Тема для медитації

Назад від сумного знання дороги немає...


Dicitencello vuje

Найгарніша з неаполітанських пісень в чудовому виконанні незрівнянного Джанні Конте



Скільки разів поспіль ви можете слухати пісню, яка вам дуже сподобалася?

0%, 0 голосов

20%, 1 голос

0%, 0 голосов

80%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Всьо о том же...

Актуальне від Іздрика:

МЕТЕОТЕМА

мокротні сезони мігрені циклони
і демонів дим і задавнений біль
щемлять навіть нерви залізобетону –
всуціль металеві і мертві всуціль
іржаві й голодні ножі міжсезоння
надрізують шкіру дерев і доріг
і спить неспокійно моя беладонна
до часу лиш в снах пробиваючи сніг
а снігом немов полонені солдати
бредуть громадяни чи як їх там звуть
у них в головах пережована вата
й самі вони вата – це плоть їх і суть
а ми з беладонною вийдем з полону
на чисті асфальти на голий бетон
і в зоні озону щасливі і сонні
розкрутимо власний свій антициклон

И скучно, и грустно...


І зима ця клята ніяк не забереться геть... Сніг далі валить... І в душі теж...

Доля

Ти не лукавила зо мною, 
Ти другом, братом і сестрою 
Сіромі стала. Ти взяла 
Мене, маленького, за руку 
І в школу хлопця одвела 
До п'яного дяка в науку. 
«Учися, серденько, колись 
З нас будуть люде»,— ти сказала. 
А я й послухав, і учивсь, 
І вивчився. А ти збрехала. 
Які з нас люде? Та дарма! 
Ми не лукавили з тобою, 
Ми просто йшли; у нас нема 
Зерна неправди за собою. 
Ходімо ж, доленько моя! 
Мій друже вбогий, нелукавий! 
Ходімо дальше, дальше слава, 
А слава — заповідь моя.

1858, 9 лютого, Нижній Новгород

Про мудаків

Для повноти колекції класичний текст класика (звучить досить по-мудацьки):

Для мудака немає більшої розваги, як побачити, що хтось спіткнувся і упав, або комусь на голову крапнула ворона, або хтось сів на свіжо пофарбовану лавку чи вступив у калюжу. Мудак — він різний, але завжди мудак. Він старанно відригуватиме після обіду, знаючи, що ти терпіти цього не можеш, і весело реготатиме, якщо помітить на твоєму обличчі гримасу відрази. В поетичній задумі він копирсатиме пазурі гребінцем, вуха — сірником, а для профілактики зубів використає ножиці, спеціально виплеканий жовтий ніготь мізинця, скріпку або англійську булавку. У пубертатний період він безперервно й ненастанно видушує вугрі перед дзеркалом, а в сезон парування продовжує вправлятися на своїй самиці, причому полюбляє робити це в людних місцях, скажімо, на пляжі. Якщо мудаків збирається декілька, вони п’ють пиво з трилітрового слоїка, до посиніння розписують пулю, а потім влаштовують чемпіонат із гучного газовипускання чи каліграфії напісу. Однак, незважаючи на каліграфічні здібності, мудак ніколи не може влучити ні в унітаз, ні в пісуар, не кажучи вже про отвір стільчака. Зате він залюбки буде лляти в умивальник. Ті ж раритетні види мудаків, яких природа відзначила прицільністю, ніколи не спускають по собі води, завершуючи акт випорожнення розлізлою крапкою укинутого в жовту калюжу недопалка.

В їдальнях і кафе мудак не може подолати шлях до каси без того, щоб не випити відразу свій компот або не почати напихатися солодким коржиком, не чекаючи ні розрахунку, ні десерту. А якщо навіть компоту і пощастить вціліти якимось чином до завершення обіду, то мудак спочатку сполоще ним рот і аж потому проковтне. Я бачив безумців, які полоскали писок кефіром, чорною кавою, шампанським — останнє, як правило, закінчувалося катастрофою.

Мудак має непереборні сентименти до жуйки. Йому надзвичайно важко виплюнути її, а тим більше викинути. Він гордий своїм умінням видувати з неї кульки — а ті, що не вміють, втішаються витягуванням із-поміж зубів довжелезних каліброваних шмарклів. На час їжі, поцілунку чи офіційної розмови мудак виймає гумку і кладе її на видне місце, щоб кожен зміг помилуватися зліпком його досконалих щелеп. Найделікатніші в подібних випадках скатують компактну білу кульку, котру чіпляють позад вуха. Використані, висмоктані до останньої клейкої субстанції жуйки наліплюються мудаками на стільці і стіни, під столи і вікна, попросту кажучи — всюди.

