Учасники колегії Донецької облдержадміністрації підняли питання про посилення відповідальності журналістів в інтернет-просторі.

"Поки не буде законодавчо передбачено відповідальність журналістів інтернет-простору, діла не буде... Молоді люди зараз користуються інтернет-простором. Ні в одній країні, крім Росії і нас, такого паскудства про перших осіб держави не пишуть", - обурився один з учасників колегії.

"Ми найближчим часом будемо пожинати плоди нашого байдужого ставлення до цього. Ви розумієте - паскудство! Ми за допомогою нашої депутатської групи повинні ініціювати законодавчу базу", - додав він.

"І найголовніше - закладають невіру у молодих людей. Таким чином, ми виховуємо ціле покоління скептиків. Їм байдуже - що, лише б протестувати. То сланцевий газ, то ще щось, не розуміючи суті проблеми. У нас попереду 2015 рік (рік президентських виборів), ми втрачаємо час!", - обурився він.

У цей час із зали хтось вигукнув: "Давити їх, та й усе!".

У відповідь на це губернатор Донецької області Андрій Шишацький сказав: "Не треба, принаймні, їх, як мінімум, обіймати, а давити вже не всіх".

Українські посли закликають бойкотувати російську мережу ресторанів “Танукі” за заборону вживати українську мову персоналом:

Сьогодні, напередодні Міжнародного дня рідної мови, ми закликаємо Вас не відвідувати особисто та не рекомендувати громадянам Ваших країн під час перебування в Україні відвідувати ресторани мережі «Танукі», що в Києві розташовані за адресами: вулиця Золотоустівська, 44/22 та проспект Воз’єднання, 5. Наш заклик обумовлений тим, що московський менеджмент цієї російської кампанії в Україні забороняє своїм українським працівникам користуватися українською мовою!!! Прийшовши в Україну, щоб робити тут бізнес, вони вважають можливим диктувати свої правила гри, несумісні – ми в цьому переконані – ні з чесним бізнесом, ні з моральністю. Відтак або їм доведеться обмежитися лише ресторанною діяльністю, не порушуючи прав наших громадян, або рано чи пізно забиратися геть з України. В кожному разі, не відвідуючи ресторан російської мережі «Танукі» в Україні, Ви вчините так, як і повинні вчинити справжні дипломати, як вчинили б і ми самі в аналогічній ситуації.

Жоден із авторів цього звернення не має причетності до ресторанного бізнесу, а відтак наш заклик не є прагненням розправитися з конкурентами. Так само було б зайвим запевняти Вас, що ми, професійні дипломати, не могли би виступати проти розвитку торговельно-економічних чи культурних відносин України з будь-якою державою світу.

Джерело:  Телеканал новин 24, УП, Політикан

Спільнота «И так поймут!» ефективно переконує бізнес спілкуватися українською

У спільноти «И так поймут!» понад три тисячі учасників. Активісти певні: правом україномовного споживача отримувати інформацію про товари і послуги рідною мовою безсовісно нехтують. І так далі тривати не може. Вони вимагають від комерційних фірм спілкування українською і досягають успіху.

Рhilips пообіцяв до серпня розробити україномовну версію сайту. Аеропорт «Бориспіль», компанії Toyota Ukraine, «Балтика Украина», Hyundai, київський дилер автомарки Fiat Італавто», низка інших брендів почали вести свої сторінки у Facebook українською. Кількість учасників руху за права україномовного споживача постійно зростає.

Підприємці, котрі використовують для спілкування з клієнтом російську натомість, кажуть, що україномовного споживача нема, він нечисельний або йому й так зручно – без рідної мови у меню ресторанів, інструкціях та інтерфейсах техніки, на цінниках у супермаркетах тощо. Ну, себто українці «и так поймут». Принаймні, такі аргументи озвучували різні бізнесові структури у відповідь на запити і прохання учасників спільноти українізувати комунікацію з клієнтами.

Митні війни і мовна проблема

Ще з часів СРСР активно утверджувалися стереотипи, що українська – мова села, нею розмовляє бідна, нечисленна та неосвічена меншість. Але, попри ґрунтовне зросійщення, всім смертям на зло українську назвали рідною 67,5% населення України – згідно з переписом населення 2001 року.

Засновник «И так поймут!» Роман Матис певен, що україномовних громадян було і є багато, але вони переходять на російську, хоча послуговуються рідною в побуті. Просто так звикли. Тому статистика, якою оперує бізнес, вибираючи мову для спілкування з клієнтами, не є правдивою.

Звідки береться статистика? Матис уважає, що більшість міжнародних компаній приходять в Україну зазвичай через Росію. Багато з них увійшли на український ринок у 90-их роках минулого століття та на початку 2000-их. З того часу мовна ситуація змінилася, а от мовна політика – ні.

Транснаціональні корпорації роблять гак через Росію, аби потрапити на наш ринок. Вони керуються обставинами і бізнес-логікою.

Доктор економічних наук, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий пояснює:

- Росія при ввозі на свою територію іноземних товарів виставила високі митні тарифи. Україна ж, навпаки, нуліфікувала чи йде до нуліфікації тарифів на імпортні товари. Тож, щоб завезти товари в Росію, недостатньо розмістити виробництво в Україні. Бар’єри все одно залишаються. Отже, треба розміщувати виробництво в Росії для того, щоб опанувати російський ринок. І з Росії направляти товари в Україну. Тому що в нас жорстких кордонів для ввозу з цього боку не існує.

