Що скажеш ти мені, коли прийдеш через віки? І що сказати зможу я тобі? Ми промовчим з тобою про минуле. І на стежинах часу залишимо свої сліди.

І знову ллється музика сумна, і знову плаче скрипка. І світ туманом знову оповитий. І заблукала в мороці душа. І на стежині залишилися сліди. І їх дощі безжалісно змивають. Лише на серці залишаються вони. Теплом минулих днів і спогадів про тебе.

Холодні дні, і холодно буває на душі. Чомусь природа позабула про тепло, і ми чомусь про нього забуваємо. Зимовий вітер останні краплі теплоти здуває геть і на серцях утворюється іній. Так боляче, що сили покидають, і що надія ледь жива уже. Надія на тепло, на радість і на щастя…

Небачені сніги лягають смутком на безвихідь в сподіваннях. І вітер вимітає останні залишки надії. Тремтить душа, безсиллям оповита, і покриваються туманом майбутні незбагненні дні. Можливо десь на роздоріжжі часу розвіються тумани. Можливо сонця промені розтоплять лід загубленого щастя. Хай доля дасть тобі терпіння. Хай бажаний дарунок не поскупиться принести. Хай буде так…

Не за горами вже зима. Останні сльози проливає осінь. Сумує ліс, оголений вітрами. І хочеться тепла і затишку, і мрій про літо, що давно минуло. Наллю собі я келих білого вина і буду зачаровано дивитись на вогонь. І хай собі там осінь зустрічає зиму, а я на крилах мрії у літо полечу.

Зими вже майже і нема, а літо десь блукає невідомими дорогами. Десь на засніжених просторах я загубив свій спокій, а літню благодать не скоро віднайду. І ця пора весняного неспокою жадану радість не бажає дарувати. І я чомусь сумую…

  Так сталося, що за весною знову посміхається зима. Хотілося зеленого, а білим посипає душу. І очі засипає снігом. Не бачать вони радості, не бачать сонця і тепла. А на засніженому полі сірого життя замерзли квіти, що колись цвіли.   Немає сили оглянутися назад, немає впевненості у своїх бажаннях, нема надії на сонячні погожі дні...

  Де ж мене носило, в яких краях літав, куди дороги світом завели? Чи може десь я заблукав, чи згасла свічка у моєму домі, чи впала зірка, що вела додому?   Я втратив часу відчуття, я загубив бажання, чи взагалі мені є вороття?

   Зима ще владарює за вікном, але відлига - про весну згадалось. Та лиш в думках ми зможем досягнути весняних пахощів і розмаїття квітів. І лише мрії наші непідвладні безжалісному плину часу, що розділяє наше прагнення тепла з веселими весняними деньками, з яскравим сонцем, і безкрайніми морями яскравої зеленої трави, з квітучими зеленими гаями, і з теплими весняними дощами.    Та не біда, що за вікном зима, розмова тепла нам серця зігріє, і в душах наших забринить весна.

   Де я був - там нема, там цікавого мало. Там і сонце по іншому світить. І дарма, що шукав я веселі краї, ліпше бути не може, чим з вами – хороші, прекрасні і милі мої.    Цю пісню співаю я вам, мої друзі, що мене не покинули, мене не забули, і радість свою дарували мені.