Мудак ніколи не може бути сам. Його бажання спілкуватися пересилює всі інші бажання та інстинкти

Мудак ніколи не скористається серветкою перед тим, як пригубити напій. Тому святковий стіл завжди прикрашений заслиненими ним, масними по краях шклянками. […]

Мудак, мудак, мудак...

Що там ще?

Мудак — людина принципів, у котрі він свято вірить і котрих він свято вірить, що дотримується. Один кретин, з яким я змушений був жити поруч протягом кількох років і який перетворив ці роки на пекло товариських стосунків, прощаючись, за пару хвилин легко переконав мене, що всі його вчинки підлягають закону всесвітньої справедливості і рівноваги. I я зрозумів, наскільки зле і недалекоглядно трактував його раніше як дрібного негідника і мстивого нікчему.

Мудак завжди прихильник чогось-такого-оригінального. Він завзято вишукує екзотичні, критичні, екстраординарні та маргінальні прояви буття.

Мудак — страшенний ентузіаст виїздів на природу. Із шашличками, дівчатками, музичкою.

Мудак зазвичай настроєвий, почасти сентиментальний. Він залюбки згадує дитинство й юність, як справжній сноб готує коктейлі за рецептами, вичитаними в Хема, а каву п’є з періодичністю, підказаною постейзенштейнівським монтажем французьких фільмів.

Мудак — природжений турист. Кожен туристичний автобус напхом напханий мудаками.

Мудаки кохаються в талісманах, сувенірах і відзнаках, байдуже яких — від поштівок і брелоків до вірчих грамот і фамільної зброї. Мудак, який не має браслета або персня, кульчика чи шворочки, а може, татуювання, а може, значка на лацкані, а може, анаграми на білизні, — такий мудак не мудак або не зовсім мудак. У кожному разі я взяв би під сумнів його мудакуватість як неповноцінну і підозрілу.

Мудак завжди індивідуальність. Він вирізняється з натовпу: він стильний, має свою, притаманну лише йому зачіску, манеру одягтись, старанно добирає взуття і прикраси. Очевидно, тому натовп складається з мудаків.

Мудак охочий до знань, ба навіть до всезнайства. Він прагне Мудрості, Iстини і Правди. Він хоче своїми ручками весь світ обійняти. Своєю смердючою всеохопною любов’ю.

Мудакові завжди замало однієї лише батьківської віри — він хоче пізнати всі існуючі та уявні релігії. Мудак дослідник і екуменіст. Його зжирає цікавість і сенсорний голод.

Це мудаки влаштували перші виправи на Схід і на Захід, це вони придумали слова ”сідхартха”, ”катарсис”, ”нірвана”. Це вони завезли помідори, порох, анашу й уклали перший міфологічний словник.

Вони боролися за декларації незалежності і прав. Вони захищають рівність і демократію. Вони проповідують слово Боже повсюдно.

Мудаки створили науку і так званий об’єктивний підхід, згідно з яким чорне і біле, верх і низ, пречисте й сквернотне, гівно і вино, воно і воно є рівноцінними об’єктами класифікаціїї.

Мудакам притаманне глибоке метафоричне та езотеричне бачення. Вони і тільки вони можуть угледіти в землі і воді, печерах і коморах, камерах і тунелях, у вікнах і вінках, калошах і шкарпетках символи піхви, черева, вагіни, а по-простому кажучи — п(...). Це їм ввижається у дереві і в пальці, у потязі й смичку, в стрілі й єдинорозі, в сурмі і в рурі, в ковбасі, огірку і навіть у кульковій ручці один великий і непереможний х(...).

Мудаки вигадали мистецтво і всіляко підтримують його культ. Вони, мовляв, лиш передавачі гармонії небесних сфер. Митці, мовляв, найкраща, найбеззахисніша частина людства. Вони так носяться зі своїми ”оголеними нервами” і світовою скорботою, що доводять публіку до шалу, до всирачки. А в публіці шаліють залюбки. Вони вибороли собі право впиватися, вшиватися, обкурюватися, обколюватися, любити чужих жінок і власних тещ, неповнолітніх, перестарілих, парнокопитних, яйцекладних, сумчастих, перетинчастокрилих і навіть право не любити взагалі. Вони не потрафлять зарубати курки, але не проти вени врізати на сцені — ось де гранична болючість невимовно жертовної екзистенції надчутливого мистецького серця!

Однак я захопився.

Мудак іще, здається, совісливий, церемонний (або безцеремонно-безсовісний) і, як і кожна людина, грішний та слабкий.