За словами експерта, ми зараз пожинаємо плоди програної битви у сфері митної політики. Різні правила гри для України і Росії зафіксовані після вступу Росії до Світової організації торгівлі. «Там, де Україні не дозволили мати митні бар’єри на імпорт, Росії дозволили. І, не зважаючи на це, пустили до СОТ», – каже Лановий.

Але експерт певен: ми самі винні. Адже треба було висунути зустрічні вимоги Росії при підписанні протоколу з Україною. Домогтися, аби українські товари не обкладалися митом при ввозі в Росію. Натомість, наша влада закрила очі на все це і узагалі не вела ніяких переговорів з цього питання, не кажучи вже про висування вимог. Так ми програли битву за ринки. Один з наслідків -звуження сфери вживання української мови.

Русифікований інтернет

Чимось схожа ситуація з інтернетом. Ще один активний учасник руху «И так поймут!» – Сергій Плюснін, підприємець, що працює у сфері IT. Він стверджує, що український сегмент інтернету є частиною так званого «рунету».

Більшість кириличного контенту – російською мовою

Більшість кириличного контенту – російською мовою. Тут теж спочатку не було якихось «мовних змов», пробачте за тавтологію. Просто інтернет у Росії скоріше поширився і, відповідно, наповнився інформацією. Коли людина щось шукає в мережі, їй байдуже, ковбаса чи колбаса – аби знайти, де вона продається і скільки коштує. Тому україномовні в побуті користувачі у всесвітній павутині використовували російську.

На це відреагував ринок – навіть український бізнес, оприлюднюючи рекламу та опис товарів на своїх сайтах, робив це російською. Бо так їх швидше знайде потенційний покупець. Адже в першу чергу шукатиме саме цією мовою.

Онлайн-видання медіагрупи «Люкс» Mam.ua та myBank.ua базуються у Львові. Обидва стартували як російськомовні. З часом Mam.ua перейшов на українску, а інтернет-видання на банківську тематику залишило все без змін. Головні редактори розповіли, чому все відбулося саме так.

Діана Яворська, головний редактор сайту Mam.ua:

- Ми на Mam.ua спочатку мали в день приблизно дві тисячі відвідувачів. Відвідуваність зросла не внаслідок зміни мови, але внаслідок більш інтенсивного просування і наповнення сайту. У нас є користувачі як україно- , так і російськомовні. Чомусь переважають останні. Тут варто сказати, що географія відвідуваності – це Львів, Київ і три великі східні області України, які, напевно, більше говорять російською.

Наразі маємо 4000 відвідувачів на день. З огляду на те, що пропонує медіаринок та інтернет нашим мамусям, я би сказала, що російськомовних запитів від користувачів є більше. Тому простіше було прийти на ринок із російською мовою.

Але я думаю, що російськомовних сайтів на цю тему є достатньо і в Росії, і в Україні. Натомість, ми ввійшли на ту царину, де маємо менше конкурентів – через те, що ми стали україномовними. Зауважу, що конкуренція шалена – Mam.ua пише про ті речі, які актуальні для мам і в Росії, і в Китаї, і в Америці. Багато хто пише на ті самі теми. Якщо подивитись Топ-10 по нашій тематиці, то це будуть російськомовні сайти. Україномовний контент є, але його значно менше.

Тож мені здається, що краще робити щось своє. Я не скажу, що після того, як мова змінилася на українську, хтось скаржився і перстав ходити на сайт. Ні, ми продовжуємо розвиватись.

Тарас Островерх, головний редактор myBank.ua:

- Наш сайт наповнюється контентом на банківську тематику. Він був російськомовним і залишається таким. Є статистика, що російськомовні користувачі в інтернеті переважають україномовних.

Також є спостереження, що україномовного контенту є менше, ніж російськомовного. А україномовні готові йти на поступки і можуть спокійно користуватися російськомовним контентом.

україномовні готові йти на поступки і можуть спокійно користуватися російськомовним контентом

Це в той час, коли російськомовні користувачі менше йдуть на такі компроміси. Сайт – це медіабізнес, він має приносити прибутки. Тому є очікування, що з російськомовною орієнтацією він буде монетизовуватися краще. Хоча, якщо говорити про діловий ресурс і вибір мови вже з огляду на наявний досвід, україномовність сайту не означає, що ніхто туди не піде. Просто потрібен якісний контент, а також правильне позиціонування і просування.

До 99% нашого контенту стосується України, українських банків та страхових компанії. Тому ми з російськими ресурсами не конкурували і не конкуруємо. Що ж до статистики користування інтернетом в Україні, то ми нею користуємося при постановці стратегії розвитку сайту і переглядаємо її десь раз на півроку- рік. Згідно з останніми даними, користувачів інтернету більшає, але в пропорційному відношенні україно- і російськомовних змін не відбувається.

Україномовний споживач

Якщо підсумувати раніше сказане, то матимемо такий портрет україномовного споживача. Це ніби більшість населення України, але, з огляду на історичні передумови та специфіку наповнення ринку, люди свою україномовність ніяк не проявляють.

Користуються російськомовними послугами та товарами через відсутність або мінімальну кількість альтернативних варіантів. Часом навіть цієї альтернативи не шукають. Водночас, як каже Роман Матис, бізнес реагує на запит із боку користувача. Нема запиту – нема послуги. Все це можна зрозуміти. Але зрозуміти – не означає змиритися. Запит потрібно формувати.

– От над цим ми й працюємо. Ідея створення руху в тому, щоб оцю думку донести до споживача, – пояснює Роман. – Якщо для вас це питання актуальне і важливе, то ви можете поборотися за свої права.

Учасники руху «И так поймут!» моніторять інтернет на предмет наявності фірм, що нехтують україномовним споживачем. Звертаються в центральні офіси і представництва в Україні транснаціональних корпорацій. Пояснюють. Аргементують. Переконують.

«Тролі», – перша реакція фірми на звернення учасників руху. Та потім поступово приходить усвідомлення, що за вимогами/проханнями додати українську мову стоїть добре організована спільнота. Тут лікарі і юристи, програмісти і дизайнери, менеджери середньої ланки і маститі бізнесмени, держслужбовці і судді. У кожного з них різна мотивація, але мета одна – довести консервативним фірмам, що україномовний споживач існує, має голос і може за себе постояти.

Сергій Плюснін, підприємець (Львів):

- Я народився у Санкт-Петербурзі. Але, розумієте, мова для України – це певна точка диференціації. Якщо уявити собі, що у 1991 році Україна повністью перейшла б на українську, то, я думаю, нас це б відразу від’єднало від радянського контексту, у якому ми де факто досі ще перебуваємо. Є приклад країн Прибалтики, які відразу перейшли на іншу мову і зараз мають іншу ситуацію. Вони – частина Євросоюзу, а ми – російського простору. Тому що мова провокує перенесення в інший культурний, а отже – соціальний та економічний контекст. Не може бути й розмов про незалежність, якщо ми перебуваємо в культурному просторі іншої держави.

Владислав Лебединець, голова правління іноземної страхової компанії (Київ):

- Я давно збирався перейти на українську. Ну бо справді, я ж живу в Україні. Тож просто в один момент всюди, де тільки можливо, почав спілкуватися українською. Начебто в мене добре виходить, хоча 41 рік розмовляв російською. Друзів спочатку здивувала така зміна моєї поведінки, адже я народився в Росії і мати у мене – росіянка. Їм важко повірити в таке моє перевтілення (сміється).

Коли обирав машину, зупинився на тій, виробник якої надає документи до авто, веде сайт та сторінку у Facebook українською мовою. І на роботу беру україномовних працівників, а заповнені російською резюме навіть не розглядаю. Не тому, що люди розмовляють чи пишуть російською, а тому, що вони не знають або не бажають використовувати українську. Друга причина – вважаю таких претендентів неуважними, оскільки вакансія подавалася українською. Хочеш працювати – будь уважним.

Ден Овчарук, підприємець (Львів):

- Долучився до спільноти, бо це актуальне питання. Цікавить сам процес, реакція підприємців. А також те, як змінюється бачення проблеми іншими.

В мене був і є простий принцип. Ми в Україні, тому у державних установах та офіційних подіях – українська мова. Особисті справи – хоч вигаданою. Попри особисте ставлення, раніше мовне право не захищав. Зараз прискіпливіше ставлюсь до того, як зі мною спілкуються у державних установах.

До слова, я російськомовний

До слова, я російськомовний. Вивчив українську на другому курсі. Тому я не так гостро сприймаю російську. Але після останніх подій звертаю увагу друзів та самих підприємців, що вартувало б користуватись українською.

Зараз от запускаю інтернет-магазин українською, хоча, з точки зору охоплення кількості клієнтів, виглядає затія не дуже перспективно. Багато людей звикло ведуть пошук в інтернеті російською, оскільки Рунет більш динамічний та інформативний.

Роксолана Швайка вихователь, психолог у дитсадку (Донецьк):

- Я долучилась до спільноти, бо мене дуже зацікавила ідея, яку вони пропагують. Гуртом відстоювати свої права, мабуть, краще та ефективніше.

набридло, коли всі люди рівні, але одні рівніші за інших

Мені набридла позиція, коли всі люди рівні, але одні рівніші за інших. Коли я звертаюсь до російськомовних громадян російською – це ввічливість, а коли хочу, щоб до мене звертались українською, то шовінізм і ксенофобія. Хоч більшість моїх російськомовних співгромадян обов’язково вивчають українську мову з 1989 року. Та й взагалі, якщо відверто, теж мені проблема. Я ніколи не вчила білоруську, а коли спілкуюсь з білорусами (я українською, вони – білоруською), то майже все зрозуміло, а тут якісь труднощі створюють.

Живу все життя в Донецьку. У нас два варіанти: або асиміляція, або відстоювати своїх прав. Я не самотня тут у своєму прагненні – нас ціла громада. Може, в Донецьку далеко ще не все гаразд, але ж тут також і не випалене поле, як деякі намагаються показати. Тільки недобросовісні політики хочуть представити Донеччину як монолітно байдужий до всього регіон.

