати злого, навчити невмілого.
Амінь!


Катерина РУСИН,
Бескидська Берегиня,
член Регіонального міжрайонного
Лемківського товариства
«Бескидське земляцтво»














Золоті афоризми Маргарет Тетчер

Знамениті афоризми Маргарет Тетчер:
"Я виключно терпляча, за умови, що все буде по-моєму"
Маргарет Тетчер. Фото з Вікіпедії
"Півень, можливо, гарно кукурікає, та яйця все-таки несе курка"
"Чому, якщо чоловік проявляє характер, то він справжній мужик, в якщо жінка проявляє характер, то вона - стерво?"
"Неможливо зрозуміти всіх, якщо не послухати кожного"
"Єдиний спосіб дістатися вершини драбини - долати сходинку за сходинкою, по одній за раз. І в процесі цього підйому, ви не очікувано побачите у себе всі необхідні якості, навички та вміння, необхідні для досягнення успіху, котрого ви, начебто ніколи не мали"
"Якщо я буду сама проти сорока восьми, мені буде шкода цих сорок вісім"
"Жага до перемоги палає в кожному із нас. Воля до перемоги - питання тренування. Спосіб перемоги - питання честі"
"Я люблю суперечку. Я люблю дебати. Я не очікую ні від кого, що він буде сидіти і погоджуватися зі мною – це не те, що треба робити"
"Я не політик консенсусу. Я – політик переконання"
"Я не переймаюся тим, скільки говорять мої міністри, допоки вони роблять те, що я кажу"
"Для тих з вас, хто чекає, затамувавши подих, улюбленої фрази медіа про розворот на 180 градусів, то я можу сказати лише одне: якщо ви хочете – ви і розвертайтеся. Леді не розвертається"
"Ніхто б зараз не згадував Доброго Самаритянина, якби у того були тільки хороші наміри. У нього також були і гроші"
"Немає такого поняття, як суспільство. Є окремі чоловіки і жінки, і є сім’ї"
"Будь-яка жінка, яка розуміє, як вести господарство, наблизиться до розуміння того, як керувати країною"
"Це була зрада з посмішкою на обличчі. Можливо, це було найгірше з усього". 1993, про колегу з уряду, який порадив їй піти у відставку.
"Дім – це місце, куди приходиш тоді, коли немає більше куди піти" (Травень 1991, шість місяців після відставки)


















Михайло Вишиванюк:"На могилах не піаряться, на могилах моляться"

Поза увагою не повинен залишитися жоден ветеран війни

«На могилах не піаряться, на могилах моляться», - повторив сьогодні голова обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк на засіданні колегії під час обговорення заходів з відзначення в області 68-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1945-1945 рр.
Відзначення Дня перемоги на Меморіальному кладовищі обласного центру, 9 травня, відбудеться панахида над могилами загиблих у роки Другої світової війни, без будь-яких виступів. Після панахиди в обласному муздрамтеатрі ім. Івана Франка відбудеться концерт.
Михайло Вишиванюк наголосив: «Поза увагою не повинен залишитися жоден ветеран, незалежно від національності, конфесії і під якими прапорами він воював, бо це були солдати війни і залишилось їх небагато».
Голова ОДА закликав керівників райдержадміністрацій, міських голів міст обласного значення, представників органів місцевого самоврядування та активістів громадських організацій «привести в порядок» усі захоронення в області, незалежно від часу давності і чиї солдати там поховані». Представники місцевої влади мають зустрітися з ветеранськими організаціями.
Водночас Михайло Вишиванюк закликав збирати інформацію про усі військові могили, в тому числі часів Першої світової війни. Серед них є і могили російських, австрійських, угорських, турецьких вояків. До 100-річчя Першої світової війни, яке відзначатимуть у 2014 році, всі могили мають бути впорядковані.