Згідно вищезазначеної статті та закону Споживач - це фізична особа, яка набуває, заказує, використовує або має намір набути або заказати продукцію для особистих потреб, які не зв'язані з підприємницькою діяльністю. Тому, виходячи з визначення, яке дає Закон України «Про захист прав споживачів», вважаємо, що позивач є споживачем, тому, що є користувачем (споживачем) послуг, які надає УМЗ.  

ОСОБА_2 18 вересня 2ХХХ року уклала ОСОБА_4 Угоду б/н, яка порушує права позивача, як споживача. ОСОБА_4 Угода містить жорсткі обов'язки щодо споживача, позбавляє його права вибору та свободного волевиявлення, а також порушує принцип рівності сторін ОСОБА_4 Угоди. Все це витікає зі змісту додаткової Угоди - п.1.1. ОСОБА_4 Угоди Б/Н встановлено жорсткі обов'язки щодо споживача, а саме тим що ОСОБА_2 зобов'язав починаючи з дати підписання ОСОБА_4 Угоди та протягом 548 календарних днів з моменту підписання цієї угоди Позивача користуватися послугами УМС, що є прямим порушенням п.3 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», п. 1.5.3 ОСОБА_4 Угоди надано ЗАТ «УМС» в односторонньому порядку змінювати умови Договору на власний розсуд, що також суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме п.11 ч.3 ст.18.  

До того ж, така ОСОБА_4 угода не може бути чинною, бо споживач на свій розсуд та на своє бажання не може розірвати такий Договір не завдавши собі матеріальних збитків. Відповідач п.1.2. ОСОБА_4 Угоди встановив такі умови, згідно, яких позивач відмовившись від його послуг повинен виплачувати, 2 гривні 19 копійок за кожен день що залишився до закінчення строку встановленого п.1.1 ОСОБА_4 Угоди, що також суперечить законодавству , а саме п.2 ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів».  

Крім цього п. 2.1.3. Договору № ХХХХХХХ встановлено, що УМЗ має право змінювати тарифи на послуги, перелік та умови надання послуг, зони покриття мережі мобільного зв'язку, а також згідно п.2.1.5 Договору відмовити в подальшому наданні послуг та припинити дію цього Договору, тоді як позивачу таке право не надане, що є несправедливою умовою и порушує п.6 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».  

Згідно ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» виробник не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими, бо в подальшому такий договір визнається недійсним. В даному випадку виробником не дотримані умови вище зазначеної статті, тому вважаю, що такий договір та таку додаткову угоду потрібно визнати недійсною з моменту укладання.  

Крім цього, приватний підприємець ОСОБА_2, 18 вересня 2ХХХ року уклала ОСОБА_4 угоду б/н з ОСОБА_3 про надання послуг мобільного зв'язку. В якій у пункті «підписи сторін» зі сторони ЦМС поставлені підпис та печатка Підприємця ОСОБА_2, хоча в самій ОСОБА_4 угоді посилання на повноваження приватного підприємця до УМЗ ніде не зазначені. Також у ОСОБА_4 угоді є посилання на Основний договір, але на який саме не зазначено, а саме не вказаний номер Основного Договору до якого повинна додаватися ця ОСОБА_4 угода. ОСОБА_4 угода укладена 18 вересня 2005 року не може існувати сама по-собі, тобто вона не може існувати без Основного Договору.  

Окрім того, Договір укладений між фізичною (позивач) та юридичною (відповідачі) особами. Цивільний кодекс дає чітке визначення як повинен укладатися такий Договір.  

А саме ст.208 Цивільного кодексу України визначає, що правочин між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Згідно ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. Правочин, який вчиняє юридична особа - обов'язково підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.  

Виходячи з цього, можна зробити висновки, що Договір укладений між позивачем та ЗАТ «УМЗ» в особі Підприємця ОСОБА_2 не відповідає діючому законодавству, а саме ч.2 ст.207 ЦК, зі сторони Відповідача в екземплярі Позивача відсутній підпис другої сторони, тобто письмова форма укладання правочинів недотримана, що тягне за собою недійсність Договору на підставі ст.215 ЦК України. Тому, суд вважає, можливим визнати умови додаткової угоди б/н до Договору про надання послуг мобільного зв'язку б/н від 18 вересня 2005 року такими що порушують права споживачів та визнати додаткову угоду б/н до договору про надання послуг мобільного зв'язку б/н від 18 вересня 2005 року недійсною з моменту укладання.  

У задоволенні зустрічного позову ЗАТ «УМЗ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги стільникового зв’язку та договірних санкцій за невиконання умов договору суд вважає необхідним відмовити, у зв’язку з викладеним нижче.  

Так згідно доказів, позивачка сплатила 09.12.2005 року на особовий рахунок 1.11286064 суму в 100 грн. Після сплати даної суми, залишок (аванс) на(иунку становив 49,84 грн. станом на 31.12.2005 року. Після цього було .плачено внесок до пенсійного фонду 4,59 грн. і залишок (аванс) становив 45,25 грн. Враховуючи що за вказаний період сума наданих послуг з обов'язковим платежем у сумі 27,25 грн., а з урахуванням податків та зборів 34,74 грн. становить менше залишеного авансу на рахунку, вважаю що Відповідач за первісним позовом вводить суд в оману. Бо як такого боргу за надані послуги не існує, бо Позивачка за первісним позовом не отримувала послуги, а тому посилання на існування боргу є хибними.  

Оскаржувана угода, по перше укладена з порушеннями, які згідно ч.2 ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на вільний вибір продукції у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції.  

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, вказують на її недійсність. По друге вважаю, що угода містить у собі умови що порушують права споживачів. Такими пунктами є зобов'язання споживача (абонента) послуг, користуватися певний час, без права відмовитися від послуги без наслідків. Отже відповідач має право припинити надання послуг, без відшкодування а споживач не може відмовитися від таких послуг, навіть в разі смерті. Такі умови є грубим порушенням прав споживача, та суперечить нормам діючого законодавства. Дана норма закріплена у ч.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції від 01.12.2005 року), Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.  

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому.  

Аналогічна норма містилася і в ст.21 закону України "Про захист прав споживачів" який діяв на момент укладання оскаржуваного договору,  

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України,  

ВИРІШИВ:  

  Позов ОСОБА_1 задовольнити.  

Визнати умови додаткової угоди б/н до Договору про надання послуг мобільного зв'язку б/н від 18 вересня 2005 року такими що порушують права споживачів.  

Визнати додаткову угоду б/н до договору про надання послуг мобільного зв'язку б/н від 18 вересня 2005 року недійсною з моменту укладання.  

У задоволенні зустрічного позову закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв'язок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги стільникового зв’язку та договірних санкцій за невиконання умов договору - відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, та подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.  

                  Суддя: