У російських попів-ФСБешників — новинка. Ніжньопокровській Прихід Святих Мучеників Ієрофена Скарімського анонсує початок виробництва «Сигарет Православних». Першочергова місія всесвятейшого продукту — вигнання бісів з страждущих. Візуальна концепція знайшла своє бездоганне втілення в іконописних шедеврах минулих століть. Дизайн сигарет відображає повне упокорення і невинність перед обличчям низького бажання задовольнити свої потреби.

Міцність і смак гріха розподілені між Святою Трійцею. Споживач сам обирає, наскільки низько він готовий впасти. Super Light — «Святий Дух», Light — «Син» і Original з додаванням міцної махорки — «Отець». Кожна пачка забезпечена попереджувальним написом у відповідності із законами РФ і новим техрегламентом на тютюнову продукцію.

Тепер грішити на благо церкві стає можливим і комфортним. Споживачеві не треба думати про окрему статтю витрат на добродійність. Доходи від продажів підуть на будівництво церков і їх відновлення на просторах нашої неосяжної Батьківщини. Особливо страждущим і ревним пропонується ексклюзивна колекція міроточачих пачок, освячених у Володарській Пресвятій обителі. Поціновувачам нової марки також пропонується взяти участь в спеціальній акції: зібрати 100 інсертів з біблійними цитатами і отримати відпущення гріхів поза чергою. Тютюн зібраний і висушений руками ченців на полях архімандрита Всеяузського і освячений в купелі.

Джерело: Політклуб

У Токіо вчора було підписано один із найсуперечливіших міжнародних договорів останніх років. Торговельна угода з боротьби з контрафакцією, англійською — The Anti–Counterfeiting Trade Agreement (АСТА), покликана встановити суворий нагляд за дотриманням авторського права в інтернеті й на ринку інформації та інформаційних технологій. Ідеться передусім про припинення виробництва та користування нелегальним програмним забезпеченням і закачування з інтернету музики, фільмів, книжок в електронному варіанті тощо. З цією метою буде створено міжнародне об’єднання зі складною ієрархічною системою контролю дотримання авторських прав.

Закачав з інтернету пісню? До суду! Переговори про підготовку Торговельної угоди відбувалися ще у 2006—2007 роках у режимі секретності. Лише 22 травня 2008 року чернетку договору оприлюднив викривальний сайт «Вікілікс». Загалом відбулося 11 раундів переговорів у різних містах світу. На останньому з них, 2 жовтня 2010 року в Токіо, було узго­джено остаточний текст угоди.Тому й церемонію підписання вирішили провести саме в цьому місті. Підписи під АСТА поставили уповноважені представники США, Канади, Японії, держав Європейського Союзу (окрім Кіпру, Естонії та Словаччини),Швейцарії, Австралії, Мексики, Йорданії, Марокко, Нової Зеландії, Південної Кореї, Сінгапуру та ОАЕ.

У відповідність із АСТА буде приведено низку інших міжнародних угод, зокрема міжнародного Митного кодексу. Відтак митники всіх держав, на які поширюється його дія, отримають право на огляд ноутбуків, MP3–плеєрів та стільникових телефонів на предмет наявності у них неліцензійного програмного забезпечення та музичних, відео–чи інших файлів. У разі їх виявлення власникові заборонять в’їзд до країни або притягнуть до кримінальної відповідальності. Але загроза нависне не лише над тими, хто подорожує за кордон, а й над користувачами інтернету. Адже угодою передбачено запровадження нових вимог до інтернет–провайдерів, аж до часткового розголошення інформації, пов’язаної з діяльністю користувача.