Методологія. Як відстоюють право на рідну мову

Учасники руху «И так поймут!» зазвичай навіть не знайомі між собою, не проводять якихось координаційних зустрічей, а кампанії планують безпосередньо в інтернеті. Левову частку організаційної роботи веде Роман Матис.

– Координую дії громади я один, – каже він. – Якщо хтось хоче долучитися, щось дізнатись, то усі питання ставлять мені.

Справа в тому, що активісти стикалися з провокаціями – їх пробували дискредитувати в інформаційному просторі. Тому зараз дуже і дуже обережні.

- Схема, за якою ми працюємо, виглядає так, – розповідає Роман. – Ми ставимо собі завдання. Це робота щодо того чи іншого конкретного бренду. Пріоритет – це компанї, що виробляють багато контенту. Себто, інформаційної продукції про певні види товарів, про які можна багато писати. Це мають бути товари, які цікавлять безпосередньо кінцевого споживача: побутова техніка, аксесуари, предмети розкошу, прикраси чи авто.

Активісти звертають таку увагу на великі корпорації, бо саме вони формують правила гри на ринку. Люди домагаються, аби принаймні на рівні з російською комунікація велася й державною мовою. Це стосується сайтів та акаунтів фірм у соцмережах; ведення документації (у тому числі гарантній, інструкції, цінників тощо); програмного забезпечення приладів із відповідною мовою в інтерфесах і меню тощо.

Спочатку хтось із учасників звертається із листом до офісу компанії. Якщо його «футболять», то до листування долучаються інші небайдужі.

Окрім листування з керівництвом, учасники ведуть боротьбу у соціальних мережах на сторінках таких брендів. Якщо й це не допомагає, пишуть у центральний офіс, хай він хоч у Китаї розташований. У крайньому випадку злісним українофобам оголошують бойкот, організовують антирекламу і заносять їх у «Чорний список» (з ним можна ознайомитися на сторінці спільноти у Facebook).

Зазвичай це буває у тих випадках, коли на численні прохання українізувати ресурс або ніхто не реагує, або реакція нахабна і зневажлива. Учасники руху запевняють, що намагаються бути максимально ввічливими і коректними. Якщо фірма йде на зустріч, то її заносять у «Список фірм, що поважають україномовного споживача». Цим списком користуються при покупках і пропонують його іншим.

Навіть негативний результат може приносити добрі плоди. Інтернет-магазин Rozetka відмовився від задоволення потреб україномовного споживача. Через декілька місяців їх основний конкурент – Deshevshe, – оновлює сайт.

Роман Матис про Розетку

Ресурс двомовний, але українська стає стартовою. І загалом україномовні послуги стають якіснішими, ретельніше прописаними, бо раніше працювали так-сяк.

Показовим щодо мовного питання Роман Матис називає підхід київського автодилера Fiat – «Італавто». Фірма вела комунікацію у Facebook виключно російською. Після спілкування з учасниками спільноти «И так поймут!» автодилер російськомовну сторінку просто закрив і почав роботу з чистого аркуша, вже комунікуючи українською мовою. До всього, «Італавто» роблять це настільки якісно, що кількість прихильників сторінки постійно зростає.

– Свого часу, коли вони змінили комунікацію, то активісти не могли натішитися, читаючи їхні нові записи. Зараз мають вдвічі більше вподобань від користувачів, ніж на попередній, російськомовній версії, – розповідає Роман.

Але «Італавто» – це лише із дилерів Fiat. Основний представник цього бренду в Україні фізично розташований в Одесі і україномовним споживачем вперто нехтує.

З аеропортом «Бориспіль» результату вдалося досягти швидко, «малою кров’ю» – участь в акції брала невелика група активістів. Сайт аеропорту був україномовним, а от сторінка у Facebook велася російською. Учасники руху просто почали звертатися до менеджерів сторінки. Переконали провести опитування, якою мовою вести комунікацію у соціальній мережі.

За результатами цього опитування аеропорт «Бориспіль» у Facebook перейшов на українську. Так само лише одного звернення було достатньо, аби на українську перейшли Toyota і Lexus. Тут уже прислухалися до аргументів на користь державної мови офіційні представники брендів в Україні.

Поступово спільнота з онлайну переходить в «реал». Одни з активних учасників руху “И так поймут!”, старший викладач ЛНУ Святослав Літинський подав позов до компанії Самсунг щодо відсутності на пральній машині маркування українською мовою, що є порушенням закону “Про засади державної мовної політики”.

Коли говорять про режим двомовності, то зазвичай мають на увазі: ви зобов’язані говорити російською

З відповіді Самсунг вбачається що вони не імпортують пральні машин з українським маркуванням (отже вся імпортована продукція, на думку позивача, ввозиться з порушенням законодавства). Крім того неправильне розуміння чи трактування маркування іноземною мовою може привести до виведення з ладу пристрою, втрати гарантійних зобов’язань, завдання матеріальної і навіть фізичної шкоди користувачу. Суд прийняв справу до розгляду наступне судове засідання відбудеться 25 березня.

