За злетами знову наступить падіння, і знову у вирій душа полетить. Де сонце ласкаве дарує проміння, де птахи співають, і ранок дзвенить.
   А тут ви мене не шукайте під вечір, я десь в далечінь полечу на світанку, допоки в душі не розтануть сніги, і серце зігріє багаття надій.

   Не знаю де, в яких краях ти ходиш і збираєш квіти. Про що ти думаєш, чому радієш, і що ти бачиш в синій далечині. Твої бентежні мрії заповнені бажанням, в очах твоїх купається надія. Ти заслужила щастя, ти мрієш про кохання, думками б полетіла на самий край землі.
   Сьогодні ж лише сонце милується тобою, і одинокий вітер цілує твої губи.

   Ніби з теплих країв прилетіли птахи, ніби квіти розквітли у безмежних полях, бо то посмішки ваші мене розбудили, наповнили щастям безмежжя душі, і в серці моїм запалили вогонь. Ніби срібним струмком ллється наша розмова, і радість наповнює наші серця. Нам приємно і легко у багаття думок, наші мрії летять журавлиним ключем, і здається , що щастя завітало до нас.

   Мені знову наснилися очі твої, і посмішка щира на серце лягла, щоб лід мого смутку теплом розтопить. І розквітла душа, і проснулося щастя, і стало так тепло і гарно мені. Я молю не лишай ти мене наодинці, ти зі мною ще трохи у сні помовчи. Не кажи, що підеш, що я більше тебе не побачу. Я буду чекати, і Бога молити, щоб доля мені твою посмішку знов дарувала.

   В душі моїй сьогодні зима, а на серці сніги замели всі дороги. Я не знаю куди мені йти, де відраду знайти, де те сонце, що душу зігріє. Даль туманами вкрита, і небо свинцем налилося. Тільки тиша дзвенить, навіть голос птахів застряє у туманах зимових. Лише сплячі дерева красою сповиті, та безкрайні сніги , немов чистий листок, на якому мій смуток ляже листям осіннім, що осінь мені залишила в дарунок.