Накипіло !

  • 09.02.14, 23:22

Добре ! Всім друзям і недругам ! Майдан дістав ??? Я знаю чим ? Пєспрєдєлом і бандерлогами !!! Але аналізуючи історію – швед програв битву під Полтавою ??? 100 %  !!!Але де зараз краще люди живуть ??? В Полтаві чи в Стокгольмі ??? Сталінградську  битву  виграли !!! Берлін ( не Бендери і бандерлоги ) таки живуть краще !!! І хто був перший інтегратор в Гейропу ? Правильно -  Пєтька перший – він рубав вікно в Європу ! Щось я не так сказав ??? Ото ж бо  !!! Вмикайте думавку якщо вона ще є !!!І ще –  для пташків -  краще раз злітати соколом в Карпатах, чим ввесь вік стогнати в ярмі ( беркут так високо не літає, бо піря і щити заважають) – то слова харківського Гната  Хоткєвича ! І памятаєте  югославський серіал “На кожному кілометрі “ – нас багато на кожному кілометрі – Бела чао, бела чао, чао, чао ! Піду з загоном гарібальдійських партизан ! Хто такий Гарібальді ( фашист бляха-муха ) – гугл в руки !

Після битви кулаками розмахують ?

  • 08.10.13, 22:03

Не моє, але сподобалось !

Алексей 19:25  :  ,,Даже красиво проиграть не может. Как баба раскудахтался,типа "так не считается, давай еще!" Поветкин, хоть не позорься после боя. В бою ты уже опозорился сам и опозорил Россию! "  19:32

Руссссский 07-10-13 , 15:01 сказав :
- Кличко вёл грязный бокс (постоянно бил по лицу Сашу!)
- Кличко подло не давал Саше себя ударить
- Кличко предательски боксировал только левой
-Шура хотел прилечь на землю русскую. Силушки богатырской набраться. А судья считал это за нокдауны. Нехристь бусурманская!
- Кличко подло перестал входить в клинч в 7 раунде и начал бить Шуру
-Кличко не вспотел. Здесь замешано ЦРУ
- Всемирный сговор масонов и боксерской ассоциации не разрешили присутствовать медведям во время боя
- Гимн игрался не на балайках
- По подсчётам Центризбиркома России победил таки Поветкин
- Поветкин думал, что подарить Путину на день рождения и отвлекался
-Кличко намазал пол салом. Поэтому Саша поскользнулся. И вовсе это не нокдауны.
- В зале слишком громко кричали украинские гастрбайтеры-строители
- Перед боем не было военного парада
- Перчатки Кличко отличались от правильных перчаток Шуры .

Прощальний салют кремля?

  • 17.09.13, 12:06
То що, шановні друзі ! Гудбай балалайка, квасні щі і лапті???

Тому й не дивно, яка влада і гарант !

  • 25.08.13, 10:45

Як на мене, жлобство є срізь.Але наше - особливо рафіноване !

http://gazeta.ua/ru/articles/olga-shved/_polske-pivo/512508

Час контрреволюції

  • 01.08.11, 20:48
30 липня 2011 року
Час контрреволюції

Сергій Адамович: Янукович і Тимошенко — це люди минулого, а боротьба між ними — це тільки спроба відтермінування змін

Оксана ПРОЦЮК

Пропонуємо увазі читачів «Галичини» інтерв’ю з політологом і депутатом обласної ради Сергієм Адамовичем, у якому він поділився своїм баченням української політики і українських політиків, розкритикував, як він висловився, нав’язаний суспільству міф про потребу об’єднання політичних сил, інакше це буде «єдиний політичний колгосп на зразок КПРС», наголосив, що судовими процесами проти представників колишньої державної верхівки чинна влада заганяє себе в глухий кут, а замість Януковича і Тимошенко мають з’явитися нові політики, і прийдуть вони з областей і містечок нашої країни, та багато іншого.

— Нині роль опозиції у парламенті зводиться, на жаль, до статусу спостерігачів, хоча в демократичних країнах вона становить невід’ємну частину державного механізму. Навіть окремі політики стверджують, що в нас немає опозиції як такої, натомість інші звертають увагу на те, що опозиція є скрізь і всюди — в студентських аудиторіях, у чергах за злиденними пенсіями, в автомобільних заторах тощо, тобто по той бік екрана. Які ваші міркування з цього приводу?

— У мене як депутата обласної ради загалом складається враження, що склад парламенту має суттєво обновитися. Знаю свої повноваження і стараюся разом із колегами робити все, щоб поліпшити ситуацію в області. Народні депутати України мають значно більші повноваження, але я не бачу їхньої роботи. Можливо, це помилкове враження, і вони скажуть, як колись Р. Зварич, що їм ніколи думати про хліб для людей, бо працюють у Раді Європи. Але я цього не сприймаю. Більше того, мене дратує поведінка більшості народних депутатів, бо їх марнотратство і зловживання виглядають як бенкет під час чуми, а все їхнє беззаконня лягає чорними плямами ще й на депутатів місцевих рад. Ситуація ускладнюється також слабкістю громадянського суспільства в Україні, яке майже не розвінчує безвідповідальність українських політиків. До того ж українці звикли, що хтось за них має вирішувати суспільні проблеми, а без підтримки народу навіть найталановитіші політики не здатні досягти значних успіхів.

- Як ви ставитесь до поширеної думки про те, що революція — це найкращий сценарій для України?


— Звичайно, що так, як нині поводяться окремі представники влади — всі ці золоті умивальники в туалетах і вертолітні майданчики..., — дуже нагадує гнилизну і розпусту французького дворянства перед початком кривавої Французької революції в 1789 р. Проте як людина, що має фахову історичну освіту, хочу зауважити, що революція не ставить останню крапку в питанні руху країни вперед, а за нею завжди йде контрреволюція, і цей процес часто супроводжується кров’ю і стражданнями невинних людей. Хотілося б сподіватись, що революція в Україні відбулася в 2004 р., а нині ми переживаємо період контрреволюції, котрий за законами історичного розвитку має остаточно змінити новий прогресивний період. Однак українські революції часто знищуються шляхом втручання ззовні, як це було з національно-визвольною революцією під проводом Богдана Хмельницького, яка зазнала поразки не в останню чергу через удари Польщі та Московії.


- Як гадаєте, чи є серед опозиціонерів люди, які б могли зламати нинішню систему?


— Моя думка — їх обмаль. Міркую, що більшість з опозиціонерів пов’язана різноманітними зв’язками й обмеженнями, що мінімізують їх діяльність, а меншість у нав’язаних умовах гри не має можливості для здійснення змін. Зазначу також, що в європейських країнах політики у випадку невдач спокійно йдуть у «тінь» і дають іншим особистостям проявити себе. У нас же політики на кшталт Ю. Костенка 20 років покладають вину на стан речей у країні на геть всіх, крім себе. Можливо, їм уже пора розпочати писати мемуари, якщо є про що, звичайно...


- Чи зуміють опозиціонери відшукати ефективну стратегію до парламентських виборів, аби не продовжувати далі ганебну традицію самопоборювання?

— Логіка політичного процесу передбачає, що кожна політична сила дбає передусім про власний успіх. І цей нав’язаний суспільству міф, що всі з усіма мають об’єднатися, треба розвінчувати. Інакше це буде єдиний політичний колгосп на зразок КПРС. Інша річ, що між демократичними політичними силами повинні бути налагоджені канали комунікації, і від взаємопоборювання треба відмовитися уже навіть з позицій здорового глузду. Проте політикам часто не вистачає політичної етики, відсутність власної ефективної політичної роботи на користь громадян вони прикривають гучними розвінчуваннями політичних опонентів.

- Де шукати політиків нової формації?

— В Україні навчилися занадто використовувати вибори і політичні процеси для власного заробітку. На сьогодні ми не бачимо якісно нових політиків на політичному небосхилі країни. Однак політики нової формації є на місцях. Це депутати місцевих рад, що працюють з виборцями в округах, які не відділені від людей стіною і не погрузли в корупційних схемах. Це громадські діячі, що самовіддано захищають інтереси громади, держслужбовці, які продемонстрували суспільству ефективність менеджменту і т. д.

- З точки зору політолога як оцінюєте справи Луценка і Тимошенко?

— Судилище над Ю. Луценком і Ю. Тимошенко — це відверта розправа над політичною опозицією. Думаю, що після «Батьківщини» влада займеться й іншими опозиційними силами. Однак судовими процесами проти представників колишньої державної верхівки чинна влада заганяє себе в кут. Тепер вона буде руками і зубами триматися за повноваження. «Це наука для нас, що ми маємо зробити з ними, коли прийдемо до влади», — сказав мені у приватній бесіді один з опозиційних політиків.

- Недавно президент Інституту трансформації суспільства Олег Соскін висловив міркування про те, що протистояння між Тимошенко і Януковичем може стати відправною точкою для всеукраїнської громадянської війни. Що ви з цього приводу думаєте?