- Коли говорять про режим двомовності, то зазвичай мають на увазі: ви зобов’язані говорити російською, – констатує Роман Матис. – Мене російськомовні друзі питають: навіщо ти цим займаєшся? Мовляв, у нас нема проблеми мови і це все в головах. Я тоді кажу: а яка вам до цього справа? Товари, оформлені російською, купити можете? Всю інформацію потрібну отримати? А я ні. Тому не треба мені розповідати, чим я не маю займатися. Про вас уже подбали. Тепер я прошу, щоб подбали й про мене.

Христина ІНЖУВАТОВА  

Кардинал Любомир Гузар — один із найвидатніших наших сучасників. Він не лише відродив греко–католицьку церкву в Україні з підпілля, а й сформував напрям її розвитку. Сьогодні Блаженнiйший Любомир святкує своє 80–річчя. З цієї нагоди «Україна молода» спробувала «доторкнутися» до живої легенди завдяки людям, які добре знають кардинала.

 

«Він уміє здивувати своєю мудрістю»

Отець Орест Дмитро Вільчинський,
керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач»:

— Для мене особисто Блаженнiйший Любомир — це, в першу чергу, Велика Людина, моральний авторитет не тільки для українських греко–католиків, а й для цілого українського суспільства. З іншого боку, Блаженнiйший Любомир, без будь–якого сумніву, непересічна особистість, яка відважилась на історичний крок — повернення осідку глави УГКЦ до Києва.

Іншим, як на мене особисто, історично значимим фактом був Акт примирення українського і польського народів, що його ініціювали та провели кардинали Йозеф Ґлємп та Любомир Гузар у 2009 році у Львові. Також Блаженнiйший Любомир неодноразово простягав руку примирення у напрямку наших православних братів, але, на жаль, його рука так і залишилася у повітрі. Блаженнiйший Любомир — це великий примиритель, благовісник миру і прощення. Якщо я не помиляюсь, однією з його улюблених фраз до інших народів та інших конфесій була «прощаємо і просимо про прощення».

І, можливо, чи не найбільшим уроком, який він дав українському суспільству, була його відставка як глави УГКЦ. Тут слід зазначити, що, за старим звичаєм у католицькій церкві, функція глави помісної церкви, якою є УГКЦ, є пожиттєвою. Добровільне зречення влади — це направду героїчний вчинок. Зречення влади християнським єрархом є виразом його святості, його усвідомлення того, що влада в Церкві — це, в першу чергу, служіння іншим, це особиста жертва, сповнена надлюдської довіри до Христа, який Духом Своїм провадить Церкву, це усвідомлення відповідальності за долю довіреного стада. Мої зустрічі з Блаженнiйшим і до його відставки, і після були приватного характеру. Я як священик потребував поради мудрого і досвідченого пастиря. Відверто кажучи, щоразу він вміє здивувати своєю мудрістю, второпністю, ерудицією, правдивою християнською любов’ю як до вірного народу Божого, так і до ворогів. Сама особа Блаженнiйшого Любомира випромінює святість.

 

«Мене він називав «доньця»

Ірина Голота,
секретар Блаженнiйшого з 2001 по 2005 рік:

— Блаженнiйший Любомир як керівник був добрим, толерантним і вимогливим. Він і сам був дуже працьовитим і не гаяв ні хвилини свого робочого часу. Зранку о дев’ятій, після ранкової молитви, вже був на роботі й напружено працював до дев’ятнадцятої. А після того він відвідував різні культурні події, на які його запрошували. І хоча Блаженнiйший уже не вважав це роботою, насправді там часто до нього підходили люди, і вирішення справ продовжувалося. До слова, кожна іноземна делегація, яка приїздила до Львова, у своєму розкладі мала відвідини Блаженнiйшого.

За весь час моєї роботи Блаженнiйший жодного разу не підвищив голосу. Інколи навіть важко було вчитися на своїх помилках, бо він ніколи на них прямо не вказував. Якщо і робив якісь зауваження, то дуже делікатно. Коли мені хотілося на щось поскаржитися, щойно бачила Блаженнiйшого і він промовляв перші слова, весь негатив зникав моментально. Він вмів так заспокоїти, що навіть бажання починати про щось погане не виникало. Крім того, він завжди по–батьківськи ставився до всіх нас. Мене він називав «доньця», я ж прийшла до нього працювати у досить молодому віці, мені було 24. Але часом йому було незручно і він додавав: «Хоч я коло вашої колиски і не стояв, але дозволю собі вас так називати».

 

«Він уміє йти на компроміс»

Отець Богдан Прах,
проректор Українського католицького університету, працював з Любомиром Гузаром iз 1997 по 2004 рік:

— Я познайомився з Любомиром Гузаром задовго до того, як він став Блаженнiйшим. Це було ще в Америці в 1988 році. Ми обидва тоді там працювали. Вперше ми особисто познайомилися на зустрічі стенфордської єпархії. Звідти ми поїхали до «сузівки». Це українська оселя в Америці, де зустрічаються українці з усього світу. Там ми провели два дні, слухали українську музику і займалися спортом. Тоді Блаженнiйший ще був у досить хорошій спортивній формі. Він, до речі, дуже любив волейбол і плавання. ­

І хоча я був уже начуваний про нього, саме в той час я побачив у ньому дуже духовну постать. Він часто виступав на різні теми, і кожна з його промов знаходила відозву в наших серцях. Його особистість вражала всіх.