I нарешті:

Мудак, як правило, хороший товариш. Тому мудаки гуртуються. Мудак ніколи не може бути сам. Його бажання спілкуватися пересилює всі інші бажання та інстинкти, навіть інстинкт самоподвоєння. Табуни мудаків-тубільців надзвичайно стабільні, мають власні табу і займають більш-менш визначені ареали. А отже, проблема винищення мудаків не є вже такою складною. 

Власне кажучи, вона є есхатологічною проблемою, адже мудаки — практично всі.

© Іздрик


явторбі

Dalida - Je suis malade

Колись дуже любила цю пісню... А оце знайшла цікавий кліп - монтаж з різних версій, зроблений в 2006 році, майже через 20 років після смерті співачки...




Невротики і психопати

Невротик зазвичай невротичний. Він невпевнений у собі. Ніжний і беззахисний. Він потребує подобатися іншим, через що буває непривабливим. Або навпаки - здається милим і завжди готовим допомогти. Однак його метушливість більше заважає, ніж допомагає. Його благальний погляд породжує бажання вбити й потоптатися. Це, власне, невротики хочуть, як краще, а виходить, як завжди. Це їхніми добрими намірами вимощена дорога в житлово-комунальну контору. Невротики безпомічні в побуті. Невротики сублімативні. Це вони створили мистецтва й увесь артистичний бедлам.

Психопати рідко схожі на психів. Вони соціально адекватніші від невротиків, які завжди дивуються постфактум, коли їхній сусід виявляється вбивцею-маньяком. Що? Не може бути! Така порядна, така інтелігентна людина! Я знав його стільки років! Він завжди був таким ввічливим І приязним! Так, психопати ввічливі й приязні. А ще цілеспрямовані й наполегливі. Їхня патологічність співрозмірна лише з їхньою послідовністю, яку часто плутають із занудством. Психопат просто не може відмовитися від задуманого. Він іде до мети по трупах. А його добрими намірами вимощена дорога до травмпункту (і банкомату).

Невротики, як уже було сказано, створили мистецтва.

Психопати - політику й точні науки.

Невротиками всіяні позацвинтарні поховання.

Психопати складають пантеон найжорстокіших тиранів і найгеніальніших вождів.

Психопати - месії.

Невротики щонайбільше - апостоли.

Невротики продукують ідеї.

Психопати ідеї втілюють.

Невротики часто зневірюються, відрікаються, каються, просять цюцю, цицю і безстроковий кредит.

Психопати тихо вичікують і ніколи не відмовляються від задуманого.

Невротики всуціль талановиті, мислять неординарно і творять непересічно, але найчастіше банально про...ають свій талант (потрібне вставити). Іноді вони просто не можуть вибрати з-поміж своїх різнобічних талантів найважливіший і помирають від розгубленості.

Геніями бувають лише психопати. Навіть якщо їхня геніальність цілком неужиткова (скажімо, вміння ліпити з гівна солдатиків), особистість цілком зосереджена на одному вмінні. Психопати не бувають обдарованими різносторонньо (Гітлер - прісний живописець, Айнштайн - містечковий скрипаль). Якщо психопат через якийсь катаклізм не може реалізувати свій основний дар, він залишається нерозпізнаним, мімікруючи в невротика.

Невротика іноді й справді можна сплутати із психопатом: у них подібна психосоматика. Наприклад, і ті, і ті часто миють руки. Однак невротики роблять це від непевності й побутової амнезії (я помив руки? боже, я помив руки? мені ж зараз вітатися...), а психопати - в рамках пожиттєвого протистояння з мікроорганізмами (що, мої маленькі друзі, скучили за таточком? а ось ми вас дихлофосиком... а ось ми вас хлоринольчиком... а ось вам мило дитячненьке з діоксинчиком...). Руки невротиків - сухі й гарячі. Руки психопатів - липкі й холодні. Хоча буває й навпаки.

Попри те, що клінічна картина як психопатів, так і невротиків прописана детально й повноцінно, в мистецтві мало переконливих образів одних і других. Вожді, маньяки, легендарні скнари, авантюристи, полководці і т.п. в літературі-театрі-кінематографі - радше знаки і маски, аніж повноцінні психологічні портрети. Можливо, через те, що сценаристи й актори здебільшого - невротики, а режисери і продюсери - психопати, ці два полярні типи мікшуються, і в кінцевому результаті ми отримуємо нежиттєздатних і неправдоподібних мутантів.

© Іздрик

Хто ви?


22%, 2 голоса

56%, 5 голосов

22%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.