МІРКО



Розумні очі,
Розкішна шубка
Мій ти Мірку.
Моя ти потіхо!
Про тебе мрія була віддавна,
Мій любий, мій славний!
Для тебе вірним другом я буду,
Моя ти втіхо, моє ти чудо!

МАМА

 


 Хто мене ростив, пестив і плекав,

Ласку дарував і ночей не спав?

 Мама моя рідна,

 Мила і привітна.

 В праці невсипуща, до людей прихильна,

Добра, мудра, щира. Для людей - всесильна.

У незгодах мужня і тверда, мов криця.

А душа у неї - як без дна криниця.

Вірна, незрадлива, чиста, мов росинка.

На устах - усмішка,

А в очах - сльозинка.



МАМА


 Мама - найкраще слово,

Лагідне, рідне, святе.

Мама від першого дня

і до скону

Ніжність тобі віддає.


Мама тебе приголубить.

Серцем, душею зігріє.

Мама тебе завжди любить,

Щиро і вірно порадити вміє.


Споконвіків шануєм матір.

Вона - родини оберіг.

Вона, як сонце, світить в хаті,

На всі літа, на цілий вік.

   

ПИСАТИ

 ...Писати

при зоряних свічах листа,

Щоб віддати тобі

на світанні,

якого ніколи не буде

для  нас...



ВЕСНА


Прийшла весна, заквітчана квітками,

Перлинами пташиних голосів.

Букет барвистий, пишний і духмяний

Несе вона землі у всій красі.

Вітри розповідають свою казку,

Трава росте, всміхається шумить,

І сонце посилає людям ласку,

Голубить нас, цілує і п `янить.

Не може вгамуватись бистра річка,

Замріяно у синю даль біжить.

Шепочеться з дубком про щось смерічка,

І в серці радість піснею бринить.

Здається, голос твій дзвенить…

   

 


Здається,  голос  твій дзвенить.

Рядки  злилися  на  папері.

В  кімнату  вітер  забіжить  -

і  прокричать  протяжно  двері.

Усе  на  місці,  як  було:

І  стіл.  Листки  паперу  під  руками.

І  тільки  яблуневий  цвіт

Поплив  в  минуле  жовтими  струмками.

В  кімнаті  редакційний  голос твій                                 дзвенить,

і  серце  рветься  в  неспокої.

І  я  безсила  причинити

Крикливі  двері  за тобою.

 

УСЕ, ЯК І БУЛО, УСЕ, ЯК І БУЛО


    

Усе,  як  і  було,  усе,  як  і  було.

Ось  тільки  травою  вчора                                                                                     поросло.

Усе,  як  і  було,  усе,  як  і  було.

Ось  тільки  рідні  лиця   з  дощем                                                                    понесло.

Біля  цвинтаря зупинись  -  і  руку                                                                 до серця...

Шумить,  шумить,

шумить  травнева злива.

І троянди  цвіт,

мов  запитальний  знак

над  аркушем  душі…

 

Не знаю, Князю, звідки ви прийшли?


Не   знаю, Князю,  звідки   ви  прийшли

Що  в   Вашім   світі  ціниться  найвище?

Любов  чи  гроші?  Перли  доброти,

Чи  зрад  і   зла  розтерте   попелище?

Не   знаю   Ваших   радощів  тепер   життя.

Чи  колись   від  ніжності   згорали,

Чи   Вам    знайомі   жаль  і   каяття

За  тим, що   не   збувалось,

За   тим, що  доля   дарувала

За   тим, що    мали.

Шукаєте  Ви  і   далі  щастя   крадькома?

В   моєму   світі   вміють   зустрічати,

І  вірять ,  що  любов   завжди  права,

І   розуміють, й   прагнуть  Вас прощати…