Головним ініціатором поліцейських заходів в інтернеті виступають Сполучені Штати, які вже запровадили низку схожих заходів на своїй території, зокрема контроль вмісту ноутбуків на кордонах (хоча поки що митники користуються цим правом дуже вибірково). Більшість оглядачів сходяться на думці, що угоду АСТА ініціювали та пролобіювали великі американські корпорації. Насамперед — провідні голлівудські кіностудії, компанії звукозапису та розробники програмного забезпечення.Як уже повідомляла «УМ», у Конгресі США перебувають на розгляді два так звані «антипіратські» законопроекти, проти яких виступила вся інтернет–спільнота, розцінивши їх як спробу запрова­дження цензури та придушення слова у всесвітній мережі. Після добового страйку «Вікіпедії» та кількох інших потужних інтернет–сервісів кілька конгресменів, які брали участь у розробці скандальних проектів, прилюдно їх зреклися. Реальний «інтернет–Майдан»

Напередодні підписання­ акції протесту проти угоди вихлюпнулися з віртуального в реальний простір. Чи не найбільшу активність у боротьбі проти обмеження інтернет–свободи виявили поляки: кількатисячні мітинги з вимогою до польського уряду не підписувати АСТА відбулися у Варшаві, Кракові, Катовіце та деяких інших містах. Показово, що ця акція вперше за останні 20 років об’єднала всі прошарки польського суспільства: бідних і заможних, католиків і атеїстів, правих радикалів і антифашистів тощо. За кілька днів до цього хакери атакували сайти прем’єр–міністра Дональда Туска, Сейму, міністерств культури і оборони Польщі. Інцидент набув такої ваги, що президент Польщі Броніслав Коморовський не виключив можливості запровадження у країні надзвичайного стану. Натомість Туск заявив, що «уряд не налякати брутальним шантажем» і Варшава підпише «антиконтрафактну» угоду в будь–якому разі.

Багато європейських організацій оголосили про намір звернутися до Європейського суду справедливості про визнання угоди АСТА незаконною. Експерти наголошують: проблема полягає не в самому захисті авторських прав, а в шляхах його забезпечення. В угоді міститься низка нечітко виписаних процедур, які можуть спричинити порушення приватності користувачів інтернету в усьому світі навіть у тих випадках, які не мають нічого спільного з порушенням авторських прав. І за бажання «придертися» можна фактично до будь–якого сайту, провайдера чи користувача (для цього досить, скажімо, процитувати у блозі фрагмент пісні улюбленої рок–групи).

 ПІРАТИ — ПРОТИ!

Протест проти обмеження свободи в інтернеті шириться світом і на політичному рівні. Ще 2005 року у Швеції з’явилася перша у світі Піратська партія, завданням якої є захистити користувачів всесвітнього павутиння від сваволі великих світових корпорацій, які спонукають уряди до ухвалення вигідних їм законів. На цей час «піратські» партії, за зразком шведської, діють уже у 26 країнах світу, серед яких і Україна. Учасники цих рухів пояснюють, що міжнародні корпорації та національні уряди вважають «піратами» всіх, хто хоча б раз закачав файл з інтернету чи має нелегальне програмне забезпечення. А таких в Україні та інших країнах світу — мільйони.

  КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Дмитро Захаревич, дистриб’ютор телевізійних, кінотеатральних та інтернет–прав:

— Якщо Україна приєднається до угоди АСТА, це загрожуватиме нам тиском на внутрішньому ринку. Поки що ж вплив цього документа на українських інтернет–користувачів буде мінімальним.

Хоча загалом підписання АСТА, звісно, нічого доброго не віщує. Що означає «припинення виробництва та користування нелегальним програмним забезпеченням»? Що програмістам заборонятимуть виготовляти власний софт, власні програми. Великі компанії, такі як «Віндоуз», заявили: ти, Петя,може й можеш розробити свій унікальний антивірус, але ми цього не хочемо. Або купуєш наш, або сам винен. А це ж фактично примушення до рабства, це абсолютна монополія! АСТА, що однозначно суперечить розвитку людства, обмежує загальний прогрес і веде до закриття доступу багатьох людей до інформації.

В Сімферополі розклеєні листівки від імені МВС з проханням допомогти в розшуку  Януковича Віктора Федоровича, звинувачуваного в скоєнні особливо тяжких злочинів, повідомляє у своєму блозі Олександр Данилюк.