— Блаженнiйший мав досить напружени й робочий день. Крім того, дотримувався посту. Як йому вдавалося так багато працювати?

— Працював він і справді дуже багато. Часто траплялись такі випадки, коли я був ректором духовної семінарії, що він телефонував мені десь о дев’ятій вечора та казав: «Приїдьте до мене, бо маємо дещо до обговорення». Ми працювали до третьої ночі, а вже вранці обидва були на роботі. Я допомагав Блаженнiйшому формувати адміністративну структуру, здавалося, що роботи було непочатий край. Я був iз Блаженнiйшим аж до того часу, поки він не переїхав до Києва. Він уміє йти на компроміс, у різних дискусіях нам завжди вдавалося дійти спільної думки. Я ніколи не думав, що можна так легко, без внутрішнього напруження, з кимось працювати. І це при тому, що я працював з єпископами і в Америці, і в Римі, і в Польщі. Я щасливий, що вирішив свого часу приїхати в Україну, адже мав тут підтримку, розуміння та духовну наснагу.

— А як щодо відпочинку?

— Блаженнiйший дуже любить приємне товариство. У 1998 році я заснував фонд ім. Митрополита Андрея Шептицького, за порадою Блаженнiйшого. Одним із завдань цього фонду було організувати нашу, в більшості львівську, інтелігенцію при Блаженнiйшому. Щочетверга ми запрошували медиків, митців, журналістів, політиків, науковців на розмову. Кожного разу відбувалась дискусія на актуальні, злободенні для них теми. Організовувати такі зустрічі мені допомагав Андрій Садовий, який тоді ще не був мером Львова, але досконало знав місцеву інтелігенцію. Ось у таких розмовах Блаженнiйший відпочивав.

Окрім того, він дуже багато часу проводив зі студентами. Блаженнiйший довго був сповідником та виховником у семінарії.

— Блаженнiйший провадив і наукову роботу. Над чим він найбільше працював?

— Він займався вивченням діяльності митрополита Андрея Шептицького. Взагалі митрополит є для нас усіх і для Блаженнiйшого передовсім ідеалом служіння. Блаженнiйший Любомир Гузар вихований на ідеалах митрополита. Він довгі роки перебував у Римі разом iз Блаженнiйшим Йосипом Сліпим. І свою роботу вони вважали продовженням починань митрополита Шептицького.

— Блаженнiйший знає кілька мов. Які саме?

— Він ідеально розмовляє польською, німецькою, англійською та італійською. Крім того, йому відома латина, грецька та трохи іспанська. Особливо мені сподобалась його проповідь польською мовою на зустрічі наших президентів. Він говорив такою красивою, соковитою польською, що це здивувало навіть поляків.

— До речі, щодо виступів. Можете згадати якісь пам’ятні слова?

— Таких дуже і дуже багато. От остання фраза, сказана буквально кілька тижнів тому. Коли Блаженнiйшого запитали, щоб порадив нашим олігархам, він відповів: «Нехай частіше ходять на цвинтар».

— А який Любомир Гузар у побуті?

— Дуже скромний. Такий приклад: він часто подорожував, але завжди при цьому намагався обходитися сам. Ми навіть пробували з цим боротись, адже годиться, щоб патріарха бодай хтось iз літака зустрів. Але ж ні, він не любить до себе зайвої уваги, тому найчастіше у своїх закордонних подорожах був один iз маленькою торбинкою в руках. Так само, коли йому пропонували занадто пишні архієрейські шати, то його це навіть обурювало.

Щодо улюблених страв, то він любить домашню їжу, українську та італійську кухні. Але без зайвих делікатесів. Усе має бути в міру.

 

«Це постать, яка уособлює ідеал українця–християнина»

Олег Турій,
кандидат історичних наук,
проректор із наукової роботи Українського католицького університету:

— Для мене владика Любомир Гузар є, в першу чергу, людиною, яку я дуже шаную. Можливо, через те, що він поєднує в собі багато тих рис, які важко зустріти в одній особі. Це насамперед чоловік високої особистої чесності й порядності. Це — людина, яка випромінює щось таке, до чого, напевно, багато інших людей у цьому світі прагнуть чи підсвідомо хотіли б наблизитися, але не можуть цього осягнути через різні особисті обмеження та навколишні обставини. Друге — це його діяльність як душпастиря, як предстоятеля УГКЦ, як особи, яка впродовж багатьох років визначала курс, стратегію і, що найважливіше, відображала саму сутність цієї Церкви, що після довгих десятиліть переслідувань знайшла в собі сили і відродилася до нового життя. Мені здається, що Блаженнійший Любомир дуже достойно впорався з тим завданням, адже він не лише мудро провадив розбудовою ієрархічних структур у самій Україні, а й здобув для УГКЦ заслужений авторитет на міжнародній арені, завжди дуже чітко й переконливо артикулюючи її позицію щодо різних проблем сучасності, починаючи від регулярної виплати зарплати та молитви за чесні вибори, закінчуючи справами примирення між народами та поєднання християн.

Він для мене як для історика, що займається церковною проблематикою, є постаттю, яка уособлює ідеал українця–християнина. Але я також шаную його як доброго науковця. Про це менше знають. Але якщо перечитати текст його дисертації, різні статті й навіть пастирські послання, то побачимо за цим колосальну працю людини, яка знає минуле Церкви, вміє його критично аналізувати і, що найголовніше, робити з цього належні висновки.

