Відлуння душі

А жінка буває на осінь так схожа,
То тиха й привітна, а то — непогожа.
То скроні сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить.
То болю завдасть, то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі — це завше, як диво.
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває зрадлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Ліна Костенко