— Громадянської війни не буде, бо і В. Янукович, і Ю. Тимошенко — це люди минулого, і навіть боротьба між ними — це тільки спроба відтермінування змін. Як В. Янукович, так і Ю. Тимошенко в політиці реалізують ті вміння, що отримали в науку від епохи Л. Кучми. Замість них мають з’явитися нові політики, і прийдуть вони з областей і містечок нашої країни.

- Виглядає, що чимало партій в Україні, які є проукраїнськими не лише за формою, а й за змістом, не можуть знайти собі місця в політичному мейнстрімі, відтак хто швидше, хто пізніше потрапляє на політичні маргінеси?

— Зникають не тільки проукраїнські політичні партії, а й партії іншого політичного спрямування. Це пов’язане з одвічним українським «вождівством», залежністю від грошей олігархів, слабкістю середнього класу в Україні. Проте в майбутньому партійна палітра в Україні повинна стабілізуватися.

- Нині ВО «Свобода» критикують не лише ідейні опоненти, а й навіть представники націоналістичного середовища. З чим, на вашу думку, це пов’язане?


— Те, що ВО «Свобода» критикують, є свідченням вагомості цієї політичної сили і проявом конкурентної політичної боротьби з боку інших партій. Для представників націоналістичного середовища критика «свободівців», ймовірно, ще є проявом банальної заздрості і жалю за власними нереалізованими політичними амбіціями.


- Днями Світовий конгрес українців звернувся до Президента України В. Януковича з вимогою припинити русифікацію та антиукраїнську пропаганду в Одесі. Чи можна вважати такий стан справ в Одесі тривожним сигналом для всієї України?

— Майбутнє української культури викликає в мене острах з періоду закінчення президентських виборів 2010 року. І те, що відбувається в Одесі, можливе лише за потурання центральної влади. Якщо В. Янукович справді прагне бути українським президентом, він повинен не лише на публіку критикувати Д. Табачника, а негайно звільнити його із займаної посади і не допустити жодних проявів українофобської політики в країні. Сьогоднішнє становище в духовно-культурній сфері можна порівняти з русифікаторською політикою періоду Л. Брежнєва, але тепер її навіть не прикривають ідеєю створення «єдиного радянського народу».

- За інформацією інтернет-видань, борг України сягнув історичного максимуму — 60 млрд. доларів. До яких наслідків для країни, в тому числі й політичних, це може спричинитися?

— Наслідки нестабільності фінансової системи країни в політичній сфері яскраво проявляються нині в Білорусі. Країна, де побудована авторитарна система, може обвалитися після будь-якого чергового мовчазного протесту білорусів. Мабуть, щось подібне до цього може відбутися і в Україні, і то в гіршій формі. О. Лукашенко в Білорусі руйнує національну ідентичність, але йому тривалий час вдавалося утримувати в суспільстві ілюзію економічної стабільності. Натомість українській владі не вдалося досягнути споживчої стабільності, що може спровокувати вибуховий розвиток суспільно-політичної ситуації.

- Недавно в Івано-Франківську відбулося виїзне засідання «Політклубу» Віталія Портнікова на тему «Чи може сучасна політична еліта Західної України впливати на формування громадянського суспільства?», яке, схоже, викликало більше запитань, ніж дало відповідей. А що думаєте ви з приводу значення галицької еліти в процесах сучасного українського державотворення?

— Тему цього «Політклубу» сформульовано, на мою думку, дещо безглуздо, бо якщо еліта не може впливати на суспільне життя, то це, мабуть, уже не еліта. Загалом спроби акцентувати на особливостях галицької еліти — це, ймовірно, втеча від відчуття меншовартості деяких наших політиків. Галицька інтелігенція загалом не є кращою чи гіршою, ніж еліта Луганської чи Донецької області. Як ви розумієте, політиків на кшталт ландиків до цієї когорти я не зараховую. Звичайно, що галичани протягом 20 років незалежності віддали дуже багато людських і матеріальних ресурсів для реалізації ідеї соборної України, але в нашій історії схід і захід чергуються в пасіонарному захисті національних цінностей.

- Депутати Тернопільської облради підготували звернення до прем’єр-міністра України М. Азарова, яким хочуть повернути січових стрільців та УПА у шкільні підручники. Чи підтримає таку ініціативу депутатський корпус обласної ради Прикарпаття, до якого належите?