Злочинець відгукується також на прізвиська Хам, Ялинкович, Шрек, Бандюкович.

«Зупинимо злочинність разом!» — закликають автори листівки.

 

Відділ моніторингу Кавказ Центру

зі збірника «УЖЕ СВЯТИТЬСЯ СВІТ». Анатолій ГОРЕНКО, 1937 р.н., нач. Управління гуманітарної освіти і виховання при Національній Гірничій Академії, м. Дніпропетровськ

Згадую 1947-й рік, найбільш голодний післявоєнний рік. Кругом, куди не кинь, голод, холод, страшнюча розруха. В селі кожнісінький день мруть люди, від маленьких дітей до старих.Люди вмирали скрізь: вдома, в полі, на дорозі. Нам, дітям, на все це страшно було дивитися. А ще тяжче і страшніше, коли це стосується тебе особисто, коли тобі всього 10 років і на тебе звалюється величезне горе.Невдовзі дуже тяжко захворіла моя мама, найдорожча для мене людина на світі. Тоді мені здавалось, що без мами взагалі жити не можна. А ще коли твоя мама така дбайлива, така лагідна, так любить тебе — стає неймовірно страшно за її життя, страшно залишитися одному. В той час ліків практично не було, а як би й були, то купити їх і за що. А тут ще й страшенний голод кругом. Для хворої людини їжа — це може більш ніж ліки. З часом мамі стало зовсім погано, і її потрібно було везти у районну лікарню (с. Гребінки, Київська обл.), що ми і зробили. Від нашого села до району було десь близько 16 км.. Сьогодні це не відстань. А в той час для подолання такої відстані без транспорту, пішки, треба було потратити не менш ніж півдня. Отож відвідувати маму часто ні в кого із близьких не було можливости. Тому, одного такого дня вирішили послати на відвідання хворої мами мене. Приготували передачу, яка складалася з однієї скибочки чорного хліба, котрий передала моя хрещена, і баночки компоту, приготовленого з цукрового буряка. Фактично цілий день різними польовими дорогами я добирався до Гребінок (це був вересень). По дорозі я весь час думав про ту скибочку хліба,
яка лежала в торбинці. Інколи я її діставав, нюхав, трошки лизав і знову клав у торбинку. Я був сам дуже голодний. Так хотілося їсти! Але я знав, що цей хліб для моєї хворої матусі. Незважаючи на величезне бажання їсти, болюче почуття за хвору маму стримувало мене від спокуси відкусити хоч шматочок хліба.
В лікарню я добрався, коли вже почало темніти. Як тільки я появився у приймальні лікарні, мене запитали: «А до кого ти, хлопчику, прийшов?» Я сказав, що прийшов провідати свою маму Горенко Харитину із с. Мар’янівки. Після моєї відповіді жінки почали між собою шептатися, і я почув, як одна з них сказала, що це ж, мабуть, та жінка, яка сьогодні
померла. У цю мить в моїй дитячій душі щось обірвалось, ніби весь світ перевернувся, аж голова закрутилась.
З такими тяжкими думками я пішов шукати місце для ночівлі. Знайшов під лікарнею куточок, згорнувся у клубочок і заснув до ранку. Ранок нічого доброго мені не приніс. Моя мама померла. І з цим тяжким горем я вирушив
у зворотню дорогу додому. Але раптом в моїй душі звідкись з’явилась дитяча голодна радість: «Тепер я можу з’їсти мамин хліб!..»
Дома страшну звістку про смерть мами прийняли з великим сумом. Особливо тяжко було батькові, адже на його 55 році життя це була вже дев’ята смерть близької людини. Вісьмох він поховав ще у 1933 році (жінку, батька, матір та п’ятеро дітей від 4-х до 13 років).