Всім відомий такий інтернет-магазин, як Rozetka.com.ua. Так “.com.ua” – український домен, але ресурс – РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ. Як можна орієнтуватися на такому сайті, адже всі характеристики теж російською, так не може тривати далі. Підтримайте українську мову.

 Все залежить від тебе. Що потрібно зробити:
1. Зайди на http://rozetka.com.ua/feedback/
2. Причину вибери “Скарга”
3. І напиши таке повідомлення:
“Я проти російської мови в Україні, зробіть україномовну версію сайту”
4. І будемо сподіватися на те, що масові повідомлення змусять задуматись адміністраторів сайту.

Ученица 8-а класса средней школы 6 вьетнамского происхождения Фам Туан Ань победила в городской олимпиаде по украинскому языку в Ровеньках Луганской области.

Об этом сообщила директор департамента по вопросам науки и образования Луганской областной государственной администрации Ирина Цымбал.

По ее данным, ученица стала лучшей среди сверстников и вышла на областной этап олимпиады.

Фам Туан учится в украинской школе с первого класса.

Ее родители-вьетнамцы плохо владеют русским и украинским языками.

Коли у майбутньому українські історики та хронографи описуватимуть рік 2008-й, оцінюючи, який вплив події справили на подальшу історію України, поза сумнівом, – поряд зі вступом країни до СОТ та відмовою у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО – у числі найзначущіших та найбільш визначальних подій буде визнано впровадження в Україні обов’язкового дублювання (озвучення) фільмів українською мовою. Бо ж коли вважати доконаним факт, що без відродження мови й розгорнення на її ґрунті міцної культури годі мріяти про правдиву, не вихолощену Україну, то так само упевнено слід сказати, що власний дубляж (а потому – і власний кінематограф) є одним із найважливіших і найефективніших засобів на цьому шляху.

Докладно про внутрішнє значення названої реформи, завдячуючи якій українська (причому, не офіційно-суха, а жива та яскрава) буквально ввірвалась до кожного закуточку країни, я уже якось мав нагоду писати. Тут же потрібно наголосити на ще однім – зовнішнім – аспекті справи.

Творячи й розвиваючи власну культуру, ми не лише в такий спосіб доходимо себе – отже, стаємо собою і пізнаємо себе, але й відкриваємося як особа, індивідуальність для інших; даємо можливість оточуючим пізнати нас. Дійсно ж бо, безліч талановитих та видатних вихідців із України відзначались поважними внесками до світової науки, культури, мистецтва й раніше, а проте дуже часто їх ототожнювали із росіянами – як і їхню країну мали за периферію Росії. “Українці: несподівана нація” Ендрю Вілсона, власне, й могла появитись на світ тільки там, де нічого не чули про народ із історією, що налічує тисячу років. За цих умов виразна й суб’єктна політика, участь у світових літературних (ширше – культурних) збіговиськах і перемоги у спорті – є важливими інструментами, щоб розказати про себе. До них, виявляється, – треба зарахувати й український дубляж, який дивляться… у Білорусі.

Так как белорусского дубляжа дождешься, когда одно членистоногое издаст свист на нейкой возвышенности, – довольствуемся близкой нам соседней “мовай”. “Мегамозг” на мове уже раз 15 посмотрели

Справді, те, що дубльовані українською мовою фільми часто в рази перевершують російськомовних братів, відзначалося в Україні багатьма фахівцями (про це пишуть – російською мовою! – й відвідувачі всіляких форумів), однак те, що це оцінили й за межами України (і то – глядачі!) стало для мене приємною несподіванкою. Якось, шукаючи в Інтернеті кіно білоруською, випадково натрапив на одному з тамтешніх торентів на прохання користувача під ніком diaman додавати стрічки з українським озвученням, позаяк “доча моя обожает на мове смотреть”. “Так как белорусского дубляжа, – скрушно продовжував diaman, – дождешься, когда одно членистоногое издаст свист на нейкой возвышенности, – довольствуемся близкой нам соседней “мовай”. “Мегамозг” на мове уже раз 15 посмотрели”.

Що ж, diaman має рацію, й нашим північним сусідам дійсно можна лише співчувати. На відміну від України, яка ось уже п’ять літ видає щороку на-гора біля ста фільмів з прекрасним озвученням, білоруси не можуть похизуватись навіть телевізійним – закадровим – білоруським перекладом. Тож якщо українці мають можливість знайти в Інтернеті тисячі стрічок українською, то найбільша колекція відео рідною для білорусів мовою, яку я відшукав, не налічує й двох сотень позицій.

 
Сергій СТУКАНОВ
Джерело: Gazeta.ua

Герман з ідіотською посмішкою зірвала наліпку "Голосую лише за себе":



До речі - депутати "бютівці" та "свободівці" прийшли у національних вишиванках. У піку їм, А.Герман вирішила
теж одягнути національний одяг депутатів "с Донбаса" - смугасту тюремну робу, от тільки внесла деякі корективи у дизайн одягу - смуги у неї не вертикальні, а - горизонтальні.
Чи підтримають і решти ПеРдунів традицію, що започаткувала Герман?