— Відповідь буде коротка: однозначно ми підтримаємо повернення в підручники справжньої української історії, бо наше депутатське скликання відображає політичні погляди жителів краю.

http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews[tt_news]=16227&tx_ttnews[backPid]=24&cHash=e4b13c8cad

Політвідділ Кремля

  • 01.08.11, 20:38
Суспільство : Тема дня
30 липня 2011 року
Політвідділ Кремля

Московська Церква будує «русскій мір»

за імперіалістичним сценарієм російського керівництва

Роман ІВАСІВ

У переддень Хрещення Руси-України та св. рівноапостольного князя Володимира Великого патріарх Московскій і всєя Русі Кіріл звершив богослужіння на Володимирській гірці в Києві і знову наголосив на необхідності єднання Росії, України та Білорусі. Це вже п’ятий візит патріарха Кіріла в Україну. І, що цікаво, з кожним разом його зустрічає все менше віруючих: біля пам’ятника св. Володимирові Великому цього разу молилося не більше 700 чоловік.

«Коли нас ще не було, все ваше вже було нашим», — лише так можна оцінити слова патріарха Кіріла на молебні: «Сьогодні наслєднікі тієї святої Русі живуть у різних державах, але наша сила — завжди в святій Русі. Це той духовний генетичний код, який ми всотуємо з молоком матері, та система духовних цінностей, яка об’єднує наслєдніков святої Русі». Зрозуміло, до «наслєдніков» зараховують лише вірних РПЦ та УПЦ МП і жодної згадки про УПЦ КП, УАПЦ чи, боронь Боже, УГКЦ! А всі храми та монастирі, що набудували діди-прадіди українців, — теж «ісконно русскіє». І вже зовсім несуттєвим є те, що, за даними соцопитувань, прихильників УПЦ МП в Києві — всього 19%. Поглянемо детальніше, на чому базується ця система цінностей РПЦ, так би мовити, теодіцея па-масковскі (Теодіцея — це сукупність релігійно-філософських доктрин, які виправдовують поєднання благісного управління Абсолютом Всесвіту і присутності зла у світі).

Хрест добре, а ядерна боєголовка — ще краще!


І це без перебільшення. Ось батюшка РПЦ Міхаїл (Васільєв), який перебуває в штаті російських військ стратегічного призначення, гордо заявив: «Сьогодні в частинах РВСН діють 16 наших храмів. Для наших священнослужителів уже стало доброю традицією освячення міжконтинентальних балістичних ракет перед їх запуском». В тому числі найпотужнішої ракети в світі — РС-20В «Воєвода», відомої також як «Сатана». Освячували ж не лише ракетні установки, а й винищувач-бомбардувальник СУ-34 та стратегічний бомбардувальник ТУ-95МС «Козєльск», атомні підводні човни і т. ін.


Як бачимо, — на тлі «ісконно правосланово» поєднання молитви і зброї ісламські фундаменталісти з їхнім джихадом виглядають аматорами-початківцями.
Тому, напевно, цілком слушно один з учасників форуму євангельських християн-баптистів зауважує: «Хіба не парадоксально те, що Церква бореться за життя людських ембріонів, осуджує аборти й евтаназію, але при цьому благословляє зброю, яка може забрати не десять, а мільйони людських життів?

Чи не абсурдом є зіставлення зброї, яку духовенство освячувало ще в XIX столітті, з ядерною боєголовкою? Невже молебень на честь ювілею ядерного збройного комплексу Росії — не нонсенс? Миротворницький запал РПЦ залишився десь у 70–80-х роках минулого століття».


А інший відвідувач підсумовує: «Я ставлюся до цього процесу, як втрати священиками РПЦ своєї причетності до Євангелія Ісуса Христа, який доручив своїй Церкві спасати грішників, лікувати душі людей та бути миротворцями. Господь не поручав своїй Церкві створювати армію та флот. Таким чином, РПЦ виконує роль політвідділу Російської держави».

Тютюн і алмази для диктатури РПЦ


Друга цінність не така страшна, однак не менш переконлива. Здається не випадковим те, що у містичному романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо комфортно почувається в цій святині серед близьких йому за духом людей. До одного з чільних «обитателів» лаври — митрополита Чорнобильського Павєла, який хотів приписати в українській монашій святині російського патріарха Кіріла, ми повернемося іншим разом. А сьогодні згадаємо про деякі бізнесові інтереси патріарха Кіріла, про які днями розповів згадуваний український прозаїк в інтерв’ю УНіАН: «Ще за Алексія II Кіріл був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюном. Про це писало багато російських видань. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіпп Моріс», які надходили в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія. У тютюновому бізнесі обертається й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти було спрямовано на відбудову напівзруйнованих храмів і монастирів. У відомстві патріарха Кіріла є завод, що випускає воду «Святой источник». Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «Артгемма» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазами.


