Навчалася в СЗОШ № 43 (1984–1991 рр.), СЗОШ № 20 (1991–1994 роки). Вищу освіту здобувала в Запорізькому державному університеті на філологічному факультеті за спеціальністю українська мова та література (1994–1999 роки) та в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України на аспірантурі за спеціальністю етнологія (1999–2004 роки).

Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у видавництвах «Факт», «Смолоскип»; редактором у журналах «Пані», «Вона», «Даша»; контент-редактором сайту IVONA.

З 1997 року член Національної спілки письменників України. У 1998–1999 роках — голова Запорізького обласного літературного об'єднання імені М. Гайдабури.

Участь у літературних конкурсах: Запорізька обласна премія для обдарованої молоді (1993, 1995 рр., лауреат); Міжнародний конкурс молодих літераторів «Гранослов» (1994,1995, дипломант); Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (1997, відзнака); V Всеукраїнський фестиваль «Лір» (1997, лауреат).

Участь у музичних фестивалях та конкурсах: Запорізький Обласний молодіжний фестиваль естрадного мистецтва «Зорепад» (1993, лауреат); Міжнародний пісенний фестиваль"Доля" (м. Чернівці, 1994, дипломант), фестиваль авторської пісні та акустичної музики «Срібна підкова» (Львів, 1995, призер); Запорізькі обласні відбіркові тури фестивалю «Червона рута» (1995, 1997, призер).

Поетичні збірки: «Хортицькі Дзвони» (1995), «Благовіст» (1996), «Мелодія вічних прощань» (1997), «Сонцетяжіння» (2001), «Чотири пори любові» (2006).

Учасник Всеукраїнського збору молодих літераторів (1998) та Всеукраїнської наради «Молода література і державність України» (1999). Багаторічний учасник Всеукраїнського семінару творчої молоді України в Ірпені.

У січні 2011 року Марина Брацило та Юрій Нога, за їхніми словами, зазнали переслідувань з боку спецслужб за підозрою в причетності до підриву погруддя Йосипа Сталіна в Запоріжжі[2].

10 квітня 2012 року раптово помер 38-річний чоловік Марини Брацило поет Юрій Нога[3].

17 червня ввечері Марина Брацило загинула, випавши з вікна 5 поверху своєї квартири, яку винаймала у Києві[4].

• 1994 рік — Грамота Союзу українок Америки з нагоди Року родини за перемогу у конкурсі есеїв;
• 1995 рік — Грамота Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка за першу поетичну збірку «Хортицькі дзвони»;
• 1997 рік — Почесна грамота обласного відділення Українського фонду культури за плідну літературну діяльність та велику громадсько-масову роботу по відродженню і пропаганду духовної спадщини українського народу;
• у 1999 році включена Американським Біографічним Інститутом до номінації «Жінка року» та до Міжнародного словника видатних особистостей.
• З 2005 року — постійний член журі Всеукраїнського конкурсу живої поезії «Молоде вино».

Серьезными проблемами обернулась для британской туристки поездка в Перу. Вернувшись домой, 27-летняя девушка обратилась к врачу с жалобой на головные боли. Медики долго не могли поставить диагноз, пока не обнаружили в голове у пострадавшей личинки хищной мухи, которые начали поедать ее изнутри, сообщает International Business Times.

По словам Рашель Харрис, во время путешествия она обнаружила у себя в волосах муху, однако не придала этому особого значения. Однако после возвращения на родину туристка начала ощущать острую боль в области головы и лица, а также неприятное скрежетание в ушах. Врачи тщательно обследовали пациентку и обнаружили у нее в голове восемь личинок плотоядного насекомого Cochliomyia hominivorax, также известного как серая плотоядная муха.

Хищные существа успели прогрызть в голове у девушки тоннель длиной 12 миллиметров. Они начали подбираться к слуховому каналу. К счастью, личинки не задели барабанную перепонку, лицевой нерв и кровеносные сосуды. Однако врачам удалось извлечь из головы девушки лишь двоих паразитов из восьми. Если они доберутся до мозга, это может привести к параличу, кровоизлиянию и, как следствие, смерти.

Медики делают все возможное, чтобы спасти жизнь девушки. Ранее сообщалось, что один из видов плотоядных мух, который, по мнению биологов, вымер 160 лет назад, продолжает существовать и сегодня. Едят они, правда, только трупы, но все равно стоит быть начеку.