О 15:30 18 лютого Франківський суд Львова розглядав справу за позовом 31-річного Святослава Літинського до виробника техніки Samsung. Чоловік купив пральну машину і не знайшов у ній маркування українською мовою, – повідомляє Gazeta.ua.

За словами покупця, відсутність маркування є порушенням закону “Про засади державної мовної політики”.

Оновлені дані:  Судове засідання перенесено на 25 березня, зокрема тому, що Самсунг попросив передати матеріали справи для ознайомлення в Київ. 

- Неправильне прочитання та тлумачення маркувань може вивести з ладу пристрій, спричинити втрату гарантійних зобов’язань, завдати матеріальної і навіть фізичної шкоди користувачу, – пояснює Святослав Літинський і припускає, що проблема не поодинока. – З відповіді товариства Samsung вбачається, що вони не імпортують пральних машин із українським маркуванням.

Отже вся імпортована продукція, за припущенням позивача, ввозиться з порушенням українського законодавства.

“Суд прийняв справу до розгляду і сьогодні відбудеться перше судове засідання”, – розповів львів’янин.

Раніше він пасивніше ставився до нехтування бізнесом його рідної мови: “Просто не купував того, що мені не подобається – наприклад товарів без української мови в меню, в інструкціях тощо. А цей раз я побачив уже вдома, коли покупку доправили, розпакували”.

Якщо не буде ніяких політичних втручань, обурений покупець розраховує на позитивне для себе рішення Феміди.

Старший викладач кафедри програмування  факультету Прикладної математики  Львівського національного університету імені Івана Франка Святослав Літинський є членом спільноти “И так поймут”, яка діє на захист україномовних споживачів. Засновних цього руху Роман Матис розповідає, що боротьба споживачів за українську мову потроху починає виходити за межі інтернету.

Северин НАЛИВАЙКО
Джерело: Gazeta.ua

Незважаючи на однозначні дані соціологічних досліджень, які засвідчують стале зростання прихильності українців до державної мови, чинна влада, здається, докладає цілеспрямованих та системних зусиль, аби повернути плин часу навспак і довершити русифікацію України, призупинену по здобуттю незалежності. Остаточно руйнуючи нетривкі механізми, які дотепер дозволяли сяк-так зберігати хистку рівновагу у мовній царині і сподіватися на поступальну емансипацію України від культурного впливу Росії, реакційний режим демонструє глибоку зневагу до українства.

Втім, і сьогодні, не маючи інструментів та важелів для симетричної відповіді режимові на виконавчому й законодавчому рівнях, суспільство активно шукає можливості протистояти русифікаційній політиці, створюючи громадські об’єднання й реалізуючи всілякі проекти, спрямовані на підтримку та захист української мови. Протягом 2013 року передбачається створення мережі українських розмовних клубів у російськомовних містах сходу та півдня країни. Згідно з задумом організаторів, названі клуби не тільки даватимуть усім охочим змогу вдосконалити українську, але й поступово ставатимуть осередками українського урбаністичного сенсоутворення, без яких є немислимим постання новочасної української нації. В авангарді цього процесу виступили два клуби, що започаткували свою роботу на рубежі старого й нового року: починання Донецька, де 20 грудня запрацював перший Український розмовний клуб, 6 січня підхопила Одеса.

Ідея українських розмовних клубів набуває дедалі більшої популярності. Упродовж місяця в Україні започаткували діяльність іще двійко таких закладів. 22 січня, акурат до Дня Соборності України, оголосили про створення клубу молоді хлопці з Нікополя Дніпропетровської області, а три тижні по тому (11 лютого) – юнаки з Горлівки, що на Донеччині.

- Побачивши новину про українські розмовні клуби, я відразу подумав, що це вдалий формат, – розповідає організатор клубу у Нікополі Костянтин Іватович. – Відчуття було таке, ніби знов прочитав щось схоже на Українську хартію вільної людини! Мені бракувало україномовних співрозмовників, то ж я й подумав: чому б і ні? Таких, як я, імовірно, багато, тому слід гуртуватися, а не сидіти, склавши руки”.

Перша зустріч нікопольських прихильників української мови пройшла в одному з міських кафе після чого клуб переселився до дитячої бібліотеки, що радо надала приміщення для засідань.

Засновниками клубу у Горлівці стали студенти Автомобільно-дорожного інституту – брати Олександр та Олег Ланги:

- Будучи небайдужими до української мови й натхненні досягненнями Українського розмовного клубу в Донецьку, ми вирішили розвивати цей рух у Горлівці, – розповів Олександр. – На диво, усі сприйняли нашу ідею дуже тепло й усіляко допомагали. Молодь цікавиться та охоче вступає до клубу. Здебільшого це пов’язано з тим, що такий заклад – новий в нашому регіоні, й він допомагає в саморозвитку та навчанні”.

За словами організаторів, попервах клуб працюватиме для студентів АДІ, але перегодом, набравши ходи, розчинить двері й для непов’язаних із інститутом мешканців міста.

Нагадаємо, що поштовх до створення українських мовних клубів задав проект “Український мовний простір“, ініційований рухом добровольців “Простір свободи”.
Джерело: Gazeta.ua