зі збірника «УЖЕ СВЯТИТЬСЯ СВІТ». — с. Рубанівське на Дніпропетровщині, храм Святої Покрови, 2010 Микола КОСТЮК

Розкажу про ще одну мою голодну подорож-одіссею, цього разу вже до самої Москви, у квітні страшного і ніколи не забутнього 1933 року. Через добрих людей я одержав вістку від моєї мами, що немає харчів і діти вже почали пухнути від голоду... Треба було знову десь їхати негайно, бо в Україні все забрано, як вони казали, «під мітьолку».Але цього разу я вже був залізничником і мав право, привілей їхати раз у рік безкоштовно. Того ж дня я пішов до свого начальника і просив його, щоб дав мені відпустку на два тижні та щоб виписав квиток на проїзд до Москви і назад. Він, спасибі йому, не відмовив.Швиденько зібрався. Добра сусідка підказала мені, щоб я приніс їй декілька рушників, вона построчила їх ручною машинкою і вийшли такі хороші торбинки: на пшоно чи якусь крупу. Узяв добру вірьовку і поїхав на станцію Дніпропетровськ. Гадав, що як маю квитка, то буде легко виїхати. А воно така сила народу товпилася всюди, що мені з моєю великою валізкою було тяжко навіть добратися до каси. Повірте мені, що я протовкся дві доби і не міг добитися, щоб мені, залізничникові, прибили печатку на моєму квитку, що я маю право виїхати до Москви. Хтось порадив мені виїхати з Дніпропетровська до станції Синельникове,а там, казали, потяги ходять часто, по магістралі Севастополь — Москва.Та ще й не доїхавши до Синельникового, я побачив страшну картину. Понад залізницею юрмились люди з дітьми цілими родинами, жінки з немовлятами понапинали кущі ряднами і там під дощем гинули, на мокрій та холодній землі. А на станції — як у Дантовому пеклі. Сила-силенна народу. Багато міліції та енкаведистів, що нишпорили всюди, вишукували тих людей, що не мали квитків, і їх, струджених, голодних, забирали і десь вивозили, чи просто арештовували, а міцніші та мудріші утікали зі станції, та ото і рятувалися під ряднами та кущами від дощу. Пробував я, пробував якось виїхати, але ніяк не міг. Вирішив дочекатися ночі, забіг ззаду потяга на другу, темну сторону, виліз на дах вагона, прив’язав себе до димарця — і що буде. Перехрестився, проказав «Господи Боже, поможи і збережи».Так я їхав аж до світанку і боявся (особливо під мостами), і спати пробував (бо багато ночей не спав) та зубами дзвонив від холоду. Уже поза Україною зліз, пробрався у вагон і радів, що може таки пощастить допомогти мамі.Ще дома чув, що у Москві продають білий хліб. То була правда. У Москві все продавали, у Москві всього було досить, аби твої гроші. Найперше купити хліба. Довга біленька булка, що аж моїм очам не вірилося, бо вже роками такого хліба навіть не бачив. З’їв одну булку і ще був голодний. Пішов до іншої крамниці та купив ще одну. Дуже хотілося поїсти чогось вареного. Зустрів на вулиці залізничника в уніформі і запитав його, де тут можна купити суп чи борщ? А він питає мене, чи я українець? Кажу: так. А він каже, що він також українець. А квитка на потяг маєш? Кажу, маю. Тоді, каже, іди у вокзал, там побачиш маленькі двері, то залізнична їдальня, там і купиш собі обід. З’їв я й другу булку з обідом. А вже потім розпитав у подорожніх, де ж той критий ринок, що я чув про нього ще дома. Купував я, і замість радіти у мене розболілася душа. Бо ж у нас, споконвічних хліборобів, в Україні, все відібрали даром... А тепер ми, ніби жебраки, змушені їхати у їхній край і купувати все те у нас забране, за дуже високу чорну ціну. А чи довезу все те мамі? Чи, може, і це гнобителі відберуть, як минулого року в Лівнах забрали все у наших людей... На базарі я натрапив на земляка. Він був завідувачем їдальні там, де я працював, а тут теж щось купував. Ми поспішали вертатися додому. Була якраз першотравнева парада у Москві, все обвішане червоними гаслами про перемогу... Нам вдалося влізти в потяг, і вже через вікно вагона ми чули і бачили, як летіли літаки, зображуючи собою вигадане прізвище «нового царя» — Сталин.Те «видовище» зовсім протилежне: нагадало мені розпачливі зойки матерів і дітей в голодній Україні. Бо, як прив’язаний на даху вагона, їхав на північ, то чув їхній плач. На кожній станції, де зупинявся потяг, голодні сміливці, чоловіки і матері з підлітками пробували чіплятися на буферах між вагонами потяга, бо в двері їх ніколи не впускали, але «народні охранніки» немилосердно спихали їх та стягали додолу, навіть на ходу... Українці перенесли великі втрати. Мільйони душ похорону не мали. Ми ще й тепер не знаємо, де ж вони спочивають... А комуністи ще й досі не визнають ними ж і сотвореного страшного Голодомору в Україні. Бо для них визнати це — значить відкрити безбожну, нелюдську звірячу суть комунізму.