Отож сьогодні Московська патріархія — потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюном, алкоголем, алмазами, нерухомістю, а також туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобєлєвскій», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кіріл, якому цих грошей, очевидно, хронічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації».

І це лише приказка, а казочка — далі...

За вєру... в Лєніна

А вершиною «теодіцеї па-масковскі» є поєднання непоєднуваного. В день, коли мав відбутися собор УПЦ МП, у київському міськкомі Компартії пройшло всеукраїнське зібрання «православної громадськості України», в якому взяло участь близько 100 жіночок похилого віку. Цікаво виглядали декорації заходу: на тлі великого портрета В. Лєніна з підписом «Наша цель — соціалізм» встановили ікону Богоматері й прапори з написами «За вєру, царя і отєчєство. Союз руссково народа». Що мало не викликало скандал. Коли віруючі розпочали своє зібрання з молитви «Царю небесний», під час співу до зали ввійшла старша жінка і як тільки поглянула на такі «образи», сильно обурилася: «То це ваш Цар Небесний? Що за святотатство!?» — викрикнула віруюча і зразу ж покинула зібрання. А решті жіночок активісти проросійських братств довго розповідали про концепцію «русского міра», за якої «только єдінство с Росієй і Білорусієй поможет сохраніть вєру». Ще, правда, лякали стареньких змінами в статуті УПЦ МП, які планував розглянути собор того ж дня, і пообіцяли не допустити її автокефалії від Російської Православної Церкви.


Незважаючи на різку, відверто промосковську опозицію окремих ієрархів, собор УПЦ МП затвердив усі рішення засідань архієрейських соборів і синоду, прийнятих з 1992 року. Це створило колізію, смисл якої в тому, що рішенням синоду від 14 червня до семи постійних архієреїв долучилося ще три: митрополит Донецький і Маріупольський іларіон (Шукало), намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павєл (Лебедь) та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Алєксандр (Драбинко). А це вже ледь не автокефалія.

Між прірвою і простягнутою рукою


Торік у квітні, якраз по святкуванні єднання народів Білорусі й Росії, брати-білоруси опублікували в часописі «Народная газета» матеріал доктора політичних наук Андрія Савельєва «Деградація Росії при Путіні відображена в цифрах». Наведемо кілька фактів із неї. Росія займає перше місце в світі за кількістю ув’язнених — один мільйон осіб, чотири мільйони росіян — безпритульні, три мільйони — жебракують, три мільйони — вуличних повій, один мільйон — наркоманів. За рік стається понад 80 тисяч убивств. Ще 100 тисяч люду гине від наркотичного передозування. У Росії за рік випивають 14 літрів умовного спирту на душу населення (за іншими даними — 18). Вважається, що з вісьми літрів починається фізична деградація нації.


Та за такої ситуації патріарх Кіріл разом з ієрархами та усім кліром РПЦ має непочатий край роботи в самій Росії на найближчі 50 років! Чи, може, він має намір поділитися з Україною вище зазначеними проблемами Росії?


А тим часом ієрархи Священного синоду УПЦ КП 27 липня, якраз на час перебування Кіріла в Україні, вкотре звернулися до УПЦ МП із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою подолання церковного поділу і «бажанням церковної єдності в Україні». «Ми щирі у намірі відновити церковну єдність, разом з вами збудувати в Україні єдину помісну православну Церкву», — говориться в зверненні. Як раніше Московська патріархія влаштувала боротьбу з рішеннями Собору УПЦ 1991 р., так і сьогодні вона намагається посіяти недовіру і до Собору УПЦ МП 8 липня 2011 р. Останні події ще раз підтверджують, наголошують ієрархи УПЦ КП, що в «українському питанні» Московська патріархія діє не за приписами канонів Церкви, а з точки зору політичних інтересів Російської держави. А «священноначаліє РПЦ продовжує доводити своїми діями в Україні, Естонії, Молдові, Грузії та й у всьому вселенському православ’ї, що для Московського патріархату нині головне не благо Церкви, а утвердження «русского міра» як політичного знаряддя впливу Москви на пострадянському просторі».

http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews[tt_news]=16228&tx_ttnews[backPid]=14&cHash=b7680f5039