самому ПОСЛЕДНЕМУ ДНЮ ЗИМЫ ...

... Хотілося б мені помилятися , проте  не вдається позбутися відчуття, що Всі  МИ, або Ми - в переважній своїй більшості  час від часу ( і добре ще, якщо ТАК, бо декотрі і ПОСТІЙНО ) перебуваємо, чи то - знаходимося в якомусь невизначеному стані перманентних перегонів за якимись невизначеними цілями, благами, мріями та ілюзіями.... А одна Юна Особа років 30 - 35 ( ? - точніше не пригадаю, як НЕ знаю і Ймення поетеси !?!) тому  ВЗЯЛА І НАПИСАЛА  рядки, які навіть не треба старатися запам`ятовувати, бо вони після прочитання залишаються в голові самі-собою,... без будь-яких для цього зусиль, а тим паче - здібностей... Втім, якщо висмикуючи з пам`яті  один за одним рядки ЇЇ вірша, я все ж припущуся якихось неточностей, то  завчасно ПРО ЦЕ Перепрошую і надіюся, що Вона мене простить... Тож  запрошую ПОДЯКУВАТИ Їй за наступні  ТАКІ МИЛІ, ЩИРІ...І ТЕНДІТНО- ЮНІ   Слова, що ось уже декілька  десятків років  Є НАДБАННЯМ УСЬОГО ЛЮДСТВА :

"  Я  родилась в Последний День Зимы, // В ночь на весну  и, словно эстафета,

    Мой первый крик из полуночной тьмы // Был унесён уже весенним ветром.

    Я первая всегда встречаю Март, // Спешу к нему, не прячась , на свиданье...

    Ему я рада, да и Он мне рад, // И верность отдаю Ему, как дань Я.

   Ты - юн, мой Март, хоть умудрённо-сед // И потому слегка сентиментален

   Слезы берёзовой чуть бирюзовый след // И радость всех хохочущих проталин...

   Пусть будет Май или Август мной любим, // В измене упрекать меня - напрасно,

   Ты - юн, мой Март, и Ты - неповторим...// И я тебе, весеннему, подвластна."   

                                                   (  ... Дякую Вам, Шановна  N.N.   !!! )