Скорочено

Мешканці Овідіополя (Одещина) розповідають, що протягом двох місяців у районі відбулися десятки озброєних пограбувань, про це повідомляє «Думська» Грабіжники в масках і зі зброєю вриваються в будинки людей вдень або ввечері, коли господарі знаходяться вдома. Озброєні люди змушують господарів віддавати їм цінні речі і гроші. Поки обійшлося без жертв, але в деяких випадках грабіжники застосовують насильство, погрожують зброєю дітям і залякують господарів. «Перед Новим роком пограбували колишнього злодія. Зараз, через 15 років він авторитетний великий фермер. У нього будинок під охороною. Залетіло 6 осіб, приставили зброю дружині і дитині до голови, винесли всі гроші та золото за 15 хвилин », — розповіла місцева мешканка Наталія.Жінка розповідає, що грабіжники не обходили стороною і народних обранців — зокрема, пограбували чотирьох місцевих депутатів. Також, постраждали ряд підприємців. На одній тільки невеликий вулиці в Овідіополі пограбували 4 будинки.Разом з тим, місцева міліція повідомила, що допомогти городянам не в змозі. На весь район в розпорядженні є 4 оперуповноважених. Будівля міліції згоріла разом з ІТТ і відділ перенесли до Великої Долини, в зв'язку з чим, за словами людей, іноді міліція навіть не виїжджає на виклик.«Начальник міліції Дідур від голови райадміністрації грамоту отримав 26 грудня, — розповідають місцеві жителі, — І коли звітував, заявив, що ситуацію люди повинні контролювати самі, що у нього немає штату і фінансування. Ще заявив, що кожен житель повинен поставити грати на вікна й сигналізацію ».В результаті, люди створили дружину добровольців і самі щодня патрулюють окремі села району. Як повідомило «Думській» джерело в обласному управлінні міліції, останнім часом значно зріс рівень злочинності і тому є кілька причин. По-перше,виходять на волю багато злочинців, які отримали великий термін ще в 90-х, і зараз влаштуватися на нормальну роботу для них не представляється можливим. По-друге, дедалі більше правоохоронців зі стажем залишають роботу.«Звільняють багатьох знаючих людей, у яких налагоджена агентурна мережа, які вміють працювати. Залишаються торгаші і негідники, які не збираються працювати і розкривати злочини », — повідомляє «Думській» джерело.Крім того, у «Думській» зазначають, що єдиний шанс змусити міліцію хоча б спробувати розкрити злочин такого роду по гарячих слідах — це пообіцяти подяку або домовитися про оплату безпосередньо.

