ЗИМА

ЗИМА - а) стихійне лихо в Україні: хоч скількись міцний та тривалий мороз або густий снігопад стають випробуванням міцності української державності, зо­крема спроможності Кабміну вирішити проблеми тепла і світла, здатності міських служб розчистити тротуари та вулиці і залатати водогінні труби, які підступно й регулярно тріскають в одних і тих самих місцях (принаймні, у Львові). Коли в ніч на 2 січня 1996 року поїзди із Західної України по шість-вісім годин простояли на півдорозі до Києва, доки колії розчищали з-під снігу, я думав, що Господь міг би краще орієнтуватися в часі та просторі: такий снігопад більше пасувало втяти в перші дні року 1919-го і то десь на лінії «хутір Михайлівський-Харків»;

б) в очікуванні літа перекрес­люємо зиму, не думаючи про те, що пе­рекреслюємо з нею дні, котрі повно­правно належать нашому життю. В котрі, якщо не любити, то можна було б хоч прагнути любові - щиро і пристрасно, що інколи важливіше навіть від самої любові. Хочемо дочекатися тепла, яке замінить нам холод, яке нас зігріє - і не зробимо найлінивішого руху, щоб самим зігріти свій холод. Щоб навчитися ньому і згодом зуміти при потребі остудити свою гарячність.

Ці бездарно проведені зимові дні волають до часу про помсту і він жор­стоко мститься нам, підсовуючи потім бездарно страчені дні літні. Перекрес­люючи зимові дні, не думаємо про благо в них - їх можна перекреслити в очіку­ванні на літо. Літні дні, врешті, теж можна перекреслювати - тільки вже нічого не очікуючи. У ці зимові дні ми не вміємо любити, як діти, але завтра, у літні дні, ми не зуміємо любити вже, як дорослі. Це ж страшно - узимку бачити себе в літі, а в літі не бачити себе взагалі. А потім дивуватися восени - і звідки взявся цей тлін, ця руїна?

"Енциклопедія нашого українознавства"