Джерело:Політклуб

З 8-го по 12-те вересня тривав бій вояків УПА з гітлервськими оккупантами в с. Новий Загорів

Новий Загорів – невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка – Загорівський монастир, що існує, за переказами, ще з другої половини XII століття. Кам'яний храм на місці дерев'яного збудував власник Нового Загорова шляхтич Загоровський в якості подяки за своє зцілення від хвороб. В монастирі працювали і вчилися іконописці, виготовлялися рукописні книги. Але під час Другої Світової війни монастир став жертвою гітлерівських оккупантів і свідком героїзму українських повстанців.

Влітку 1943-го року німецькі оккупанти оголосили Україну "зоною антипартизанських операцій". Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких протипартизанських формувань на Східному фронті. Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з оккупантами.

Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") увішла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями стати надійною точкою оборони. Довго на "гостей" чекати не довелося. За доносом місцевих поляків німецька адміністрація дізналася, що в селі розташувалися вояки УПА. Вже увечері проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців. Вони спробували підпалити вогнеметами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, оккупанти не домоглися нічого. Тоді було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова було стягнено додаткові сили жандармерії. Тепер проти повстанців
виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. З 44-х повстанців живими залишилося всього 18. З ночі 10-го до середнини дня 11-го вересня
німецькі оккупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали. Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким оккупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.

Вранці 12 вересня німці увійшли до монастиря. Вони виявили одного з поранених повстанців і повісили його. Інших двох таємно відшукали і врятували місцеві селяни. Також селяни зібрали і поховали тіла 29-ти убитих повстанців.

Таким чином, в бою полягли 29 українських партизан, один загинув в полоні. За тридцятьох повстанців німці заплатили за самими скромними підрахунками п'ятьма сотнями убитих і до семи сотень поранених. Один воїн УПА виявився вартим десятків (!) німецьких оккупантів. І це – лише голі цифри, в яких не враховується тотальна перевага німців в техніці і оснащенні (у повстанців було всього 4 кулемети та один гранатомет) та забезпеченні. Випробування сили духу українські повстанці пройшли на відмінно. На відміну від німецьких оккупантів та їхніх прислужників, вояки УПА знали, за що вони воювали – за свою землю, за Україну – Українську Соборну Самостійну Державу.

Сьогодні немало знаходитсья тих, хто хоче спекулювати на темі боротьби УПА, заробляючи собі політичні бали. Комуністи, "регіонали", вітренківці та інша антиукраїнська братія аж захлинається власною отрутою, намагаючись
поставити на вояків УПА тавро колаборантів і гітлерівських поплічників. Однак проти цієї брехні встають не тільки історичні факти, але й дух Героїв – тих молодих хлопців, що загинули в Загорівському монастирі і тисяч інших повстанців, що полягли у боротьбі проти оккупантів з Берліна та Москви.

Дехто хоче нав'язати нам думку, що українці – тихий і сумирний народ, здатний лише пхатися в обозі великих держав. Але бій в Новому Загорові і вся боротьба УПА абсолютно спростовують цей недолугий міф про українську нездатність до боротьби. Проти УПА працювали каральні машини Гітлера і Сталіна, але українські націоналісти боролися проти обох оккупантів, подаючи приклади видатної мужності, стійкості і вірності Україні. Чота Берези виборола собі місце в історії і здобула пошану прийдешніх поколінь українських патріотів. Поки ми пам'ятаємо про них, вони – безсмертні. І безсмертна Україна.

Слава Україні!

Героям слава!

Як фальсифікувалась справа проти Оберлендера і Шухевича.

Нагадаємо суть справи:

27 лютого – 2 березня 2008 р. радник Голови СБУ, співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович відвідав меморіальний комплекс «Яд Вашем» в Ізраїлі у складі урядової делегації.

Як розповів на брифінгу в СБ України В.В’ятрович, українська сторона двічі зверталася до керівництва «Яд Вашем» з проханням ознайомитися із матеріалами досьє Романа Шухевича, про наявність якого 6 грудня 2007 р. заявив Голова ради Меморіалу Йосеф Лапід. 18 грудня 2007 р. офіційного листа надіслав Державний комітет архівів України, через кілька днів аналогічного листа від Українського інституту національної пам’яті було передано через заступника міністра закордонних справ Ізраїлю.«Жодної відповіді від «Яд Вашем» на запити української сторони за понад два місяці не було отримано», — зазначив Володимир В’ятрович. Врешті, 27 лютого 2008 року до Ізраїлю вирушила урядова група, до складу якої увійшли Голова Українського інституту національної пам’яті І.Юхновський та радник Голови СБ України з науково-дослідної роботи, співробітник Українського інституту національної пам’яті В. В’ятрович. Їх завданням, зокрема, було ознайомитися із документами про Романа Шухевича в архіві «Яд Вашем». Зустріч із керівництвом «Яд Вашем» на чолі з директором Авнером Шалевом відбулася 28 лютого у Єрусалимі.

Українська сторона передала представникам меморіального комплексу копії документів з архіву СБУ, які розповідають про ситуацію у Львові влітку 1941 р. та матеріали КДБ про те, як творилася легенда про участь батальйону «Нахтігаль» в антиєврейських акціях.

У відповідь ізраїльська сторона заявила, що не готова передати матеріали про Романа Шухевича із власних архівів, оскільки вони не зібрані в окремий комплекс, можуть бути розкидані по всьому архіву, для їх віднайдення потрібна спеціальна тривала дослідницька робота, — зазначив Директор меморіального комплексу «Яд Вашем» Авнер Шалев. Згодом Директор архівного департаменту «Яд Вашем» Хаїм Гертнер підтвердив, що жодного досьє на Шухевича в архіві немає, а Йосеф Лапід, який повідомляв про його існування, не є співробітником архіву.

Підставою для закидів щодо участі Шухевича в антиєврейських акціях є передані українській стороні Директором архівного департаменту «Яд Вашем» Хаїмом Гертнером дві невеличкі папки із копіями документів обсягом 7 і 18 аркушів.

Перша з них містила копію протоколу допиту КДБ одного із старшин УПА Луки Павлишина від 13 травня 1986 року, де містяться лише загальні фрази про участь «Нахтігалю» в «знищенні радянських людей». У цій же папці подані свідчення Ярослава Шпиталя (він, як і Лука Павлишин, ніколи не служив у «Нахтігалі»), у яких більш детально розповідається про «злочини» українських націоналістів. Згаданий документ відомий історикам, адже свідчення Шпиталя ще в 1960 році були опубліковані в радянській пропагандистській брошурі «Криваві злочини Оберлендера». Інформація про те, як робилися ці свідчення за вказівками КДБ, була оприлюднена 6 лютого 2008 року на громадських історичних слуханнях СБУ «Звинувачення проти «Нахтігалю» – історична правда чи політичні технології».Друга папка містить перекладені німецькою мовою свідчення ще одного «героя» згаданої брошури – Григорія Мельника, колишнього вояка «Нахтігалю», який є в списку тих, кого згідно із вказівками КДБ від 13 листопада 1959 року слід було «належно підготувати до допиту». Більше того, документи, віднайдені в архіві СБУ, свідчать, що Григорій Мельник був завербований КДБ для участі у суді. Згодом саме його та Ярослава Шпиталя «свідчення» були використані як основні на судовому процесі у Східній Німеччині, завданням якого було скомпрометувати одного з німецьких командирів «Нахтігалю» Теодора Оберлендера.«Отже, жодного досьє на Шухевича в архіві «Яд Вашем» немає, отримані від цієї установи копії документів є фрагментами матеріалів, сфабрикованих КДБ, і в жодному разі не можуть бути основою для звинувачень проти Романа Шухевича. Інформаційна кампанія, спрямована на його дискредитацію, не має історичної основи і базується винятково на радянських пропагандистських матеріалах та сфабрикованих радянською спецслужбою свідченнях» — наголосив Володимир В’ятрович.

джерело – СБУ